Олександр Костін: музика як сенс життя

3
Share Button

Відомий композитор, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Олександр Костін написав багато музики різних жанрів. Балети, опери, ораторії, кантати, концерти, симфонічні, камерні, фортепіанні твори, музика для дітей, до численних театральних постановок тощо… Це приголомшливий конгломерат казкових персонажів, історичних постатей, літературних героїв, образів сучасників, до того ж приправлений колоритними різнонаціональними барвами – античними грецькими, турецькими, польськими, скандинавськими, сербськими, російськими, китайськими, українськими та іншими.

Геннадій Ляшенко, Євген Станкович і Олександр Костін
Геннадій Ляшенко, Євген Станкович і Олександр Костін

Яскрава особистість, справжній майстер, Олександр Костін привертає увагу неабиякою ерудицією, відвертим і щирим ставленням до ремесла і бажанням якнайповніше виразити себе у творчості. Тому його музика може подобатися чи ні, та одне беззаперечно – він завжди буде цікавити слухачів

– Пане Костін, чи існує емоційно-психологічна близькість між вами і головними героями ваших творів?

– Я людина більш емоційна, ніж раціональна. Усі мої персонажі – втілення мене самого, моїх станів і настроїв. Гадаю, що те саме можуть сказати багато творчих людей.

– Можете навести приклади, коли поява твору була пов’язана із подіями вашого життя?

– Балет «Русалонька» я написав під час родинного відпочинку в Будинку творчості у Сухумі. Чудові умови, хороша погода – все сприяло плідній праці. Музика народилася за 24 дні.

Не дуже гарний настрій через сімейні проблеми спричинився до створення балету «Демон».

Робота над Концертом для скрипки з оркестром за «Божественною комедією» Данте проходила теж не у найсприятливіший період мого особистого життя. У цьому творі фінал оптимістичний. Знаменно, що поки я писав його, у мене все налагодилося.

Задум Першого фортепіанного концерту виник під враженням від поїздки до аварійної Чорнобильської зони. Твір починається інтервалом ля–мі-бемоль, тобто А–ES, що означає «атомна електростанція».

– Траплялося у вашому житті щось фатальне?

kostin-molodyi

– Пригадую історію із мюзиклом «Софія Потоцька». Сюжет твору досить драматичний. При постановці режисер виставив мізансцени спереду, а позаду розмістив декорації – гіпсові статуї Нерона, Венери, грот. Ішов уже шостий або сьомий спектакль – і раптом посеред дійства на підлогу повалилися шматки гіпсу, розбиваючись ущент. Після цього випадку артисти відмовилися грати виставу.

– Чому такий драматичний сюжет ви втілили у невідповідному жанрі – мюзиклі?

– У «Вестсайдській історії» Леонарда Бернстайна є бійки, смерть, тож веселощів мало, а жанр – мюзикл.

У вашій творчості широко представлена, так би мовити, інтернаціональна тематика – Вінченцо Галілей, Олександр Пушкін, Йосиф Флавій та інші герої. Це ваш свідомий мистецький орієнтир?

– У творах я віртуально подорожую світом. Уселюдська проблематика розширює творчий діапазон і надає додаткові можливості для самовираження.

– Усі ваші опери й балети були поставлені?

– Ні, тільки деякі. Балети «Русалонька» і «Запрошення на страту» ставили в Києві, «Пушкін» – в Омську, «Демон» – у Києві й Санкт-Петербурзі. Побачили сцену опери «Золоторогий олень» і «Діалоги Вінченцо Галілея». Балет «Гранатовий браслет» ось уже 10 років чекає на глядача, опери «Оргія» – 20 років, «Сулейман і Роксолана» – 16. Музичний театр – проблематичне явище й дороге задоволення.

– Свого часу ви працювали завідувачем музичної частини в Київському російському драматичному театрі імені Лесі Українки. Цей досвід знадобився у подальшій творчості?

– Робота в драматичному театрі тривала п’ять років і спочатку мені дуже подобалася. Я побачив театральний процес ізсередини, всі його етапи від першого читання п’єси до підсумкового результату – прем’єри. У драмі є власні закони сцени, природа дії, мотивація у спілкуванні акторів. Я музично оформив десь із 25 вистав, накопичив значний інтелектуально-технологічний багаж знань.

– А чому ж пішли?

– Мені стало нецікаво. У драматичному театрі композитор підневільний режисерові, а я вже зміцнів настільки, що хотілося самовираження.

– У чому принципова відмінність драматичного театру від музично-драматичного?

z-bayanom

– Істотна різниця в тому, що, на відміну від музично-драматичного, в драматичному театрі музика – фоновий матеріал, вона не домінує, а контрастує із сюжетно-образною драматургією п’єси. Її значення у виставі невелике й доволі функціональне. Хоча іноді трапляється, що музиці надають вагоме місце, але це рідкість і залежить від смаку режисера.

– Чим вас приваблює балетний жанр?

– У балеті непотрібно слідувати за текстом, як в опері. Тут багато свободи, тоді як в опері є «стоп-кадри» – арії, терцети, квартети, танцювальні вставки тощо. Крім того, я в балетах висловлююся лаконічно. Наприклад, мій «Демон» – одноактний. Довготи обтяжують і нічого не додають.

– А як в інструментальній музиці, скажімо, у вашому Концерті для скрипки й оркестру за «Божественною комедією» Данте або в симфонічній поемі «Родіон Раскольников» за Достоєвським, втілюється сюжетна драматургія літературних першоджерел?

– У музиці концерту я не відтворив долю Франчески да Ріміні, як Чайковський. Мене зацікавив образ графа Уголіно, який за щось проштрафився і його разом із трьома синами замурували в Пейзанську вежу без води і хліба. Він з’їв своїх синів і за це опинився в пеклі. Соло віолончелі в концерті – це плач Уголіно. Якось до мене потрапила стаття одного літератора, котрий згадував цей сюжет «Божественної комедії». Так от, плач Уголіно він теж почув у тембрі віолончелі. У трьох частинах концерту музично відображені пекло, чистилище і рай.

У «Родіоні Раскольникові» я зосередився на головному героєві. У мене він асоціюється із персонажем картини «Відродження Лазаря», який воскрес і дивувався побаченому. Раскольников на каторзі так само духовно прозрів, пережив момент духовного пробудження до життя.

– Вам не здається, що програма збіднює сприйняття музики, адже слухач вишукує образні аналогії із конкретним сюжетом?

– Так. Але програма допомагає мені бути щирим і зрозумілим.

– Отже, ви волієте вести слухача за собою, аніж дозволяти йому вільно фантазувати?

– Свобода – поняття відносне. Кожний знаходить у музиці те, що йому доступно. Я не вважаю, що обмежую слухача, пишучи програмну музику, – у жодному разі не прагну його повчати і залишаю чимало можливостей для роздумів аж до вигадування власних сюжетів.

– Чи слід коментувати музику? Стравінський, наприклад, казав, що музика виражає тільки саму себе…

Із мамою
Із мамою

– Стравінський так висловлювався, проте написав «Хроніку мого життя», «Музичну поетику» і «Діалоги». У його думці присутня міра лукавства. Стравінський був дуже раціональною людиною, і чим далі, тим більше раціональне домінувало над емоційним. Його ранні твори – «Петрушка», «Весна священна», «Жар-Птиця» – емоційні, барвисті. Але з часом емоційності в його музиці ставало все менше.

– Вас коли-небудь критикували в пресі?

– Траплялися неприємні інциденти. Балет «Русалонька», приміром, роздовбали так, що згадувати не хочеться. То була замовна стаття. Однак вистава іде з 1993 року й збирає повні зали. Артисти дякують за спектакль, а вони мені би не лестили.

– У вас є «маяки» в музиці?

– Найпершим моїм кумиром був Мусоргський. Я намагався прослухати все, що ним написано. Потім спалахнула любов до творчості Стравінського: у нього знайшов багато близького своїм шуканням. Від Стравінського зробив «стрибок» до Шостаковича, а від того – до Станковича.

Зі Станковичем ми дуже давно дружимо. Для мене все, що він робить, – найвищий прояв майстерності. Його музика – своєрідний орієнтир, виправдання моїх занять композиторством.

– Хто ще із українських музикантів ваші друзі?

– Найдорожчі – Олег Ківа та Євген Станкович. На жаль, Ківа вже пішов із життя. Він був дуже душевно тонкою людиною. Спілкування нас взаємозбагачувало.

– Не бути вторинним, не потрапити під чийсь вплив, напевно, неймовірно важко у вашій професії?

– Люди творчих професій повинні побоюватися такої пастки, як епігонство. Потрапити до неї дуже просто. Композитор мусить мати хорошу інтуїцію, бути грамотною, обізнаною людиною, адже музики на сьогодні написано неймовірно багато. Тому кожний композитор має володіти певним багажем. Мені запам’ятався вислів Родіона Щедріна під час нашого із ним обговорення модернового мистецтва. Він сказав, що вся електронна музика – це басейн, а акустична, одухотворена – океан, якому притаманна могутня енергетика. У даному разі басейн – символ епігонства. Особисто я волію купатися в океані.

– Чи дотримуєтесь якогось певного стилю?

u-dytynstvi

– Писати в одному стилі – дуже нецікаво й нудно. У творчості прагну до синтезу різних стилів. Я за натурою багатолика людина, не люблю обмежень.

– Чистим авангардом ніколи не цікавилися?

– Фортепіанний цикл «Таємниці степових курганів» – авангардний. У ньому є все: додекафонія, сонористика, алеаторика, пуантилізм.

– Авангард своє слово сказав іще в першій половині XX століття, а ми дотепер товчемо воду в ступі, красиво називаючи нинішнє мистецтво пост­модернізмом. У чому вихід, як гадаєте?

– Образна сфера повинна збагатитись усіма цінними знахідками, що їх накопичило музичне мистецтво за тисячі років існування. Така перспектива є, але потрібен час. І ще – поменше б шарлатанів, тому що з’явилося багато людей, які прагнуть одержувати від життя усе прямо тут і зараз.

– Авангард і постмодернізм – гарний «дах» для нездар?

Із Наталею Пономарчук
Із Наталею Пономарчук

– Авжеж. У живопису без малюнка не буде картини, так само й у музиці. Молоді композитори абияк закінчують консерваторію, а потім починають експлуатувати комп’ютерні технології. Але зі здобуттям довгоочікуваної волі настає найвідповідальніший момент. Не так просто вправлятися із величезним арсеналом засобів, потрібно зробити так, щоб вони «працювали» на створення музичного образу й цілісної драматургії.

– Ви учень Андрія Штогаренка – людини старого загартування. Із ним, напевно, нові тенденції важко було освоювати?

portret1

– Він жив, як і багато людей його покоління, подвійним життям. Тоді не можна було інакше. З одного боку, – ректор консерваторії, народний артист, Герой Соціалістичної Праці, а з іншого – добрий, хороший чоловік. Він ніколи мені не заважав. По закінченні навчання я отримав направлення до Запорізького училища, та Андрій Якович мене повернув назад і влаштував на роботу.

– Особистість композитора й музика – це ідентичні поняття чи ні?

– Не завжди. Скажімо, Чайковський був дуже примхливим у побуті – такий собі маленький чоловічок, гаркавий, із забаганками в особистому житті. А його музика – шедеври. Буває, хоча й не часто, що натура митця і його творче обличчя збігаються. Мені, наприклад, видається, що Рахманінов у музиці абсолютно ідентичний своєму щиросердному душевному світові. Людина – взагалі дуже складна істота.

– Чому не створюєте духовну музику, адже зараз практично всі експлуатують цю тему?

– Я не хрещений і тому вважаю, що не маю повного права звертатися до таких тем. Мене не охрестили через труднощі й несприятливі ситуації в сім’ї. Батька у 1937 році репресували і заслали у Середню Азію. Він опинився в Самарканді, обжився й викликав до себе із Золотоноші маму з моїм старшим братом Толею. У Самарканді я й народився. Народжувала мене мама вдома 9 серпня, а зареєструвала тільки 22 вересня. Тож день свого народження можу святкувати півтора місяці – з ночі на 9 серпня до 22 вересня.

– А як ви опинилися в Україні?

– Тато побував на фінській війні, потім на Другій світовій, у 1946 році повернувся за нами у Самарканд і ми переїхали в Україну. 1956-го батька реабілітували.

– Хтось із батьків спонукав вас до занять музикою чи ви самі виявили таке бажання в дитинстві?

kostin1

– Мама зналася на мистецтві, добре малювала, співала. Вона мене й віддала до музичної школи, яку я закінчив у Ніжині.

– Чи можна вважати українську композиторську школу вже сформованим національно-куль­турним явищем?

– Думаю, так. Певні етапи становлення й розвитку ми пережили, але поки все ще перебуваємо в пошуку. Багато що ми запозичили в Росії, Заходу, і зараз триває процес подальшого накопичення і поступового синтезування, підбиття підсумків. У нас іще чимало примітиву.

– Ми відстаємо у розвитку від Заходу або від тієї ж російської школи?

– Дивлячись у чому. Якщо говорити про технології, то Захід попереду. Технології там – самоціль. Їхнє мистецтво вихолощене. Слов’янські нації духовно наповнені, щиросердність у нас у крові. Нам є чим і ким пишатися. Сильвестров, Скорик, Станкович – композитори світового рівня. Захід у них багато чого може перейняти.

– Шароварщина, примітивність мислення – це наслідок загального безкультур’я й малограмотності?

Олег Ківа, Ярослав Верещагін, Олександр Костін, Валерій Матюхін
Олег Ківа, Ярослав Верещагін, Олександр Костін, Валерій Матюхін

– Зараз дітей погано виховують, тому нація тупіє. Усе орієнтовано на розвагу, легкі статки. Такі періоди історія людства вже переживала. Згадаймо римлян, котрі поплатилися за свої оргії, черевоугодництво, сріблолюбство. Коли втрачаються моральність, ідеали, все знецінюється, то нічого доброго не чекає на такий народ. Можливо коли-небудь наші люди втомляться від цього, а може пощастить і доля подарує нам хороших керівників, які виведуть країну із глухого кута…

– Є речі, які вас відверто дратують?

– Дурість людей, від яких залежить життя інших, хамство, нахабство. Потрібно бути не тільки гармонійним зовні, але наповнювати чимось душу, щоб вона працювала.

– Буваєте задоволені собою?

– Ніколи. Я сам собі суддя і добре знаю, де не дотяг, схитрував абощо. За вдачею я – самоїд, хоча зовні не дуже відповідаю цьому визначенню. У побутовому спілкуванні з людьми в певному сенсі надягаю маску, – я не допускаю до себе, до своїх проблем інших. Ненавиджу співчування, жалощі: співчувають – отже, жаліють, а цього мені не потрібно.

kostin

– А зоряна хвороба ніколи вас не вражала?

– Це не про мене. Насправді я дуже скромний. Зовнішня бравада – то захисна броня.

– Вам важливо, аби ваша музика мала відгук у слухачів?

– Зачепить їхні душі – буду радий! Ні – почекаю допоки зрозуміють.

– Багато композиторів уважають, що їхня місія – робити людей кращими. А з яким посиланням ви звертаєтеся до світу?

– Я далекий від думки, що мої твори когось ушляхетнюють чи очищують, – це занадто претензійно. Композитор не може мати стовідсоткового знання про мистецьку цінність своєї музики. Все вирішують слухачі. Моя мета – лише поділитися з аудиторією власними почуттями.

Олекандр Костін, Володимир Рожок, Валерій Козлов
Олекандр Костін, Володимир Рожок, Валерій Козлов

– Яка ваша творча філософія?

– Слід бути правдивим, щирим – і це обов’язково відчують слухачі.

– А обдурити в музиці можна?

– Звичайно ні! Фальш помітна одразу.

– Ви щодня працюєте або за бажанням?

– Щодня, причому ввечері хочеться скоріше заснути, щоб зранку повернутися до роботи. У мене відпрацьований режим: встаю рано, випиваю каву й сідаю працювати.

Із Лесею Дичко
Із Лесею Дичко

– Наостанок – вибачайте за «одвічне» запитання. Що для вас музика?

– Музика – це моє життя, тип мислення, спосіб сприй­няття краси, болю, трагедії. Вона для мене – невичерпне живильне середовище.

Анна ЛУНІНА

Share Button