Прем’єрне виконання симфонічної поеми «Лісова пісня» Віталія Самолюка

4 листопада в Києві у Великій концертній студії Будинку звукозапису Українського радіо відбулася світова прем’єра симфонічної поеми «Лісова пісня» сучасного українського композитора Віталія Самолюка

Уперше новий твір прозвучав у межах дев’ятого сезону національного мистецького проєкту Суспільного мовлення «Я – віртуоз!», що стало унікальною подією в його історії. Твір виконали Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо під орудою народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Володимира Шейка та тріо бандуристів – Іванна Радзінська, Соломія Сич і Влад Мазур, студенти класу доцентки кафедри бандури Національної музичної академії України Галини Савчук.

Проєкт «Я – віртуоз!», продюсеркою якого є заслужена діячка мистецтв України Алла Шейко, а художнім керівником і головним диригентом оркестру – Володимир Шейко, спрямований на підтримку юних талановитих музикантів, лауреатів всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Він надає молодим виконавцям можливість виступити з одним із провідних симфонічних колективів країни та представити свою майстерність широкій аудиторії. Ведуча проєкту – Галина Бабій. Його реалізують творчі команди ТВО «Музика», Радіо Культура та Суспільне Культура.

Прем’єра «Лісової пісні» стала продовженням творчої співпраці Віталія Самолюка з проєктом і молодими бандуристами. У 2024 році в межах «Я – віртуоз!» було записано виконання симфонічної поеми «Лучафер» за мотивами твору Міхая Емінеску для бандури з оркестром. Сольну партію тоді виконала Анна Шаповал, також студентка класу Галини Савчук. Якщо «Лучафер» презентував можливості бандури в оркестровому контексті через сольне виконання, то в «Лісовій пісні» композитор розширює цей досвід, залучаючи до музичного діалогу тріо бандуристів.

Віталій Самолюк – композитор, випускник Хмельницького музичного училища імені Владислава Заремби та Одеської національної музичної академії імені Антоніни Нежданової (клас композиції Юлії Гомельської). Його творчий доробок охоплює різні жанрові сфери: симфонічну, камерно-інструментальну, фортепіанну, вокальну та духовну музику. Серед масштабних композицій – концерти, симфонічні твори, вокальна кантата «Спогади бранки». Водночас композитор працює у жанрах камерного ансамблю, фортепіанного циклу та інструментальної мініатюри.

Окремий напрям його творчості становлять опуси за участю бандури, у яких послідовно розкриваються різні аспекти її художньо-виражального потенціалу. Сольний репертуар представлений творами «Весняна крапель», «Seikila», віртуозною п’єсою-етюдом «Perpetuum mobile». До ансамблевих композицій належать фантазія на тему пісні Модеста Табачникова «Край чорного моря», «Купальська пісня», «Ефір», аранжування й обробки українських народних пісень, а також «Прелюдія і фуга на теми українських пісень» – «Зоре моя вечірняя» та «Ой з-за гори кам’яної». У масштабних творах із симфонічним оркестром – Рок-симфонії № 1 «Ноєві дні», Симфонії № 2 «Дарована небом», симфонічних поемах «Лучафер» і «Лісова пісня» – бандура виходить за межі традиційного сольного та ансамблевого використання, стаючи важливим чинником тематичного розвитку й тембрової драматургії.

Літературним першоджерелом твору Віталія Самолюка стала драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня» – твір, у якому міфопоетичний світ природи постає в опозиції до людської буденності, а конфлікт духовної свободи й матеріальної обмеженості розкривається через трагічну історію Мавки. Цей сюжет раніше отримав музичне втілення в різних жанрах: у балеті Михайла Скорульського та опері Віталія Кирейка (ХХ століття), а в сучасному українському композиторському доробку – у балеті-феєрії Вікторії Польової «Мавка» (2025).

Звернення Віталія Самолюка до жанру симфонічної поеми відкриває інший шлях осмислення літературної першооснови. Властиві жанру програмність і свобода композиційного розгортання дають змогу відійти від послідовного відтворення сюжету й зосередитися на його образно-філософському змісті, передусім на внутрішньому світі Мавки, її духовній природі та складній взаємодії з людським світом.

Визначальним у композиторському трактуванні стало темброве втілення образу Мавки, музичним голосом якої постала бандура. Український інструмент набув не лише національно-ідентифікаційного значення, а й виконав важливу образно-семантичну функцію, репрезентуючи природний і міфологічний світ героїні, її свободу та внутрішню цілісність.

Партії трьох бандур охопили ліричні проведення тематичного матеріалу, арпеджовані побудови, пасажі, фігурації, акордові комплекси й глісандо. У взаємодії з оркестром інструменти то виходили на передній план, то інтегрувались в загальну фактуру, долучаючись до розгортання тематизму. У фіналі ця лінія набула кульмінаційного значення: оркестровий апофеоз утверджує ідею духовної свободи та незнищенності внутрішнього світу Мавки. Такий образний підсумок перегукується зі словами Лесі Українки: «Я в серці маю те, що не вмирає».

Виразному втіленню музичного задуму сприяла злагоджена взаємодія бандуристів Іванни Радзінської, Соломії Сич і Влада Мазура. Виконавці переконливо реалізували як сольні, так і ансамблеві епізоди, зберігаючи темброву виразність бандур навіть у щільній оркестровій фактурі. Їхнє виконання засвідчило належний рівень ансамблевої культури та здатність органічно поєднувати індивідуальну інструментальну виразність із масштабним симфонічним звучанням.

Сприйняття нового твору аудиторією відобразила й оцінка Галини Савчук, викладачки тріо бандуристів. У дописі на своїй офіційній сторінці у Facebook вона звернулась до Віталія Самолюка: «Щиро вдячні Вам за прекрасну музику, що Ви створили для бандур та симфонічного оркестру. Ваше особливе бачення звучання бандури, її нове обличчя щиро вразило публіку національного проєкту “Я – віртуоз!”. Найкращі відгуки, враження, компліменти звучали після прослуховування Вашого нового твору». Цей відгук засвідчує не лише позитивне сприйняття прем’єрного виконання, а й виокремлює одну з принципових особливостей композиції – розширення тембрових і виражальних можливостей бандури в умовах сучасного симфонічного письма.

Слід зазначити, що прем’єра симфонічної поеми відбулася під час повномасштабної війни, що суттєво ускладнило підготовку й реалізацію мистецького проєкту. Попри повітряні тривоги та інші виклики воєнного періоду, молоді музиканти продовжували навчання та репетиційну роботу, готуючись до концертного виступу.

У цьому контексті «Лісова пісня» Віталія Самолюка постала як самостійна музична інтерпретація класичного твору української літератури, у якій його духовно-філософська проблематика отримала нове симфонічне втілення. Органічне включення бандури в розгортання музичної драматургії не лише розширило її темброво-виражальні можливості, а й засвідчило перспективність національного інструмента в опануванні масштабних форм сучасної української симфонічної музики.

Тетяна КРУЛІКОВСЬКА

Фото Юрія ПРИЯЦЕЛЮКА і взяті зі сторінки Галини Савчук