Орган, установлений у Черкаському музичному коледжі імені Семена Гулака-Артемовського, переможно святкує сторічний ювілей. Його прикметний мистецький тріумф не випадковий, адже завдячує багатьом майстрам і палким подвижникам органного мистецтва, котрі забезпечили інструментові цікаву й змістовну долю, позначену злетами, падіннями та переродженнями
Історичні витоки: німецький хист, паризький тріумф та одеське служіння
Інструмент виготовлено на всесвітньо відомій німецькій фабриці легендарної династії органних майстрів «Валькер (Walcker)», чий високий авторитет засвідчують величні органи у церкві Святого Павла (Франкфурт), а також у соборах Ульма, Бостона, Риги чи Святого Стефана у Відні та інших. Цей орган став дітищем новітніх реформаторських музично-естетичних ідей у європейському органному будівництві початку ХХ століття. У його концепції втілилося прагнення створити «ідеальний модерний інструмент» – орган-синтез, який би поєднав найкращі здобутки різних епох і вирізнявся багатим, збалансованим і різноманітним звуковим наповненням.
1926 року в Парижі відбулася знакова міжнародна виставка органів, на якій провідні європейські майстри представляли передові досягнення та інноваційні розробки. У каталозі значився й експонат фабрики «Валькер», який завдяки новітнім акустичним і реформаторським конструктивним якостям здобув золоту медаль. Інструмент демонстрував не лише розмаїття тембрів, багатий набір обертонових регістрів і високу виконавську ергономіку. Окрім суто музичних можливостей, він міг імітувати звуки навколишнього середовища: церковні дзвони, гудки паровоза, автомобільні клаксони, телефонні дзвінки, гул натовпу чи морський прибій.
У Німеччині подібні інструменти використовували для супроводу сміливих експериментів у кіномистецтві, що тоді стрімко набирало обертів. Активне поширення німого кіно, потреба в його «живому» ілюструванні, а також перші спроби створення звукових стрічок підштовхнули інженерів до конструювання особливих, театральних органів, відомих як «кінооргани (сінема-органи)».
Ймовірно, саме ці унікальні властивості інструмента привернули увагу першого наркома народної освіти срср Анатолія Луначарського, який відвідав паризьку виставку. Розмаїтий звуковий потенціал органа ідеально пасував для аудіосупроводу видовищних мистецьких імпрез на революційну тематику, надзвичайно актуальних у 1920-ті роки. Держава виділила значні кошти, тож орган викупили безпосередньо з експозиції й привезли в Україну для Одеського оперного театру, який саме відновлювали після масштабної пожежі. Там він протягом сорока років велично й проникливо вражав глядачів акустичними ефектами у виставах, милував слух поціновувачів на концертах, а також поставав як диво інженерної думки початку ХХ століття під час просвітницьких лекцій, що проводилися у театральній залі.
Черкаська одіссея: порятунок і нове народження
Потреба в потужнішому звучанні та більш оптимальному розташуванні складових органа спонукала керівництво Одеського оперного театру наприкінці 1960-х років придбати й установити новий інструмент. На цьому життєпис нашого «Валькера» міг би завершитися, але, на щастя, доля розпорядилася інакше. Почалася нова – черкаська сторінка буття «короля інструментів» із Німеччини. Вирішальну роль у цьому відіграли особиста ініціатива та енергійні зусилля невтомних прихильників органного мистецтва, чиї імена варто згадати окремо і ще раз утвердити їх у мистецькій історії.
Директор Черкаського музичного училища у 1964–1970 роках Анатолій Конотоп, будучи палким та азартним шанувальником органної музики, зробив усе можливе, щоби списаний в Одесі інструмент доправили до Черкас. Тодішній очільник Черкаської області Олександр Андреєв посприяв ухваленню офіційного державного рішення про передачу органа на баланс училища. Успішну адаптацію перевезеного напівзруйнованого та розібраного інструмента до нових концертних і навчальних умов здійснили професор Київської консерваторії Арсеній Котляревський, його син, тоді доцент Іван Котляревський і старший органний майстер Олександр Розельман. У 1971 році відновлювальні роботи завершилися: в училищі відбувся перший офіційний концерт, а також розпочав роботу факультатив органної гри.
Навесні 1981 року сталася аварія: через протікання даху вода затопила й суттєво пошкодила органний механізм. Над «Валькером» знову нависла загроза знищення. Такого трагічного фіналу не міг допустити Валентин Хороший – тоді новопризначений директор Черкаського музичного коледжу, який очолює освітній заклад і сьогодні. Його наполегливість допомогла знайти кошти, залучити майстрів та ентузіастів, які привернули увагу преси й влади, подарувавши інструментові чергове відродження. Вагому фінансову та організаційну підтримку проєкту надав американський диригент і засновник Київського симфонічного оркестру Роджер Макмеррін, чий міжнародний благодійний фонд допоміг залучити ресурси для реставрації.
Рятували черкаський орган відомий львівський органіст і майстер Віталій Півнов, дніпропетровські фахівці Анатолій Юрійчук та Євген Токалов. Значну допомогу надали співробітник заводу «Фотоприлад» Євген Зборовський і група викладачів Черкаського політехнічного технікуму. «Інформаційне дихання» навколо стану інструмента та увагу влади забезпечували журналісти Марк Летичевський, Оксана Колісник і Володимир Безуглий. Нове життя черкаського органа розпочалося 30 березня 2001 року, коли в реставрованій залі на урочистому концерті його звукові принади продемонстрував Віталій Півнов.
Сучасний подих інструмента: вартові традицій та інтерпретатори майбутнього
З 2010 року за технічним станом і настроюванням черкаського органа стежить Олександр Смолінський, який став для «Валькера» вдумливим лікарем, відповідальним наставником і відданим та ревним опікуном. Щоби поважного віку інструмент працював справно, потужно й гармонійно, майстер фактично перезібрав його, додавши майже 200 нових труб і модернізувавши виконавські можливості. Ось уже понад п’ятнадцять років пан Олександр перед кожним концертом ретельно налаштовує «дихання» та неповторний голос інструмента. Завдяки такій систематичній профілактичній роботі черкаський орган здобув багате, витончене, м’яке й збалансоване звучання.
На сьогодні чимало зусиль для популяризації черкаського органа та пробудження інтересу громадськості до органної музики докладають викладачі коледжу за незмінної підтримки його директора Валентина Хорошого. Зокрема, Лариса Снозова та Євгенія Марчук активно залучають студентів і колег до сценічної практики, а також самі регулярно виступають як органістки у різноманітних концертних програмах, де звучить історичний «Валькер».
Лариса Снозова веде в коледжі факультативний курс органної гри. Вона виховує нове покоління виконавців, які успішно опановують тонкощі майстерності саме на цьому складному інструменті. До своїх виступів викладачка активно залучає студентів як солістів (вокалістів та інструменталістів), а також як асистентів органіста, що є вкрай важливим під час живого виконання. До слова, її учні Владислав Справцев і Катерина Тимошенко сьогодні успішно продовжують навчання у Національній музичній академії України та вже у статусі студентів консерваторії презентують здобутки на органних концертах у стінах рідного коледжу.
Як невтомна натхненниця багатьох мистецьких акцій, пов’язаних із черкаським органом, виступає викладачка музично-теоретичних дисциплін коледжу Євгенія Марчук – відома музично-громадська діячка, органістка й членкиня Національної спілки композиторів України. Ініційований та очолюваний нею щорічний масштабний фестиваль академічної музики «Музичні імпрези України» не раз включав заходи, пов’язані з черкаським «Валькером». На ньому сьогодні звучать світові прем’єри, грають провідні органісти, а органна зала закладу незмінно збирає аншлаги поціновувачів високої класики.
2026 рік – століття у звуках: задуми про ювілей
Зацікавившись історією унікального німецького інструмента, Євгенія Марчук започаткувала масштабний всеукраїнський мистецький проєкт «Століття черкаського органа», присвячений віковим роковинам із дня створення «Валькера». Він отримав реалізацію в межах XI Фестивалю академічної музики «Музичні імпрези України» за підтримки адміністрації Черкаського фахового музичного коледжу імені Семена Гулака-Артемовського, а також Департаменту освіти й гуманітарної політики Черкаської міської ради. До втілення ідеї викладачка залучила талановиту студентку коледжу Катерину Шамрай, яка виступила у статусі виконавчої директорки акції.
Катерина успішно захистила грант у галузі культури від Черкаської міської ради, що дозволило залучити фінансування для реалізації цього ювілейного задуму. Вона здійснювала щоденне оперативне управління (документи, координація розкладу, комунікація між учасниками). Саме за її ініціативою до святкової програми увійшли студентські концерти, лекції-перформанси про історію «Валькера» та авторські презентації. У публічних виступах Катерина Шамрай активно популяризує черкаський орган, наголошуючи на важливості збереження його унікальної спадщини. Крім того, більшість подій проєкту мають благодійний характер, а зібрані кошти спрямовуються на потреби Збройних Сил України.
Серед успішно проведених заходів задуманої ювілейної програми варто відзначити великий концерт органної класики у виконанні провідної української органістки, солістки Національного будинку музики Валерії Балаховської, що відбувся 25 квітня. Наступною яскравою подією став тематичний концерт «Голос душі» (28 травня), де для поціновувачів мистецтва у виконанні органістки Лариси Снозової, сопрано Олесі Рожкової, а також бандуристок Катерини Шадирі та Катерини Шамрай (клас заслуженої працівниці культури України Валентини Зайченко) прозвучали класичні барокові твори й сучасні композиції, що продемонстрували оновлені тембральні можливості «Валькера». Пізніше, 30 травня на базі коледжу та відомого в Черкасах артпростору «Morris Space» пройшла захоплива лекція-перформанс «Історія черкаського органа».
Унікальна конструкція «Валькера», у яку від початку закладалися потенційні можливості для супроводу театральних вистав і німого кіно, визначила ідею: символічно нагадати інструментові про його первинне призначення. Цей задум ліг в основу завершального й найбільш новаторського заходу проєкту «Століття черкаського органа». Проведений наприкінці червня 2026 року вечір-кіноперформанс під назвою «Органна магія німого кіно» став кульмінаційним етапом святкувань.
Алла Загайкевич у Черкасах: творча лабораторія та просвітницька місія
Відома сучасна українська композиторка Алла Загайкевич – амбасадорка авангардної електроакустичної музики в Україні, впливова викладачка, реформаторка вітчизняного кінозвуку, популяризаторка новітніх мистецьких проєктів долучилася до ювілейного задуму. Вона взяла на себе роль менторки й кураторки у підготовці кіноперформансу.
Алла Леонідівна має колосальний досвід у царині кіномузики, за що удостоєна авторитетних нагород, зокрема Державної премії імені Олександра Довженка, Національної премії імені Тараса Шевченка та кінопремії «Золота Дзиґа». Її доробок включає музику до таких відомих стрічок, як «Мамай», «Поводир» і «Будинок “Слово”. Нескінчений роман».
Від 2010-х років, композиторка активно працює над переозвученням українського німого кінематографа 1920-х, створеного на базі легендарного ВУФКУ (Всеукраїнського фотокіноуправління). Виступаючи як таперка-модерністка, Алла Загайкевич створює саундтреки до шедеврів вітчизняного кіноавангарду, транслюючи їх через новітню музичну мову й повертаючи у фокус уваги сучасного глядача. Для неї робота з архівом ВУФКУ – не просто створення фонового супроводу чи ілюстрація кадрів, а глибокий діалог із революційними модерністськими сенсами минулої доби.
Замість копіювання традиційного таперського стилю вона інтегрує у візуальну тканину стрічок радикальну електроакустику, живі інструменти, складні дисонуючі співзвуччя, шумові ефекти й елементи українського автентичного співу. Через такі деконструкції авторка вибудовує міцний мистецький місток між двома епохами українського авангарду. Концептуальні пошуки мисткині становлять вагомий внесок у формування сучасної культури переосмислення німої класики.
Продовженням цих експериментів і став задум відзначити ювілей черкаського органа у формі концерту-перформансу, коли новостворені органні композиції молодих авторів супроводжуватимуть фрагменти німих фільмів минулого. Інженерні можливості інструмента, які у 1920-х роках потенційно могли використовуватися для ілюстрування німих сеансів, сьогодні реалізуються на принципово новому художньому рівні.
Навколо своєї ідеї деконструкції німого кадру мисткиня об’єднала студентів-композиторів із провідних музичних академій України. Під менторством Алли Загайкевич 14 талановитих авторів із Києва, Харкова, Львова, Одеси та Черкас занурилися в роботу над створенням ексклюзивного музичного супроводу до архівних стрічок. Кожен із них написав оригінальну партитуру, розраховану на специфічні акустичні й тембральні властивості саме черкаського «Валькера».
На запрошення Євгенії Марчук Алла Загайкевич безпосередньо долучилася до ювілейних урочистостей у Черкасах, де представила насичену просвітницьку програму, а також як композиторка та органістка виступила на концерті «Органна магія німого кіно». Протягом двох днів музична інноваторка давала розлогі інтерв’ю провідним медіа Черкащини, розповідаючи про свої творчі здобутки, плани та концепцію проєкту. Зокрема, вона поспілкувалася з журналістами й операторами «Суспільне Черкаси», ТРК «Антена», радіо «Рось», порталів «Прочерк» і «Вичерпно» (Олексієм Юріним, Вікторією Пожар, Ольгою Квятковською та Геннадієм Ємельяновим).
Композиторка наголосила, що ідея кіноперформансу «Органна магія німого кіно» зумовлена гострою потребою заново відкривати для сучасників вітчизняні новації європейського рівня 1920-х років. Передусім ідеться про авангардний прорив у кіно й музиці, пов’язаний із відомим у Франції митцем українського походження Євгеном Деслау (Слабченком), чию спадщину тривалий час замовчувала радянська ідеологія.
Також відбулася неформальна творча зустріч Алли Загайкевич із мистецькою молоддю Черкаського музичного коледжу, запрошеними на святкування молодими композиторами й виконавцями. Справжній інтерес аудиторії викликала її публічна просвітницька лекція «Українська кіномузика: у руслі модернізму», присвячена історії та еволюції звукового супроводу в кінематографі.
Своєю активною участю, де промоутерка нової музичної культури поставала в різних ракурсах, Алла Загайкевич забезпечила інтелектуальний, авангардний і всеукраїнський масштаб фінального вечора проєкту «Століття черкаського органа». Вона перетворила локальний регіональний ювілей на подію національного рівня у галузі медіаарту.
Філософія кінозвуку: від ілюзії до деконструкції
За сприяння Національного центру Олександра Довженка (особлива подяка Августі Самойліченко) для проєкту відібрали фрагменти авангардних німих фільмів 1920-х років, чиї сюжети або локації перегукуються із Черкащиною: простором Дніпра, місцевою природою та історією. Ці стрічки відкривають сучасному глядачеві масштаб діяльності ВУФКУ – державної кіноорганізації, яка у 1920-х роках була однією з найбільших у Європі та повністю сформувала українську кіноіндустрію.
Хоча феномен ВУФКУ проіснував неповні дев’ять років, за цей час «український Голлівуд» випустив на екрани понад 140 ігрових фільмів, кількасот неігрових стрічок, кіножурналів і десятки анімаційних робіт. Кіно в Україні того періоду вважали найсучаснішою мовою нової культури. На жаль, ця унікальна концентрація інтелектуальної, творчої та технологічної потужності завершилася забороною стрічок, розстрілами кінематографістів і тривалим періодом замовчування.
Відібрані для озвучення на ювілейному концерті кінокартини пронизані темою глобального суспільного оновлення, яке спонукає до глибоких світоглядних змін і викликає сильні емоційні афекти. Оскільки персонажі не могли говорити з екрана, а лаконічні інтертитри виконували лише інформаційну функцію (адже в ті часи багато людей залишалися малописьменними), перед режисерами поставало складне завдання – передати багату гаму людських переживань без слів. Саме музичний супровід ставав тим інструментом, що міг увиразнити сприйняття суспільних новацій та внутрішній стан героїв.
Стрічки ВУФКУ ніколи не йшли у повній тиші. Кіно як мистецтво динамічної зміни кадрів вимагало такої ж мінливої музичної тканини. Звукове полотно, що народжувалося під пальцями тапера чи зусиллями камерних ансамблів і симфонічних оркестрів у великих кінотеатрах України, створювало повний ефект занурення. Передати динаміку нової епохи через новаторську музичну мову – саме це складне завдання мали вирішувати тогочасні композитори.
Аналогічний мистецький виклик постав і нині перед музикантами, які зголосилися взяти участь у ювілейному кіноперформансі. Молоді композитори виступили в ролі таперів-модерністів: вони не просто ілюстрували події на екрані, а підійшли до інтерпретації вітчизняної кінокласики з позицій суперечливого сьогодення, маючи на озброєнні модернові техніки, вироблені європейським музичним авангардом ХХ століття.
Озвучуючи фільми 1920-х років, сучасний композитор неминуче стикається з тоталітарною чи пропагандистською природою екранного матеріалу. В такому разі музика перестає бути просто тлом – вона перетворюється на інструмент критики, деконструкції та гуманізації кадру. Замість бадьорих маршів чи мажорних оркестрових гармоній, які закладалися радянською ідеологією тих часів для створення «ілюзії щастя», сучасні автори накладають бентежну, дисонантну акустичну тканину, похмурий мінімалізм чи фігурації-ембієнти для створення напруженої психологічної атмосфери. Як результат, музика руйнує пропагандистський пафос, оголює прихований страх, тривогу й трагедію тоталітарної доби, діючи як історичний коментатор, що повертає кадрам правду. Саме на цих засадах і будували роботу молоді композитори проєкту.
Створені ними саундтреки позначені різкішим і провокативнішим звучанням ладо-гармонічної сфери: автори свідомо розривають зв’язки з класико-романтичними принципами врівноваженості та консонансу. Протяжні пісенні мелодії у їхніх композиціях майже не з’являються. Функцію музичних тем перейняли специфічні темброво-фактурні комплекси інструментальної природи. Вони базуються на лаконічних, але рельєфних сонорних складових та активному розвитку їхніх мікроструктур.
Різка зміна промовистих тематичних комплексів чітко відповідає зміні кінематографічного ракурсу, монтажному стику чи трансформації сюжетної ситуації на екрані. Вагомо зросла й роль поліфонії: кожна смислова звукова лінія покликана передати суперечливість роздумів героя чи складність ситуації, зумовлених жорсткими реаліями тогочасної соціальної дійсності.
Німе кіно за природою неймовірно ритмічне, адже будувалося на монтажних з’єднаннях і динаміці візуальних планів. Сучасні автори тонко відчувають цей внутрішній темпоритм, використовуючи його як каркас для власних новацій. У результаті глядач отримує не реставрацію минулого, а абсолютно новий мультимедійний твір.
Створені музичні кінокомпозиції переконливо продемонстрували високий професійний рівень молодих митців, які працювали в межах сучасної звукової естетики – різкішої, динамічнішої та мінливішої. Органні партитури успішно компенсували відсутність реплік: вони увиразнювали, поетизували або драматично загострювали кожну сцену, деталізуючи швидку зміну кадрів, ракурсів та емоційних станів героїв. У розгортанні музичної тканини рельєфно виокремлювалися виразні лейтмотиви, які влучно розкривали суть того, що відбувалося на екрані, та у психологічному розвитку відображали кожен рух персонажів.
Отриманий і продемонстрований досвід творення сучасних кінопартитур став для молодих композиторів – учасників концерту-перформансу «Органна магія німого кіно» унікальною лабораторією і платформою для творчих експериментів та яскравим прикладом єднання різних регіональних композиторських шкіл навколо черкаського органа.
Вечір кінопрем’єр
Вихованці Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського – Анастасія Пилипчук (клас Алли Загайкевич) і Єгор Любарський (клас Дмитра Малого) – створили музичний супровід до стрічки «Вітер з порогів» (1929, режисер Арнольд Курдюм). На перший погляд, це традиційний агітаційний фільм про масштабне будівництво ДніпроГЕС’у, що призвело до затоплення порогів і прибережних сіл, та про переможну ходу радянської індустріалізації. Однак головна лінія картини – глибокі, драматичні й суперечливі психологічні переживання глобальних змін, яких зазнає українське село.
Гостро ритмічні, дисонуючі акордові співзвуччя, незграбні обриси мелодії, що передають непросте осмислення та несприйняття новацій традиційного буття, а також інтонаційно загострена динамічна фігурація – саме такі засоби обрала Анастасія Пилипчук, щоби передати внутрішній світ старого лоцмана Остапа Ковбаня, який не хоче миритися з прогресом і цим відштовхує власних дітей.
Єгор Любарський озвучив один із найдраматичніших фрагментів фільму, коли лоцман навмисне перерубує мотузку плотів, спричиняючи аварію та змушуючи плотогонів боротися зі стихією дніпровських порогів. Попри напруженість і мінливість цієї кіноситуації, автор, поряд із модерновими новаціями, залучав і традиційні засоби виразності, зокрема тональну основу. У змалюванні величі Дніпра привертає увагу широка, плинна мелодія, у якій виразно проступають зв’язки з українською народнопісенною лірикою.
Фільм «Навесні» (1929, режисер Михаїл Кауфман), який посідає 15-ту позицію у рейтингу 100 найкращих стрічок в історії українського кіно, є визнаним шедевром вітчизняного кіноавангарду. Це натхненна лірична кінопоема, котрою автор замилує глядача ніжними акварелями пробудження природи, імпресіоністичними картинами міського пожвавлення та побутовими урбаністичними замальовками. Усе це розмаїття кадрів втілює витончене зізнання в любові головному герою стрічки – Києву. Поетичність кіносюжету виявилася особливо близькою жіночій частині композиторського цеху: виразність фрагментів фільму привабила представниць харківської, львівської та одеської композиторських шкіл.
Музичні композиції аспірантки Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського Єлизавети Волошиної (клас Ганни Савченко та Алли Загайкевич) і випускниці Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка Анни Гуріної (клас Остапа Мануляка) поєднує рафінований, піднесений тон сприйняття весняних образів: перших проталин, струмків, квітів, комах та усмішок киян, зігрітих ласкавим сонцем. Їхні партитури перегукуються трихордовими зворотами давніх веснянок-закличок і промовистою фігурацією, що за обрисами й тембрами асоціюється із сопілковими награваннями, та звуковими згустками, схожими на насичені мазки фарби на палітрі живописця.
Твір Єлизавети Волошиної створений як супровід до початкового фрагмента фільму. Композиторка майстерно імітує на органі перші заклики весни й пташині гуки. Розгортання музичної тканини поступово наповнюється яскравим сонячним світлом, де горизонталь і вертикаль тетрахордових звукових комплексів сприймаються, мов урочистий гімн природі, що неухильно пробуджується від зимового застою.
У ніжному й вишуканому кіносупроводі Анни Гуріної авторка за допомогою філігранної звукової гри милується поетичними деталями: пелюсткою чи бджолою. Цим імпресіоністичним звукописом вона захоплює глядача, змушуючи його затамувати подих. Паралельно з екранним рядом композиторка малює картину делікатного проростання об’єктів природи. Музика, посилюючи ефект синестезії, втілює не лише візуальний образ – її звуки передають трепет душі, що завмирає у милуванні. Враження безпосереднього створення живописного полотна посилюється завдяки чергуванню прозорої фігурації та насичених барвистих кластерів.
На відміну від Єлизавети Волошиної та Анни Гуріної, які поетизують образи весняного пробудження природи, Анастасія Яковлєва (студентка Одеської національної музичної академії імені Антоніни Нежданової, клас Кармелли Цепколенко) зосередила увагу на урбаністичних кадрах фільму, де пробудження природи римується із пульсацією міського життя навесні. Її партитура транслює моторну енергію як традиційних, так і нових для тогочасного Києва подій: від переходу міської фауни на «весняний режим» до багатолюдних вуличних процесій – великодньої ходи й першотравневих радянських демонстрацій.
Окремий динамічний акцент у музиці зроблено на експресії спортивних маршів, ігор і різноманітних фізкультурних колективних вправ, змагань. Провідним засобом утілення творчого задуму тут стає звуковий конструктивізм: інструментальні за природою загальні форми руху, дещо індивідуалізовані завдяки ладо-гармонічному висвітленню й залученню у фігурацію примітних інтервальних сполук. Цей прийом допомагає авторці передати безперебійний потік енергії людських діянь. Водночас мінімалістичний музичний тематизм і його емоційно стриманий розвиток «сперечаються» з динамікою зовнішньо радісних, пожвавлених змін на екрані, натякаючи на приховані сенси кіноавангарду.
Молодим композиторам для озвучення запропонували також стрічку, що посідає унікальне місце в історії українського кінематографа через свою новаторську стилістику й драматичну прокатну долю. Фільм «Штурмові ночі» (1931, режисер Іван Кавалерідзе) монтували та здавали на Одеській кінофабриці об’єднання «Українфільм», яка після нещодавньої ліквідації ВУФКУ ще зберігала спадок його авангардного вільного стилю. Цей експериментальний художньо-ігровий твір метафорично змальовує складний світоглядний злам селянина, який потрапляє на будівництво ДніпроГЕС’у – промислового гіганта першої п’ятирічки.
Іван Кавалерідзе та оператор Микола Топчій активно використовували сміливі ракурси, геометризацію простору й монументальність кадрів, що створювало високе візуальне та емоційне напруження. На великих екранах радянські глядачі стрічку так і не побачили: цензори заборонили її «через відверто формалістичне настановлення». Владу злякали надто складна, експресивна кіномова, індивідуалізовані образи та драматичний пафос «штурму» природи.
Довгий час картина вважалася забутою. Її масштабне повернення відбулося завдяки зусиллям Довженко-Центру. У 2019 році «Штурмові ночі» відреставрували й презентували на фестивалі німого кіно та сучасної музики «Німі ночі» в Одесі, де показ проходив під live-саундтрек від Алли Загайкевич і перкусіоніста Аркадія Готесмана.
Власні саундтреки до фрагментів «Штурмових ночей» представили студентки Одеської національної музичної академії імені Антоніни Нежданової Олександра Романова (клас Ганни Копійки) та Анастасія Хабаль (клас Сергія Шустова). Захоплюючись мистецьким авторитетом Алли Загайкевич як ідейної наставниці й менторки в галузі кіномузики, вони творчо втілили її виразні засади у композиціях.
Відтворила фрагмент своєї музики до «Штурмових ночей» і сама Алла Загайкевич, що стало ефектним і вражаючим завершальним номером ювілейної мистецької події. Композиторка відмовилася від створення традиційного кінематографічного «ілюстративного» супроводу, застосувавши комплекс авангардних прийомів і концептуальних технік, що ідеально зрезонували з конструктивістським духом кіно Івана Кавалерідзе, знівелювавши радянський індустріальний пафос і перевівши змістовний акцент на психологічну драму людини.
Музична тканина твору виходить далеко за межі традиційної стилістики: поліфонічне розшарування смислових пластів фактури, створення жорстких, урбаністичних звукових комплексів, зациклених механічних ритмів, звернення до «металевих» тембрів, використання звукового соноризму та синтезованих конкретних шумів (плюскіт води, скрегіт металу, удари, вібрації тощо), залучення електроакустичного шуму – все це створює відчуття безперервної внутрішньої тривоги. Алла Загайкевич не просто озвучує німі кадри. Її музика не святкує перемогу над річкою – вона фіксує насильство над природою і людиною, потужно увиразнює закладену у прихованих смислах фільму драму про нищення людської індивідуальності.
Разом із фрагментами монументальних кінополотен Івана Кавалерідзе, Арнольда Курдюма та Михаїла Кауфмана, побутовий культурфільм «Жінці про жінку» («Що кожній жінці треба знати / Гігієна дівчини та жінки», 1930, режисерка Ївга Григорович, Одеська кінофабрика ВУФКУ) став справжнім викликом для загальної програми перформансу «Органна магія німого кіно». Він різко контрастував із панівним кінематографічним стилем завдяки шокуючій на той час фізіологічній відвертості та натуралізму.
Ця стрічка є унікальним історичним і гендерним документом епохи, що демонструє особливості радянського просвітництва й постає своєрідним анатомо-гігієнічним і медичним посібником, присвяченим будові та функціонуванню жіночого тіла. Фільм також містить рекомендації щодо гігієни у повсякденному житті, зокрема під час вагітності й у післяпологовий період.
Фрагмент цієї картини озвучила студентка Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка Валерія Свирида (клас Богдана Сегіна). Авторка прагнула відтворити в музиці складну психологічну ауру: з одного боку – сухий, лаконічний і категоричний стиль радянських настанов, а з іншого – острах звичайної людини, яка сприймає ці суворі директиви. Водночас у партитурі виразно прочитується співчутливе ставлення композиторки до непростих умов існування радянської трудівниці, які безпристрасно фіксують кінокадри.
Наступність поколінь: дитяча сторінка проєкту
Поряд із фаховими митцями до проєкту «Століття черкаського органа» долучилися і зовсім юні музиканти – вихованці класу композиції Євгенії Марчук із Черкаської дитячої школи мистецтв, що стало однією з найбільш зворушливих і педагогічно важливих сторінок ювілею. Працюючи з обдарованими дітьми, Євгенія Марчук вибудувала унікальну творчу наступність поколінь: вона не просто організувала свято для дорослих поціновувачів органного мистецтва, а безпосередньо залучила своїх вихованців до створення й виконання музики нарівні з фаховими авторами.
Діти отримали безпрецедентну можливість стати частиною великої творчої лабораторії. Разом зі студентами вищих мистецьких закладів України під менторством Алли Загайкевич вони працювали над переосмисленням німого кіно. Це подарувало їм унікальний шанс із раннього віку доторкнутися до історичного інструмента, відчути мову українського кіноавангарду 1920-х років і навчитися мислити категоріями сучасного музичного модернізму.
Юні автори створювали музичний супровід до фрагментів фільму «Пригоди полтинника» (1929, режисер Аксель Лундін), знятого за мотивами дитячих оповідань Володимира Винниченка «Федько-халамидник» і «Бабусин подарунок» у той короткий період, коли творчість письменника ще була дозволена в радянському союзі. Сюжет стрічки про добро і зло, дитячу гідність, чесність і підлість добре знайомий нинішнім учням, адже ці твори входять до шкільної програми з української літератури.
Хлопчаки з робітничих кварталів весело й безтурботно проводять час на засніжених вулицях Києва: скочуються з гірок, випробовують сили на краю глибоких урвищ і навіть підкорюють скреслу кригу на Дніпрі. Лише крізь шпаринку вони можуть зазирнути у світ ситого життя багатіїв. Малий Федько щоразу придумує ризикованіші розваги, через що часто зазнає покарань від дорослих, але здобуває щиру відданість і повагу друзів.
Перейнявшись пригодами героїв, юні автори Тарас Джаджа, Софія Бoжкo, Аліса Савченко, Агата Кравченко та Ярослава Микуляк створили яскраві звукові партитури, де сучасна музична мова гармонійно поєднується з емоційним наснаженням і влучними жанровими алюзіями. Їхні виступи, під час яких автори власноруч виконували на органі написані ними твори (тут слід зазначити внесок викладачок фортепіано Тетяни Шакун і Людмили Непийводи), викликали щире захоплення й палкі аплодисменти публіки.
Слід відзначити ще один прикметний номер ювілейної кіноконцертної імпрези – прем’єрну презентацію анімаційного фільму «Ода черкаському органу». Ця стрічка постала як щирий і дотепний продукт сімейної творчості відомої черкаської родини, де кожен член зробив неповторний внесок у візуалізацію сторічної історії інструмента «Валькер».
Ідейним натхненником та автором поетичного тексту виступив батько – відомий черкаський режисер, художній керівник Будинку культури імені Івана Кулика та очільник театру-студії «Саквояж» Олександр Донець. Його легкі, влучні віршовані рядки стали сюжетною основою майбутнього екранного полотна. Візуальний всесвіт мультфільму повністю створив його талановитий син – учень Черкаської дитячої школи мистецтв Тимофій Донець (вихованець класу викладачок Вікторії Кошелєвої та Ірини Кононенко). Родина вже багато років підтримує захоплення сина екранним мистецтвом, а їхня спільна домашня анімаційна студія відома далеко за межами міста завдяки перемогам на всеукраїнських і міжнародних фестивалях.
Музичне завершення родинного задуму здійснила мама Тимофія: авторкою і виконавицею ексклюзивного саундтреку виступила очільниця фестивалю та безпосередня музична наставниця сина Євгенія Марчук. Такий синергетичний союз перетворив «Оду черкаському органу» на глибоко емоційну подію, де тепло сімейної творчості об’єдналося із величчю історичного інструмента, поєднавши мистецтво новітньої комп’ютерної анімації із живим, автентичним подихом столітнього органа, закільцювавши минуле й майбутнє черкаської органної культури.
Виклики сучасного органного виконавства
Якою б оригінальною та неповторною не була би створена музика для супроводу кінокартин, її звучання унеможливилося без майстерних виконавців. Реалізація такого радикального та складного за задумом проєкту потребувало від органістів не лише бездоганної технічної підготовки, а й принципово нового типу музичного мислення. Виконання творів сучасної стилістики на історичному інструменті «Walcker» поставило перед музикантами серйозні специфічні виклики, які виходять далеко за межі традиційної гри.
Модерна звукова мова з її різкими й швидкими змінами темброво-фактурних комплексів потребує миттєвої, майже екстремальної зміни регістрів. На відміну від класичного бароко, де логіка зміни звукових планів є передбачуваною та плавною, сучасні партитури будуються на раптових тембральних контрастах, кластерах і сонорних ефектах. Це змушує органіста працювати на межі виконавської ергономіки, миттєво перемикаючи мануали й залучаючи складні комбінації ножних педалей.
Оскільки сучасний тематизм відмовляється від протяжних симетричних мелодій на користь незалежних, часто дисонуючих звукових ліній, від виконавця вимагається колосальна координація рук і ніг. Кожна лінія має автономний ритмічний малюнок, який не підпорядковується звичній класико-романтичній метриці, а підлаштовується під рвану, монтажну динаміку кінокадру.
Головна складність полягала в необхідності вести безперервний «живий» діалог з екраном. Музиканти мали не просто грати за нотами, а тонко відчувати внутрішній темпоритм німого кіно, компенсуючи відсутність мовного ряду й синхронізуючи складні сонорні мікроелементи з найменшими змінами кінематографічного ракурсу.
За органним пультом під час ювілейного вечора ці складні завдання успішно вирішувала плеяда талановитих інтерпретаторів різних поколінь. Написані твори та експериментальні саундтреки оживляла насамперед унікальна молода генерація української органної школи, яка сформувалася, опановуючи, власне, черкаський орган. Їхнє глибоке відчуття інструмента дозволило реалізувати найсміливіші акустичні концепції молодих авторів. Це талановиті вихованці Черкаського музичного коледжу, а нині студенти Національної музичної академії України Владислав Справцев і Катерина Тимошенко, а також цьогорічний випускник коледжу за фахом «баян» (клас Валентина Хорошого) – талановитий органіст Петро Криворотько (клас Лариси Снозової).
Власні концептуальні партитури особисто презентували слухачам композиторки Анастасія Пилипчук, Анастасія Яковлєва, Олександра Романова й кураторка проєкту – композиторка Алла Загайкевич. Окремою вагомою сторінкою вечора стало виконання оригінального твору Валерії Свириди, де за органним пультом виступила співавторка ювілейного проєкту Євгенія Марчук.
Захоплення викликало виконання своїх творів наймолодшими учасниками – учнями Черкаської дитячої школи мистецтв. Для зовсім юних музикантів уміння керувати таким складним історичним велетнем під час показу фільму стало першим серйозним і успішним іспитом на професійну зрілість.
За лаштунками ювілею: синергія команди
Успішне проведення кіноперформансу «Органна магія німого кіно» стало результатом злагодженої роботи великої команди, особливе місце в якій належало адміністративній і волонтерській підтримці. Ведучою вечора була випускниця спеціалізації «теорія музики» та дослідниця історії черкаського інструмента Дар’я Лісовська, чий професійний коментар допоміг глядачам зануритися в атмосферу епохи. Волонтерська група студентів коледжу у складі: Марія Тюкалова, Наталія Зеляніна, Олексій Заболотний, Олексій Лаптій, Роман Низенко й Петро Криворотько бездоганно виконали величезний обсяг організаційної та логістичної роботи. Безперебійне і якісне технічне забезпечення заходів гарантував звукорежисер Валерій Гловацький. Завдяки турботам органного майстра Олександра Смолінського столітній дідусь-орган під час кіновечора виявляв себе бездоганно.
Особливу подяку за всебічне сприяння, організаційну стійкість і створення умов для реалізації цього масштабного всеукраїнського задуму команда проєкту висловлює керівництву Черкаського музичного коледжу імені Семена Гулака-Артемовського: директору Валентину Хорошому, а також заступницям директора Євгенії Сергієнко та Людмилі Олексієнко.
Традиції та новаторство: нові поклики органної культури для черкаської публіки
Масштабний всеукраїнський проєкт «Століття черкаського органа», кульмінацією якого став концерт-кіноперформанс «Органна магія німого кіно», зафіксував корінний злам у сприйнятті цього інструмента багатьма представниками черкаської публіки. Тривалий час орган асоціювався у масовій свідомості виключно як уособлення барокових традицій у стилі Йоганна Себастьяна Баха чи Георга Фрідіріха Генделя або, щонайменше, як інструмент для відтворення спадщини ранніх майстрів (Джироламо Фрескобальді, Дітріха Букстегуде, Йоганна Пахельбеля) чи позначених пишним звукописом творів композиторів французької романтичної школи (Сезара Франка, Шарля Марі Відора, Каміля Сен-Санса).
Однак час не стоїть на місці: у світовій музичній культурі, йдучи в ногу з епохою, орган та органна музика набувають новітніх стилістичних ознак і технічних можливостей. Кіноперформанс, де столітній черкаський «Валькер» продукував сучасні саундтреки до авангардних вітчизняних стрічок 1920-х років, зруйнував цей стереотип, продемонструвавши черкаській аудиторії принципово інший – модерновий ракурс інструмента, а також давно забуту його кінематографічну ідентичність.
Подія переконливо довела, що старовинний німецький «Валькер» – це не застиглий музейний експонат і не лише ретранслятор класичної спадщини, а живий, пластичний та гостро сучасний медіум мистецтва XXI століття. В оновленому звучанні він показав шляхи модернізації світового музичного мистецтва і різних граней органної творчості, відкрив нову філософію стародавнього інструмента. Завдяки синергії композиторської сміливості та високої виконавської майстерності, черкаський «Валькер» продемонстрував, що здатний бути не лише охоронцем старовинних традицій, а й потужним, живим інструментом для нинішніх прогресивних пошуків у музичному мистецтві.
Традиція у межах проєкту постала не як сліпе копіювання минулого, а жива передача досвіду. Завдяки ініціативі Євгенії Марчук і менторству Алли Загайкевич було створено унікальну вертикаль: від визнаних майстрів міжнародного рівня та студентів провідних консерваторій України до зовсім юних вихованців Черкаської дитячої школи мистецтв. Черкаська публіка пересвідчилася, що діти можуть не лише гарно виконувати навчальний репертуар, юне покоління музикантів здатне мислити й творити у руслі сучасних виразних засобів нарівні з професіоналами, закладаючи фундамент майбутньої композиторської школи регіону.
Оригінальним втіленням єдності традицій і новацій став мультимедійний твір «Ода черкаському органу». Поєднання новітньої комп’ютерної анімації підлітка Тимофія Донця з віршами його тата Олександра та живою органною музикою його мами Євгенії Марчук продемонструвало черкащанам, що високе академічне мистецтво може народжуватися із тепла сімейної творчості. Це перетворило суху історичну хроніку інструмента на близьку й зрозумілу для кожного містянина історію.
Новаторство проєкту виявилося і в його глибокій суспільній актуальності. У часи історичних випробувань черкаська органна зала трансформувалася у простір солідарності: більшість заходів мали благодійний характер, а зібрані кошти спрямовувалися на потреби Збройних Сил України. Мистецтво авангарду підтвердило пряму відповідальність перед сьогоденням.
Наостанок підкреслимо: для черкаської публіки ювілейний цикл «Століття черкаського органа» став потужним імпульсом до переосмислення власного культурного потенціалу. Завдяки сміливим художнім експериментам черкаська органна зала остаточно утверджується не просто як локальний концертний майданчик, а всеукраїнський авторитетний центр сучасного фестивального руху та медіаарту. Столітній «Валькер» розпочинає нове століття буття оновленим, затребуваним і відкритим до майбутнього.
Лариса ЯВОРСЬКА
Фото надані Євгенією МАРЧУК
