18 червня в Успенському соборі Свято-Успенської Києво-Печерської лаври відбулася світова прем’єра Літургії св.Іоанна Золотоустого Артемія Веделя. Літургія прозвучала під час богослужіння в неділю Всіх святих землі Української у виконанні українського хору Києво-Печерської лаври «Єдність» під орудою Владислава Лисенка. Непересічну вагу і знаковість події важко переоцінити: ця музика геніального українського композитора вперше цілісно прозвучала у місці, де він провів як послушник останній період життя до арешту і репресій, яких він зазнав протягом наступних дев’яти років аж до смерті. Ведель повернувся у вже українську Лавру на Службі Божій, повернувся в часи війни, коли вирішується доля української нації і держави.

Сам твір – Літургія до мажор – стоїть, за словами дослідників, дещо осібно у спадщині Веделя. Він відрізняється від решти великих богослужбових циклів, від по-бароковому пишних хорових концертів. Найдавнішим відомим нині нотним джерелом Літургії до мажор є друковане видання початку ХХ століття, натомість автографи досі не виявлені. Відомостей про цілісне виконання Літургії немає. Тож зрозумілими є особливий інтерес до твору виконавців та дослідників-веделезнавців, трепетне очікування цієї події всіма, хто цікавиться українською сакральною музикою. Про враження від неї, про твір, оповитий загадками і невирішеними питаннями, знакове повернення Веделя розповіли учасники події – виконавці та слухачі.

Тетяна Гусарчук – доктор мистецтвознавства, доцент, професор кафедри історії української музики та музичної фольклористики НМАУ ім.П.І.Чайковського, авторка монографії «Артемій Ведель: Постать митця у контексті епох»:

«Виконання Літургї до мажор є частиною творчого проєкту диригента-хормейстера Владислава Лисенка. Вступаючи до творчої аспірантури, Владислав хотів займатися Веделем і взяти до своєї програми досі невиконувані твори. Тому я порекомендувала йому звернутися до Літургії до мажор. У повному вигляді вона, імовірно, звучала в часи Веделя, а можливо, – і трохи пізніше. Однак жодної достеменної інформації стосовно виконання у нас на сьогодні немає, тому можна вважати, що 18 червня відбулася світова прем’єра.

Джерела

У Веделя є дві літургії. Літургія мі-бемоль мажор (зі знаменитою «Херувимською» фа мінор) відома нам з автографічної партитури композитора. Вона складається з кількох великих номерів – драматургічно важливих піснеспівів (так званий «концертний варіант»). Натомість до мажорна Літургія, яка включає сімнадцять піснеспівів, може вважатися повною. У ній, утім, не вистачає двох антифонів, тому на початку Служби Божої 18 червня прозвучали антифони Кирила Стеценка. Наприкінці ж служби, як хоровий концерт, заспівали А.Веделя «Не отврати лиця Твоєго, Господи».

На жаль, я знаю цю Літургію лише з одного джерела – це надрукована на початку ХХ століття в журналі «Музыка и пение» партитура за редакцією Михайла Гольтисона. Мої намагання знайти рукописні джерела не мали успіху. Владислав бачив окремі частини цієї літургії у друкованих нотах пізнішого часу на «Нашій парафії» (сайт парафії Святого Архистратига Михаїла Української Автокефальної Православної Церкви – ред.). Він знайшов піснеспів «Отця і Сина» для мішаного складу у мі мінорі. А у М.Гольтисона це чоловічий терцет у тональності соль мінор. Ми орієнтувалися на М.Гольтисона, оскільки для нас це найстаріше відоме джерело. Хоча виникає й інше питання: якими джерелами користувався М.Гольтисон, і що в його редакцію могло потрапити стороннього, не від Веделя?

Літургія до мажор дуже відрізняється від творів, відомих з автографічного джерела (тобто від Літургії мі-бемоль мажор та 12-ти хорових концертів), а також низки інших творів – вона значно простіша за стилістикою. Саме через це Микола Гобдич не став виконувати її і вона залишилася поза п’ятьма дисками з музикою Артемія Веделя, які записав хор «Київ». У багатьох піснеспівах цього твору не настільки яскравий тематизм, як у мі-бемоль мажорній Літургії. Тож не дивно, що у деяких дослідників виникали сумніви щодо її авторства.

Такі сумніви висловлював, зокрема, диригент Володимир Колесник – колишній головний хормейстер і директор Київського театру опери та балету, який на початку 1970-х років емігрував за кордон. Працюючи в Канаді, він підготував до друку видання «Артем Ведель. Божественна літургія святого Іоанна Золотоустого та 12 духовних концертів», яке вийшло 2000 року – на жаль, уже після смерті упорядника. Для цього видання на прохання Володимира Андрійовича я писала вступну статтю. Тоді, у 1996 році, він і запитав мене – чи впевнена я, що ця Літургія справді належить Веделю, адже вона так не схожа на інші його твори. Я відповіла, що так, хоча на той час більше займалася саме автографами, а не цим твором. Але що далі я знайомилася з ним, аналізувала партитуру, то більше переконувалася в авторстві Веделя, бо в до-мажорній Літургії наявні чіткі маркери його стилю. Вони виразно відчутні в мінорних проникливих єктеніях, які пронизують тканину твору. Ще однією яскравою індивідуально-стильовою ознакою є переінтонування теми соль-мажорного піснеспіву «Прийдіте, поклонімся» в піснеспіві «Отця і Сина», де вона звучить у соль мінорі у викладі для чоловічого терцету.

18 червня я вперше почула Літургію до мажор у виконанні хору, і це було відкриття. Із погляду сакральності, вокальності, дотримання традицій цей твір прекрасний. «Херувимська» ля мінор справила сильне враження – вона чудова! А той самий піснеспів «Отця і Сина»! Глибина неймовірна!

Літургія №1 чи №2?

Якщо час створення Літургії мі-бемоль мажор відомий – це 1793 рік, то коли була написана Літургія до мажор, ми не знаємо. Отже, не зрозуміло, як нумерувати ці твори. Щодо часу появи другого є дві версії. У монографії я висловила припущення, що цей твір може відноситися до раннього, можливо, навіть московського періоду. Дослідник біографії А. Веделя Євген Махновець вважає, що коли Ведель перебував на службі у генерал-губернатора Петра Єропкіна, він був також причетний до церкви Св.Тетяни при Московському університеті. Тож, імовірно, Літургія була написана для цієї церкви?

Андрій Кутасевич, який присвятив свою дисертацію проблемі авторської атрибуції творів С.Дегтярьова і А.Веделя, у розмові про Літургію до мажор припустив, що це не обов’язково ранній твір і що він міг бути написаний на замовлення якогось хору, відповідно, з урахуванням його виконавських можливостей. Саме цю думку зараз висловив і Владислав Лисенко: він вважає, що цей твір Ведель навряд чи написав для свого хору. І справді, усі хори, якими керував Ведель в Україні, – і Києво-Могилянської академії, і генерала Андрія Леванідова у Києві, а пізніше у Харкові, – за свідченням сучасників, відрізнялися найвищою виконавською майстерністю. Про це свідчать також і твори композитора, які виконувалися цими хорами під його орудою.

Є іще одне припущення. Ми знаємо, що Дмитро Трощинський – «козак-вельможа», як його називав Тарас Шевченко, випускник Києво-Могилянської академії, який при трьох царях працював у Санкт-Петербурзі, був міністром юстиції, володів багатьма землями в Україні – придбав у Веделя за 300 рублів дві написані ним повні служби. Такими у Веделя є Всенічна (найбільший цикл із 39 номерів) і ця літургія (бо Літургія мі-бемоль мажор не є повною). Можливо, якраз на замовлення Трощинського і писав Ведель. Уже далеко після смерті композитора, аж у 1825 році, Трощинський запросив його учня, відомого знавця церковного співу Василя Зубковського (він співав у Веделя в хорі Києво-Могилянської академії) стати протоієреєм храму в одному з його маєтків. Отже, той епізод із придбанням двох Служб Божих не був випадковістю.

Насамкінець – про виконання. Воно було конгеніальним творінню Веделя. Нічого кращого на Богослужінні у храмі важко пригадати. Інтонація, ансамбль, динамічні градації, звучання голосів – все так, як би хотілося, усе випромінювало натхнення, створювало неймовірну духовну ауру. Велика удача, що прем’єра відбулася у виконанні саме цього хорового колективу.

Відновлення історичної справедливості

Я мешкаю недалеко від Лаври, бувала тут часто до пандемії. 18 червня – перший мій візит сюди після досить тривалої відсутності, і хочу підкреслити, що зміни тут дуже відчутні – атмосфера людяна, демократична. Проповідь на службі прозвучала дуже патріотична. І в день особливий – неділю Всіх святих землі Української. У храмі панувала така тиша, що було чути настройки хору. Люди стояли і слухали дуже уважно, зосереджено, об’єднані щирою молитвою.

Відомо, що Києво-Печерська лавра стала останнім місцем служіння композитора. З 17 січня 1799 року він перебував тут як послушник, був читцем та клірошанином. Чи керував хором храму – не відомо, немає таких відомостей. А 25 травня його вже заарештували. За ним стежили, заходили у келію у відсутності послушника, що заборонено монастирськими законами, знайшли книжку, на полях якої йшлося про вбивство царів. Звісно, справа мала політичне підґрунтя. Тривале ув’язнення у жахливих умовах спричинило припинення творчості у віці 32 років. Це – злочин Російської імперії проти геніального українського митця, проти всієї української культури. Однак рано чи пізно настає час історичної справедливості: Ведель повернувся, і вже – в іншу Лавру».

Владислав Лисенко – хоровий диригент, вокаліст, художній керівник камерного хору «United» та першого українського хору Києво-Печерської лаври «Єдність», хормейстер Академічного студентського хору «ANIMA» та викладач кафедри музичного мистецтва КНУКіМ:

«Камерний хор «United» я заснував у 2017 році, і того ж року у Малій залі Київської консерваторії відбулося виконання Літургії Якова Яциневича. З того часу ми співали дуже різну музику. До повномасштабного вторгнення колектив був націлений на підкорення вершин Європи. Ми часто бували на гастролях, на фестивалях і конкурсах. Перед самим початком вторгнення хор став лауреатом в категорії професійних хорів у Хайнувці на одному із найпрестижніших конкурсів духовної музики.

В потрібному місці, в потрібний час

Після 24 лютого 2022 року мій світ перевернувся, я себе відчував тільки тут. Колектив запрошували на гастролі, на навчання з майстер-класами. Але мені все стало не цікаво. Ми з хором «United» ініціювали проєкт «Київ живе, Київ звучить». Це був перший у Києві концерт хорової музики від початку війни, він відбувся 14 квітня біля Андріївської церкви. Тоді це був мій найпотужніший проєкт, бо він відбувся саме в тому місці і в той час, де він був потрібний: коли Київ майже опустів, важливо було саме через музику показати, що життя не припинилося. Ми співали національний гімн України, «Молитву за Україну» Лисенка, «Отче наш» Леонтовича, «Чуєш, брате мій», «Реве на стогне», перший антифон Стеценка «Благослови, душе моя Господа». Трохи згодом відбулися концерти «Київ живе, Київ звучить 2.0». Це були благодійні імпрези, зібрані кошти пішли на допомогу людям, що постраждали від війни. Можна було також за донат потрапити на репетицію нашого колективу. У вересні в Національній філармонії провели концерт «Відлуння епох: від монодії до модернізму» – своєрідна антологія української музики від ХVI-XVII століття до сучасності. Був також концерт під назвою «Christmas edition», де звучала різдвяна музика з усього світу. Дуже важко дався цей проєкт, оскільки в Києві почалися блекаути, зривалися репетиції, ми збиралися де тільки була найменша можливість, навіть у гуртожитку консерваторії. А далі вже почали готували Літургію Веделя.

Чому я звернувся саме до цього твору? Дізнався, що Літургії до мажор немає в автографі, що вона повністю не виконувалася. І мені стало цікаво виконати і дослідити цю літургію. Тому і вступив до творчої аспірантури, до Тетяни Володимирівни Гусарчук. Моїм колегою в КНУКіМ є Ігор Володимирович Тилик, який теж захистив дисертацію по музиці А.Веделя. А сама Літургія в полі мого зору вже приблизно три роки, за які встиг випустити декілька наукових статей.

Довго шукав, як реалізувати цей проєкт, і відчував, що рішення знайдеться. І ось півтора місяці тому мене запросили очолити перший український хор Києво-Печерської лаври. Я порадився зі старшими колегами і зрозумів, що відмовлятися не можна – зараз знаменний момент в історії: це перший український хор після московитів, у вже нашій Лаврі. Попередній хор не залишив після себе нічого – ні нот, ні пультів для нот. На перші служби довелося роздруковувати поголосники хористам. Зрештою, в Лаврі має звучати інша музика. Намісник Успенського собору отець Авраамій, знаючи мій бекґраунд, повністю мені довіряє у питаннях формування репертуару. До складу хору українського хору Києво-Печерської лаври «Єдність» увійшли співаки камерного хору «United».

Виконання Літургії святого Іоанна Золотоустого в Успенському соборі Києво-Печерської лаври – це найкращий з варіантів для прем’єри. Цей твір писався спеціально для богослужіння, таким був задум композитора. Тож виконання Літургії під час богослужіння додало їй автентичності. Порадившись з отцем Авраамієм, текст залишили слов’янський, але співали в українській транслітерації.

Велика подяка Збройним Силам України, всім, хто нас сьогодні захищає, хто допомагає. І ми намагаємося тримати свій фронт. Треба це робити, про це розповідати українцям і світу, висвітлювати, аби було зрозуміло, що ми боронимо – це наша культурна спадщина, наша ідентичність, наша величезна духовна співоча традиція. Я в цьому бачу свою місію».

Людмила Руденко – кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник відділу музичних фондів Інституту книгознавства НБУВ; досліджувала нотозбірні Києво-Могилянської та Київської Духовної академій:

«Враження неймовірні. Ми наче перенеслися у ХVIII століття і слухали хор, яким керував Ведель – втілення його неймовірного таланту, про який ми знаємо зі спогадів свідків. Це була служба для людей, молитва. Виконання неперевершене.

Літургія Веделя вперше прозвучала повністю. Українська музика нарешті повертається в Лавру. Адже хори Києво-Могилянської та Київської Духовної академій довгий час були еталоном українського хорового співу. І Київська духовна академія, незважаючи на те, що була русифікована у 1819 році, зберігала музичні традиції. По переписах поголосників, по коментарях хористів, які співали в Київській духовній академії з 1819 року до 1915, і навіть далі до 1921-го, видно що музика Веделя завжди була у репертуарі. Мені якось телефонували із колишнього хору Лаври з проханням поділитися нотами. Я почала пропонувати твори С.Дегтярьова, А.Веделя. І більше мені не дзвонили – можливо, очікували почути інше, отримати ноти російських композиторів, яких у бібліотеці хору теж багато. Але зараз інший час. Ми маємо шанс повернути собі своє.

Ігор Тилик – кандидат мистецтвознавства, старший викладач кафедри музичного мистецтва КНУКіМ, лауреат міжнародних конкурсів, композитор:

«Це знакова подія, про яку я давно мріяв. Вона звершилася, на жаль, у трагічні часи війни, але в цьому також є якийсь певний символізм – тяжкий, болісний катарсис, народження нової України, яке має здійснитися зараз. Вразила якість і досконалість виконання. Я глибоко поважаю працю хору і Владислава Лисенка, безумовно талановитого хормейстера. Їм пощастило у співпраці знайти оптимальні пропорції між різними компонентами хорової звучності: співвідношення між тембром, динамікою, специфікою розподілу різних фактурних елементів в контексті музично-драматургічної архітектоніки. Мене дуже вразило виконання піснеспівів «Святий Боже», «Отче наш» і «Херувимська». Ці розгорнуті композиції характеризують рівень майстерності хору та регента. В той момент я не думав про виконання, а поринув у музичний світ безсмертних веделівських образів, які розкрилися у повній мірі. Виконання на концерті не справляє такого враження, як це є на богослужінні у храмі. Бо тут ти бачиш і цей п’ятиярусний іконостас, й ікони з багатством сюжетних ліній, прозорий промінчик сонця, що пробивається у храм, і осяює все.

Окремі фрагменти літургії, зокрема «Святий Боже, Святий кріпкий, Святий безсмертний, помилуй нас» – закарбувалося в пам’яті і звучать під час повітряних тривог, ракетних атак. Іноді здається, що це для нас всіх, для України своєрідний оберіг. Музика Веделя – як Богородиця Оранта, яка своїм омофором захищає Україну під час війни. В цьому плані творчість Веделя переоцінити неможливо. Засади його світосприйняття сформувалися у Києво-Могилянській академії. Тож він був не лише музикантом, видатним, геніальним композитором, а й не менш видатним релігійним філософом, який через свої духовні образи, через сакральні композиції фактично залишив нам своєрідні релігійно-філософські трактати.

Кожна деталь у його ставленні до слова надзвичайно важлива. Тетяна Володимирівна Гусарчук у своїй дисертації та монографії дуже слушно відзначила, що, слухаючи Веделя, слід постійно стежити за думкою автора, за акцентуванням окремих фрагментів тексту і як вони відображаються у його партитурах. Оскільки в інтонаційній драматургії композитор втілив настрої, які він переживав у момент прочитання тексту – псалмового чи канонічного богослужбового. В цій же площині слід розглядати застосування компонентів хорової звучності – специфіку використання окремих партій, особливе ставлення Веделя до тембру.

Ведель бароковий і романтичний

Ведель значною мірою успадкував традиції, які склалися до нього, зокрема, виявлені у творчості Дилецького та інших композиторів, які писали партесні концерти, але не лише в них, а й у видатних корифеїв західноєвропейської музики XVIII століття – Й.С.Баха, Ґ.Ф.Генделя, В.А.Моцарта, який, до слова, був сучасником Веделя. Питання про зв’язок музики Веделя з бароковою традицією можна розкласти у трьох проекціях: використання лексичних засобів, використання музично-риторичної емблематики, окремих формул, специфіка музично-образної архітектоніки. І ось ця третя, як мені видається, – найважливіша. Тому що Ведель мислить бароковими архітектурними образами – дещо химерними, підпорядкованими трохи іншій перспективі, асиметричними за формою. Саме так втілюються духовні переживання, страждання, боріння, які виникають у людській душі на межі таких екзистенційних полюсів, як гріх і святість, смерть і життя, відчай і надія. Все це підкреслює зв’язок музики Веделя з бароковою естетикою, яка спрямована не на подолання суперечностей, а на їх констатацію, концентрацію приведення їх, певною мірою, до рафінованого стану. Бароко підкреслює аспект не суто євангельський, а ідеї, виражені в старозавітній книзі Екклезіаста. Людина прагне до кращого, однак постійно втручається сила, яка не дає це реалізувати. Людині муляє те, що потрапляє їй в душу, вона намагається компенсувати ці болі, страждання, котрі поступово сублімуються, переходять в площину естетичних категорій, що дає їй можливість пережити духовний катарсис. Піщинка збагачується шарами перламутру і перетворюється на перлину. Вона апріорі має бути неправильної форми, асиметрична, бо не зводиться до класицистської пропорціональності. Дуалізм світосприйняття Веделя теж є яскравою ознакою його барокового мислення.

Хоча творчість Веделя багато в чому спирається на сучасні йому композиційно-лексичні засоби, вона світоглядно орієнтована в минуле, тобто він в більшій мірі виявляє зв’язок з бароковим образним ареалом, ніж з класицизмом. І це водочас перекидає його творчість через класицизм у передромантизм і романтизм. Наприклад, у до мінорному концерті Веделя «На ріках Вавилонських» є моменти симфонізації, які випереджають його час на 30-40 років. Якби життя Веделя не закінчилося так трагічно, він би, я певен, опинився на порозі нових відкриттів».

Підготувала Юлія Пальцевич

Фото – Івана Ємця, Максима Вакалюка та надані Тетяною Гусарчук