Кожен, хто хоч раз у житті бачив художню кінострічку «Попелюшка», відзняту на студії «Ленфільм» повоєнного 1947-го, напевне, з легкістю відтворить пісеньку головної героїні «Станьте дети, станьте в круг…» Та навряд чи хтось одразу назве автора музики. Його прізвище – не слов’янське, перекладається з італійської як «стара шабля», що почасти може свідчити про військове минуле предків. Отож ідеться про Антоніо Спадавеккіа, автора музики до кінофільмів «Острів Чаклун», «Випробувальний термін», «Застава у горах», «Сміливі люди», «За тих, хто у морі», «Непіддатливі», численних музично-драматичних вистав, дитячих спектаклів «Буратіно», «Хатина дядечка Тома», «Том Сойєр», «Пітер Пен», створених, до слова, у співпраці з Наталією Сац
Народився Антоніо Спадавеккіа 3 червня 1907 року в Одесі у сім’ї італійців, які емігрували до Південної Пальміри ще у ХІХ столітті. Історія радянських часів говорить, що у місті мешкали представники різних національностей: албанці, греки, французи, німці, італійці. Їм дозволяли селитися на колишніх землях турків, яких за наказом Катерини ІІ вибили з Хаджибея російські війська під орудою іспанця Хосе Рібаса та чорноморські козаки під керуванням отаманів Головатого й Чепіги. Цариця та її військові вищого рангу мріяли створити стратегічне місто для оборони імперії, але робочих рук не вистачало (населення на початок 1799 року становило 4177 осіб). Тому іноземці легко опинялися в Одесі. З італійських джерел дізнаємося, що у місто приїжджали переселенці з півдня Італії, які називали себе «неаполітанцями з Калабрії». Багато хто з них мали власний бізнес – магазини, ресторани, що сприяло процвітанню міста, давали гроші на місцевий театр.
Батько, дід, дядько майбутнього композитора були моряками. Мати, яка займалася тільки сім’єю, вихованням дітей, мала музичну освіту. У родині усі любили музику і, за згадкою Антоніо, батько й дід співали італійські пісні та арії з опер Россіні, а мати акомпанувала їм. Вона виконувала також твори Гріга, Ліста, Шопена, Шумана. Під це музикування хлопчик грався іграшками, а трохи пізніше придумав дитячу оперу «Кицьчин дім».
Проте морські традиції родини Спадавеккіа спонукали Антоніо до вибору професії моряка. Коли хлопцю виповнилося тринадцять, він влаштувався юнгою на корабель «Нафтофлоту». Відбулося це вже в Баку, куди сім’я переїхала після смерті матері Антоніо. Працюючи юнгою, хлопець водночас навчається у вечірній школі і … відвідує симфонічні концерти. В одній із імпрез Антоніо вперше почув музику Сергія Прокоф’єва, зокрема відомий марш з опери «Любов до трьох апельсинів». Концерт виявився доленосним: Антоніо зрозумів, що його покликання – музика.
У 1926 році Антоніо Спадавеккіа вступив у бакинський музичний технікум, який був відкритий на базі музичної школи відомого азербайджанського композитора Узеїра Гаджибекова. Там він познайомився з шедеврами зарубіжної класики, захопився творчістю Олександра Скрябіна. Після блискучого завершення технікуму Антоніо отримав направлення на підготовчі курси Московській консерваторії, закінчивши які усього за два роки (замість чотирьох), вступив до цього вишу.
Перші твори Спадавеккіа з’явилися друком у 1938 році. Це були пісні на слова угорського поета Шандора Петефі у перекладі Анатолія Луначарського. Вони демонструють природний дар Спадавеккіа-мелодиста, а також інтонаційний вплив російського фольклору, який композитор ретельно вивчав упродовж усього життя. Зазначимо, що для Спадавеккіа процес вивчення фольклору був украй важливим, він досліджував народну музичну творчість різних національностей: український та італійський, російський і калмицький, башкирський і чеський. Професійні твори зарубіжних і російських композиторів-романтиків були для Спадавеккіа взірцем для наслідування, а навчання у Віссаріона Шебаліна (композиція), Дмитра Рогаль-Левицького (інструментування), уроки у Миколи Мясковського та Сергія Прокоф’єва сприяли серйозній професійній підготовці майбутнього маестро.
Особливо плідним для Спадавеккіа стало спілкування з Сергієм Прокоф’євим. Саме він спрямував пошуки молодого композитор до оперного жанру. І дійсно, найяскравішими у творчому доробку Спадавеккіа є вокальні і театральні твори: пісні, романси, ораторії, опери, серед яких – опера-триптих, опера-памфлет, моноопера, дитяча опера і чотири дитячі комедії.
Свою першу оперу – «Акбузат» («Чарівний кінь») – Спадавеккіа написав у перший рік війни, 1941-го, в Уфі. Тут він опинився за рішенням партійного керівництва: через іноземне походження до лав радянської армії, за спогадами дружини Лідії, Спадавеккіа не призвали, натомість направили викладати у місцевому музичному училищі. «Акбузат» – спільний твір Антоніо Спадавеккіа та башкирського композитора-пісенника Халіка Заїмова. В опері відчутний вплив творчості Едварда Гріга, Миколи Римського-Корсакова, а також французьких імпресіоністів. Прем’єра твору відбулася у 1942 році на сцені Башкирського театру опери і балету.
Якщо перший театральний опус Спадавеккіа мав сценічний успіх, то остання його опера «Доля чекіста Єрмакова» (1984) так і не побачила світло рампи. Можливо, внаслідок особливої, з елементами кіно, драматургії, що робило твір незручним для театральної сцени, або через застарілу тематику.
Така ж доля спіткала ще один театральний твір Спадавеккіа – оперу-триптих «До зірок» (1962). Сучасна тематика, сюжет про космічні досягнення слов’ян спонукали композитора до пошуку нових оперних жанрів і форм. На жаль, жоден із режисерів не прийняв опус до розгляду й постановки, а відтак він залишився у рукопису. Зазначимо, що й сьогодні на пострадянському просторі не існує практики мати в репертуарному списку театрів оперні триптихи, яких, до слова, створено зовсім небагато. Наприклад, у Національній опері України з пуччиніївського «Триптиху» поставлено тільки «Джанні Скіккі» (2017).
Та від першої і до останньої опери упродовж 42 років на сценах різних театрів були поставлені інші твори Антоніо Спадавеккіа: історичні драми «Вогняні роки» за Олексієм Толстим (у першій редакції – «Ходіння по муках»), «Капітанська дочка» за Олександром Пушкіним, лірична трагедія «Юккі» («Свято ліхтарів») за Г. Пфейфером – нова версія трагічної долі японки, яка покохала американця, та інші.
Оперу-памфлет «Бравий солдат Швейк» (1963) за твором Ярослава Гашека композитор задумав після відвідин міста Будейовице, де пройшла постановка його «Гедзя» («Овода»). Цей твір здобув успіх завдяки гумору та антивійськовій спрямованості, був надрукований і поставлений на багатьох сценах Радянського Союзу і за кордоном.
Оперета «Серце скрипки» з чеського життя ХІХ століття була поставлена у рідному місті Спадавеккіа, Одесі (1953), а згодом інша оперета, створена на основі кінострічки «Попелюшка», увійшла до репертуару Одеського академічного театру музичної комедії імені Михайла Водяного.
Монооперу «Лист Незнайомки» за новелою Стефана Цвейга композитор написав у 1976 році. Цікаво, що лібрето Спадавеккіа створив сам. Звернення до жанру моноопери після великих, грандіозних полотен свідчить про те, що композитор хотів спробувати себе в іншій, суто психологічній сфері. Митця зацікавила особлива розкутість літературної інтонації, яка дозволила йому максимально повно відобразити внутрішній світ героїні.
А проте стихією Спадавеккіа завжди була комедія. За характером він був людиною з великим гумором, любив жарти, дотепи. Згадують, як одного разу композитор зайшов в одне із міністерств. Молода секретарка не впізнала його. На запитання хто він Спадавеккіа відповів, що його звуть Шуберт. «Так що передати, товаришу Шуберт, коли повернеться мій начальник? – запитала секретарка. – Передайте, що приходив товариш Шуберт з піснею “Форель”, яку він написав на замовлення рибної промисловості».
Його перший комедійний твір «Господиня готелю» (1949) за твором Карло Гольдоні мала величезний успіх і не один рік йшла на сценах театрів. На створення цієї опери Спадавеккіа надихнула «Дуенья» Сергія Прокоф’єва, яку він почув у домі свого колеги й товариша. Зараз може здаватися дивним, але «Дуенью» Прокоф’єва нещадно критикували. Її поява припала на період боротьби з «формалізмом» у радянській музиці (згадаймо 1948 рік).
Своїми постановами чиновники від культури стримували розвиток мистецтва, шукаючи ворогів навіть у музиці. Можливо саме цей чинник гальмував і композиторський розвиток самого Спадавеккіа. Його творчість не вийшла за межі використовування європейських традицій і сучасних досягнень у гармонії й оркестровці, які дуже близькі прокоф’євським. Композитора часто критикували за недостатнє використання російського фольклору в операх. Але ж найріднішою для нього була італійська інтонація, яку він всотав ще у дитинстві. Італійська тема постійно проявлялася у творчості Спадавеккіа: у зверненні до відповідних літературних першоджерел і сюжетів (опери «Господиня готелю», «Ґедзь», дитячі вистави «Буратіно», «Пригоди Чіполліно»), опорі на італійські музичні теми (Другий фортепіанний концерт, 24 варіації на тему Баттіста Фазоло).
Антоніо Спадавеккіа завжди згадували як людину непересічних духовних якостей, життєвого оптимізму. Його приватне життя склалося вельми сумбурно. Бажання мати повноцінну родину, дітей спровокувало чотири одруження. Дві перші дружини композитора були пов’язані з мистецтвом, а тому не змогли повністю присвятити себе сім’ї (Нінель Мишкова була актрисою театру й кіно). Творчою людиною була і третя дружина Лідія Семенова: саме вона підказала композиторові сюжети його опер «Капітанська дочка» та «Лист Незнайомки». Вона була молодшою від Спадавеккіа на 19 років, активною, сприяла піднесенню творчості чоловіка. У 1970-х роках Антоніо Спадавеккіа знаходить нове кохання – молоду і вродливу дівчину, яка стала його останньою дружиною. Та, на жаль, і цей шлюб не подарував композиторові очікуваного щастя.
1988 року Антоніо Спадавеккіа не стало.
Сьогодні в Одесі немає ані вулиці, ані музею композитора. Але його чудову виставу «Попелюшка», як і багато років тому із задоволенням відвідує малеча. Вона й досі є окрасою репертуару Одеського академічного театру музичної комедії імені Михайла Водяного.
Аліна Грегуль,
Dino Modafferi Condo (Italiа)
На центральному фото: кадр із кінострічки «Попелюшка» (1947)
Фото з архіву Dino Modafferi Condo
