
Цьогоріч Маріуполь отримав статус «Великої культурної столиці» (програма, направлена на пожвавлення культурного життя міст, що поки не є потужними культурними центрами, реалізується за підтримки Українського культурного фонду)
У рамках масштабного річного проєкту в Маріуполі (нині – центр Донецької області) вже відбулися такі події, як «Ніч у музеї», «Арт-резиденція “PostMost”», фестиваль вільних театрів «iStage». Планується проведення книжкового фестивалю Mariupol Open Book, фестивалів поколінь – Generation House та регіональної їжі – Goby Fest. Користь із цього є усім: містяни радо відвідують такі заходи, залучаючись у всезагальний мистецький вир, митці мають змогу провадити діалог із вдячною публікою, а Маріуполь врешті круто міняє свій образ. Тепер він постає цікавим мультикультурним осередком, для якого однаково характерні металурґійне виробництво, приморський чар курорту, щоденна метушня великого міста.
У насиченому культурному житті Маріуполя є місце і для музичних фестивалів. Йдеться про «MRPL City Fest», зорієнтований на поп-музику, та «Mariupol Classic».
Цього року «Mariupol Classic» пройшов на межі літа й осені учетверте. Концерти у Камерній філармонії, на руїнах Хоральної синагоги, open-air на Театральній площі… Вражає і «географія» виконавців: хорова капела «Орея» (Житомир), Молодіжний симфонічний оркестр України (Львів), дует Антонія Баришевського та Ігоря Завгороднього (Київ), вокальний секстет «ManSound» (Київ), Академічний симфонічний оркестр Харківської філармонії та інші.
З усіх концертів два відбувалися на площі та були вільними для входу. Це виступ YsOU – Молодіжного симфонічного оркестру (диригент – Сергій Нестерук) і проєкт «Ніч в опері» (Симфонічний оркестр Харківської філармонії, запрошені солісти Національної опери, диригент – Юрій Янко), які зібрали чималу кількість слухачів.
Організатори «Mariupol Classic» запевняють, що цей фестиваль – своєрідний «діалог-переосмислення класичної музики: зрозумілий та відкритий для людей різного віку, різних поглядів. Це діалог, який надихає, дає початок розвитку новітнього мистецтва у місті, яке стрімко оновлюється та стає все більш українським, сучасним, просунутим, туристично привабливим» (із буклету фесту). Цікаво все: як відбуватиметься це переосмислення і що у висліді виникне, яким чином маріупольці долучаться до цього надихаючого діалогу (кого з ким?) і як вони зреагують на звучання класичної музики.
Комунікація між виконавцями й слухачем відбулася?
У програмі фестивалю – концерти симфонічної, камерної, джазової музики, втім найбільш інтригуючим здавався проєкт «Ніч в опері». Його назва однозначно апелює до найменування одного з альбомів гурту «Queen». І справді, в усіх анонсах організатори обіцяли масштабне симфонічне дійство у поєднанні з музикою легендарного британського гурту. Таке твердження викликало інтерес не лише у досвідчених любителів класики, а й у широких мас слухачів. Чого сподіватися: виконання рок-хітів гурту оперними співаками чи попурі з найвідоміших пісень у виконанні оркестру? Так чи інак, а провести вечір, слухаючи «Квінів» у будь-якій обробці – непогана ідея.
Напевно так мислили маріупольці, сходячись на Театральну площу задовго до початку концерту: місця займатися ще вдень. А вже ввечері ніде було курці клюнути: люди на площі, люди на проїжджій частині, яку принагідно перекрили, люди далі вздовж проспекту Миру…
Отже, початок. Звучать увертюри до опер «Кармен» Бізе, «Італійки в Алжирі» Россіні, арії з опер Пуччині, Бізе, Гуно у виконанні солістів Національної опери України Алли Позняк, Тетяни Ганіної, Миколи Шуляка, Дмитра Агеєва. Та для публіки слухання маловідомих творів подекуди переростає у гру на уважність: коли ж треба плескати, аби не видатись некультурним? Лише такі оперні хіти, як Хабанера та Куплети Ескамільйо викликають безпосередній, майже дитячий захват: «Це ж ота-о музика!»
Часом відчувалося мовчазне вичікування: а коли ж буде сподіваний Мерк’юрі? Адже заявлено було, що цією програмою вшановується ім’я славетного музиканта, котрий святкував би цьогоріч 75-ліття.
Аж ось зазвучала сюїта для віолончелі і симфонічного оркестру «Ніч в опері» композиторки під псевдонімом Теодора Відерунт (партія віолончелі – Олександр Пірієв). Слухачі заскочені – серйозний твір із постійною видозміною кількох тем, що справді взяті з музики Мерк’юрі? Не всякі очікування були виправдані. А насолоджуватися концертом під буркотіння невдоволених та окрадених маріупольців-простаків, які спокусилися радше на Мерк’юрі, аніж на оперні арії, було не легко, осад залишився трохи неприємний…
– Відітє лі, класіка – она же вєчна, – говорить чолов’яга, котрий слухає музику, стоячи у натовпі і раз у раз цмуляє пиво (це, каже, мода ще з донецьких часів). По ньому видно: пан щасливий. Чом би й ні: вихідний, останній теплий вечір, люди, нові враження і класична музика – оперні арії та симфонічні твори, які маріупольці привчаються слухати і розуміти.
Публіка прагне, публіка хоче, публіка чекає
Безумовно, тішить, що маріупольці не мають класичну музику за химерний і зашкарублий артефакт культури, а виявляють до неї інтерес. І це попри те, що вона тривалий час аж ніяк не була у центрі уваги пересічного містянина, бо чи не єдиним осередком музичного життя у місті здавна було Музичне училище (нині Маріупольський фаховий коледж культури і мистецтв). Тепер ситуація інакша: з 2018 року у місті діє Камерна філармонія, йдеться про можливе перепрофілювання Драматичного театру на Музично-драматичний…
За такої ситуації не варто сподіватися на раптову появу залюбленого у класичну музику та освіченого слухача, – вона не є зрозуміла всім і кожному від народження. Зважаючи на усе це, заявлена об’єднавча мета фестивалю навряд чи була досяжною, бо ж чи може відбутися діалог між сторонами, одна з яких не все розуміє, про що говорить інша? Тут мало би йтися не про діалог із слухачем, а, скоріше, про його виховання до собі рівного. Чи вдасться це фестивалеві?
Марина ГОРДІЄНКО