Тема взаємин Івана Франка із Соломією Крушельницької ще не мала широкого висвітлення та не була об’єктом спеціального дослідження. Про «присутність» Соломії Крушельницької у житті Івана Франка детальніше йдеться у наукових дослідженнях Ярослави Мельник, Якима Горака та інших франкознавців. Побіжно ця історія представлена у працях Михайла Головащенка, Ігоря Герети, Петра Медведика. Достатньо відомими є також спогади сина письменника – Тараса Франка, який писав про зустрічі батька зі співачкою у Львові.
Спільним для всіх цих публікацій є те, що Соломію Крушельницьку та Івана Франка поєднувала не тільки епоха. Їх єднала глибока інтелектуальна симпатія, спільні ідеали та взаємна повага. У мемуарах «Іван Франко і його родина» (Торонто, 1956) донька письменника Анна Франко-Ключко підкреслює це так: «Вона була для нас чимось недосяжним, божественним. Коли Соломія співала, здавалося, що весь світ завмирає. Батько завжди з великою пошаною ставився до її таланту, бачив у ній не лише велику артистку, а й велику українку, яка несла нашу культуру в світ».
Соломія Крушельницька відкрила для себе творчість Івана Франка завдяки двом найближчим людям у її житті – батькові, отцю Амвросію Крушельницькому, та рідному брату Антіну.
Греко-католицький священник, громадський діяч і хоровий диригент Амвросій Крушельницький (1841-1902) з великим пієтетом ставився до Івана Франка, був близько знайомим із приятелем письменника Михайлом Павликом. Отець Амвросій сприяв інтелектуальному й музичному розвитку своїх дітей. У домі Крушельницьких у Білій була велика бібліотека. Крім богословських книг, у цій книгозбірні були оригінальні видання творів Вільяма Шекспіра, Генріха Гейне, Йоганна Крістофа Фрідріха Шиллера. Почесне місце посідали видання творів Тараса Шевченка й Івана Франка. Отець Амвросій передплачував також і журнали, які видавали Іван Франко та Михайло Павлик. Отож, завдяки батьковій бібліотеці Соломія Крушельницька ще у юному віці познайомилася з творчістю Івана Франка.
Уперше родина Крушельницьких мала нагоду побачити Івана Франка в серпні 1885 року в Тернополі. Тоді письменник брав участь у мандрівці групи львівських студентів, що пролягала через Тернопіль, Теребовлю і Чернівці. Прибувши до Тернополя 1 серпня, вже наступного дня Франко був присутній на літературно-музичному вечорі в залі замкового палацу. Учасником цього концерту був ансамбль Євгенії Любович, де співала Соломія Крушельницька та її сестри – Осипа й Олена. Ми не можемо стверджувати, що саме тоді Крушельницькі особисто познайомилися з письменником, але очевидним є те, що всі в родині знали: почесним гостем вечора є Іван Франко.
Поряд із батьком найближчим другом і порадником Соломії Крушельницької був її старший брат Антін (1866?–1895?). Він, як і всі в родині Крушельницьких, був усебічно обдарованим музикантом, учасником студентського гурту «Дванайцятка», тісно співпрацював із хором «Львівський Боян». Антін Крушельницький став одним із засновників видавництва «Бібліотека музикальна», члени якого вважали основним завданням видання й розповсюдження в Галичині творів українських композиторів, зокрема Анатоля Вахнянина, Петра Ніщинського, Михайла Вербицького, Сидора Воробкевича, Остапа Нижанківського. До особливої заслуги видавництва слід віднести й перші публікації композицій Миколи Лисенка на галицьких теренах.
Про значення і вплив цього видавництва на розвиток музичної культури Галичини читаємо у дописі Івана Франка «Симпатичне видавництво музикальне» (журнал «Зоря», № 1, 1886): «Надіятись треба, що … заміщені композиції швидко і широко розійдуться по нашім краю, а особливо найдуть доступ до наших читалень та хорів селянських і міщанських і причиняться знаменито до будження руського духа та гарячої любові до тої Руси-України – цілої, великої і нероздільної». Збереглися спогади про те, що Антін Крушельницький постійно поповнював родинну бібліотеку у Білій різними книжками, зокрема й виданнями «Бібліотеки музикальної» та творами Івана Франка.
Реконструювати розвиток взаємин самої Соломії Крушельницької з Іваном Франком допомагає листування співачки з Михайлом Павликом і Марією Вояковською (у майбутньому – дружиною Михайла Грушевського). Але цей сюжет має свою передісторію.
Після закінчення Львівської консерваторії, восени 1893 року, молода Соломія Крушельницька приїхала до Мілана, щоб продовжити студії вокалу. Перебуваючи на чужині, Соломія намагається не втрачати контактів із рідним краєм і «зі своїми людьми». Так зав’язалася її кореспонденція з Михайлом Павликом і Марією Вояковською.
Соломія Крушельницька познайомилася з Марією Вояковською ще у Львові, коли поряд із навчанням у консерваторії брала активну участь у хорі товариства Боян, цікавилася жіночим рухом, відвідувала культурні зібрання. Їхнє листування розпочалося у грудні 1893 року. Останній із відомих сьогодні листів датований 18 жовтня 1895-го. Саме цей лист нас цікавить найбільше. Тут озвучена відповідь Крушельницької на пропозицію Марії Вояковської долучитися до організації подарунка Іванові Франкові. Соломія була змушена відмовити подрузі, мотивуючи це так: «Кобись була капку борше обізвалася до мене, а то все наша фамілія зібралась у купку та й робимо зосібна подарок Франкові. Жаль мені, що не буду належати до Вашого гуртку, най же буде, як то кажуть, на другий раз. Цілую щиро. Твоя Сальомія». На жаль, сьогодні ми не маємо жодних відомостей, яким саме був цей дарунок Іванові Франкові від родини Крушельницьких.
Особливо важливим у дослідженні цієї теми є листування Крушельницької з Михайлом Павликом, якого співачка вважала старшим приятелем і наставником. Павлик сумлінно виконував роль порадника: «В музиці Ви сильні, – пише він в одному з листів до молодої співачки, – а в самій українській справі я Вам стану допомагати з усеї сили і навіть скажу Вам одверто, що тут Ви без мене не обійдетеся».
Насамперед Павлик надсилає Крушельницькій нові видання, що друкувалися в Галичині. Серед Франкових праць, які співачка отримала від нього, першим був його переклад твору Йоганна Вольфганга Ґете «Фауст». Про це співачка згадує в одному з листів до Павлика так: «Я якраз тепер читаю “Фавста” в переводі Франка, то лібрето під музику не вмилося до цілости того великого твору».
В іншому листі Соломія Крушельницька дякує Михайлові Павликові також і за Франків журнал «Життя і слово», який вважає дуже добрим виданням на європейський зразок. Своє захоплення співачка бажає висловити особисто Франкові, про що повідомляє Павлика: «Як ласка Ваша, то прошу сказати п. Франкові, щоби мої числа “Життя і слова” задержав у себе, аж я сама зголошуся. Заразом поклоніться йому від мене».
А ще Михайло Павлик поставив собі за мету організувати особисту зустріч Соломії Крушельницької з Іваном Франком. Для цього якраз випала добра нагода: у березні 1894 року Соломію запросили на гастролі до Львова. Упродовж п’яти місяців на сцені театру Скарбека відбулося 19 виступів співачки. Але під час цих перших гастролей у рідному місті на молоду Соломію чекали великі випробування. Її виступ 8 травня в опері Шарля Ґуно «Фауст» у ролі Маргарити не сподобався деяким критикам. У газетах були надруковані негативні відгуки. Особливо старався осудити Крушельницьку львівський критик Менкес, дописи якого друкувалися у багатьох місцевих виданнях, зокрема й у польській газеті «Kurjer Lwowski», співробітником якої був також Іван Франко.
Михайло Павлик намагався припинити несправедливе цькування молодої артистки. Щоб досягти цього, він вирішив залучити Франка і попросити його підтримки. Про це він і пише Крушельницькій у своєму листі від 25 травня 1894 року: «Прочитав статтю, котра мене обурила до глибини душі, особливо тим, що й вас зачіпає… Я написав лютий лист до Франка з просьбою, щоби він унявся (заступився. – І. К.) в редакції за Вами і не позволяв Вас так трактувати. Певно послухає, а зрештою я сам незабаром буду у Львові і поговорю з ним на розум. Тим часом прийміть від мене слова щирої симпатії – мені сором…, що так Вас трактують, і я написав Франкові, що такого не зробили би й дикуни…»
У наступному листі він запевняє Соломію Крушельницьку, що не припинить її підтримувати, і знову при цьому згадує Івана Франка: «Мені дуже прикро, що йому (Франкові) вспіли були Менкеси закрутити голову щодо Вас і що Він доси не був у Вас, незважаючи на мою просьбу і свою обіцянку. Але я це переболю (переживу. – І. К.) сам, а Ви собі не робіть нічого – воно переломиться. А щоби його завстидати, то візьміть колись у неділю та й “зложіть йому візиту”… Про закулісні інтриги краще не говоріть (про це я єго переконаю инчим способом), а краще запросіть на “Аїду” – нехай переконаєся за Ваш голос. Опроче (зрештою. – І. К.) не беріть йому дуже за зле – він надто занятий та ще й дома нема гаразду».
Чи був Франко на виставах за участю Крушельницької – достеменно не відомо. Однак неймовірна наполегливість Михайла Павлика все ж таки пришвидшила особисту зустріч Івана Франка та Соломії Крушельницької. Ймовірною датою візиту письменника до співачки є початок вересня 1894 року. Про це дізнаємося з листа від 11 вересня, де Павлик пише до Соломії: «Дізнався я від Вашого батька, що у Вас був Франко – і я легше зітхнув. А Ви мені про ту візиту напишіть якнайдокладніше і взагалі про Франка також. Коли не робите такого для моєї відомости, то робіть для відомости потомства».
На жаль, жодних спогадів про свої зустрічі з Франком співачка так і не написала.
Варто згадати, що 30 вересня 1894 року відбулася ще одна подія, яку можна назвати символічним побаченням Соломії Крушельницької з Іваном Франком. В антракті вистави «Учитель» за твором Івана Франка, яку ставив театр «Руська Бесіда», Соломія Крушельницька виконала пісню «Коби мені намисто» в обробці Миколи Лисенка та солоспів Віктора Матюка «Цвітка дрібная».
Окремою сторінкою до історії взаємин Соломії Крушельницької з Іваном Франком була увага співачки до діяльності Русько-української радикальної партії. Бажання краще пізнати й зрозуміти засади цієї партії були підкріплені посередництвом Михайла Павлика, від якого Крушельницька регулярно отримувала радикальні часописи «Народ» і «Хлібороб».
Михайло Павлик звернувся до Соломії Крушельницької з проханням надати матеріальну допомогу на розвиток радикальної партії. Він пише: «Ми зробили конскрипцію всіх більш менше радикальних людей, що мають гроші і можуть на це давати. Між тими людьми я зважився покласти й Вас. То ж прошу Вас напишіть у тій справі нашому касієрові д-ру Франку (Крижова 12), чи можите Ви давати певну місячну квоту і яку. Знаю, що у Вас великі видатки, та все ж таки чи зможите дещо жертвувати на політичну організацію нашого народа».
Соломія Крушельницька погодилася, про що пише так: «Висилаю до Вас отих 500 франків на ужиток нашої партії, на агітацію чи на “Громадький голос” як потрібнійше. Від часу до часу буду туда висилати, на Ваш адрес, що зможу». Пишучи про свою готовність допомогти радикалам фінансово, вона зауважила: «Не силуйте тільки мене до пунктуальної місячної вкладки, бо се б лише кремпувало мою натуру артистичну».
Пізніше Соломія Крушельницька нарікала Павликові, що через підтримку радикалів відчула певне негативне ставлення до себе в Галичині: «Чую, що щось маркотні другі партії на мене, що я дала гроші на радикалів. Либонь “Діло” не хоче вже більше згадувати про мене, где я співаю і т. і. От не дураки таки, скажіт самі! Ще може би хотіли мені диспонувати, куда я маю гроші дівати. Там же між ними багачі, то можут самі утримувати “Діло”. Я гадаю, що їх то укололо, що я ніби то дала на пресу радикальної партії. Боються, бачите, конкуренції. А правду сказавши, у нас там нема доброї газети. Варто би, направду, щоби радикали були в силі вдержати одну газету порядно редаговану, світову».
Проте згодом ставлення Крушельницької до партійно-політичної діяльності радикалів змінилося і вона дає зрозуміти Павликові, що вирішила припинити фінансову допомогу. Чітке й відверте пояснення щодо цього рішення знаходимо у її листі від 3 липня 1904 року: «Ви певне зажартували собі з мене, кажучи вчора, що найліпша газета “Громадський голос”. Я констатую з жальом (не гнівайтеся, що відверто Вам кажу), що так ординарно і дитячо-наївного письма не здибала м. “Громадський голос” не є громадським голосом, бо то не громада свої речі пише, тілько кілька запалених, заїлих дітей, буцім в обороні теї громади, злісливі й ординарними словами статті чи так собі кавалки друкують. Можна критикувати всьо і всіх, але памфлетами боронити справи поважні громади то є смішно. Не маю Вам, що цитувати, бо там всьо писано погано… Знаєте, що я цілком до політики не здібна, бо мене разить дуже страшно все те, що погане. Ліпше мені жити з ідеалом наших пісень поетичних, що розкіш на душу розливають».
Варто згадати, що з Іваном Франком співачка зустрічалася не лише у Львові. Так приятелька співачки Марія Грушевська повідомила, що її чоловік Михайло разом з Іваном Франком на початку квітня 1904 року мають відвідати Рим. Тож Крушельницька не могла не скористатися нагодою зустрітися з такими шанованими земляками на шляху Неаполь–Рим–Мілан–Брешія. Про цю зустріч згадує також і син письменника Тарас Франко.
Підготувала Ірина КРИВОРУЧКА
Фото надані Музеєм Соломії Крушельницької у Львові
