Фантазійний, яскравий, бурхливо-емоційний світ музики. Саме таку асоціацію побудила нещодавня львівська прем’єра Концерту для фортепіано з оркестром американського композитора XX століття Лео Орнштейна, що з великим успіхом відбулась у Львівському органному залі 26 січня
Піаніст Роман Рєпка та диригент Іван Остапович, під майстерною батутою котрого виступив Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії, сотворили в той недільний вечір справжню магію музичного мистецтва, в якій фортепіанна та оркестрова партії довершено представили органічний симбіоз звучання. Переповнений зал аплодував стоячи…
Музика Лео Орнштейна (також відомого як Лео Орнстайн) – чудового піаніста, американського композитора єврейського походження, котрий був уродженцем міста Кременчука Полтавської області, заполонила увагу львівської публіки з перших нот. Фортепіанний концерт, який таки вдалось репрезентувати у цей важкий воєнний час завдяки неабияким зусиллям і злагодженій роботі організаторів – команди Львівського органного залу, має непросту історію. Її варто розказати окремо.
На думку дослідників, Концерт для фортепіано з оркестром був написаний композитором у проміжку між 1921–1926 роками, однак після того цей опус, як і всю творчість митця, на багато десятиліть спіткало забуття. Важко однозначно пояснити, які саме причини призвели до того, що цю яскраву, неординарну, самобутньо-харизматичну музику так довго не виконували на концертних естрадах світу й на батьківщині композитора. Можливо, виконавців-солістів відлякувала насичена складними технічними прийомами фортепіанна фактура концерту або ж винуватцем був виснажливо-стрімкий, у прямому розумінні «без перепочинку», наскрізний розвиток драматургії композиції, чи все трапилось із банальної причини відсутності нот… хтозна.
Тож ідея проєкту виконання Концерту Лео Орнштейна, яка належить керівникам Львівського органного залу Івану Остаповичу й Тарасові Демку, виявилась не простим зацікавленням, а доленосним рішенням у сценічній історії твору, що воскресило його й остаточно повернуло на українську сцену. Прикметно, що задум публічного представлення Концерту для фортепіано з оркестром Лео Орнштейна, поряд з ідеями відродження забутого імені композитора та переосмислення значимості його творчості крізь призму відкриття усього музичного доробку митця, одразу знайшли відчутний резонанс у сприйнятті знаного київського піаніста Романа Рєпки.
Робота саме над цим проєктом захопила творчу, пристрасно-експресивну натуру пана Романа, спонукала переглянути заново музику Лео Орнштейна, тож він цілковито поринув у роботу. Шукаючи свій підхід до «прочитання» Концерту, формуючи власну інтерпретаційну версію твору, піаніст був вражений відкриттям справжнього багатства, «космічністю» світогляду композитора, що виявилось йому по-особливому близьким. Так, попри часову віддаленість, зародився дуже особистий, щільний зв’язок духовної спорідненості митцями. Тож не дивно, що Роман Рєпка навіть називає Лео Орнштейна своїм «кармічним братом» і напрочуд тонко відчуває його композиторський стиль.
На спеціально організованій зустрічі «Кава з піаністом Романом Рєпкою» у Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької, яка передувала львівській прем’єрі Фортепіанного концерту Лео Орнштейна, піаніст поділився рефлексіями, котрі виникли у нього внаслідок знайомства з Концертом і розповів про мистецьке бачення твору як «дуже красивого фільму-фантазії». Така асоціація і справді прочитувалась у виконанні музиканта.
Концертна презентація твору в чарівливій вечірній атмосфері Органного залу створила незабутній шарм звучання, який наповнив увесь простір духом незримої феєрії. Органічне переплетення оркестрових і фортепіанних фактурних пластів, а разом із тим різноманітних тембральних барв, вилилось у суцільній довершеній єдності трактувань піаніста й диригента.
Музична тканина Фортепіанного концерту пронизана рясними фігуративними переливами гармонічних співзвуч, подекуди модерністичного забарвлення. Однак мелодійно-тематичні епізоди твору все ж характеризуються естетикою постромантизму з відчутним східним колоритом. Розмах драматургійної насиченості, додатково підкресленої рельєфним динамічним нюансуванням, а також розширення масштабів оркестрової звучності, здійснене композитором за рахунок збільшення усієї групи духових інструментів, – усе це створило амплуа яскравої, виразної оповіді. Вона розкриває слухачам насичений емоційний світ завуальованого в музиці авторського сюжету (до слова, суттєва кількість композицій Лео Орнштейна належить до програмної музики).
Утім загальний образ звучання твору в стилістичному аспекті доволі виразно відсилає до модернізму. Така характеристика є цілком закономірною з огляду на період створення композиції. Якщо говорити про Америку післявоєнних 1920-х років (а саме там мешкав Лео Орнштейн, коли писав Концерт для фортепіано з оркестром), то насамперед слід відмітити панівні процеси капіталотворчої індустріалізації, яка відбувалася паралельно зі швидким розвитком урбанізації.
Природно, що одночасно з цими явищами зароджувалися нові стилістичні течії у мистецтві (передусім – в архітектурі), які були виразниками свіжих творчих знахідок і нових естетико-смакових тенденцій у суспільстві відповідно. Таким чином, у тодішньому американському просторі в загальному руслі «осучаснення» утверджуються механізми різноманітної і різновекторної модернізації, що привели до формування об’єднуючого напрямку під назвою «модернізм».
Наповнене, з розмахом, багатством і насиченістю звучання Фортепіанного концерту Лео Орнштейна створило певну алюзію до розкоші модерністичного мистецтва стилю ар-деко. Воно потужно увірвалось у життя Америки 1920-х, утвердившись та отримавши там неабиякий розвиток аж до Великої депресії, що настала наприкінці 1929 року. Прикметно, що музиці концерту деякою мірою притаманні елементи синтезу класичного (а точніше – неокласичного) та модерного: сецесійної пластичності лінійно-фактурних переплетень поряд із рисами структурної чіткості неокласичної побудови загалом.
Особливо цікавою є специфіка фактурного викладу музичного матеріалу, яка містить немовби натяк на рапсодійність. Про це свідчать перехід від ліричної м’якості до вибухової акцентації, а також підкреслення емоційно вільної, часто імпровізаційної природи музичної мови.
Звісно, всі окреслені риси Концерту для фортепіано з оркестром не були б виражені сповна, якби не професійний, майстерно осмислений концепт презентації, здійснений гармонійним тандемом виконавців – соліста Романа Рєпки й диригента Івана Остаповича. Певною мірою єдність інтерпретаційного бачення заклав сам автор безпосередньо у музичній тканині твору, адже партії симфонічного оркестру та фортепіано перебувають у постійному взаємозв’язку, доповнюючи одна одну та органічно утворюючи нерозривну цілісність. Звичні риси домінування сольного інструмента немовби стираються композитором, а натомість виформовується один живий організм, який поєднує у собі багатоголосся тембральної розкоші.
Окремих слів заслуговує завершальний акцент концертної програми того вечора. То було виконання «на біс» Романом Рєпкою ще одного твору-відкриття Лео Орнштейна – «Вечірньої пісні», – першої п’єси з фортепіанного циклу «Козацькі імпресії». Це стало не тільки вражаючим фіналом заходу, а й справжнім одкровенням для слухачів.
Зал наповнився неочікувано тонким, дещо імпресіоністичним звукописом-імітацією фігуративних переливів кобзи-бандури, забарвлених українським колоритом етнохарактерності. Звуки рояля під вправними пальцями піаніста по-особливому зрезонували із публікою, обдарувавши присутніх особливим довершеним «післясмаком».
У часі української боротьби за незалежність, за гідне місце у світовому культурно-мистецькому просторі, відкриття творчості нових чи повернення із забуття імен минулого, причетних до історії нашої культури, набуває неабиякого значення. Бо саме за пізнанням слідує визнання!
Наталія ПОСІКІРА-ОМЕЛЬЧУК
Фото: Євген ЧЕРВОНИЙ, Олександр КИРИЛОВЕЦЬ
