«Музика моря і відваги» – так називається концерт із творів молодих композиторів Одеси, що відбудеться 27 листопада у Львівському органному залі. Ця подія є частиною проєкту «Музика молодих композиторів», який уже чотири роки впроваджує команда Органного залу в рамках стратегії промоції української класики Ukrainian Live. Музика молодих одеських митців лунатиме в ньому вперше (див. анонс події у нещодавній публікації «Музики» 25 листопада. – Ред.)
Це інтерв’ю із Кармеллою Цепколенко – кураторкою проєкту, видатною українською композиторкою, заслуженою діячкою мистецтв України, лауреаткою Шевченківської премії, професоркою Одеської національної музичної академії імені Антоніни Нежданової. Ми поговорили про те, як народжуються нові твори, чому для молодих авторів так важливо чути свою музику наживо, як формується сучасна одеська композиторська школа, а також про те, як війна змінює творчість і життя музикантів.
– Пані Кармелло, розкажіть, що почують слухачі Львівського органного залу 27 листопада на концерті проєкту «Музика моря і відваги»?
– «Музика молодих композиторів» – дуже цікавий проєкт Львівського органного залу. Ідея створити концерт музики одеських композиторів виникла завдяки комунікації директорів Органного залу Івана Остаповича й Тараса Демка з ректоркою нашої академії Оленою Хіль.
Для композитора важливо чути свою музику наживо. А для навчання композиції – й поготів. Писати «в стіл» ми всі можемо, і послухати в midi-форматі власний твір теж. Як композитор я добре знаю різницю між тим, як ти чуєш твір «у голові», й тим, як він звучить наживо. Ми уявляємо музику у свідомості й підсвідомості інакше, ніж її виконують реальні інструменти. Тому перша репетиція часто для композитора – справжній шок: ти очікуєш одного, а чуєш зовсім інше. До цього потрібно звикнути. Саме тому такі студентські проєкти мають відбуватися якнайчастіше – це і практика, і важлива виховна робота.
Я дуже пишаюся тим, що робить Органний зал і його керівники. Велика радість, що є такі проєкти, які допомагають студентам вкладати енергію у живе виконання.
У проєкті «Музика моря і відваги» беруть участь найсильніші студенти-композитори нашої академії. Це не випадковий добір: усі вони вже були учасниками різних фестивалів, українських і міжнародних проєктів, мають дипломи, відзнаки, є лауреатами конкурсів. Усього запрошено сім осіб, хоча на композиторському факультеті студентів значно більше. Це не лише мої вихованці – також студенти класів наших доцентів Сергія Шустова і Ганни Копійки. Курси різні: починаємо зі студентів другого курсу, далі – третій курс (троє), магістр другого року навчання – Хе Чжігоу з Китаю, Олександра Дюі (магістратура, другий рік) і Лі Юйцінь (аспірантка другого року навчання).
Трохи про відбір. Так сталося, що четверо (Олександра Романова, Агеліна Слободянюк, Марія Бєрестова та Хе Чжігоу) з цих студентів брали участь у проєкті Ансамблю нової музики «Рикошет» під орудою Сергія Пілютикова (фестиваль «Київські музичні прем’єри-2025»). У ньому студентам-композиторам із профільних вишів Києва, Львова, Харкова та Одеси пропонувалося написати твір для колективу, який має такий склад: флейта, кларнет, фортепіано, скрипка, віолончель. Наші вихованці одразу відгукнулися. Усі пройшли конкурсний відбір і на тому фестивал їхні опуси прозвучали вперше. Ми вирішили включити ці композиції до імпрези у Львові, – як такі, що вже пройшли першу сценічну апробацію.
Оскільки більшість творів написано для п’яти інструментів, ми так і сформували програму. Звучатимуть квінтети Олександри Романової, Марії Бєрєстової, Ангеліни Слободянюк, Хе Чжігоу, Лі Юйцінь. Окрім того, пролунають квартет Олександри Дюі, а також Cоната для скрипки і фортепіано Анастасії Хабаль, лауреатки міжнародного конкурсу. Виконавцями будуть студенти-інструменталісти нашої академії, а кожен композитор у власному творі гратиме партію фортепіано.
Ансамбль, який склався при підготовці до львівського концерту, вже має назву – «Vivo Energico». Маємо надію, що студенти, які беруть участь у проєкті, продовжуватимуть активну творчу діяльність і популяризацію сучасної української музики. Очікуємо також дириґента зі Львова, бо є три твори, які складно виконувати без відповідного керування.
– Чи є у вас методика, за якою навчаєте студентів?
– Так, я її маю – «Сценарна розробка музичного матеріалу в класі композиції у вищому музичному навчальному закладі». То була тема моєї дисертації, і я втілюю її головним чином на першому–третьому курсах.
Перед написанням твору ми шукаємо ідею, сценарій, вербальні образи, – ще до появи музики. Важливо витягнути це з підсвідомості у свідомість. Потім вербальну концепцію переводимо в музичні образи й працюємо вже з композиційними технологіями.
Сценарій має бути не обов’язково в назві твору. Але багато композиторів дають цікавий заголовок задля приваблення слухача, відкриваючи йому «двері» до твору.
Розповідаючи про свою методику, маю додати: у нас є чіткі навчальні плани. Ми починаємо з малого, щоби прийти до великої мети, – від п’єси для одного інструмента до симфонії. Це дуже поступовий процес, і викладач має уважно й скрупульозно супроводжувати його на кожному етапі.
Це не та композиція, де можна сказати: «Ну що, продовжуй далі!» У нас була чудова школа навчання, у якій я сама вчилася, – є поняття «Одеська композиторська школа».
Тобто ти стежиш за кожним кроком: вчиш розвиткові інтонаційного матеріалу, відбору інтонацій, – що і як потрібно. На першому курсі ми зі студентами пишемо цикл п’єс, романси для фортепіано й голосу тощо. Не створюємо одразу квартети чи квінтети: спершу навчаємося на малому, а потім ідемо далі. Наступний етап – варіації: одна однолінійна тема, 3-4 елементи, і з неї створюємо 13-14 різних варіацій – поліфонічних, гомофонно-гармонічних, жанрових, фактурних. На третьому курсі вивчаємо сонатне allegro і компонуємо сонату (І частина – сонатне allegro, ІІ – тричастинна форма, ІІІ частина – рондо-соната). Якщо студент проходить цей щабель нормально, тоді можна переходити до камерної симфонії, а згодом – до симфонії для великого оркестру.
У магістратурі ми вже працюємо як колеги: студенти показують матеріал і ми разом думаємо: що краще, який склад доречніший… Там більше свободи, бо фундамент уже закладено.
– Ви – учасниця багатьох фестивалів і проєктів, самі організовували безліч музичних подій. Чи передаєте студентам навички музичного менеджменту і як це відбувається?
– Окремого курсу з менеджменту в нас немає, але студенти опановують його на практиці. Вони беруть участь в організації концертів і фестивалів, допомагають виконавцям і композиторам – живуть у цьому процесі. Наприклад, на міжнародному фестивалі сучасного мистецтва «Два дні і дві ночі нової музики», який наша команда провела уже 31 раз, студенти підтримують композиторів і організаторів, дістаючи додатковий безцінний досвід: слухають концерти від початку до кінця, проживають події зсередини й бачать, як усе робиться, як вибудовується програма, навчаються комунікувати з музикантами, краще розуміють як «довести» твір до сцени.
– Уся музика, що звучатиме на концерті в Органному залі, була написана вже під час повномасштабного вторгнення?
– Так, твори написано вже на третьому році повномасштабної війни. Багато з них програмні. Зокрема, наші китайські студенти часто пов’язують сюжети з китайською міфологією. Наприклад, у Хе Чжігоу твір називається «Вітер співає елегію Чу». Чу – це видатний воєначальник Китаю, «тисячолітній герой» – одна з граней цього образу. В цій музиці є відлуння воєнних баталій.
І навіть коли сюжет твору не пов’язаний прямо з війною, він усе одно проходить крізь теперішню реальність. Бо всі перебувають у воєнному стані. Події, які відбуваються довкола, відбиваються в музиці – інколи прямо, часом на рівні інтонації чи атмосфери.
– Як ваші студенти реагують на події в Україні? Як переживають їх, втілюють у творчості й доводять до слухача?
– Питання складне. Людина, з одного боку, може звикнути до всього. Проте психологічний стан на початку війни був зовсім інший. Тепер ми вже спокійніше сприймаємо ракети й шахеди над головами, без паніки працюємо. Людина повинна якось діяти в таких обставинах і хоче робити щось надзвичайне. Це наша форма спротиву, зброя творчих людей: музика, творчість, нові ідеї.
– А як китайські студенти сприймають навчання в Україні, ще й в умовах війни?
– Лі Юйцінь, моя аспірантка, коли почалася війна, не поїхала додому – залишилася тут і продовжила навчання. Одного разу вибухом від ракети вирвало вікно у помешканні, де вона жила. Це її не налякало. Вона просто знайшла нове житло. Потім у мій клас вступили ще двоє студентів із Китаю. Спочатку намагалися навчатися онлайн, але, за прикладом Юйцінь, зрозуміли, що слід приїжджати, то так і зробили.
Навчатися композиції онлайн майже неможливо, – тут має бути живий контакт. Викладач, окрім ремесла, передає свої бачення, почуття, інтенцію і тим самим заохочує студента до творчого процесу, підвищує рівень студента на кілька рівнів. Без прямого контакту з викладачем цього досягти неможливо.
Китайці дуже спокійно все сприймають. Наприклад, я йду берегом моря: тривога, кожні 100-200 метрів – машини ППО, стріляють по шахедах. І назустріч іде мій магістрант із другом, – ніби нічого не відбувається. Людина до всього звикає.
– Ми у Львові відносно спокійні, але те, як тримаються одесити й харків’яни, викликає величезну повагу…
– Перші два місяці були жахливі. А потім якось усі оговталися. Коли на рейді стояли кораблі з десантом і прямою наводкою били по берегу, – було найстрашніше.
– Чим себе підтримуєте?
– Музикою, творчістю. Спочатку два місяці академія не працювала, а потім помалу повернулися до роботи. Треба жити й діяти. І руками щось робити – малювати, копати, садити, аби відволіктися. Я, наприклад, дуже люблю створювати мініатюрні фігури з каміння, вже втілила майже всіх міфологічних героїв.
– Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, з 2022 року ви активно берете участь у фестивалях, маєте виконання за кордоном, замовлення. Що дає вам сили й про що хочете говорити зі слухачем сьогодні?
– Період із 24 лютого 2022 року – це зовсім нове життя. Спочатку ми всі перебували в розпачі, не знали, що робити. Симфонію, яку почала до війни, я відклала. А потім, через місяць вирішила продовжити працювати. Музиканти в домі (а в мене і чоловік, і син, і невістка музиканти, і ще до нас приєдналися друзі сина, теж музиканти) буквально підштовхнули: «Напишіть новий твір». Це було життєво необхідно.
Я знайшла тексти Оксани Забужко зі збірки 2006 чи 2007 року й написала твір для сопрано, фортепіано та віолончелі. Він став трампліном для нових замовлень. Через кілька місяців отримала замовлення від австрійського вокального квартету, потім від швейцарського дуету (скрипка–контрабас). Усі хотіли підтримати Україну, ці твори не раз звучали в концертах у Німеччині та Швейцарії. Потім були замовлення від вірменського ансамблю, естонського тріо та інших колективів.
З одного боку, це відволікало, а з іншого – я здійснювала власний внесок у нашу загальну боротьбу з ворогом, але моєю зброєю була музика. Я подумала, що потрібно залучити до нашої боротьби й інших композиторів. Так зʼявився проєкт «Мисткині зі своєю зброєю», у якому взяли участь, окрім мене, композиторки Кіра Майденберг-Тодорова, Алла Загайкевич, Асматі Чибалашвілі та Ганна Копійка, а також поетеси Оксана Забужко, Ліна Костенко, Юлія Дмитренко-Деспоташвілі, Валерія Жигаліна та Ія Ківа. Задум мав великий успіх – твори, написані в період війни, виконувалися у Львові, Києві, Німеччині, Швеції. Вийшов дуже важливий і сильний проєкт.
– Що би ви хотіли сказати слухачам, які прийдуть на концерт у Львівський органний зал 27 листопада?
– Я дуже хочу, щоб слухачі сприйняли цей вечір як зустріч із живою, сьогоднішньою музикою. Це не «майбутні композитори», а вже теперішні автори, які говорять про свій час так, як ніхто інший, – через звук, інтонацію, тишу між нотами.
Одеса щодня потерпає від повітряних атак російських військ. І день нашої розмови з Кармеллою Цепколенко, і день виходу інтервʼю не стали винятком. Але, попри небезпеку, відсутності електроенергії і складні умови, одесити продовжують працювати й творити. Запрошуємо почути музику, що народилася у воєнній Одесі, на концерті у Львівському органному залі 27 листопада о 19:00.
Інтерв’ю брала Діана КОЛОМОЄЦЬ
Фото надані Кармеллою ЦЕПКОЛЕНКО
