Ось таким серпантином розвивається концертне життя багатьох молодих українських музикантів, які з юних літ розпочали виконавську кар’єру за кордоном
Історія сучасного конкурсного руху демонструє незаперечний факт: звання лауреата стає атрибутом концертуючого музиканта. При цьому найвагомішою запорукою успішної виконавської стратегії є визнання юного таланту насамперед за кордоном, адже саме так увінчаний лаврами артист набуває статусу особливо привабливого гастролера на батьківщині.
В існуючій нині розгалуженій мережі музичних міжнародних конкурсів (а їх по всьому світу налічується понад 300, враховуючи більшість європейських країн, США, Канаду, Бразилію, Японію, Уругвай, Ізраїль тощо) учасники змагань не лише отримують сценічний досвід, здобувають артистичне ім’я, а передусім входять, як свого часу слушно зазначив Олександр Гольденвейзер, до такої собі «незвичної атмосфери братерства виконавця і слухача, об’єднаних прекрасною музикою».
Цей майже містичний ефект емоційно-енергетичного єднання виконавця й публіки, винесений артистом із багатолітньої практики конкурсних виступів, одразу відчувається залом, і тоді миттєво встановлюється жаданий камертон емоційної довіри й розуміння між солістом і слухацькою аудиторією. Щось подібне до атмосфери психологічного інтерактиву панувало і в Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України під час виступу молодої скрипальки Юлії Ван (Україна–Німеччина–Китай), у виконанні якої лунав знаменитий Скрипковий концерт мі мінор ор. 64 Фелікса Мендельсона-Бартольді.
Попри молодий вік, Юлія Ван уже встигла «засвітитися» вражаючими перемогами у міжнародних турнірах в Україні, Болгарії, Італії, Росії, Молдові, Швейцарії, Іспанії, Франції, Німеччині, підкорити меломанів звучанням своєї чарівної скрипки у виступах із симфонічними оркестрами Ганновера (Німеччина), АСО Національної філармонії України, МАСО (Харків), die Südwestdeutsche Philharmonie Konstanz, камерними оркестрами Граубюндена й Лозанни (Швейцарія), симфонічними оркестрами Чернігова, Хмельницького, Дніпра та багатьох інших культурних центрів нашої країни.
Вихованка Людмили Овчаренко (КССМШ імені Миколи Лисенка) – учениці славнозвісного маестро Богодара Которовича, а наразі аспірантка професора Кшиштофа Вегжина у Вищій школі музики, театру та медіа в Ганновері (Німеччина), Юлія свідомо зробила ставку на німецький виш, адже основний акцент у системі музичної освіти цього знаменитого закладу зроблено на активній індивідуальній промоції молодих талантів, причому як у їхній сольній кар’єрі, так і в сфері гри в оркестрах.
Зрозуміло, яскравим взірцем артиста високого міжнародного рейтингу для Юлії є насамперед її знаменитий педагог, професор Кшиштоф Вегжин, який уславився в царині скрипкового виконавства регулярними майстер-класами по всьому світу, з-поміж яких – у знаменитій Scuola di Musica di Fiesole (Італія), Джульярдській школі (США), на музичних фестивалях Аспен (США), Keshett Eilon (Ізраїль), у музичних академіях Ісікави, Сеула, Шанхая, Токіо тощо. Маестро запрошують до міжнародних журі престижних музичних турнірів: наприклад, Конкурс імені Петра Чайковського (Москва), імені Фріца Крейслера (Відень), імені Нікколо Паганіні (Генуя) та інших. Значну увагу в кар’єрі професор приділяє камерному виконавству: він є співзасновником Нового варшавського фортепіанного квінтету.
Природно, такий баланс між сольним і камерним виконавством було взято на озброєння і його вихованкою – Юлією Ван. Буквально напередодні свого виступу в НФУ, Юлія повернулася зі Львова, де переконливо виступила у Проекті «Перша скрипка», організованому в рамках фестивалю LvivMozArt благодійним фондом VERE MUSIC FUND, завдяки якому молоді обдаровані українські музиканти отримують гранти для участі у міжнародних конкурсах і майстер-класах. Там Юлія Ван заграла в дуеті з піаністом Артемом Ясинським, який народився у Донецьку, та, як і його партнерка, тривалий час живе в Німеччині, викладаючи у Бременському університеті мистецтв.
У світовій скарбниці шедеврів скрипкової літератури Концерт мі мінор Фелікса Мендельсона, презентований Юлією Ван у Києві, посідає особливе місце, як, зрештою, і постать самого композитора в музичній культурі Німеччини. Ще 1844 року в Лейпцигу відбувся перший міжнародний турнір скрипалів, у якому взяли участь музиканти з Німеччини, Італії, Великої Британії, а вже з 1880-х років у Берліні розпочалася історія міжнародних конкурсів молодих скрипалів імені Фелікса Мендельсона.
Особливо шанобливе ставлення до Фелікса Мендельсона з боку мешканців Лейпциґа – міста, де композитор ініціював відкриття першої у Німеччині консерваторії (1843) і де розпочалася історія так званої «лейпцизької школи» – романтичного напряму в німецькій музичній культурі. Тож не випадково саме в цьому місті можна побачити реальне унаочнення крилатого вислову «Архітектура – це застигла музика»: від 2007 року одна з відреставрованих набережних міського каналу Лейпциґа носить ім’я Фелікса Мендельсона.
На сходах спуску до води, подібних до ліній нотного стану, на перший погляд примхливо розташовано дерев’яні сидіння, що, втім, у сукупності відтворюють графічний рельєф послідовності нот, із яких вимальовується початкова тема знаменитого Скрипкового концерту мі мінор. Можливо, конгломерат цих чинників таким або іншим способом запалив інтерес молодої скрипальки саме до цього опусу.
Власне, цей концерт належить до категорії творів, упізнаваних меломанами з перших звуків головної теми солюючої скрипки, що одразу, без будь-яких оркестрових вступів і прелюдій, концентрує на собі увагу залу. Й водночас у цій музичній перлині кожний виконавець відкриває для себе і публіки нові глибинні смисли та свіжі почуття. Не випадково в історії скрипкового виконавства цей твір не оминув увагою жоден із зіркових віртуозів, починаючи від Фріца Крейслера, Яші Хейфеца, Ієгуді Менухіна і закінчуючи Давидом Ойстрахом, Леонідом Коганом, Максимом Венгеровим та іншими.
Зрештою, ось висловлювання знаменитого скрипаля Йозефа Іоахіма, що стало вже майже крилатим: «У німців є чотири скрипкових концерти. Найвеличніший і найбезкомпромісніший – Бетховена, лише концерт Брамса змагається з ним у серйозності. Найбагатший та спокусливий написано Максом Брухом. Та найдушевнішим, перлиною серця, є концерт Мендельсона». Це якнайкраще окреслює поетику Концерту Мендельсона та його визначне місце у світовій історії скрипкового мистецтва.
Утім, попри те, що музика концерту випромінює особливий аристократизм і свіжість почуттів, багатство й красу наспівних мотивів, вона таїть у собі певні виклики для виконавця. Тут є спокуса порушити майже невловиму грань між шляхетністю й природною щирістю виконавської інтонації і зсувом у бік солодкозвучної сентиментальності та вульгарної салонності. На користь Юлії Ван слід сказати, що їй вдалося віртуозно поєднати класичну витриманість темпів, рельєфну чіткість тематичних побудов із благородством звуковидобування й динамічною виваженістю романтично забарвлених мелодичних ліній.
Невимушена легкість виконання надскладних пасажів засвідчила неабияку технічну озброєність солістки, що дозволила їй без видимих зусиль блискуче виконувати в каденції такий непростий прийом, як «рикошет» (що, як відомо, першим застосував неперевершений віртуоз Нікколо Паганіні у Першому каприсі). Пурхаюче стакато Юлії Ван у третій частині концерту, яким уславився свого часу геніальний романтик Генрік Венявський, викликало в уяві граційний танок ельфів.
Молодій артистці вистачило широкого дихання, запасу енергії, зрештою, фізичної витривалості, щоби провести на високій емоційній хвилі всі три частини твору, що, за задумом самого Мендельсона, мають виконуватися без пауз, являючи публіці цілісну сповідь-поему художника, пройняту духом любові й зачарованості красою життя. Адже відомо, що композитор створив концерт на піку закоханості у шведську оперну співачку Йєнні Лінд.
Безперечно, піднесеній емоційній налаштованості скрипальки максимально сприяв оркестр під вправною батутою німецького диригента Грегора Беттхема. Сильною рисою молодого диригента стало його чітке метроритмічне упорядкування романтично-схвильованої фактури концерту, що надало звучанню класичної врівноваженості.
Виступ Юлії Ван у Національній філармонії України – це і визнання її виконавських досягнень, і водночас – аванс на майбутнє збагачення репертуару, насамперед за рахунок творів українських композиторів, що, як засвідчила сама скрипалька, залишаються поки що невідомими для західного слухача.
Наразі Юлія намагається різнобічно реалізувати генетичний алгоритм. Невдовзі на відкритті концертного сезону Хмельницької обласної філармонії артистка виступить з академічним симфонічним оркестром під керуванням диригента Сунь Сюйна (Китай–США), де прозвучить знаковий для сучасної китайської музичної культури Концерт для скрипки з оркестром під назвою «Метелики» (китайською «Лян Чжу»). Автори – два китайських композитори Хе Джаньхао та Чень Ган створили його ще 1959 року, і він одразу став одним із найвідоміших у світі китайських скрипкових концертів, що сьогодні входить до репертуару топових виконавців із багатьох країн. З-поміж них – Максим Венгеров, Олів’є Шарльє, Такако Нісідзакі, Акіко Суванаї, Гіл Шахам.
Для Юлії Ван виконання цього твору стане своєрідним ритуалом долучення до своїх національних кодів, оскільки в його музиці національний китайський колорит, починаючи з сюжету народної легенди про китайських Ромео та Джульєтту, введення мелодій із національного театру, застосування прийомів гри на китайських музичних інструментах (баньху, ерху, гучжене), грунтується на фундаментальних європейських принципах формотворення, гармонії, жанру тощо.
Наталія СЕМЕНЕНКО
