3 червня у Національній філармонії України відбудеться концерт, присвячений Борису Лятошинському та Євгену Станковичу
Під орудою Кері-Лінн Вілсон об’єднають зусилля Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України та Національний ансамбль солістів «Київська камерата». У програмі візьмуть участь солісти: Богдана Півненко (скрипка), Дмитро Кузьмін (флейта), Максим Шадько (фортепіано).
Поєднання музики Лятошинського і Станковича в одному концерті само собою формує концепцію програми. Це зустріч двох масштабних творчих енергій і двох етапів розвитку української композиторської традиції з прямою лінією наслідування. Учитель і учень – два «центри сили» української музики в проєкції усього ХХ століття й сьогодення.
Лятошинський – фундатор українського музичного модерну, чия творчість значною мірою визначила розвиток сучасної музичної естетики. З його класу вийшло багато талановитих індивідуальностей, а вплив відчутний у різних напрямах музики ХХ та XXI століть.
Станкович належить до останньої генерації його учнів і до тих авторів, у чиїй музиці спадкоємність цієї школи найбільш помітна. Між ним і вчителем існує чимало точок перетину, хоча кожен із митців – самостійний і неповторний. Лятошинський заклав основи естетики сучасної музики, які Станкович розвинув і доповнив власними художніми принципами – підвищеною експресією, загостреною та більш сучасною мовою.
Обидва – композитори масштабного і різножанрового таланту, симфоністи-монументалісти. Проте їх зближує ще одна риса: вони – дзеркала свого часу. У їхній музиці відобразилися драматичні соціальні конфлікти, злами та внутрішні процеси, що формували історичну реальність епохи кожного.
У програмі Станкович представлений у двох контрастних вимірах.
Камерна симфонія № 3 для флейти і 12-ти струнних – доволі часто виконуваний твір автора, фактично його «візитівка». Опус укорінився в репертуарі багатьох українських оркестрів, через що сприймається як своєрідний бренд стилю Станковича.
В основі симфонії – глибинна інтонаційна трансформація фольклору без прямих цитат, що створює відчуття архаїчної, майже ритуальної енергії. Музика побудована на зламах, контрастах і раптових переходах: від граничної експресії, майже екзальтованого руху – до раптових зупинок і занурення в медитативний стан, ніби час тимчасово сповільнюється, а потім знову повертається до драматичної динаміки.
За зовнішньою складністю прочитується зрозумілий зміст. Цей твір – розповідь про внутрішній світ людини, її переживання та психологічні коливання. Водночас симфонія виходить за межі особистісного досвіду й відображає зіткнення людини з навколишнім світом, його нестабільністю і безупинним плином часу.
«Українська поема» для скрипки та камерного оркестру – інший вимір творчості Станковича. Це світла й доступна музика, яка сприймається без складних інтелектуальних ключів. Вона звучить як кінематографічний потік образів, у якому головними є щирість і емоційна відкритість. Твір розкриває виразний мелодичний дар Станковича.
Окремим центром програми постане Борис Лятошинський і його «Слов’янський концерт» для фортепіано з оркестром, op. 54 у виконанні Максима Шадька. Це майже симфонічний опус, у якому фортепіано й оркестр постають як рівноправні учасники «музичних подій».
Твір створено у 1953 році – в період, коли Борис Лятошинський після багатолітнього ідеологічного тиску, звинувачень у «формалізмі», «антинародності» й обмежень виконання його музики повертається до активної роботи. Саме тоді розпочався так званий «слов’янський» етап творчості митця, пов’язаний із написанням низки творів на слов’янську тему, серед яких і «Слов’янський концерт».
«Слов’янськість» розкривається тут не через прямі фольклорні цитати, а як узагальнений образ, де поєднуються драматизм, широкий спектр емоцій і симфонічний розмах.
Музика Лятошинського й Станковича не потребує «актуального приводу» для звучання. Вона завжди є «музикою часу».
За інформацією пресрелізу
