Цьогоріч виповнюється 210 років Адольфу Саксу. Чи думав колись 34-річний шибайголова-винахідник Адольф Сакс, що його новий інструмент – саксофон, набуде такої популярності, як зараз? Скоріш за все, – ні, оскільки до останніх своїх днів журився, що його дітище використовується виключно у військових оркестрах
І це попри підтримку впливового композитора і критика Гектора Берліоза, який переписував власні оркестрові твори, щоби додати туди саксофон. Незважаючи на відкриття класу саксофона у Паризькій консерваторії й 20 тисяч екземплярів інструмента(!), які майстер зробив своїми руками.
Та зараз Сакс значно б утішився: його винахід присутній не лише у класичній музиці, як він того прагнув, а й у джазі, популярних жанрах, кіно й у творах для військового оркестру. Саксофон – один із найбільш упізнаваних музичних інструментів, і його місце у сучасній музиці беззаперечне.
На концерті «Bravo, Sax!» 3 листопада у Національній філармонії України публіка послухає саксофон-сопрано і саксофон-тенор потрясаючого Олександра Рукомойнікова, феєричний Kyivsaxquartet, квінтет і цілий оркестр саксофонів!
210 років тому, 6 листопада 1814 року, в маленькому бельгійському містечку Динані у родині майстра духових інструментів народився маленький Адольф (Антуан Жозеф). Його батько – Шарль-Жозеф Сакс виготовляв кларнети й фаготи такої високої якості, що в 1818-му став придворним музичним майстром при Королівському домі Басків.
Усі діти в родині Саксів росли в оточенні музичних інструментів. Тож не дивно, що Адольф теж захопився виготовленням духових. Замість ігор з однолітками він вважав за краще сидіти в майстерні та спостерігати за роботою батька. У шість років юний Сакс уже самостійно майстрував собі іграшки, а у дванадцять міг виконувати такі тонкі та складні операції, як виливок, виточування і шліфування клапанів, складання деталей дерев’яних духових інструментів, обкатка трубок валторни. У шістнадцять років разом з інструментами батька він надіслав на виставку і власні роботи: дві флейти і кларнет зі слонової кістки.
Коли Саксу виповнилося двадцять, батько довірив йому керівництво майстернями. Саме тоді Адольф став робити перші серйозні кроки в галузі конструювання духових…
Замислюватися над створенням інструмента, який зміг би заповнити звучанням прогалину в системі духового оркестру і став би чимось середнім між дерев’яними та мідними духовими, Адольф Сакс почав у 1840 році. Для здійснення задуму, він використав новий принцип побудови: з’єднав конічну трубку з тростиною кларнета і клапанним механізмом гобоя. Замість традиційної деревини для виготовлення корпусу зразка Сакс застосував метал.
Новий інструмент був вперше представлений на Брюссельській промисловій виставці в серпні 1841-го під назвою «Мундштучний офіклеїд». Той інструмент мав металевий конічний корпус, мундштук, майже без зміни запозичений у кларнета, систему кільцевих клапанів Теобальда Бема, але при цьому мав вигнуту форму.
У 1842 році Сакс прибув до Парижа, де також планував просувати свій винахід. Тоді ж композитор Гектор Берліоз, друг Адольфа і музичний новатор, опублікував у паризькому виданні Journal des Debats статтю, присвячену новому інструменту, в якій уперше вжив назву «саксофон», що увіковічило прізвище Сакс, а незабаром набуло значного поширення.
Тембр віднайденого інструмента виявився настільки цікавим, що багато музикантів одразу звернули на нього увагу. Майстер переїхав до Франції, де згодом уже вів клас саксофона у Паризькій консерваторії і видавав посібники зі школи гри на музичних інструментах. Паралельно він продовжував дослідження, прагнучи всіма можливими способами усунути недоліки, що обмежували подальший розвиток інструментального виробництва того часу.
Однак незабаром Сакс став жертвою недобросовісної конкуренції. Інші майстри музичних інструментів не раз подавали на нього до суду, звинувачуючи в плагіаті. У підсумку судові витрати розорили Сакса, його фірма збанкрутувала, а багаторічні тяжби підірвали здоров’я. Адольф Сакс не дожив до епохи джазу і помер у бідності 1894 року.
Протягом кількох десятиліть до саксофона зверталися лише композитори Франції, і тільки значно пізніше він набув світової популярності. До початку XX століття багато композиторів і музикантів гідно оцінили цей цікавий музичний інструмент. На знак визнання заслуг майстра Адольф Сакс був зображений на банкноті в 200 франків, що перебувала в обігу до введення у Бельгії євро. На зворотному боці купюри були зображені силуети саксофоністів, собору й цитаделі Дінана – рідного міста Сакса.
Наприкінці XIX століття у США зародився новий музичний напрям – джаз, і саксофон майже одразу став його візитною карткою. Специфічне звучання і величезні виразні можливості інструмента якнайкраще підходили для стилістики такої музики.
Приблизно з 1918 року, за висловом одного з критиків, країну захлеснула «саксофономанія». Налагоджене масове виробництво саксофонів сприяло їхньому швидкому поширенню, і вже за найбільш ранніми зі збережених записів джазових музикантів кінця 1910-х – початку 1920-х років можна почути, що саксофон отримав величезну популярність. В епоху свінгу (з середини 1930-х років) у моду ввійшли джазові оркестри (біг-бенди), в яких група саксофонів стала обов’язковою…
За матеріалами пресрелізу
