День народження по-королівськи: львівському органу виповнилося 89!

4 та 5 червня жителі міста Лева мали унікальну можливість бути гостями на концерті в честь уродин короля музичних інструментів

5 червня виповнилося 89 років з моменту урочистого відкриття львівського органа. Інструмент є одним із найбільших і найпотужніших у Східній Європі. У володінні Львівського короля 60 регістрів, 3 мануала та близько 5 тисяч труб.

Оскільки в усьому світі орган прийнято називати королем інструментів, для нього годиться і королівське святкування. Урочиста подія відбулася за ініціативою керівництва органного залу у складі диригента, композитора Івана Остаповича та директора Галицького музичного товариства, культурного менеджера Тараса Демка. Попри нинішній стан у нашій країні, на гостину до органа завітало чимало людей. При вході до залу відвідувачів зустрічала виставка робіт молодого художника й адміністратора даної установи Гліба Рахманіна.

У свій День народження орган звучав грандіозно завдяки солістам Світлані Позднишевій, Олені Мацелюх, Івану Остаповичу, Адріану Боднару та студентам органного класу Надії Величко від ЛНМА імені Миколи Лисенка – Марку-Єфрему Новаковичу, Сергію Павліву та Віталію Дворовому.

Цікавою була концепція порядку номерів, котра, як на мене, побудована на тембрових контрастах інструмента. Спочатку ми чули могутнє, мужнє і грізне звучання органа, а за ним – ніжне, м’яке й пронизливе. І так по черзі. До слова, кожна мистецька подія починається із піднесеного звучання Гімну України в перекладі для органа.

Знаменну програму з нагоди Дня народження львівського органа становили твори композиторів різних епох і країн від XVIII століття до сьогодення: Джакомо Меєрбера, Графа Тараса Пантелеймона Генріха Болбочанського, Мартина Леополіта, Анастасії Сисенко, Івана Остаповича, Мечислава Солтиса, Сезара Франка, Ріхарда Вагнера, Едварда Елгара, Шарля-Марі Відора, Йоганна Себастьяна Баха та Франца Шмідта.

Після концерту мені вдалося поспілкуватися з Сергієм Павлівим, який дав цікаві коментарі щодо особливостей його діяльності та подальшої перспективи.

Софія Думіч: Сергію, ти вже понад 9 місяців факультативно займаєшся грою на органі. Чи вдалося тобі за цей термін опанувати всі тонкощі володіння інструментом?

Сергій Павлів: Орган дає безліч можливостей для музиканта та суттєво відрізняється від рояля. Тому я ще багато чого не встиг пізнати. Часто прошу порад у досвідчених колег-органістів: Надії Величко, Марка-Єфрема Новаковича та Світлани Позднишевої, які завжди з радістю допомагають. Разом із ними вивчаю основи регістрування творів, артикуляції та іншого.

Софія Думіч: У тебе за плечима кілька успішних проєктів спільно з Львівським органним залом. Чи бачиш ти в майбутньому перспективи для розкриття свого потенціалу як органіста?

Сергій Павлів: Молода команда Львівського органного залу створює умови для всебічної творчої реалізації молодих органістів. Особливо приємно, що є можливість готувати програми для сольних виступів. Хочу концертувати як в Україні, так і за кордоном, брати участь у різних майстер-класах і фестивалях.

Особливістю проведень концертів у стінах Львівського органного залу є плавний плин номерів один за одним, який не переривається словами ведучого. Тому при вході до залу всі охочі можуть взяти програму. Тож, детально перечитавши і вивчивши концепцію імпрези, я дуже зацікавилася твором «Misty Lydia» Анастасії Сисенко.

Вона – єдина композиторка, та ще й наймолодша серед вищезгаданої плеяди митців. Її композиція мала ремарку: Dedicated to Lviv Organ hall (присвята Львівському органному залу). Анастасія навчається на V курсі ЛНМА імені Миколи Лисенка у класі відомого українського композитора Остапа Мануляка. Зустріч із нею одразу після концерту викликала в мене бажання дізнатися більше про її твір та специфіку роботи над ним.

Софія Думіч: Настю, твій твір ніби занурив мене у медитацію. За яких обставин ти писала його?

Анастасія Сисенко: Дякую що поділилася враженнями від моєї композиції. Твір мені замовили до війни. Я планувала приступити до роботи в перших числах березня, але в результаті реалізувала задум у квітні, коли трохи прийшла до тями від початку воєнних подій. Ідея народилася ще від отримання замовлення. Оскільки це присвята Органному залу, мені хотілося в цій музиці закарбувати щось таке, що є душею цієї установи. Я вирішила взяти емблему – ту, що з крапочками, – і перевести її в музичні інтервали.

Рахувала крапочки, записувала їх цифрами в рядочок. Далі переводила цифри в інтервали і пробувала як воно звучить у різних комбінаціях. Результат мене вразив, оскільки матеріал вийшов достатньо різноплановий і цікавий для праці. У ньому я виразно чула барву лідійського ладу. По-чесному, це єдиний випадок, коли я писала твір у такий спосіб. Але це був цікавий експеримент, і він удався.

Ось, власне, та емблема з «крапочками», якою надихалася Анастасія:

Софія Думіч: Особисто в мене орган завжди викликає доволі містичні уявлення й образи. Цікаво, що перед концертом і після його закінчення лив сильний літній дощ, а під час імпрези злива вщухла. Це справді містика чи випадковий збіг обставин? Власне, великій інтерес викликає назва твору «Misty Lydia» – «Містична Лідія». Хто така Лідія, і чому вона містична?

Анастасія Сисенко: О, назва то окрема цікава історія. Коли музика була готова, потрібно було придумати заголовок. В останній момент я вголос перебирала слова, які, на мою думку, найбільше резонують до цієї музики. А подруга, яка в цей час слухала мій «монолог», зацікавилась словом «Misty», що означає «імлиста», «таємнича». Я сказала, що для назви ще чогось бракує. Ідея прийшла за лічені секунди, адже ті крапочки-інтервали з емблеми органного залу склалися в мелодію у лідійському ладі. Так з’явилося друге слово заголовку – «Lydia». Тоді мене повністю задовольнила назва. Вона дуже глибоко передала музику.

Оскільки твір «Misty Lydia» Анастасії Сисенко виконувала солістка органного залу Світлана Позднишева, я вирішила дізнатися в неї про своєрідність роботи з молодими сучасними композиторами.

Софія Думіч: Маючи півторарічний досвід роботи органісткою та відігравши близько ста концертів, чи можеш ти описати чим відрізняється робота над партитурами класичними й новітніми?

Світлана Позднишева: При роботі з класичним репертуаром виконавець зазвичай має орієнтири, на які спирається: особливості епохи, виконавські традиції, специфіка будови і звучання органів у різних країнах. Сучасна ж музика дуже багатогранна і вільна, дозволяє рухатися у будь-яких напрямках. Тому треба бути готовим до всього. Крім того, як правило, я дуже прискіпливо ставлюся до вибору репертуару: знайомлюся з десятками творів, перш ніж знайду один «свій». Якщо ж твір написано на замовлення, то мусиш шукати в ньому те, що тебе «зачепить».

Софія Думіч: Чи важко працювати над музикою молодого композитора?

Світлана Позднишева: Думаю, тут справа не у тому, молодий чи досвідчений композитор. Як на мене, кожен із них ставиться до власного твору, як до дитини. І таке саме ставлення потребується від виконавця. Часом буває важко зрозуміти ідею композитора, тоді, звісно, рятує можливість особистого спілкування. Колись моя викладачка жартувала: «Педагог може скільки завгодно знущатися над вихованцем, але, врешті, учень виходить на сцену і може познущатися над викладачем, видавши це за його роботу». Щось подібне відбувається між виконавцем і композитором. І лише коли кожен зі свого боку якісно зробить справу, вийде дійсно хороший твір. Якщо випадає можливість особистого спілкування з композиторами, я намагаюся максимально використовувати ці нагоди і розповідати про особливості органа, його можливості та специфіку.

І наостанок. Я мала можливість поспілкуватися з одним із організаторів королівського Дня народження, директором Львівського органного залу, диригентом і композитором Іваном Остаповичем.

Софія Думіч: Пане Іване, вам вдалося організувати прекрасний концерт, за це велика подяка. Останніх два роки правила нам диктувала пандемія коронавірусу, а нині війна… Як вдається у таких умовах процвітати і підтримувати діяльність органного залу?

Іван Остапович: У складні часи людям як ніколи потрібна розрядка та прості орієнтири, які скажуть, що світ не збожеволів. Наша місія в органному залі – працювати для людей. Щойно умови дозволяють – ми відновлюємо концертну діяльність. І ще, криза – це завжди час для переосмислення. У цей період потрібно набирати більше обертів.

Софія Думіч: Слухачі та відвідувачі органного залу знають вас у різних амплуа. На цьому концерті ви постали як композитор і органіст. Поділіться історією про ваш твір.

Іван Остапович: Хоча мій творчий доробок і не такий великий, я ніколи не перестаю писати музику. В серпні, наприклад, заплановано прем’єру моєї симфонії. Розуміючи історичне значення органа Львівського органного залу для української культури, я просто не міг не створити композицію, присвячену цьому інструментові.

Софія Думіч: Наступного року органу виповниться 90. Як плануєте святкувати ювілей з нагоди круглої дати?

Іван Остапович: Насамперед ми чекаємо на перемогу. Буде багато цікавих і нестандартних подій. Обіцяємо, це буде неординарно.

Львів’яни та гості міста з нетерпінням чекатимуть наступних проєктів органного залу. Щодо вищезгаданого концерту, хочу додати: всі слухачі отримали задоволення й залишали зал із посмішками. Святкування Дня народження органа справді видалося королівським і назавжди закарбується на сторінках історії Будинку камерної та органної музики.

Софія ДУМІЧ

Автори фото: Христина БЕНЮК, Софія ДУМІЧ, Марк-Єфрем НОВАКОВИЧ, Аліна РОССОШАНСЬКА