Ще трохи і вересневими концертами почнеться сезон 2025/2026 у Дніпропетровській філармонії імені Леоніда Когана. Чим же він привабить слухачів? Які звукові світи відкриє шанувальникам музики цього разу?
Одразу скажу: цей сезон буде, як ніколи, насиченим, – практично вся афіша – прем’єрна. Такої кількості виконуваних уперше творів протягом одного концертного року тут ще не чули. Він стане надзвичайним, бо програмний зміст його – багатоликий і багатоманітний світ музики ХХ століття.
Ця ідея якось несподівано синхронно народилась у мене й директорки Академічного симфонічного оркестру філармонії Людмили Щербини. А згодом набула глибини, збагатилася цілим рядом репертуарних паралелей, нюансів і виконавських пропозицій у процесі творчого обговорення з директором і художнім керівником Дніпропетровської філармонії Олександром Хасаповим і Стівеном Еллері, – головним диригентом, запрошеним із Великої Британії, уже добре відомим дніпровським слухачам.
«Чому музика ХХ століття? – запитує Олександр Дмитрович Хасапов. – Тому що, на відміну від музики усіх попередніх кількох віків, саме музика 20-го, зі справді революційними творчими проривами в імпресіонізмі й додекафонії, експресіонізмі, першому й другому авангардах, яскраво віддзеркалила надзвичайні соціальні потрясіння і технічні інновації, гострі психологічні суперечності й парадокси, яскраву культурну багатоманітність і динаміку життя з його трагізмом та оптимістичністю, боротьбою за найвищі цінності брутальності, потворної, звірячої жорстокості й гуманізму. Смілива, часом філософськи заглиблена, інколи ексцентрична або підвищено експресивна, вона дала нові відчуття звуку, метод композиції, відкрила інакші обрії бачення вічних істин буття людини та світу».
Не можу не погодитися. Хіба ж є краща розповідь про жахи Першої світової війни, ніж виконання драматично проникливого, переконливого щодо філософії життя Концерту для лівої руки, створеного свідком тих катаклізмів Морісом Равелем? Відомо, що цей Концерт для фортепіано з оркестром ре мажор писався на замовлення австрійського піаніста Пауля Вітгенштайна, який утратив праву руку в ході бойових дій.
Погляньте в партитуру твору! Навіть на перший погляд вона вразить розірваністю фактури оркестру й фортепіано, викликаючи мілітарні візуальні асоціації. Акордові пунктири, пуантилістичні напластування – ніби розриви снарядів, розряди трасуючих куль. Парадоксальна вибухова напруженість драматичного розвитку в переможному ре мажорі має образно вплинути на усвідомлення слухачами ідеї героїчної сили відчайдушного спротиву людини, кинутої у жахливу безодню війни.
«Автор знаменитих симфонічних Енігма-варіацій, а для англійців символ самої музики, Едвард Елгар не був безпосереднім учасником Першої світової війни, – розповідає головний диригент Стівен Еллері. – Утім таким собі щирим відгуком на воєнні події став написаний між 1918–1919 роками Концерт для віолончелі мі мінор, оp. 85. І ще одним, камерним посланням Елгара героям Першої світової, виконаним 1914 року, одразу після початку війни, є адажіо “Sospiri” (в католицькому сакральному дусі, “як зітхання”), ор. 70 для струнного оркестру, арфи або фортепіано, органa. Твір цей звучатиме в Дніпрі уперше, і ми присвячуємо його вшануванню непереможних героїв України у війні проти російських окупантів.
А ще готуємо з оркестром симфонічну сюїту “Планети” корифея англійської музики Густава Холста, робота над якою припала теж на воєнні 1917–1918 роки. З біографії композитора ми знаємо, що перед поїздкою до Салоників, де на той час розташовувалися британські війська, він умовив диригента Адріана Боулта керувати прем’єрою твору. П’ять частин із семи, де остання – з хором, були представлені публіці дівчатами Церкви й Школи Святого Павла 1919-го.
Уявіть собі, що вже через два роки по тому за виконання музики “Планет”, цікавої могутніми романтичними відголосками Вагнера та яскравими темброво-ритмічними ремінісценціями прийомів равелівського “Болеро”, суперничали Нью-Йоркський і Чиказький симфонічні оркестри. Протягом півстоліття сюїту виконували всі відомі оркестри Європи. А от у нашому залі “Планети” звучатимуть уперше, та ще й у дуже сучасному, видовищному, космічному світловому оздобленні».
Як свідчить історія, 6 квітня 1917 року на боці Антанти в Першу світову війну увійшли на Західному та Італійському фронтах до цього нейтральні США. Статистика підтверджує, що Америка втратила 117 465 тисяч солдат, а головне – змінила співвідношення сил світових держав у війні й актуалізувала ідею Ліги Націй. У цей час в американській музиці Чарлз Айвз – відомий композитор-модерніст розпочав експерименти з поліритмією та політональністю, додекафонією й алеаторикою, кластерами й чвертьтоновістю.
Девіз Айвза того часу був таким: «Не намагайтеся робити все “милим”. Неправильні ноти – насправді правильні». Однак таким сміливим закидам передувала романтична за духом Перша симфонія, ре мінор, 1898–1901 років. Музика кожної з її 4-х частин – ностальгійний спогад про європейський романтизм «Незакінченої» симфонії Франца Шуберта, Дев’ятої симфонії Антоніна Дворжака, скерцо Фелікса Мендельсона та інших відомих творів. Для дніпрян прем’єра Симфонії Чарлза Айвза – приємна подія, яка уможливить відкриття того світу, в якому жила Америка початку ХХ століття.
Згадаймо і про те, що той період став справжнім вироком для філософії модерну, винесеним ніцшеанською Зверх-людиною, психоаналізом Зигмунда Фройда, трансцендентальним Его Едмунда Гуссерля й структурно-лінгвістичною нетотожністю «визначеного» й «визначення» Фердінанда де Соссюра. А далі були: американський прагматизм, аналітична філософія, а потім постмодернізм…
У музиці таку роль у перші десятиліття ХХ сторіччя виконали додекафонія і серійна техніка композиції Нововіденської трійці. Однак апологети Арнольда Шенберга Альбан Берг та Антон Веберн відтворили програмні принципи вчителя відповідно до власної музичної натури. Веберн – оркестрово витончено, камерно, афористично. Альбан Берг – лірично, натхненно, з ремінісценціями класики.
Гадаю, що прем’єра найкращого творіння Берга – неземного атонального Концерту для скрипки з оркестром – цим і вразить слухачів у нинішньому концертному сезоні в Дніпрі. Опус присвячено ангелу, що передчасно пішов на небеса, – дочці Альми Малер, обдарованій 19-річній скрипальці Манон Гропіус. Берг власноруч написав: «Пам’яті ангела». У двох ліричних частинах (із двічі Анданте/Адажіо й Алегро) протягом 24-х хвилин звучання 12-звукова хроматична серія блаженно блукатиме поміж мажорних і мінорних тризвуків аж до останніх звуків концерту, з алюзією трагічної бахівської фрази з обробки хоралу «Est ist genug» («Це кінець)».
Оригінальним музичним привітом від початку ХХ століття стане й невідома багатьом із нас неокласична Gymnopedie № 1 for harp and string найекстравагантнішого французького композитора й піаніста Еріка Саті. Про автора ідеї «музики як частини інтер’єру», яка ненав’язливо може звучати будь-де – в магазині, кафе, на вулиці, – написано значно більше, ніж про інших видатних митців. Його, відомого скандальним балетом «Парад» під батутою диригента Ернеста Ансерме (на лібрето Жана Кокто зі сценографією Пабло Пікассо), зокрема, вважають впливовою персоною щодо творчості Клода Дебюссі й Моріса Равеля, предтечею конструктивізму, примітивізму, мінімалізму і навіть «підготовленого фортепіано» Джона Кейджа.
Серед абсурдних висловів Саті чи не першим пригадується:«Дурість захищати Вагнера лише тому, що на нього нападає Сен-Санс. Слід кричати: “Геть Вагнера разом із Сен-Сансом”». Тим не менше, музична прем’єра в Дніпрі однієї з трьох «Гімнопедій», котра після смерті Саті використовувалася в одноактних балетах і хореографічних номерах, здатна вразити чистою медитативністю звучання «оголених» нонакордових послідовностей, що символізують спартанську сакральну атмосферу агонів.
Музичною новинкою сезону стане також єдина Симфонія до мажор Поля Дюка, професора Паризької консерваторії, композитора, відомого стриманістю у кількості опусів та написаними в канун і після Першої світової війни оперою «Аріанна та Синя Борода», балетом «Пері», увертюрою «Полієвкт» і скерцо «Учень чарівника» за мотивами однойменної балади В. Гете. Але шанованого вчителя видатних учнів – Ольв’є Мессіана та Хоакіна Родріго.
Ще два цікавих прем’єрних покази відкриють любителям новацій творчість основоположника данської композиторської школи Карла Августа Нільсена, автора аж шести симфоній, концертів для скрипки, флейти і кларнета, біблійної опери «Давід і Саул» та комічної опери «Маскарад». Увертюра до останньої звучатиме у Дніпрі вперше. Камерною «цікавинкою» сезону прозвучать і близькі за стилістикою й духом до танцювальних п’єс Бели Бартока «Чотири грецькі танці» Ніколаса Скалкоттаса. Абсолютно невідомий нам представник грецького музичного авангарду першої половини ХХ століття, він, тим не менш, розробив, здається, паралельно Шенбергу, власну 12-тонову, «мультисерійну» техніку і, мабуть, раніше за Бартока впровадив оригінальний метод поєднання додекафонії з фольклором, тональної гармонії з модальною.
Як цунамі футуро-шоку накотила на Європу зі США початку ХХ століття хвиля американського джазу. Але хто не любить сьогодні джаз? Тому було б злочином обійти в концертах нового сезону цю захопливу ритмо-жанрову стихію. Можливість послухати не тільки увертюру«Crazy girl», культову «Блакитну рапсодію» Джорджа Гершвіна, чарівну музику з мюзиклів Леонарда Бернстайна, а й зовсім нове для нас звучання «Данзон № 2» мексиканського композитора Артуро Маркеса Наварри. Усе це – в програмі «Одного дня в Америці».
Зауважу, справжнє задоволення отримають ті, кому пощастить купити квиток в улюблений відвідувачами панорамний, завжди заповнений концертний майданчик Дніпра на даху культурного центру «Мінора». І зрозуміло чому – тут музика лунає по-особливому, над дахами міста, на тлі заходу сонця, при світлі вечірніх зірок.
А ще на допомогу дніпровським слухачам, які хочуть відчути краще жанрову й стилістичну контроверсійність мистецтва ХХ століття як опозиції романтизму, – симфонічні концерти, де звучатимуть Симфонії № 2 й № 4 Фелікса Мендельсона, «Незакінчена симфонія» та Симфонія № 7 Франца Шуберта, увертюра до опери «Тангейзер» Ріхарда Вагнера. «Угорська фантазія» Ференца Ліста, концерти для скрипки Генріка Венявського й Нікколо Паганіні, вокальна музика з опер Джузеппе Верді й Джакомо Пуччині, Руджеро Леонкавалло, Франца Зуппе, Своєю мелодичною щедрістю, емоційною та оркестровою природністю вони яскраво відтінять чуттєву експресію, нові ритмічні й темброві знахідки, інші форми-жанри в «Болеро» Моріса Равеля, Концерті (Рапсодії ) для кларнета Клода Дебюссі, «Дивертисменті» для двох кларнетів Амількаре Понк’єллі, вокально-симфонічних «Чотирьох хорових піснях» пізнього Ріхарда Штрауса.
До речі, цікаво, чи помічали ви, що в багатовекторних пошуках через заперечення романтизму симфоній від Франца Шуберта, Роберта Шумана, Ріхарда .Вагнера, Йоганнеса Брамса до Густава Малера, Ріхарда Штрауса, Антона Брукнера, музика ХХ століття повертає нас до симфоній Людвіга ван Бетховена, зокрема, до унікальної Симфонії № 9 ре мінор із надзвичайним хоровим фіналом. І сьогодні цей Ельбрус диригентів продовжує провокувати професійну самодостатність, уміння сучасно й індивідуально прочитати цей не підкорюваний у своїй складності шедевр. Але який диригент не мріє диригувати Дев’ятою симфонією Бетховена?
Переконую вас, надзвичайно цікавою подією має стати виконання Симфонії № 9 Бетховена Академічним симфонічним оркестром Дніпропетровської філармонії, хором і солістами «Дніпро-Опери» під орудою Стівена Еллері. Якою буде ця інтерпретація диригентом із британською музичною школою, мультикультурним виконавським досвідом, широким жестом і тонким фразуванням – про це судити слухачам, виконавцям-професіоналам і, звісно, музичним критикам.
1930–1940-ві роки: вони відбилися не лише ритмічним поступом могутнього індустріалізму в образі «Пасифіка 231» Онеггера, а й залізними ритмами механічного звіра з обличчям фашизму, хоралами скорботи за загиблими невинно у концтаборах або померлими на чужині еміграції. У пік розгулу гітлерівського фашизму в Європі у США з’явилися останні Концерт для оркестру (1943) й Концерт для скрипки з оркестром (1945) угорського класика ХХ століття Бели Бартока, який не дочекався перемоги й повернення на батьківщину, згас за океаном. Передвоєнна яскрава Рапсодія № 2 для скрипки з оркестром Бели Бартока, де виразився досвід засвоєння новацій Ігоря Стравінського й Арнольда Шенберга, синтезованих із ритмо-мелодійними та ладовими ознаками угорського фольклору, складна імпульсивна, колоритна за музичною мовою, вона, без сумніву, стане «бісованою» прем’єрою дніпровського сезону.
Як мені здається, дуже співзвучним антирашистським настроям дніпрян буде й перший показ симфонії «Художник Матіс» Пауля Хіндеміта, історія якої – зразок спротиву видатного німецького генія музики ХХ століття гітлерівському фашизму, зразок утвердження мистецтва, що несе істину й перемогу справедливості. Для тих, хто не знає цю історію, розповім.
У 1932 році, коли нацистський рух поступово набував сили в Німеччині, Пауль Хіндеміт працював над оперою «Художник Матіс» про Матіса Грюневальда з Ашаффенбурга, який в алтарних розписах готичної церкви Ізенгайма уславив відроджувану силу розп’яття Христа, милосердя Богородиці та Святого Антонія, страждання Святого Себастьяна. Композитор, напевне. хотів символічно попередити про страждання від нацизму та осмислити: в чому істина й місія художника в добу суцільної руйнації? Вільгельм Фуртвенглер вже поспішав включити її в репертуар Берлінської державної опери, але Гітлер особисто заборонив постановку.
Хіндеміт переробив матеріал опери в симфонію, яку оплесками зустріли берлінські слухачі 12 березня 1934 року. Однак прибічники рейху на звинуваченні в «плагіаті з музики Р. Кундиграбера» побудували «справу Хіндеміта». Міністр пропаганди Геббельс на митингу діячів культури назвав композитора політично неприйнятним. І з 1934-го твори Хіндеміта, як і Ріхарда Штрауса заборонили у Німеччині.
Чи не нагадує це те, що нині відбувається на окупованих рф територіях України? Мені здається, премєра в Дніпрі симфонії Пауля Хіндеміта «Художник Матіс» з образною символікою трьох частин – хорально просвітленого «Концерту ангелів» першої, суворої епітафії «Покладання в труну» другої, фантасмагоричного сновидіння художника в нічному лісі, як нагадування про божевільні людські пристрасті й мерзенні гріхи «Спокушанні Святого Антонія» третьої, – відповідь на це запитання.
Роки перемоги Європи над фашизмом! Одним із символів цієї доби й досі вважається «Воєнний реквієм» Бенджаміна Бріттена, написаний для освячення кафедрального собору повністю зруйнованого німецькими бомбардуваннями міста Ковентрі. Але в Дніпрі звучатиме Концерт для фортепіано з оркестром у редакції 1945 року, виконання якого Академічним симфонічним оркестром Дніпропетровської філармонії під орудою Стівена Еллері, поза сумнівом стане справжньою подією. Адже слухати англійський твір у прочитанні партитури англійським диригентом – означає доторкнутися до оригіналу.
«До речі, коли почалося прослуховування музики ХХ століття, яка ще ніколи не виконувалася в Дніпрі, то з масиву партитур для диригентського вибору більшість творів виявилася без авторського права на виконання. В тому числі й партитура Концерту Бенджаміна Бріттена, – розповідає мені директорка симфонічного оркестру Людмила Щербина. – Але ж у Дніпрі головний диригент – британець! Стівен Еллері спробував домовитися з однією англійською агенцією – і оркестр отримав дозвіл на ноти. Фінансовий бік вирішення цієї проблеми взяв на себе директор філармонії Олександр Дмитрович Хасапов. Дякуючи їм, партитура Концерту для фортепіано Бенджамена Бріттена вже в роботі, а на слухачів очікує святковий прем’єрний показ напередодні Різдва, причому двічі – 5 грудня в Дніпрі, а 12-го – в Києві».
У час війни в Україні маємо ще раз усвідомити те, що саме ХХ століття стало для неї добою втілення в життя давніх мрій народу про державність. Перша суверенна Українська Народна Республіка була проголошена 22 січня 1918 року. Потім – жорстокий період тоталітаризму, конфлікт із режимом нової української наукової та художньої еліти, розстріляне великим терором відродження. Згадаймо кінець СРСР після руйнації Берлінської стіни й усього прорадянського європейського соцтабору. І остаточне здобуття Україною незалежності!
Весь цей драматичний шлях яскраво вишитий на музичному полотні України. Тому вже в першому концерті сезону 2025–2026 року як символ епохи звучатиме «Слов’янський концерт» для фортепіано з оркестром, тв. 54, Бориса Лятошинського, одного з національних велетнів, людини високого європейського інтелекту з драматичною долею. Концерт захопить драматичною, пісенно щирою, переконливою інтонацією думного мелодизму. Своєю піднесеною героїкою, часом філософськи зосереджений і скорботно-ліричний, а врешті, всупереч песимізму, переможно бурхливий, із трембітовими виголосами й радістю танцювального настрою, він є чудовою розповіддю про автора – незламного фундатора сучасної української симфонічної традиції, гідно вписаної ним у світовий контекст.
Згадати про засновників київської композиторської школи допоможе не виконуваний, мабуть, із півстоліття Концерт для скрипки з оркестром Рейнгольда Глієра, автора популярного у 1940-ві роки унікального Концерту для голосу з оркестром. Знаковою подією в канун Різдва має стати Симфонія № 5 видатного українського композитора Андрія Штогаренка, яка прозвучить після щонайменше 30-річної паузи.
«Усі ми мусимо перебувати в човні свого часу», – говорив у тому ж ХХ столітті французький письменник і філософ, лауреат Нобелівської премії Альбер Камю. Заручник радянських часів і їхньої ідеології, Андрій Штогаренко щиро й віддано служив українському довоєнному та повоєнному мистецтву. Розпочавши творчий шлях з аматорства в Катеринославі початку ХХ століття, композитор сягнув висот професійної майстерності після Другої світової у 5-ти симфоніях, камерно-інструментальних і вокальних, хорових творах на вірші Тараса Шевченка й Лесі Українки. Остання симфонія Андрія Штогаренка – реалізація набутого досвіду. Тут поєднуються традиції Миколи Лисенка з сучасним опануванням героїки української історичної пісні. Зрозуміло, чому твір не виконувався і не видавався багато десятиліть, – його програмна назва «Комсомольська». Але, якщо відсторонитись від цієї позначки, то музика вразить молодіжною енергетикою, майстерністю симфонічного розвитку ключових музичних ідей.
Панорама української музики ХХ століття в афіші нового камерно-симфонічного сезону була б не повною без творів славетних геніїв пісенності Анатолія Кос-Анатольського та Ігоря Шамо, талановитого учня Бориса Лятошинського. «Києве мій» та «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» – візитівки української романтики 1950–1960-х років. Однак блискучій майстерності було тісно в пісні, у чому слухачів сезону переконає «Дивертисмент у старовинному стилі» Ігоря Шамо.
Особлива сторінка в музиці України – шістдесятники, де самі лише імена геніїв світового масштабу ХХ століття викликають обшир творчих стильових і жанрових асоціацій. «Київський авангард» – Леонід Грабовський, Валентин Сильвестров, Віталій Годзяцький. Галицький геній – Мирослав Скорик. «Школа Лятошинського» – Євген Станкович, Іван Карабиць, Олександр Канерштейн, Леся Дичко… І ще багато яскравих індивідуальностей з нової, повоєнної генерації української музики – Володимир Губа, Юрій Іщенко, Геннадій Ляшенко, Валентин Бібік, Віталій Губаренко, Олег Ківа та інші. Вони звучать і зараз, «проросли» музично в творах учнів, – поколінні композиторів межі ХХІ століття.
Вперше матимемо честь знайомити слухачів Дніпра з музикою Богдани Фроляк. Композиторки з багатим кластером пізнавального досвіду – від Львівської музичної десятирічки імені Соломії Крушельницької, Львівської музичної академії імені Миколи Лисенка за класами професорів Володимира Флиса й Мирослава Скорика до стажиста кафедр сучасної музики й джазу Краківської музичної академії. Молодша сестра видатної української композиторки Ганни Гаврилець, Богдана Фроляк найяскравіше виразила себе в двох симфоніях, двох концертах для фортепіано й концерті для кларнета, численних камерно-інструментальних і вокальних мініатюрах, духовних хорових творах. Рішенням комітету Національної премії України імені Тараса Шевченка 2023 року композиторка стала лауреаткою у номінації «Музичне мистецтво» за симфонію-реквієм «Праведна душа», хорову кантату «Колір» та музичний твір «Присниться сон мені». В Дніпрі звучатиме «Music for angel» Богдани Фроляк.
Для дніпропетровських слухачів відкриється ще одне нове зіркове ім’я – Іван Небесний, композитор покоління міленіуму, учень Мирослава Скорика у Львівській музичній академії імені Миколи Лисенка й аспірантури за класом Геннадія Ляшенка. Лауреат шести престижних композиторських конкурсів, музичних і театральних премій, в числі яких – Gradus ad Parnassum, імені Левка Ревуцького, Михайла Вериківського, Бориса Лятошинського, стажист із електронної музики Experimentalstudio des SWR у Фрайбурзі, стипендіат Kulturkontact Austria за класом композиції Богуслава Шеффера та електронної музики у Марека Холонєвського. Його музика звучала в багатьох країнах Західної й Східної Європи, Америки, Азії, Африки.
Дух перехоплює від назв курсів і навчальних закладів, де отримав освіту Іван Небесний, тих програм і сучасних ІТ, кіно- й телепроєктів, де реалізує свої оригінальні задуми. Написано два балети, дві опери, два аудіовізуальні перформанси, цікаві, засновані на обрядовому фольклорі твори для симфонічного оркестру, камерна інструментальна й вокальна, в тому числі, духовна музика. І довжелезний список робіт до театральних вистав і кіно. З останнього привертають увагу написані за враженнями від війни в Україні 2024 року «П’ять хвилин після виходу з бомбосховища» для камерного ансамблю. Однак найцікавіше те, що усі різноманітні лінії творчості Івана Небесного перетинаються в якомусь тривалому, особистісному композиторському жанрово-стильовому діалозі з Учителем – Мирославом Скориком. У цьому ареалі – «Різдвяні фантазії» та «Різдвяні симфонізми», «Небесний Щедрик» і музика до вистави «Гуцульський рік». У Дніпрі звучатиме музика зі знакового в цьому сенсі балету «Тіні забутих предків» за повістю Михайла Коцюбинського, створеного у 2020–2023 роках.
І знову в цьому сезоні лунатиме в Дніпрі музика молодого композитора Всеволода Сіренка. З написаного ним лише в останні роки, паралельно з оркестровими перекладами «Трьох українських пісень» Бориса Лятошинського й дванадцяти Симфонічних етюдів Роберта Шумана, інтерес слухачів мають викликати Прелюдія для камерного оркестру, триптих для малого симфонічного оркестру «Осіннє свято», балет «Король-олень» за Карлом Гоцці, Камерна кантата для вокального квартету і малого симфонічного оркестру, що мала виконуватися в Маріуполі на концерті пам’яті Василя Сліпака, Концерт для флейти й Концерт для скрипки з оркестром, який уже звучав у Дніпрі у виконанні лауреата міжнародних конкурсів Дмитра Ткаченка. Цього разу нас чекає прем’єра Поеми для скрипки Всеволода Сіренка.
Розважальною перлиною афіші цього концертного сезону та одночасно чудовим приводом емоційно відпочити стануть програми зі світових музичних кінохітів ХХ століття. Без сумніву, це будуть аншлагові концерти з переповненим слухачами концертним залом. Бо геніальний винахід братів Люм’єрів – Великий Німий початку ХХ століття передав свою магію Голлівуду й новому європейському кіно , яке зачаровує, дарує надію на краще, випромінює світло великих ілюзій, задовольняє сплеск неабиякого бажання поринути у світ нездійсненного…
Справжнім зорепадом для слухачів цього сезону стане виконавська афіша. Тут – різні за творчою вдачею й смаками, стилем і манерою виконання, але яскраві індивідуальності з надзвичайною музичною харизмою. Це диригенти – трохи ексцентричний, із фундаментальною класичною школою британець Стівен Еллері, бароково витончений, із широкою амплітудою стильових інтересів, литовець Александрас Шимеліс, по-оперному театральний, симфонічно експресивний, з українським творчим центризмом Віктор Плоскіна, шубертіанськи романтичний і мудрий Дмитро Логвін, вишукано камерний Андрій Рахманін, класично виважений інтелектуал жесту Володимир Сивохіп, тонко емоційний Іван Чередниченко.
Музика серйозна й легка, популярна й невідома, виконувана вперше й добре знайома, твори українських геніїв звуку та наших зарубіжних сучасників звучатимуть у виконанні зіркових лауреатів міжнародних конкурсів скрипалів Дмитра Ткаченка й Назарія Пилатюка, піаністки Марії Пухлянко, блискучих солісток львівської та одеської опери, лауреаток міжнародних конкурсів, заслужених артисток України Маріанни Цвєтінської і Катерини Миколайко, зірок «Дніпро-Опери» Михайла Газіна, Ганни Проць, Андрія Ломаковича й хору «Дніпро-Опери», талановитих молодих солістів-інструменталістів Данієля Комонька, Артура Остапчука, Павла Гмиріна, Кай Йен Лі.
Музика ХХ століття – про що вона розповість кожному зі слухачів концертного сезону 2025–2026 року? Дізнаємося з відгуків і слухацької реакції на виконані в програмах оригінальні твори. Звичайно, вони будуть різноманітні, часом протилежні – захоплені або гостро критичні. Але поза сумнівом думки та емоції від мистецтва такого парадоксального й насиченого новизною періоду ввійдуть у нашу життєву історію. Бо головне – музика ця виконуватиметься в роки війни рф проти України, коли «вином кипіла кров». Мине час, а вона ще лунатиме, ставитиме запитання і примушуватиме згадувати про все, що минуло – повчальне, важке, жорстоке, розумне, чуттєве, щасливе… Майже так, як у вірші Сергія Жадана: «…навіть якщо не можеш згадати наших імен. І якщо тебе завжди дратуватиме колір наших знамен, мов наших освідчень, біографії наших святих, кількість у наших будинках зброї, вина і книг».
Наталія ТАРАСОВА
Фото Р. ПОПОВОЇ, С. ВЕЛИКОДНЬОГО
