Зазвичай при згадці про Данію в уяві пересічного українця виникає чарівний світ, подарований людству великим казкарем Гансом Крістіаном Андерсеном, із його знаменитою Русалонькою – символом й окрасою Копенгагена. А от власне данська музична культура навіть для наших професіоналів залишалася донедавна своєрідною терра інкогніта
Тож можна зрозуміти цікавість київських меломанів до концерту, присвяченого 150-річчю від дня народження фундатора данської композиторської школи, скрипаля, диригента й педагога Карла Нільсена, що відбувся у Національній філармонії за підтримки Посольства Королівства Данія в Україні, Міністерства культури, Міністерства закордонних справ Данії, Фонду Карла Нільсена та Дансько-української спілки Данії. Цей захід став для київської публіки вечором справжніх мистецьких відкриттів.
Якось сам композитор сказав: «Якби музика була спроможна говорити й пояснити свою сутність, вона певне сказала б щось на зразок: “Я – скрізь і ніде, я плину на хвилях й по верхівках лісів, я – у вигуку дикуна і в танку негра, я сплю у камені й у металі, що звучить. Мене ніхто не здатен упіймати, та всі можуть зрозуміти. Я люблю безмежні простори тиші, та найбільше мені подобається її порушувати… Я здатна плакати, сміятися, веселитися й горювати. Безмежно й безкінечно”». Цей вислів маестро неначе матеріалізувався під час виступу молодих виконавців із Данії – піаністки Елізабет Нільсен, баритона Якоба Вада та української скрипальки Ольги Чорнокондратенко.
Акустичний простір Колонного залу імені Миколи Лисенка створив ідеальну атмосферу для відтворення яскравого, швидко мінливого – часом романтичного, часом містичного світу музики Карла Нільсена. Відомий співак, визнаний на Оперному фестивалі у Копенгагені «Оперним талантом 2014 року» Якоб Вад вразив присутніх майстерним виконанням двох пісенних циклів Карла Нільсена на вірші Єнса Якобсена – цього «великого, дійсно великого письменника» (за висловом Райнера Марії Рільке), де кожний номер – вишукана казкова, пейзажна або жанрова замальовка – був артистично й емоційно озвучений солістом під делікатним фортепіанним супроводом Елізабет Нільсен. Саме в цій музиці відчутно проступали фольклорні інтонації, що надавало їй особливого шарму й самобутнього національного колориту.
Натхненно й вдумливо прозвучала Соната для скрипки та фортепіано у версії Ольги Чорнокондратенко і данської піаністки. Гра самої Елізабет Нільсен у сольному виступі вразила високим професіоналізмом, особливо теплою, «слов’янською» манерою виконання, благородством звучання інструмента, елегантною пластикою рухів рук, романтичною поривчастістю у трактуванні Чакони Карла Нільсена.
Піаністка одразу опинилася у фокусі слухацьких симпатій залу: молода, та вже обласкана теплим прийомом публіки у багатьох престижних концертних залах Європи талановита виконавиця, яка 2012 року стала триразовим призером Міжнародного конкурсу молодих піаністів у голландському м. Енсхеде. Перемога на конкурсі імені Антоніо Сальєрі в Італії того ж року відкрила Елізабет двері до Академії Стейнвей у Європі, міжнародної школи для обдарованих молодих музикантів у Вероні (Італії) у класі професора Федеріко Джіанелло. Позаминулого року вона стала фіналісткою Королівської данської академії музики, а також виборола перше місце на конкурсі піаністів і третє у конкурсі для всіх студентів її академії. У 19-річному віці її запросили бути членом журі міжнародного конкурсу Nuova Coppa Pianisti в Італії. За два роки вона вже очолила молодіжний відділ Європейської асоціації викладачів фортепіано в Данії, а у березні 2014-го організувала у Копенгагені «Міжнародний фортепіанний вікенд для молоді», профінансований ЄС.
Нам вдалося поспілкуватися з піаністкою після концерту.
– Із яким настроєм, Елізабет, ви їхали до Києва? Адже не секрет, що посольства деяких країн «не рекомендують» своїм артистам відвідувати Україну, зважаючи на воєнні події, що відбуваються на нашій території. Вони не те щоб категорично відмовляють, а саме «не рекомендують». Чи не було у вас якихось побоювань щодо поїздки в нашу країну?
– Знаєте, мені це якось навіть дивно чути. Ми з моїм партнером по програмі співаком Якобом Вадом із великим ентузіазмом сприйняли ідею нашого спільного концерту в Україні й ви, вочевидь, звернули увагу на його піднесений настрій під час виступу.
– Які настрої панують у Данії щодо драматичних подій на сході нашої країни? Чи є якийсь резонанс у данському суспільстві з цього приводу?
– Без перебільшення скажу: у нас спостерігається велика підтримка України, особливо останнім часом. До того ж Данія завжди радо вітає появу українських артистів на своїх концертних майданчиках і достойно вшановує їхній талант і майстерність.
– Як відбувалося ваше становлення як піаністки? Які фортепіанні школи справили на вашу виконавську манеру найпотужніший вплив?
– Безперечно, базовий комплекс свого піанізму я успадкувала від української фортепіанної школи, адже моїм першим педагогом була мамина подруга Мілена Зеленецька, яка отримала музичну освіту у Харківському інституті мистецтв. Ну, а пізніше, після вступу до Данської Королівської музичної академії я вчилася більшої самостійності на етапі розучування нового фортепіанного репертуару, адже такий рівень вимог є традиційним для учбових закладів Європи високого рівня. Паралельно займалася й у балеті Royal Danish Ballet School. Тож світ театру назавжди залишився для мене особливо близьким і цікавим.
– Попри молодий вік ви вже маєте солідний багаж гастрольних виступів по світу. Цьогоріч ви отримали можливість узяти участь у найбільшому в Скандинавії музичному фестивалі класичної музики «Tivoli Festival-2015». Розкажіть про цю подію.
– У Данії доволі багато симфонічних оркестрів, у нас шикарні концертні зали, нещодавно побудовано розкішну оперу, та звичайно ж у центрі уваги артистів найвищого рейтингу – концертний зал «Тіволі» на 2 тисячі місць із прекрасною акустикою, на великій сцені якого мені випала велика честь виступити з концертом. Цей зал розташовано у знаменитому на весь світ парку розваг Тіволі, що існує з 1843 року, – саме він наштовхнув свого часу Волта Діснея на думку створити Діснейленд.
– У ваших словах відчувається гордість за вашу країну. Чим особливо вона близька вам?
– Насамперед мені близька й зрозуміла данська ментальність: при зовнішній стриманості данці дуже милі, душевні люди, особливо це стосується мешканців сільських місцин. Можливо на перший погляд вони здаються дещо суворими й замкненими, але при ближчому контакті здатні розкрити щедрість своєї натури. Я пишаюся тим, що я датчанка, я дуже люблю Данію й Копенгаген. Мені зрозуміло, чому моя мама ще за радянських часів, маючи дилему обрання мешкання між Парижем і Копенгагеном зупинила свій вибір саме на останньому.
Незважаючи на те, що Данія дуже маленька країна – трохи більше п’яти мільйонів, вона вирізняється дуже високим рівнем музичної культури, плекає національні культурні традиції, піклується про освіченість населення. Ось приклад: у нас уперше в Європі було прийнято Закон про обов’язкову середню освіту, а нещодавно в Данії вперше у світі було прийнято Закон про музику, і її розвитку приділяється велика увага всього суспільства.
– А взагалі який попит має у вас класичне мистецтво, зокрема виступи піаністів?
– Розкрию невеличку таємницю. Унашій країні, на жаль, немає міцних піаністичних традицій. Можливо, вам відома парадоксальна ситуація із візитом Сергія Рахманінова до Копенгагена. Свого часу він дав тут кілька концертів і такою мірою уподобав це місто, що прийшов до консерваторії, із піднесенням повідомив керівництво, що почувається у Копенгагені чудово й комфортно, і запитав про можливість дістати тут ставку піаніста. Та отримав негативну відповідь і ні з чим вирушив до Америки. Тож бачимо: Данія певним чином скоригувала лінію долі великого піаніста й композитора, та водночас втратила шанс зміцнити традиції фортепіанного виконавства і можливість фундації вітчизняного піанізму. Натомість у нас дуже популярна вокальна й камерна музика, тому, гадаю, на данських концертних майданчиках мої подальші виступи матимуть скоріше за все камерне спрямування.
– А чи мають відгук у данської слухацької аудиторії оригінальні сучасні експерименти у виступах піаністів, – приміром, таких,до котрих вдається усесвітньо відомий, дещо епетажний, з популярністю рок-зірки китайський віртуоз Ланг Ланг? Він залучає до виступів балет, кольорове підсвічування, пригадаймо також його «жарти» – етюд Шопена, виконаний за допомогою апельсина або «Політ шмеля», зіграний на iPad тощо…
– Звичайно! Наше суспільство взагалі налаштоване на сучасне бачення й відображення у мистецтві, архітектурі, дизайні навколишнього простору, дійсності. Наприклад, симфонічний оркестр Копенгагенської філармонії весь час прагне оновити формат виступів: вони нещодавно презентували оригінальну програму «Концерт-Танго», коли на сцені під час концерту пластика артистів ефектно й стильно «візуалізувала» музику знаменитого аргентинського танцю.
– Яким ви бачите свій подальший шлях у музичному мистецтві?
– Найближчим часом я прямую до Відня, чого насправді чекаю із великим нетерпінням. Мрію там зануритися у підготовку концертної програми виключно з творів Бетховена – мого улюбленого композитора. Крім того, в мене багато різноманітних проектів та ідей, адже в наш динамічний час не хочеться бути просто піаністкою у традиційному, «футлярному» сенсі. Звісно, потрібно й концертну форму тримати, слід багато ще чого навчитися й удосконалюватися, тому не виключаю своєї подальшої участі й у піаністичних конкурсах. Утім ми – музиканти – вчимося усе життя. Та найголовніше для мене не втратити внутрішнього горіння, мати інспірацію на створення цікавих сучасних креативних проектів. Мені до душі й вербальне спілкування з публікою просто зі сцени, адже сьогодні далеко не кожна людина є фахівцем із музики, тому, на мій погляд, просто вийти на сцену і заграти – цього замало для того, щоби слухач краще зрозумів артиста, увійшов у його мистецький світ. Як на мене, варто вдаватися до інтерактивну, – щось розповісти про твори або про автора музики. Однак це має бути подано зі смаком і збалансовано з усіма складовими концертного виступу соліста.
– Цьогоріч вийшов ваш перший, записаний в Італії компакт-диск із записами музики Йоганна Себастьяна Баха, Роберта Шумана та Сергія Прокоф’єва. Чи плануєте найближчим часом поповнити власну дискографію?
– Давню мрію здійснити запис обох фортепіанних концертів Дмитра Шостаковича. Мені ця музика надзвичайно імпонує, і, до речі, у Данії музика Шостаковича також є одним із слухацьких пріоритетів поціновувачів класики. Знаєте, у ній присутній той особливий пульс сучасного динамічного життя, який резонує енергетичному тонусові сучасного ритму буття данського суспільства.
– А як виглядає у Данії загальна картина відвідуваності концертних заходів із класичними музичними програмами, що загалом у світі зараз є певною проблемою, як, зокрема, й в Україні?
– Як не дивно, попит на класику в нас не згасає, насамперед завдяки тому, що її пропонують у нестандартних формах і залучають до креативних мистецьких проектів. Причому це стосується не лише столиці, а інших міст Данії та й узагалі скандинавських країн.
– Чи доводилося вам виконувати твори українських авторів?
– Я давно хочу взяти до репертуару твори Мирослава Скорика, що дуже мені імпонують своєю мелодичністю й національною колористикою. Близька мені й музика Євгена Станковича, цікавим видається також абсолютно індивідуальний стиль Валентина Сильвестрова. У моїх перспективних планах – створення окремої програми з творів українських композиторів.
– Чи плануєте іще гастролі в Україні?
– У мене залишилися надзвичайно теплі враження після відвідин Києва, і я сподіваюся в наступному році запропонувати українській публіці свою нову програму.
Наталя СЕМЕНЕНКО
Фото надані авторкою статті
