Одеська національна опера – територія творчої свободи

Один з експериментів Одеського театру – балет «Долі», що побачив світло рампи у лютому 2017 року, отримав вагоме державне визнання

Сергій Кон отримує нагороду від заступника міністра культури Юрія Рибачука

Під час фестивалю мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері», 5 вересня після чергової вистави балету відбулося урочисте вручення Премії імені Анатолія Шекери хореографу-постановнику Сергію Кону. Цю престижну нагороду щороку присуджує Міністерство культури України балетмейстерам «за видатні досягнення у сфері хореографічного мистецтва – постановки, що мають сценічне втілення на професійній сцені».

Хоча рушієм будь-якого мистецького явища є особистість, її творча наснага, талант, досвід, усе ж таки сценічне відтворення проекту – це колективна праця, сукупне досягнення театру.

Сама ідея сучасного балету «Долі», як і запрошення молодого балетмейстера на постановку, належить Надії Бабіч.

Віталій Ковальчук і артисти балету

В основі сюжетної матриці – катастрофа з подальшим пригадуванням уламків минулого життя. У анонімних персонажів – пересічних мешканців міста – у кожного своя доля. Ланцюг епізодів – хореографічних етюдів – підпорядковується загальнолюдському сценарію самореалізації: Кохання, Родина, Професія. Такою є система цінностей нової генерації. Та коли в чомусь відбувається провал, то індивідуум, позбавлений долею щастя взаємності у коханні чи родини або покликання у праці, шукає влади над іншими, як Антигерой (Роман Калінін). Перетворений долею на надлюдину, він обмежує життя інших екраном телевізора – не «плазми», а застарілого «ящика» із мертвенним випромінюванням. Прикуті до власних «ящиків», кожний до свого, зомбовані в інформаційному плані, люди втрачають індивідуальність і дари долі (Кохання, Родину, Професію). Бунт проти цього, боротьбу за вивільнення ціною власного життя розпочинає Фотограф (Ростислав Янчишен). Він ніби повертає оточуючим безпосередність існування і виходить на двобій з Антигероєм. Зброєю стає фотокамера. У руках Фотографа вона дарує буття, у руках Антигероя – знищує його. Апокаліптичний фінал дозволяє розгадати таємницю Людини у чорному (Святослав Кравченко). Адже ця символічна постать у каптурі і є Доля – Провидіння, Янгол, який відкриває справжній шлях.

Катерина Бартош і Денис Черняк

У виставі дві дії. Фабула веде за собою, поступово виявляючи приховані смисли. Побутово-наративна, але неочікувано парадоксальна, загострена пластика відтворює стрімкий перебіг емоцій, динаміку психологічних станів, фіксуючи миттєвий перехід від болю до радості, від відчаю до надії. У складному контрапунктичному малюнку багатофігурної хореографії культивується принципова строкатість, хореографічна мова кожного персонажа індивідуалізується і набуває власного, тільки йому притаманного «акценту».

Загальним знаменником для цієї драматичної «симфонії жестів» стає оригінальна музика Юлії Гомельської. Оркестр під орудою Віталія Ковальчука звучить як авторський коментар до трагічних подій, що розгортаються на сцені. Ми ніби чуємо пряму мову композиторки – складну, позбавлену банальності, грубості, вульгарності. У ній – вишуканість і добірність європейського ґатунку, мудрість і витонченість, відчуття власної провини за все, що відбувається у світі.

Кожен прагне обрати свою долю, сховатися від загальних проблем, проте, поставлений у ситуацію трагічного вибору, розділяє долю людства.

Сергій Кон

Балет «Долі», безумовно, – видатне явище сучасної української культури, і не тільки тому, що відкриває нові горизонти балетного мистецтва, дає життя великій музиці, створеній нашою співвітчизницею. Це – одна з перших спроб запропонувати ємний образ ідеології нової генерації й дати змогу мистецтву виконати свою соціальну функцію у суспільстві.

Одесити довели, що українська музична сцена здатна не тільки бути простором гідного відтворення традицій, цариною давніх репертуарних уподобань, центром тяжіння для елітарної публіки, що виховувалася на цих канонах, а й може стати територією справжньої творчої свободи.

Ірина ДРАЧ

Фото Юрія Літвиненка

На головному фото Роман Калінін – Антигерой