Фестиваль «Контрасти»: поєднання музичних часів і півкуль у концерті Post Moderne/Past Moderne

28

Продовжуємо розглядати деякі події 27-го Міжнародного музичного фестивалю «Контрасти» очима студентів ЛНМА імені Миколи Лисенка

«Дві півкулі modern-у»

«…саме тут, на цій території, добачаю певні ознаки того, що я сам розумію як “пост-модерне”, тобто перш усього “пiсля-модерне” – таке, що прийшло після модернізму з його сутнісним прагненням модерности, новизни як відповідности часів, прагненням, зрештою, перерваним брутально, ззовні, з кров’ю, попелом і світовими війнами, а також диктатурами, концентраками й велетенськими етнічними чистками – так у цій частині світу було зупинено, вибито, вирізано до ноги модернізм, будь-який – віденський (еталонний), празький, краківський, львівський, дрогобицький, натомість прийшла післямодерністична пустка, велика вичерпаність з безконечно відкритою потенційністю, велика багатообіцяюча пустка».

Юрій Андрухович. «Час і місце, або Моя остання територія»

«Меланхолійна кантата» була створена композитором Богданом Сегіним і поетом Остапом Сливинським спеціально до відкриття у Львові скульптурної композиції на честь 230-річчя від дня народження львівського Моцарта і присвячена Францу Ксаверу Вольфгангу Моцарту. Цей опус прозвучав у першій частині концерту – Post Moderne.

Твір розгортається на перетині двох сюжетів про долю Франца Ксавера. Перший – взаємини митця і міста у просторі свободи, самореалізації і кохання. Другий сюжет – роман Франца Ксавера і Йозефіни Бароні-Кавалькабо. У лібрето використані фрагменти текстів «Концертної подорожі» з мандрівного щоденника львівського Моцарта. Автори вжили латинський текст «Гімну Львова» («In caelo stellis») авторства Бартоломея Зиморовича. Остап Сливинський додав до лібрето власні діалоги. Композитор Богдан Сегін запозичив фрагменти з двох творів Франца Ксавера, а саме «Меланхолійний полонез № 2» і пісню «Das liebende Madchen» для сопрано та фортепіано. Також у композицію вбудовано два українських старосвітських канти: «Взирай з приліжанієм, тлінний человіче» (кант Данила Туптала) й «Щирим серцем і любилем» (кант XVIII століття, анонім).

Виконавцями цього виняткового дійства були музиканти групи духових та ударних інструментів Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика Анна Іванюшенко (клавесин), Мирослав Драган (фортепіано), Дмитро Губ’як (бандура), Ірина Стефанко (сопрано), Маріанна Винар (мелодекламація), Остап Сливинський (читець) та електроніка Богдана Сегіна під керуванням Вінсента Козловського. Обраний склад музикантів – вельми цікавий і винятковий. Оригінальним рішенням виявилося введення читця. Він оповідає історію й часом за допомогою слова ілюструє музику. Також цікаво прозвучали зіставлення різних номерів: дуетних (піаніст – вокаліст) і масових (увага перемикалася на великі номери з хором). Слухачам легко було стежити за розвитком подій і драматично-сюжетних ліній твору.

«Меланхолійна кантата на честь львівського Моцарта» стала новим важливим твором для світової музичної спільноти. Так було відзначено причетність Франца Ксавера Моцарта до української культури.

Інша культурно-музична подія Past Moderne – друга частина концерту, в якому прозвучали хронологічно близькі твори Анджея Нікодемовича «O jak bolejesz Matko», Генріка Миколая Гурецького «Totus Tuus» і Петеріса Васкса «Dona Nobis Pacem». Кожен твір по-своєму уособив притулок релігійності на тлі бурхливих катаклізмів XX століття.

Камерний хор «Gloria» під орудою диригента Володимира Сивохіпа чудово продовжив фантастичний вечір. Відзначу злагоджене звучання колективу і солістів. Приглушена динаміка змушувала уважно й зосереджено прислухатися до кожної інтонації. Музика на таких концертах – не розвага, а напружена інтелектуальна робота.

Другий відділ імпрези відкривав твір Анджея Нікодемовича. Композитор народився і провів велику частину життя у Львові. Згодом композитора було звільнено з консерваторії із позбавленням права викладання, виключено зі Спілки композиторів. Приводом стало затримання комсомольським патрулем дітей Нікодемовича, через що композитор у 1980 році переїхав до Любліна. Там він отримав можливість творити вільно і займатися сакральними творами, один із яких прозвучав у концерті.

П’єсу «Totus Tuus» Генріка Гурецького, яка визнана одним із найкращих творів композитора, звернено до покровительки Польщі Діви Марії. Цей зрілий твір являє собою зразок сакрального мінімалізму. Трапляються часті повторення мелодичних або ритмічних мотивів (патернів), прості гармонічні співзвуччя з повільною зміною. Використання текстів Біблії дозволяло поринути у безмежний духовний світ, котрого інколи складно досягти через буденність і швидкий ритм життя.

Звучання органа наприкінці концерту підсумувало цей емоційний і інтелектуально насичений музичний вечір. Був виконаний твір «Dona Nobis Pacem» Петеріса Васкса. Солістка – Олена Мацелюх підтримувала хор величним і наповненим звучанням.

Анджей Нікодемович розвинув у 1996 році фразу «Даруй нам мир» із розділу меси «Agnus Dei» у повноцінну композицію. Його музика відкриває нечувану красу та непідробну щирість емоцій. Такі концерти насправді дозволяють охопити великі пласти і півкулі музичного всесвіту. Побажаємо на майбутнє нашим виконавцям і слухачам якомога частіше переживати концептуальні події на кшталт концерту Post Moderne/Past Moderne.

Вікторія БОГУТА