На продовження нашої постійної рубрики «Молодіжний форум» пропонуємо новий матеріал однієї з наших юних дописувачок, вихованиці історико-теоретичного факультету Національної музичної академії України імені Петра Чайковського Тетяни Невальонної, присвячений творчості мало відомого широкому українському загалу німецького композитора Ганса Вернера Генце (Hans Werner Henze), якому 1 липня виповнилося б 99 років
Ганс Вернер Генце (01.07.1926 – 27.10.2012) поєднує в собі таланти педагога, активного громадського діяча, письменника та диригента. Він – автор понад 200 творів, серед яких чільне місце посідають музично-сценічні та симфонічні твори (20 опер, 10 балетів, 10 симфоній та ін.), хорова, вокальна, театральна та кіномузика, твори для дітей тощо. Європейські дослідники відносять Ганса Вернера Генце до покоління корифеїв класичного авангарду, ставлячи його ім’я поряд із такими музичними «айсбергами», як Карлгайнц Штокгаузен, Луїджі Ноно, П’єр Булез, Лучано Беріо. Вони називають Генце найобдарованішим із музикантів свого часу.
«Я переконаний, що громадський обов’язок композитора – шукати відгук у душах слухачів. Моя музика – свого роду постійна війна проти людей мало вразливих, <…> проти вульгарності, снобізму, проти ненависті та нацизму», – ось життєве кредо Ганса Вернера Генце
Особистий почерк композитора формувався поступово, під впливом Пауля Гіндеміта, Арнольда Шенберга, Сергія Прокоф’єва та Ігоря Стравінського. Цьому також посприяло відвідування Міжнародних літніх курсів нової музики у місті Дармштадті (Internationale Ferienkurse für Neue Musik, Darmstadt) у другій половині 1940-х років.
Авторський стиль являє собою складний мікс із різних музичних напрямів і технік, таких як додекафонія, серіалізм, експресіонізм тощо. Проте, паралельно з цим, Генце не відмовлявся і від тональної музики та класичних форм. Можливо, саме через таке поєднання різних стилістичних моделей, митець називає свою музику «impura» – нечистою. Єдине, до чого він не торкався протягом життя – це електроніка.
Ганса Генце не можна вважати винахідником нових течій, тенденцій або композиційних прийомів. У творчості він використовував уже віднайдене раніше, але в настільки переосмисленому, пропущеному через власне «Я» вигляді, що все це стає його особистим, суто «генцівським».
Як уже зазначалося, митець написав 20 опер. Серед ранніх – «Бульвар самотності» (1952), «Король-Олень» (1956) і «Принц Гомбурзький» (1960). Увага авторки цієї статті була прикута до останньої.
Прем’єра опери на 3 дії «Принц Гомбурзький» відбулася в Гамбурзі 22 травня 1960 року. Лібрето створено за мотивами п’єси Генріха фон Кляйста «Принц Фрідріх фон Гомбург» (Heinrich von Kleist, «Prinz Friedrich von Homburg», 1809–1811) австрійською письменницею, журналісткою і подругою композитора Інґеборґ Бахман (Ingeborg Bachmann). Усупереч неписаному закону опускання завіси на найдраматичнішому моменті, що віщує перерву на буфет, у даному творі перехід від одної дії до іншої цього не передбачає.
Опісля прем’єри опера не сходить зі сцен найкращих оперних театрів світу: Bayerische Staatsoper (Мюнхен, Німеччина), Theatre an der Wien (Відень, Австрія), Lucent Danstheater (Гаага, Нідерланди), Théâtre du Capitole (Тулуза, Франція), London Coliseum (Лондон, Велика Британія) та інших. Найновішою і найсучаснішою є постановка творчої команди Opernhaus міста Франкфурт-на-Майні (Німеччина). Оперу було включено в осінній сезон 2024-го.
В інтерв’ю режисер-постановник Єнс-Данієль Герцог (Jens-Daniel Herzog) на запитання про нові можливості інтерпретації опери відповідає: «Текстове першоджерело і музика підкреслюють експериментальний характер твору: ми спостерігаємо за піддослідним під час сну, зазираємо в його найпотаємніше. Герой до кінця не знає, чи здійсниться його мрія про славу і кохання. Уся справа – в грі з найпотаємнішими бажаннями людини. Вона лихоманить від самого початку. Здатність опери через музику проникати всередину героїв – великий подарунок для нашої роботи».
Безумовно один із найсильніших акцентів здійснено на дизайні вбрання героїв. Згідно з висловлюванням автора костюмів Йоганнеса Шютца (Johannes Schütz), на сцені представлено суміш сучасної популярної і військової моди, яка ставить певні запитання глядачеві: як виглядала армія в останні 300 років? як це американізується, тривіалізується та стає модним?
Ці процеси беруть початок у військовій потребі чоловіків раннього пруського вищого класу. Але в результаті виходять не одноманітні костюми, а дуже різні силуети, котрі містять щось серійне, обумовлене військовим каноном, але водночас допускають злісні вибухи в дусі перебільшення Ганса Вернера Генце. «Жінки повинні розвивати індивідуальний колір у цьому чоловічому світі моди. Коли Наталі (головна героїня) вирішує отримати свій полк, вона помітно мілітаризує власний костюм, перевернувши піджак і раптово зрівнявшись із кольором чоловіків», – акцентує дизайнер.
Стосовно інтерпретацій подальших постановок варто навести вислів творця опери Генце: «Дехто може виявитися нездатним відокремити цей твір від пруської атмосфери, в якій відбувається дійство. Інші вважають, що покладання класичних текстів на музику й перенесення на сцену класичних словесних драм є нелояльним заходом. Це заперечення заслуговує на обговорення: було б справді нудно, якби з часом усю літературу поглинули опери. Але скажіть: хто б написав мені краще лібрето, ніж мій друг Генріх фон Кляйст? <…> Інґеборґ Бахман підготувала текст, вона звела його до форми лібрето, створивши “житло” для речитативів, арій та ансамблів. Виглядає очевидним, що світ, який Генріх фон Кляйст побудував у цьому творі, можна абстрагувати від прусацтва. Але мені здається, що твір із самого початку абстрагований від пруського. Лише випадково, через історичне тло, яке вільно змінювалося, конфлікт відбувається в Бранденбурзі. Але напруженість між існуванням особистості та законами держави, питання нехтування правопорядком, тремтіння людини перед насильством правлячої влади, мужність протистояти їй – усе це могло бути сьогодні або тисячу чи дві тисячі років тому, у Спарті чи Афінах».
На думку автора, «Принц фон Гомбург» Генріха фон Кляйста – це про возвеличення мрійника, руйнування концепції класичного героя, сліпе, бездумне застосування законів і прославлення людської доброти, розуміння якої поширюється на глибші й складніші сфери, ніж це було б «нормально».
Сюжет опери розгортається протягом невизначеного відрізку часу, проте можна припустити, що всі події відбуваються десь упродовж місяця. У першій дії представлені всі головні герої: принц Фрідріх Гомбурзький (баритон), його друг граф Гогенцоллерн (тенор), курфюрст Фрідріх Бранденбурзький (тенор), у якого на службі перебуває принц, його дружина (мецо-сопрано) та племінниця, за сумісництвом – любовний інтерес принца, Наталі Оранська (сопрано). Аби уникнути плутанини в іменах, Фрідріх Бранденбурзький згадуватиметься лише як курфюрст.
Дійство починається зі сцени зовнішньо безтурботного сну принца напередодні вирішальної битви зі шведами. Уві сні він бачить себе почесним переможцем майбутньої баталії, на чию голову курфюрст наказує племінниці Наталі Оранській покласти лавровий вінок.
Граф Гогенцоллерн будить принца. Той, згадуючи сон, сприймає його як добре предбачення для боротьби і кохання. Дружина курфюрста і Наталі проводжають людей у бій. Думками принца Гомбурзького повністю заволоділа Наталі, через що він пропускає повз вуха наказ курфюрста не втручатися в бій без сигналу.
Битва починається на світанку. Фрідріх і його підлеглі спостерігають за боєм зі своїх позицій. Коли принц помітив, що ряди шведів сильно поріділи й противник ослаб, він віддає ризикований наказ атакувати. На цьому моменті глядача переносять до покоїв дружини курфюрста та її племінниці, де розкривається подальший хід подій.
Битву виграно, проте курфюрст, скоріш за все, – серед полеглих. Після повернення вцілілих, Наталі та Фрідріх зустрічаються і освідчуються одне одному в коханні. Незабаром вони отримують звістку, що курфюрст вижив і наказав знайти «бунтаря», який повів військо в атаку, засудити його й стратити. Принца роззброюють і беруть під варту. Так закінчується перша дія.
Режисер-постановник використав декорації по мінімуму, зосередившись на світловому рішенні. Важливо зазначити, що актори, які не з’являються в тій чи іншій дії, все одно залишаються на сцені як нерухомі тіні персонажів, котрі чемно сидять на стільчиках під підсвіченою, трохи розвернутою задньою стіною. Такий ефект сприяє розширенню простору й створює ефект своєрідного коридору, по якому метафорично крокує наш головний герой. Проте, чи буде в кінці світло?
Друга дія розпочинається зі сцени у в’язниці, представленої у вигляді великого білого квадрата. Граф Гогенцоллерн відвідує друга в камері й повідомляє, що воєнний суд виніс смертельний вирок. Принц залишається байдужим, оскільки вірить, що курфюрст заперечить це рішення. Він дізнається від товариша, що сам курфюрст вимагав підписання обвинувачення. Граф радить поговорити з курфюрстом, аби змінити ситуацію.
Наталі закликає дядька скористатися правом володаря й помилувати коханого. Вона просить його: «Закон війни мусить панувати, але й солодкі почуття важливі». Курфюрст передає небозі листа для Фрідріха, в якому обіцяє звільнення, якщо звинувачений визнає вердикт судді несправедливим. Однак принц визнає рішення суду правильним. Наталі збирає свій полк, щоб у разі потреби вирвати коханого з обіймів смерті силою.
Третю дію зосереджено на підготовці остаточного рішення курфюрста, що стане фіналом опери. Граф Гогенцоллерн та інші офіцери, які брали участь у битві, намагаються переконати повелителя помилувати Фрідріха. Одночасно в’язень постає перед курфюрстом: у присутності своїх захисників принц Гомбурзький підтверджує згоду на смертний вирок. Йому одразу зав’язують очі та ведуть, як він думає, на страту. Однак, коли граф Гогенцоллерн знімає пов’язку в присутності всіх героїв, віщий сон принца справджується: кохана Наталі за велінням курфюрста покладає йому на голову вінок переможця…
Урочистий фінал опери підсумовує та підкреслює її загальний оптимістичний настрій. Усі складові сюжету являють собою перемоги різних рівнів: на полі бою, виживання курфюрста, розділене кохання, підтримка принца друзями, близькими і, нарешті, милість повелителя та тріумф честі й любові.
Оркестром керував молодий маестро Такеші Моріучі (Takeshi Moriuchi), який переїхав із Токіо до Європи заради навчання в Зальцбурзькому університеті Моцартеум. Він дебютував як диригент у Франкфуртській опері у сезоні 2019/2020 з оперою «Манон Леско» Джакомо Пуччині. Згодом його репертуарний список поповнився такими творами, як «Нюрнберзькі мейстерзінгери» Ріхарда Вагнера, «Гензель і Гретель» Енгельберта Гумпердінка, «Чарівна флейта» Вольфганга Амадея Моцарта й іншими. Він також працював із Токійським симфонічним оркестром Йоміурі Ніппон, Оркестром Брукнера Лінца, Філармонії Брно, Геттінгенським симфонічним, Оркестром Нижньобаварської філармонії.
Склад провідних виконавців представлений багатою інтернаціональною командою, яка включала країни не тільки Європи, а й Азії, зокрема Південної Кореї. Так, партію принца Гомбурзького виконав словенський баритон Домен Кріжай. У Любляні він вивчав музику і медицину та є частиною складу Франкфуртської опери від сезону 2020/2021. Митець може похвалитися співпрацею з Festspielhaus Баден-Бадена та Словенським національним театром у Маріборі. Виступав як концертний співак з оркестром Camerata Salzburg, ансамблем Бальтазара Неймана, Віденською філармонією та іншими.
Курфюрст Фрідріх Вільгельм Бранденбурзький – бельгійський тенор Ів Саленс. Окрім чудових персонажів Моцарта, його репертуар включає партії Альфредо («Травіата»), Пінкертона («Мадам Баттерфлай»), Давида («Нюрнберзькі мейстерзінгери») та інші. Нещодавно він виступив у королівському театрі Монне в Брюсселі, а також був гостем у Національному театрі Мангейма, Лейпцизькій опері та Національної опери Рейну.
Роль принцеси Наталі Оранської, племінниці курфюрста втілила німкеня Магдалена Гінтердоблер (сопрано). Вона навчалася в класах Андреаса Шмідта й Гельмута Дойча в Мюнхенському університеті музики і театру та Баварській театральній академії Августа Евердінга. Була учасницею ансамблю Франкфуртської опери з сезону 2023/2024, де відбувся її відомий дебют у ролі Єви («Нюрнберзькі мейстерзінгери»). У концертах мисткиня виступає з такими колективами, як оркестри Гевандхаузу (Лейпциг) і Мюнхенського радіо, Бамберзький симфонічний оркестр і Дрезденська філармонія.
Із задоволенням зазначу, що партію одного з солдат-прибічників принца виконав український тенор Іштван Балота. Освіту отримав у Національному педагогічному університеті в Києві. Завдяки стипендії меценатської асоціації він продовжив навчання у Німеччині (Франкфуртська консерваторія Гоха). Після вокальних і педагогічних студій у Музичній академії Вісбадена удосконалювався в Консерваторії Петера Корнеліуса (Майнц, клас викладача Йоахіма Койпера), а майстеркласи з Рудольфом П’єрне, Томасом Хеєром і Ройбеном Віллкоксом доповнили його портфоліо.
Постановка Opernhaus у Франкфурті-на-Майні викликала захоплення не тільки оригінальними візуальними рішеннями, а й прекрасними солістами, які втілили образи своїх персонажів із великою майстерністю, дослідивши не лише лібрето й письмові нотатки автора, а й оригінальний сюжет п’єси. Оркестр під керівництвом Такеші Моріучі здійснив величезну та кропітку роботу, адже рівень музики Генце можна вважати надскладним для виконавців. Кожен акорд, інтервал, нота несли глибокий сенс, який відтворювався на сцені виразом обличчя або надлегким порухом руки.
Прем’єра опери «Принц Гомбурзький» у Франкфурті викликала широкий резонанс та інтерес. Це підтверджується в численних інтерв’ю і статтях, а також тотальних sold out, що супроводжували кожне подальше виконання твору. Сподіватимемося, що вистава скоро знову з’явиться на афішах і перших шпальтах музичних журналів.
Ганс Вернер Генце – митець унікального таланту, в творчості якого логічно поєднувались несумісні, на перший погляд, напрями, стилі й техніки письма. У нього є всі шанси міцно закріпитися в «меті дослідження» українського музикознавства та репертуарі оперних театрів нашої країни.
Тетяна НЕВАЛЬОННА
Фото надані авторкою статті
