25 квітня у музичному житті Львова відбулась знаменна подія – у концертному залі Львівського органного залу вперше прозвучали дві симфонії сучасних українських композиторів Володимира Павенського зі Львова і киянина Борислава Стронька
Значущість події полягає не лише в яскраво промовистому анонсуванні цих світових прем’єр, яких львів’яни очікували з непідробною цікавістю, а й у тому, що обидва твори присвячені вельми актуальній сьогодні темі – часу, сутність неоднозначності й крайньої загостреності котрого кожен українець по-своєму глибоко переживає в умовах війни, яка затягнулася ось уже на понад чотири роки. Тему зазначено у програмі концерту «Відлік часу»: презентація нової симфонічної музики, замовленої сучасним українським композиторам».
Відлік часу… Звернення до концепту часу вже стало одним із найбільш питомих в українській і світовій музиці. Мабуть, імпульс до його розробки в музичному мистецтві був завданий працею «Буття і час» (1927) одного з найвидатніших мислителів ХХ століття, німецького філософа-екзистенціаліста Мартіна Гайдеґґера. Філософ у чотирьох пролегоменах запропонував власне розуміння вимірностей часу, які вбачав у сенсі життя людини, її усвідомленні смислу існування в нерозривній єдності з навколишнім середовищем і водночас у безмежному обрії майбутнього.
Симфонія № 2 на три частини Володимира Павенського з розлогою назвою «Спогади… Я знов повернусь, рідна мамо, з війни, повернуся, щоб жити» одразу налаштовує слухача на роздуми про глибоку пошану українських захисників, які віддали життя на захист батьківщини. Транслюючи ці сентенції, музика твору завдяки тонкому звукопису миттєво занурює в стан філософських роздумів про безодню вдячності кожного з нас усім загиблим і збереження пам’яті про них назавжди.
Композитор, засвідчуючи прихильність до авангардних технік, при безперервному звучанні струнної групи оркестру влучно використав окремі інструментальні тембри вібрафона, бар-чаймса, кларнета й органа як бажаних для створення плям кольорів у загальному оркестровому виконанні. Засобами використання нефункційних, хаотичних вертикальних послідовностей, кластерів і тембрової колористики він феноменальним способом досяг реалізації власного творчого задуму – філософського втілення «відліку часу», вираженого у своєрідній закамуфльованості національних інтонацій, та болю матерів.
Світоглядні переконання Гайдеґґера виявились особливо близькими Бориславу Строньку, який захоплюється працями філософа, про що він наголошував у нашій приватній розмові. Маестро, прямо не пов’язуючись із філософськими сентенціями Гайдеґґера, сприймає час крізь особисті творчі пориви немов поєднання минулого як застиглості перед обличчям майбутнього, і майбутнього, коли невідомо, що буде далі, та пошуку сенсу серед непевності.
Свідченням зацікавленості Борислава Стронька у відтворенні свого розуміння часу є створений ним імпозантний корпус композицій, присвячених тематиці власного світосприйняття як невизначеності у сьогоденні шляху людини. До творів цієї тематики належать цикл електронної музики «Кристали часу», симфонія «Майстерня часу», інші, до яких додалась створена нещодавно, немов на одному диханні (чи не за 16 днів!), Симфонія № 5 «Чотири стежини».
На запитання «чим в ареалі вашого світогляду є час?» композитор відповідає: «Із цією категорією я не пов’язую себе напряму. Музика лише відтворює мої внутрішні імпульси. Я проживаю час дуже інтенсивно, тому не прагну масштабності. Коротких чотирьох частин мені було цілком достатньо». (Симфонія звучала впродовж 35 хвилин. – І. А.). Говорячи про емоції та константи, які в умовах сьогодення проєктує його музика, автор зазначив, що намагався узагальнити: одна людина схильна не лише до споглядання простору, а й усього того, що відбувається у всесвіті. Для неї центром всесвіту може бути будь-що, навіть її дім. Інша – спрямована до дії, і в її свідомості війна особливо загострила почуття пам’яті та роздуми щодо виконання своєї місії.
У послідовності 4-х частин презентованої симфонії – «Стежина споглядання», «Стежина дії», «Стежина додому», «Стежина за обрій» – простежується логічно вибудувана авторська концепція загостреного стану невизначеності людини: куди, якими стежками йти далі? У них композитор промовисто спроєктував сутність Гайдеґґерового розуміння вимірів часу.
За словами Борислава Стронька, стилістиці його музики притаманна нестабільність тонального плану, «швидше, додекафонія із серією 12-ти рівноправних звуків», близькість із мішаною технікою, у межах якої він використовує елементи мінімалізму в поєднанні з образністю і музично-виразовими засобами постромантизму.
Концерт, що відбувся у Львівському органному залі, став акцією осмислення швидкоплинності часу, власного вибору, усвідомлення непоправних втрат, важливості збереження національної пам’яті. Натхненна музика та поважний творчий доробок авторів стали свідченнями їхньої високої інтелектуальності, професійної майстерності, працездатності, а також неймовірної внутрішньої емоційності.
Отже, обидва композитори тяжіють до складних для пересічного слухача способів музичного висловлювання в техніці атональності й додекафонії, коли усувається звична для них константа – тональний центр твору. У межах цієї стилістики маестро Павенський залишається прихильником розлогості роздумів і тривалості філософських осмислень, композитор Стронько – прагне лаконічності висловлювання та є адептом стилістики мінімалізму з його чіткістю структури, повторюваністю певних елементів і медитативністю. Цей стиль стає вельми помітним у творчості сучасних українських композиторів Валентина Сильвестрова, Максима Шалигіна, Олексія Шмурака, львів’ян Остапа Мануляка, Андрія Легкого та інших, з опусами яких львів’яни впродовж останніх років мали можливість ознайомлюватися на концертах Львівської філармонії і прицільно тематично організованих концертних акціях Львівського органного залу.
Відзначимо самовіддану подвижницьку працю всього колективу – авторів музики і виконавців, результатом якої стали успіх і висока оцінка презентованих творів. Індивідуальність інтерпретації часу авторами симфоній перебувала в синергії з абсолютним «однодиханням» виконавців – диригента Івана Остаповича, під орудою якого симфонії звучали у виконанні Академічного симфонічного оркестру Луганської обласної філармонії.
На завершення хочеться додати сукупність висловлених слухачами думок, почутих мною одразу після концерту (без редагування текстів): «складно»; «трохи втомились»; «така музика дуже потрібна для розширення мого музичного світогляду»; «тривале перебування в специфіці цих звуків уперше змусило мене зануритись в атмосферу важливих роздумів»; «хотіла/хотів би ще раз послухати ці симфонії»; «мені треба більше відвідувати концерти з творів сучасної музики».
Тож, побажаємо нашим композиторам нових яскравих творчих звершень, цікавих рішень і гостинно чекаємо їх у Львові знову.
Ірина АНТОНЮК
Фото Арсенія ДІСКОВСЬКОГО та Ірини АНТОНЮК
На головному фото Борислав Стронько, Іван Остапович, Володимир Павенський та Ірина Антонюк
