1 грудня Київський камерний оркестр під орудою диригентки Наталії Пономарчук зіграє програму «Метаморфоза» в пам’ять про оперного співака, скрипаля, актора, військовослужбовця ЗСУ Ігоря Воронку
Маестро Пономарчук: «Концерт побудований таким чином, щоби через твори, що у ньому звучатимуть можна було простежити історію…
Adagio для струнного оркестру Семюеля Барбера – дуже відомий твір і найбільш скорботна й прекрасна музика, яка була створена людством.
“Метаморфози” Ріхарда Штрауса мають одну з найбільш вагомих і сильних ідей: повністю зруйнований через війну світ у кульмінаційний момент розвитку культури і мистецтва. Твір написано наприкінці Другої світової війни і на той момент Штраус не бачив шляху для відродження, адже то була гуманітарна, світова людська катастрофа: зруйновані найвеличніші людські надбання за весь попередній період.
Ми знаємо, що після цієї трагедії, коли здавалося, що не існує надії на відродження, – світ продовжив продукувати невимовну красу і мистецтво не було вбито. І такого ніколи не станеться!
Зараз творіння Ріхарда Штрауса звучить дуже сучасно: ми переживаємо ті самі події та емоції. На наших очах іде руйнація людських життів. Цивілізація має випробування, які невідомо чи зможе пережити. Чи зможемо ми встояти перед цією безоднею? Яким буде наш наступний крок?..
Ріхард Штраус писав твір, спостерігаючи руйнування Мюнхена, що в цій музиці є метафорою Всесвіту, спаплюженого абсолютно дикими війнами, протистоянням пекельного зла, накопиченого у світі. Зараз ми маємо ту ж ситуацію.
Тому “Метаморфози” слід сприймати як абсолютно сучасний артефакт. Написаний в експресіоністичній манері дуже виразно, він водночас є свідченням руйнації періоду романтизму в кульмінаційній фазі й цим – дуже близький нам. Тож, його поява в цьому концерті абсолютно закономірна.
У другому відділенні звучатиме українська музика.
Симфонія № 4 “Lirica” для камерного оркестру Євгена Станковича. Фантастична, невимовно поетична музика, написана складною модерною мовою. Її головна складова – романтичні переживання. У ній чується болісна емоція, велика беззахисність і дуже концентрована лірична нота, яка вражає.
Симфонія для гобоя і камерного оркестру “Біле погребіння” Вікторії Польової – це поетична розповідь, присвячена “Солярісу” Андрія Тарковського. Слухаючи її, відчуваєш приналежність до високого роду, свою ідентичність. Й водночас ця музика розповідає про трагедію одинокої людської душі… А гобой соліста Дмитра Гудими – птах, як моя душа або чиясь душа серед нас, чи тих, хто зараз захищає Батьківщину…
Я б хотіла присвятити концерт пам’яті мого друга, з яким ми вчилися. Пам’яті нашого Героя – Ігоря Воронки, що загинув цього року. Прекрасний музикант, феноменальна людина, яку всі знали і глибоко поважали. Дуже добрий, благородний, фантастичний поет, музикант, актор, Людина Відродження, адже він був талановитий в усьому.
Ігоря вбили на війні. На жаль, його тіла досі не змогли забрати й поховати… Мені це видається дуже символічним, бо його місце не в землі. Він став святим і музика – то його земля. Якщо він похований, то в музиці. Єдине, що ми можемо зробити сьогодні на його честь і пам’ять, – це сказати все невимовне музикою… А вона не тільки про нього. Вона, передусім, про нас…»
І, попри все, – прекрасна музика веде нас до Світла!
За матеріалами пресрелізу
*Ідея афіші Олексія Воронки – сина Ігоря Воронки
Фото надані Національною філармонією України
