24 червня у Театрі імені Івана Франка відбудеться прем’єра вистави-перформансу «DOMUM»
Постановку на базі Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки здійснила молода режисерка, хореографиня й танцівниця Олеся Шляхтич (засновниця, керівниця та режисерка Театру танцю OSDC). У проєкті «DOMUM» («Дім» латиною) беруть участь: 50 артистів хору, 32 оркестранти і 24 танцівників із Хору імені Григорія Верьовки. Як народжувалася вистава?
Балетмейстерка-постановниця, авторка лібрето, ідеї і режисерка вистави, виконавиця однієї з головних балетних партій Олеся Шляхтич: «Повномасштабна війна та обставини, які нині відбуваються в нашій країні, дали поштовх зробити музично-хореографічну виставу “DOMUM”. Це історія про героїзм кожного українця під час війни, кохання та дитинство, сміливість і відданість, проспівана мовою сучасного сюжетного балетного перформансу та української фольклорної музики в обробці Національного хору імені Григорія Верьовки.
За десять років кривава війна “постукала” у двері практично всіх українських родин! Наша вистава – про кожних чоловіка і жінку, донат, про події, які нині відбуваються в Україні.
Цей творчий проєкт є експериментом для легендарного колективу – Хору імені Григорія Верьовки, який цьогоріч відзначає 80-річчя. Хочу подякувати всім учасникам за співпрацю.
До речі, у наступних показах я вийду на сцену як танцівниця, а ще до “DOMUM” згодилась долучитись усесвітньо відома оперна співачка Людмила Монастирська, яка наживо виконає три українські народні пісні, зокрема “Ой у полі вітер віє”, “Ой чий то кінь стоїть”.
Маємо плани, аби виступити на сцені Одеського національного театру опери і балету (вже є попередня домовленість із головним диригентом колективу Василем Ковалем). Ведемо перемовини з деякими зірками балетної трупи Національної опери України щодо виконання танцювальних партій в одному з показів. У нас є надія, що “DOMUM” стане творчим українським “продуктом”, який зацікавить і закордонних продюсерів.
Під час народження вистави ми шукали цікаві творчі рішення, драматичну складову сюжету, аби спів, жива музика оркестру й танець разом склали потужне дійство про сьогодення… Наприклад, подушки є елементом сценографії і реквізиту постановки.
Чому подушки? Я вважаю, що показувати зброю на сцені – це не комільфо. Ми відмовились від бутафорії. Частину сцени займає поміст, де стоїть хор, а для танцівників лишається не так багато місця для передачі динамічної хореографії дійства. За сюжетом подушку чоловіку, який іде воювати, дає його кохана. Потім герой опиняється у таборі й подушка стає елементом тренування, барикадою, навіть зброєю, а коли герої гинуть, то вона розривається і вилітає Душа…
Хореографічна стилістика вистави… Я вже вісім років працюю в техніці модерн. Це мова, якою я розмовляю, презентуючи постановки. Під час репетицій згадала, як у 2006–2011 роках сама вчилася у Хореографічній школі імені Павла Вірського, опановуючи мистецтво народного танцю. І в цю постановку я включила кілька елементів народної танцювальної спадщини.
Дуже складною стала робота над музичною драматургією вистави, яку ми робили спільно з Андрієм Семеляком, керівником оркестру (композитори – Кирило Бородін і Марія Хмельова) та Олегом Пилипом, головним хормейстером. До речі, над створенням партитури довелося працювати два роки. Вона писалася “під ногу”, “під руку”, сюжет вистави.
Коли вже з готовими нотами я прийшла до керівництва Хору імені Григорія Верьовки, то виявилося, що це лише частина роботи… Ще потрібно було зробити аранжування. Партитуру адаптував Тимофій Старєнков.
Я вважаю, що у нас вийшло велике, багатошарове музичне полотно, яке у майбутньому хочу презентувати не лише в Україні, а й за кордоном».
За інформацією, поданою для преси на брифінгу
