До ювілею Шопена

242

Нині весь музичний світ відзначає 210-річчя від дня народження Фридерика Шопена

Україна приєднується до вшанування великого композитора-романтика концертами, серед яких традиційно виділяються проєкти, організовані Фундацією Pro Musica Viva в особі диригента і великого подвижника у царині академічної музики Романа Реваковича, який уже понад 30 років активно підтримує музичний діалог між Україною та Польщею.

Протягом жовтня–листопада на філармонійну публіку чекають три концерти у Львові (9.10), Києві (28.10) й Хмельницькому (20.11). Їхня програма складається з Концерту № 1 для фортепіано з оркестром мі мінор Фридерика Шопена (1830); Серенади для струнних Мєчислава Карловіча (1897) і твору «Орава» для камерного оркестру Войцеха Кіляра (1986). В імпрезах візьме участь молодий польський піаніст Томаш Марут, який перебуває під мистецькою опікою Інституту імені Фридерика Шопена в рамках програми «Молоді таланти» й Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії, а згодом Національний симфонічний оркестр України та оркестр Хмельницької філармонії. Диригент – Роман Ревакович.

Томаш Марут

Доля позначила Шопена печаткою геніальності, а сучасність залишила в його свідомості неминущий слід. Композитор народився в епоху Наполеона, дорослішав у Варшаві напередодні листопадового повстання поляків проти царської Росії, але в дні повстання у 1830 році знаходився вже на чужині – у Відні (Австрія), згодом у Німеччині. Зрештою композитор осів у Парижі – культурній столиці Європи того часу, ні на хвилину не забуваючи про рідну Польщу.

Йому радили писати опери й симфонії, щоб піднятися до рівня визнаних композиторів, а Шопен зробив це, пишучи майже тільки для одного інструмента – фортепіано, віддаючи перевагу не монументальним жанрам, а мініатюрам (танцям, ноктюрнам, баладам, прелюдіям). Знамениті піаністи його часу прагнули виступати у великих залах, підкоряючи публіку гучними, ефектними п’єсами і віртуозною технікою, а Шопен любив м’яке, тихе звучання, приділяючи неабияку увагу найтоншим інтонаційним нюансам, і надавав перевагу камерним майданчикам.

Роман Ревакович

Концерти стали першими значними творами, які Шопен написав після закінчення навчання. Вони були представлені музичній еліті Варшави, а потім – широкій публіці в Театрі народовому. Рецензент Стефан Витвицький, який слухав прем’єру Концерту e-moll, писав: «Фридерик Шопен створив другий великий концерт […] Це твір генія». Він народжувався під впливом першого кохання композитора до Констанції Гладковської і презентує тип романтичного концерту. Саме його ми й почуємо у виконанні українського оркестру та польського піаніста – лауреата багатьох міжнародних конкурсів, зокрема IV премії 50-го Польського національного конкурсу піаністів Фридерика Шопена у Варшаві-2020.

З легкої диригентської палички Романа Реваковича опуси композитора, диригента і… піонера польського альпінізму Мєчислава Карловіча звучатимуть в Україні не вперше. Завдяки симфонічним творам Карловіч посів у неоромантичному напрямку музики Європи початку ХХ століття одне з найпомітніших місць. Якби він не загинув у віці тридцяти трьох років під лавиною, зміг би створити ще багато видатних творів, проте його звершення в галузі симфонічної музики і так залишаються унікальними.

Ім’я сучасного польського композитора Войцеха Кіляра – також не випадкове у цій програмі. Один із найзначніших – поряд із Лютославським, Пендерецьким і Гурецьким – польських митців другої половини XX століття народився 1932 року у Львові. Широкому загалу він відомий за музику до понад 160-ти фільмів, серед яких «Земля обітована» Aнджея Вайди, майже всі картини Kшиштофа Зануссі, «Дев’яті врата» і «Піаніст» Романа Поланського, «Дракула» Френсіса Форда Копполи. За останню стрічку отримав премію Американського товариства композиторів, авторів і продюсерів ASCAP Award у Лос-Анджелесі й премію Best Score Composer на фестивалі фільмів жахів у Сан-Франциско.

Роман Поланський і Войцех Кіляр

До того, як Кіляр написав свій найвідоміший твір – симфонічну поему «Кшесани» – він вважався провідним представником польського музичного авангарду. Тоді митець уже створив RIFF 62 – ультрасучасну композицію за звучанням і формою, яка на фестивалі «Варшавська осінь» викликала справжній фурор і стала символом бунту проти традиції, маніфестом майбутнього. Потім композитор захопився іншим авангардом – мінімалізмом.

Orawa для камерного оркестру, яка прозвучить в українській серії концертів, написана в іншій стилістиці: Кіляр майже відмовився від авангардних технічних засобів, користувався спрощеною музичною мовою, вважав за краще використовувати сильне звучання і впливати на емоції.

Проєкт здійснюється завдяки дофінансуванню з коштів Міністра культури й національної спадщини Республіки Польща з Фонду промоції культури та Польського інституту в Києві.

За інформацією прес-релізу