britten

Уже в перший вересневий тиждень 157-го концертного сезону Національної філармонії України на поціновувачів музичного мистецтва чекала захоплива мандрівка у світ KvintoФесту «Камерні акценти осені»

Почесна місія відкриття фестивалю 19 вересня була надана диригенту Наталії Пономарчук, яка разом із Київським камерним оркестром і співачкою Тетяною Чайкою представила у концерті цікавий проєкт під назвою «Англійська музика».

У репертуарі українських культурно-мистецьких осередків англійська музика є доволі рідкісним явищем. У тому числі це стосується британських композиторів кінця ХІХ – першої половини ХХ століть (періоду так званого «англійського музичного відродження»). Напевно значній кількості українських слухачів ці твори мало відомі, хоча багато з них часто виконуються у світі.

«Сюїта Святого Павла» для струнного оркестру Густава Холста (1874-1934), якою розпочався концерт, була написана митцем під час викладання у школі Святого Павла в Хаммерсміті впродовж 1912–1913 років і призначалася для виконання учнями. У цьому творі можна почути непідробний захват композитора від англійського та шотландського фольклору.

Неймовірним життєлюбством і простими земними радощами просякнута музика крайніх частин, у яких невгамовно вирують танцювальні імпульси ренесансних англійських народних танців – джиги та даргасону. У виконанні Київського камерного оркестру перша і четверта частини («Jig» і «Dargason») промайнули в блискавично стрімкому, «хвацькому» темпі. Надзвичайно експресивна манера диригування Наталії Пономарчук із рельєфним показом динамічних контрастів проявилася тут повною мірою. Водночас виконання другої частини «Ostinato» привабило відтінком делікатності, що допомогли відчути легкість, «невагомість» музики. З високим градусом афектації пролунало дещо мелодраматичне «Intermezzo».

Кожна частина сюїти Густава Холста вирізняється оригінальним, нетривіальним завершенням. Зокрема, бравурний настрій невтомної джиги досягає у першій частині тріумфального фінішу. Натомість репліки прощального монологу першої скрипки наприкінці третьої частини, супроводжувані акордами в низхідному хроматизованому русі, непомітно розчиняються в повітрі й немов занурюють у мовчазну медитацію. Диригент влучно і витончено акцентувала у всіх чотирьох п’єсах неповторний завершальний розчерк композитора, даруючи слухачам присмак світлої посмішки на вустах.

Цикл Бенджаміна Бріттена (1913–1976) «Ілюмінації» для сопрано і камерного оркестру на вірші Артюра Рембо становить особливу сторінку життя композитора. Розпочавши написання твору в Англії 1939 року, Бріттен закінчував його в тому ж році у США. Перебуваючи далеко від рідної землі, композитор відчував глибоку тугу за нею. Бріттен зазначав: «Я поступово усвідомлюю, що я англієць, та, як композитор, думаю, я відчуваю бажання мати більш певне коріння, аніж інші». Недарма дослідники знаходять у циклі апелювання до витоків англійського бароко. Разом із тим, в «Ілюмінаціях» можна вловити віяння оркестрових стилів Клода Дебюссі та Моріса Равеля, інтерес до яких сповнював Бріттена в 1930-ті роки.

Особливо близькими для композитора виявилися у віршах Артюра Рембо стани «ясновидіння», магічних «осяянь» і «галюцинацій». Із обраних з однойменної збірки Рембо фрагментів (слово «illuminations» було запропоноване поетові Полем Верленом, – запозичене з англійської мови, воно означало «кольорові мініатюри», що прикрашали середньовічні книги) Бріттен моделює власну надскладну систему музичних образів, у якій головне місце належить герою із надчутливим сприйняттям світу. Цикл складається з 9-ти частин із контрастним перемежовуванням епох і подій: І. «Фанфара»; ІІ. «Міста»; ІІІа. «Фраза»; ІIIb. «Античне»; IV. «Королівство»; V. «Морське»; VІ. «Інтерлюдія»; VІІ. «Being beauteous»; VІІІ. «Парад»; ІХ. «Від’їзд».

Початково твір був задуманий для сопрано з присвятою видатній швейцарській співачці Софі Вісс, у виконанні якої і відбулася прем’єра циклу в 1940 році. Вокальну партію в «Ілюмінаціях» на відкритті KvintoФесту виконувала Тетяна Чайка. Використовуючи широкий спектр емоційної палітри, вокалістка дуже тонко відтворювала нюанси багатозначних художніх текстів Рембо. Найвиразніше в інтерпретаційному плані прозвучала передостання частина циклу – «Парад», що постала як апогей розбурханого дикунства. Особистісне прочитання Тетяни Чайки можна було спостерігати в артистичному, поривчастому промовлянні виконавицею гострих, саркастично забарвлених метафор. Фінальний номер «Від’їзд» отримав трагічне вирішення – герой залишається на самоті, мандрівка простором та епохами обертається на подорож у безвихідь. Диригент представила драматичне трактування циклу, їй вдалося розповісти історію людини, яка, передбачаючи катастрофи сучасності, намагається сховатися в ілюзорному світі мрій.

Фантазія на тему Томаса Талліса (1910) Ральфа Воана-Вільямса (1872–1958) для струнного оркестру має для англійців, відданих прихильників традиції, виняткове значення. В основу твору покладено мелодію англійського митця епохи Ренесансу Томаса Талліса на текст 2-го псалма із псалтиря архієпископа Кентерберійського Метью Паркера. Народжена в XVI столітті за правління династії Тюдорів, ця музична тема постає у творі Воана-Вільямса як символ старої Англії і набуває істинно гімнічного звучання.

Для формування особливої звукової атмосфери композитор пропонує розділити склад виконавців на два мініоркестри, що розташовані один проти одного, а між ними розмістити октет струнних. Це робить діалог між оркестровими групами наочнішим і немов відтворює антифонну традицію хорового перегукування. Така конфігурація та своєрідний спосіб звуковидобування струнними – без вібрато – мають, на думку автора, викликати відчуття старовинного, аскетично-приглушеного звучання і нагадувати орган.

Виконання Фантазії у цей вечір було дійсно еталонним. Присутні в ньому епіка й внутрішня гідність часом змінювалися підкресленням духовної величі, реалізованим із доречною часткою патетичного розмаху. Чудово прослуховувався полілог мініоркестрів та октету. Майстерне виявлення диригентом тембрових нюансів кожної струнної секції поєднувалося із дотриманням монолітності, закладеної композитором.

Власне тлумачення твору Наталія Пономарчук здійснила в дусі кращих виконавських традицій зі збереженням унікальності англійської інтонації. Це виконання можна порівняти з інтерпретаційною версією відомого британського диригента Ендрю Девіса.

Несподіванкою для тих, хто знайомий із духовною музикою Ральфа Воана-Вільямса, може видатися той факт, що композитор був «християнським агностиком». Член Товариства імені Воана-Вільямса (RVW Society) й палкий шанувальник його творчості Майкл Нельсон висловлює своє ставлення у наступному коментарі: «Чому його музика так багато значить для мене, чому я щиро вірю, що зі слуханням її моє життя дійсно змінилося на краще? З багатьох причин. Нам говорять, що Ральф Воан-Вільямс не був віруючою людиною, у крайньому випадку агностиком, проте для мене деякі його композиції пройняті духовністю, яка перевищує будь-яку релігійну ортодоксальність. Хто може, наприклад, послухати “Талліс фантазію” в соборі й не відчути Вищу Присутність? Нехай це буде Бог, якщо людина віруюча, або якась незрозуміла містична сила, якщо вона невіруюча» (Nelson M. Michael Nelson’s devotion to RVW began 55 years ago in Leeds Town Hall… // Journal of the RVW Society: journal. Provo: the RVW Society. Vol. 31. October, 2004. P. 12).

І справді, музика композитора пробуджує в душі тепле почуття вдячності – після виконання камерним оркестром Фантазії зал аплодував стоячи. Агностик Воан-Вільямс висловлюється у молитві напрочуд відверто й щиросердно, сповідуючи світоглядні істини християнського пантеїзму, оспівуючи вічність буття, природи і переконуючи нас у беззаперечній Божественній присутності.

Певним розчаруванням було дізнатися, що заявлена в програмі Соната для струнних Вільяма Волтона в концерті не прозвучить. Замість неї слухачам запропонували «Просту симфонію» (1934) Бенджаміна Бріттена. Створена автором на матеріалі ранніх творів, написаних у віці 9-12 років, ця симфонія нагадує своєрідний путівник по дитинству композитора. Перегляд власної творчості сприймається як жест, що закликає до сміливої гри з часом. Звернення Бріттена до старовинної традиції надає цій грі подвійного сенсу. Програмні заголовки частин – «Несамовите буре», «Грайливе піцикато», «Сентиментальна сарабанда», «Веселий фінал», – немов уривки з юнацького щоденника, пройняті почуттям доброзичливого гумору, а іноді затамовано-скорботної печалі.

Сильною стороною концерту була його вдало побудована драматургія. Сюїта Густава Холста з її життєдайним рухом, сповненим енергійними ритмоформулами, сміливо й урочисто започатковувала музичне свято. Її ренесансе звучання кореспондувало зі стилізацією у Фантазії Ральфа Воана-Вільямса, що відкривала друге відділення концерту. Ще однією «рифмою» першого відділення стала симфонія Бріттена, що завершувала концерт.

Враження від оркестрового виконання протягом вечора були різними. Впродовж першого відділення здавалося, що в диригуванні Наталії Пономарчук переважає тенденція до масштабізації оркестрового звучання. Відчувався цілеспрямований намір гіперболізації гучності, більш характерної для великого симфонічного оркестру. Однак у другому відділенні диригент показала глибоке розуміння образної природи виконуваних музичних творів.

Плеяда чудових музикантів на чолі з диригентом Наталією Пономарчук і співачкою Тетяною Чайкою подарувала киянам справжнє свято англійської музики. В атмосфері психологічної напруги, пов’язаної з пандемією, англійські твори, що звучали в перший вечір KvintoФесту, безсумнівно мали терапевтичний ефект, викликаючи бажання розфарбовувати життя яскравими мистецькими враженнями.

Надія УСТЮЖАНІНА