Понад півстоліття Маестро Богдан Базиликут, – народний артист України (1992), професор (1994), провідний соліст Львівського державного академічного театру опери та балету імені Івана Франка (тепер Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької), – щедро ділився з молоддю знаннями і багатим особистим досвідом
Народився і виріс майбутній оперний співак 24 серпня 1938 року на Поділлі, у селі Гадинківцях, тепер Гусятинського району Тернопільської області в родині сільського шевця. Пішов із життя після тривалої тяжкої хвороби 17 серпня 2020 року у місті Львові.
Зростав як усі сільські діти, допомагав батькам у щоденній праці, повсякчас співаючи, проте не думав про спів, як про щось серйозне. У сільській хаті по радіо слухав визначних співаків, а через те, що радіоконцерти часто повторювалися, – він, зачарований голосами, вивчив їхній репертуар та підспівував їм, інтуїтивно всотуючи вокальну техніку від найкращих оперних артистів світового рівня. Особливий вплив на його мистецьке формування справили ліричні тенори Іван Козловський і Петро Білинник, а серед зарубіжних – представники італійського bel canto Енріко Карузо та Беньяміно Джильї.
Співав у шкільному хорі, самотужки опанував нотну грамоту і навчився грати на трубі. Вперше наважився вийти на сільську сцену, навчаючись у школі. Слухачі, почувши у його виконанні «Там, де Ятрань круто в’ється», винагородили юного артиста палкими оплесками.
Спочатку обрав професію шкільного вчителя української мови і літератури, хоча у 1955 році вступив на філологічний факультет Львівського державного педагогічного інституту одразу на дві спеціальності: «учитель української мови та літератури» й «учитель музики і співів». Пізніше переважила любов до співу, а згодом корисне поєднання філології та музики стало підґрунтям для написання цікавих науково-методичних праць.
Серед педагогів, які тоді викладали музичні предмети, був соліст Львівського оперного театру, заслужений артист України В’ячеслав Кобржицький, а також музикознавець Михайло Антків. Вокалом Богдан Базиликут займався в класі В’ячеслава Кобржицького. Композитор Євген Козак, тоді завідувач кафедри музики і співів, коли чув виступ Богдана на іспитах, не раз упівголоса, ніби «про себе», проголошував: «Браво!»
На початку 1960 року Львівський педінститут перебазували до Дрогобича. Після закінчення навчання Богдан Базиликут працював тут викладачем вокалу, але й сам продовжував займатися співом у колишнього соліста Харківського та Київського оперних театрів Михайла Копніна, учня відомого іспанского тенора Карлоса Баррери. Саме він навчив Богдана свідомого підходу до вокалу, заохотив до інтенсивного збирання і вивчення методичної літератури з предмета, а головне – розкрив секрети правильного, професійного співу знаменитого bel canto.
Ще у студентські роки юнак брав активну участь у різноманітних концертах і фестивалях, виступав по радіо, на телебаченні. Не забарилися й перші схвальні відгуки преси. Про один із концертів-звітів композиторів Львівщини, що відбувся на Львівському машинобудівному заводі, у газеті «Львівський машинобудівник» від 2 квітня 1966 року є така згадка: «“Ніч яка місячна” – цю пісню знають і люблять не тільки у нас на Україні, її виконують в Москві і Тбілісі, Мінську і Владивостоку. І не тільки популярність пісні, але й особливий ліризм у виконанні Б. Базиликута змусили слухачів знову і знову викликати молодого виконавця».
Несподівано примхлива доля повернула життєву дорогу талановитого філолога у мистецьку царину і стрімко здійняла до вершин творчості. Влітку 1967-го на концерті в Києві Богдан Базиликут гідно презентував Дрогобицький педінститут, про що «Радянська освіта» від 16 серпня написала: «Базиликута Б.О., викладача Дрогобицького педагогічного інституту, ми віднесли до “ветеранів”, незважаючи на його молодий вік. За багато років участі в самодіяльності він набув професіональної вокальної культури. Богдан Омелянович має голос оперного плану – ліричний тенор великого діапазону і незрівняної краси тембру. В його репертуарі багато оперних арій, романсів композиторів-класиків, пісень сучасних композиторів та народних пісень. Базиликут Б.О. – це єдиний виняток, коли республіканське журі не рекомендувало здібному співаку вчитися в консерваторії: воно одностайно вирішило, що співак має блискучу підготовку і може прикрасити сцену будь-якого оперного театру».
Всупереч такому міркуванню молодий філолог незабаром удосконалював вокальну і акторську майстерність на вечірньому відділенні Львівської державної консерваторії імені Миколи Лисенка у класі Миколи Шелюжка. Водночас вдень продовжував педагогічну діяльність у Дрогобицькому педінституті.
А тим часом його столичний дебют не забували київські слухачі. Композитор Марко Костецький спеціально для Богдана Базиликута написав на слова Олекси Новицького пісню «Люблю я тебе, Україно!» і надіслав до Дрогобича. Саме у його виконанні 5 липня 1968-го ця пісня вперше прозвучала в Києві зі сцени тодішнього Жовтневого палацу на одному з урочистих концертів, а потім набула популярності не тільки в Україні, а й за кордоном. «Пісенне обдаровання солов’їної України продемонстрували відомі співаки, народні артисти СРСР Б. Руденко, Д. Гнатюк, заслужений артист УРСР А. Солов’яненко, знамените тріо – сестри Даниїла, Марія та Ніна Байко, а також заслужений самодіяльний народний хор УРСР “Десна” з Чернігова, обдарований соліст, викладач Дрогобицького педагогічного інституту імені І. Франка Б. Базиликут, якому акомпанував жіночий самодіяльний народний оркестр “Харків’янка”», – писала про цю подію всеукраїнська газета «Культура і життя» від 7 липня.
У листопаді 1969 року Богдан Базиликут став лауреатом І премії Республіканського фестивалю молодіжної пісні у Краснодоні (тепер Сорокине). Перед ним відкрилися нові цікаві творчі перспективи. Наприкінці 1960-х – на початку 1970-х молодий співак з оркестром «Харків’янка», а також із Заслуженим ансамблем танцю України «Юність» уперше гастролював Україною, згодом – містами СРСР та за кордоном: у Бельгії, Болгарії, на Кубі.
По закінченні Львівської державної консерваторії (1971) Богдан Базиликут став солістом Львівського театру опери та балету імені Івана Франка, а від 1984-го до 1990 року поєднував творчу роботу з педагогічною у Дрогобицькому педінституті.
Дебютом артиста у Львівській опері була партія Андрія у «Запорожці за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, а за нею – ціла низка інших. Молодий соліст учив оперні партії швидко і за короткий час засвоїв увесь чинний теноровий репертуар театру (понад 20 ролей), також виступаючи в оперетах і постановках для дітей.
У творчому доробку Богдана Базиликута, окрім названої, були партії Петра в «Наталці Полтавці» Миколи Лисенка, Герцога Мантуанського в «Ріголетто» та Альфреда в «Травіаті» Джузеппе Верді, Пінкертона в «Мадам Баттерфлай» і Рудольфа в «Богемі» Джакомо Пуччині, Ернесто в «Дон Паскуале» Гаетано Доніцетті, Ленського в «Євгенії Онегіні» Петра Чайковського, князя Голіцина в «Хованщині» Модеста Мусоргського, Барінкая у «Циганському бароні» Йоганна Штрауса та інші. Спеціально для гастролей у Польщі він штудіював тексти польською мовою, серед яких – арія Стефана з опери Станіслава Монюшка «Страшний двір».
Новий сезон 1972 року Львівський театр опери та балету розпочав прем’єрою вистави «Дубровський» Едуарда Направника. Музикознавець Алла Терещенко відгукнулася: «Головну партію співав молодий співак Б. Базиликут, його красивий, насичений експресією тенор, музикальність і хороше відчуття сцени сприяли створенню образу романтичного, поривчастого Володимира Дубровського» (див.: Терещенко А. К. Львівський театр опери та балету імені Івана Франка. – Київ, 1989. – С. 143).
Влітку 1974-го Львівський театр опери та балету вирушив до Києва на відповідальні гастролі. Серед вистав, запропонованих київським слухачам, були рідко виконувані «Хованщина» Модеста Мусоргського та «Зачарований замок» («Страшний двір») Станіслава Монюшка. Столичні слухачі тепло приймали львівських артистів.
Критики в кожній статті обов’язково зупиняли увагу на ролях, в яких виходив на сцену Богдан Базиликут. Як-от, наприклад, у публікації у «Вечірньому Києві» від 16 серпня: «Вдумливим, вельми перспективним співаком-актором зарекомендував себе Б. Базиликут. Його дзвінкий тенор, сповнений ніжного суму й високого благородства в арії з курантами (“Зачарований замок”), набуває зовсім інших тембрових барв, коли Б. Базиликут – Голіцин веде підступний діалог з І. Хованським. Внутрішня чіткість, продуманість сценічної поведінки та вокальної характеристики образів у поєднанні з вокальною культурою дають підстави чекати від молодого співака дальших творчих успіхів». У тій самій статті йдеться про оперу «Зачарований замок» Станіслава Монюшка: «Молодий шляхтич Стефан в інтерпретації Базиликута по-юнацькі зворушливий, несміливий у залицянні до Ганни, більш ліричний, ніж мужній. Знамениту арію з курантами він співає дуже емоційно, проникливо, особливо вдається артисту драматична кульмінація арії».
Музикознавці одностайно відзначали, що Богдан Базиликут належить до того типу вокалістів, кожний виступ яких на оперній або концертній сцені магнетично діє на публіку. У провідних партіях, які він виконував, розкривався не тільки ліричний, а й драматичний талант митця. Голос його із багатством модуляцій передавав мінливість душевного стану і зміну настроїв героїв, а яскрава експресія й водночас щирість і невимушеність природного співу, барвистість тембру голосу, гнучкість і пластичність кантилени, досконала дикція, глибоке проникнення у художній образ – усе це в органічному комплексі залишало слід у серцях зворушених слухачів.
На початку 1976 року в столичному Будинку композиторів відбувся творчий вечір лауреата Державної премії СРСР, народного артиста України, композитора Анатолія Кос-Анатольського. Серед митців, яких автор запросив взяти участь у концерті, був і соліст Львівської опери Богдан Базиликут (концертмейстер – Я. Матюха), який виконав романс «Шумлять смереки» на вірші Дмитра Луценка.
Від 1979-го Богдан Базиликут виступав у багатьох урочистих концертах в Україні, Австрії, Бельгії, Данії, Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Росії, Угорщині, Югославії… І в яку б країну не вирушав співак із гастролями, – він обов’язково виконував арії з національних опер або народні пісні оригінальною мовою. Із часом нагромадився чималий репертуар і наприкінці 1970-х артист вирішив підготувати до запису 15 народних пісень – по одній від кожної союзної республіки. Серед них: українська «Чорнії брови, карії очі», російська «Вот мчится тройка почтовая», литовська «Подумай, качечка», вірменська «Ластівка», туркменська «Моя душа», узбецька «О, якби твоє личко», таджицька «Голубок», киргизька «Берег озера», молдавська «Святковий день», білоруська «Шумливі берези», латиська «Пісня молодого рибалки», естонська «Серце б’ється», азербайджанська «Назенин», казахська «Моя любов», грузинська – арія Малхаза з опери «Даїсі» Захарія Паліашвілі.
Про те, як проходила робота над піснями, можна дізнатися у вступному слові «Пісня – праця Богдана Базиликута» професора Михайла Шалати до збірника «Українські пісні та романси з репертуару Б. Базиликута», що побачив світ у видавництві «Каменяр» 2003 року: «…Скільки праці, скільки наполегливості треба було, щоби втілити цей задум! І підбір репертуару, і вживання у зміст і психологію кожної пісні, і заучування чужих слів, правильної їх вимови (для того часто навідувався у військові частини, знаходив там естонця, грузина чи узбека й перевіряв себе – складав перед ним “екзамен”)!» Неординарний репертуар зацікавив фірму грамзапису «Мелодія» і 1979-го вона випустила платівку із записом цієї програми.
На зорі українського Національного Відродження, у 1991 році побачила світ перша українська аудіокасета із записами тоді вже заслуженого артиста України Богдана Базиликута. Вона мала символічну назву «Христос Родився! Коляди на Різдво Христове». Запис під № 001 циклу народних колядок і щедрівок у виконанні співака був здійснений на новоствореній вітчизняній студії звукозапису «Аудіо України».
За три роки вийшла ще одна аудіокасета – «Стрілецькі пісні Р. Купчинського». Запис робився у супроводі Національного оркестру народних інструментів України. Нині у золотому фонді Державної телерадіокомпанії України знаходиться 73 фондових записів (5 програм) у виконанні артиста у супроводі оркестру Держтелерадіокомпанії та Національного оркестру народних інструментів України. Серед них: «Маловідомі українські народні пісні та романси»; «Українські колядки в обробці Д. Січинського» (є у мережі YouTube); «Стрілецькі пісні Р. Купчинського в обробці Я. Ярославенка»; «Пісні вояків УПА» (є у мережі YouTube); «Пісні всіх колишніх 15 союзних республік мовою оригіналу».
Окремою сторінкою мистецького життя студентів класу професора Богдана Базиликута була щорічна підготовка тематичних концертів із вокальних творів на вірші Тараса Шевченка. Уперше молодий співак взяв участь у святковому вечорі, присвяченому великому Кобзареві, у березні 1970-го. Тоді у Львівській державній філармонії у його виконанні прозвучали романс Якова Степового «Ой три шляхи широкії» і народна пісня «Чорнії брови, карії очі». Відтоді класичні твори й народні пісні на тексти Шевченка завжди були в репертуарі самого артиста і його студентів. А відтак – із роками склалася Шевченкіана Богдана Базиликута.
На початку ХХІ століття на Львівському обласному телебаченні були записані три святкових концерти циклу «У вінок Кобзареві». У них в інтерпретації студентів класу Вчителя пролунали композиції Петра Чайковського, Сергія Рахманінова, Модеста Мусоргського, Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Миколи Аркаса, Дениса Січинського, чотири солоспіви Ігоря Соневицького, а також романси сучасних українських авторів – Василя Барвінського, Богдани Фільц, Мирослава Скорика, Юлія Мейтуса, Михайла Гайворонського та інших (концертмейстери – В. Баб’як, Н. Юзюк, Г. Скалозубов).
У виконанні Богдана Базиликута записано також речитатив та арію Андрія з опери Миколи Аркаса «Катерина», «Три шляхи» Якова Степового, «Минули літа молодії» Остапа Нижанківського, «І золотої, і дорогої» Дениса Січинського та народна пісня «Така її доля». Трактування кожного солоспіву артистом щоразу виявляло все нові ракурси розкриття філософської думки великого поета. Особливо співзвучними йому були солоспіви-монологи, які потребували мистецької зрілості, тонкого проникнення в нюанси психологічного стану героя, глибокої зосередженості, вишуканої точності й класичної довершеності. У вокалізації він виявляв досконалу майстерність кантилени, пластичну лірику, експресію, м’якість тембру й гнучкість голосу.
У таких щорічних березневих концертах, які були започатковані професором 20 років тому, останнім часом брали участь не лише студенти, а й випускники минулих літ. Вони з’їжджалися, щоби віддати шану великому синові українського народу. Про рівень виконання цих творів можна реально судити, проглянувши у мережі YouTube відеозаписи концертних програм «Вокальна музика на слова Тараса Шевченка».
Студенти класу Богдана Базиликута були задіяні у концертно-просвітницькій діяльності свого навчального закладу, про що свідчить, зокрема, відгук у газеті «Франківець» Дрогобицького педінституту імені Івана Франка від 5 травня 1991 року: «30 березня 1991 року з цікавою Лисенківською програмою виступили в актовому залі головного корпусу студенти Дрогобицького педінституту та вокального факультету Львівської державної консерваторії – учні заслуженого артиста України, доцента Б. Базиликута. В їх репертуарі – 11 романсів М. Лисенка на вірші Т. Шевченка, І. Франка, О. Олеся, арії з опер “Наталка Полтавка”, “Чорноморці”, “Утоплена”, “Тарас Бульба”, знамениті обробки народних пісень. […] Концерт ще раз засвідчив, що в класі доцента Б. Базиликута виховується професійне ставлення до предмета: висока вимогливість у виконавстві плюс старанний підбір репертуару, покликаного готувати майбутнього фахівця до роботи в умовах національної рідної школи».
«У клубі відділення військової підготовки ДУ “Львівська політехніка” побували талановиті гості: народний артист України, професор Дрогобицького педінституту Б. Базиликут та студенти цього вузу. Артисти одразу зачарували публіку своєю майстерністю. […] Буду відвертим, – оперне мистецтво розуміють не всі, особливо молодь. Але, незважаючи на це, присутні у залі курсанти з захопленням слухали арії з опер, колядки та народні пісні. Відкрив концерт професор Богдан Омелянович Базиликут. Він виконав декілька колядок в обробці відомого західноукраїнського композитора Дениса Січинського. […] Овації, букети квітів та усмішки курсантів стали нагородою для артистів», – писала газета «Армія України» від 10 лютого 1996 року.
Варто відзначити велику просвітницько-виховну роботу, яку провадив останні два десятиліття професор Богдан Базиликут із вихованцями, беручи участь у різноманітних концертах. Приміром, 2013 року аріями з опер Джузеппе Верді вшановано 200-літній ювілей геніального італійця, а 135-ту річницю від дня народження великого українського тенора Модеста Менцинського – аріями з опер, у яких він виступав, та українськими солоспівами з його репертуару. Сакральна вокальна музика, українська і зарубіжна, звучала 2015 року на урочистостях із нагоди 150-річного ювілею митрополита Андрея Шептицького в Домініканському соборі Львова. На концертах до 160-ліття від дня народження Івана Франка з великим успіхом виконувалися вокальні твори на вірші Каменяра у музеї поета восени 2016-го і в Хмельницькій філармонії. У червні 2017 року концертною програмою, укладеною з оперних арій і українських солоспівів із репертуару Соломії Крушельницької було розпочато вшанування 145-ї річниці від дня народження славетної української співачки, зірки світової оперної сцени (концертмейстер – Г. Скалозубов).
Із роками прийшло визнання. У 1979-му Богдан Базиликут став заслуженим артистом України, а 1992-го Указом Президента України за великий особистий внесок і популяризацію українського мистецтва й культури доценту Дрогобицького державного педагогічного інституту імені Івана Франка Богдану Базиликуту було присвоєно почесне звання «Народний артист України», у 1994-му – звання професора.
У 1999 році митця запросили до Львівського національного університету імені Івана Франка на новостворену кафедру театрознавства та акторської майстерності, у 2005-му – на кафедру музичного мистецтва новоствореного факультету культури та мистецтв ЛНУ, а з 2004-го він також працював у Львівській державній (тепер національна) музичній академії імені Миколи Лисенка.
Компетентність у філології (перша спеціальність!) дозволила професору створити цікавий навчальний посібник: «Орфоепія в співі» (Львів, 2001, з грифом МОН). Фахівці відмічають, що поради автора, викладені у книзі, обдумані й перевірені досвідом філолога, який знає особливості оперного і камерного співу.
У вступі «Мова, мовлення і спів» до посібника професор Роман Гром’як зауважує: «Мета, яку поставив перед собою автор, має чисто практичний сенс: показати вчителям співу, студентам музичних навчальних закладів, керівникам гуртків художньої самодіяльності, як вокаліст повинен застосовувати у своїй діяльності відомі правила орфоепії. Б. Базиликут популярно і стисло викладає норми літературної української вимови та ілюструє їх уривками з народних пісень і творів професійних композиторів. Практична спрямованість такої роботи очевидна. Тим більше, що автор зіставляє ці матеріали з порадами і спостереженнями відомих вокалістів, співаків зі світовими іменами».
На підставі глибоких теоретичних фахових знань і власного практичного досвіду 2003 року професор Богдан Базиликут створює оригінальну «Навчальну програму з вокального класу» для впровадження в освітньо-виховний процес підготовки студентів музично-педагогічних факультетів вищих навчальних закладів. У ній автор звертає увагу на важливі елементи постановки голосу, вказує на значення орфоепії і дикції в роботі над вокальним твором, на шкідливість «мікрофонного» співу, наголошує на необхідності вдумливого підбору пісень популярної музики до навчального репертуару з метою прищеплення молодому поколінню естетичного смаку. На думку професора, – саме через «мікрофонний» спів, який, на превеликий жаль, масово заполонив загальноосвітні школи, нищаться прекрасні голоси ще змалечку.
Для викладачів і студентів тих навчальних закладів, де є викладання вокалу, а також для всіх, хто цікавиться українською піснею, професор упорядкував і видав збірник «Українські пісні та романси з репертуару Богдана Базиликута» (2006), до якого увійшли відомі й рідко виконувані бойківські, лемківські пісні, старовинні романси Поділля, пісні січових стрільців. А розпочинає збірник – «Люблю я тебе, Україно» М. Костецького на слова О. Новицького. У вступному слові «Пісня – праця Богдана Базиликута» професор Михайло Шалата зазначив: «Такого ревного працелюба, такого відповідального за кожен виступ і за доручену справу, такого естета в житті і на сцені треба ще знайти! За довгі літа знайомства не відшукаю аніякісінького формалізму у ставленні Б. Базиликута до обов’язку».
Ще працюючи у Дрогобичі Богдан Базиликут видав два збірники педагогічного репертуару вокаліста – для тенора (1994) і баса (1997). Професор вважав: «Робота над українською вокальною класикою збагачує творчість кожного мистця все новими й новими досягненнями, адже цей мистецький доробок вирізняється чіткими пропорціями форми, досконалим урівноваженням цілого й деталей, а також безпосередністю та романтичною піднесеністю, що потребує бездоганної емоційної виконавської концепції».
Тому артист продовжував працювати над упорядкуванням навчально-методичних посібників для молодих вокалістів. Відтак згодом були надруковані наступні збірники: «Хрестоматія вокальних творів для баса» (2006) з ґрунтовними методичними порадами, «Українські народні пісні для мецо-сопрано» (2010), а також «Ліричні пісні українських композиторів» (2018), де, крім хрестоматійно підібраних пісень українських авторів різної доби, подано вичерпні методичні настанови щодо вокальної сторони, правильної вимови звуків української мови та інші коментарі.
Чекає на друк підготовлена до видання остання його праця – хрестоматія «Українські народні пісні для сопрано» для вищих навчальних закладів освітянської сфери педагогічного спрямування. У посібнику, окрім рекомендованого репертуару, представлено ґрунтовну корисну інформацію про методику формування основ сольного співу для всіх типів голосів, вокальний процес у хорі. У «Роздумах» автора про українську пісенну творчість наголошується на історичній необхідності появи народних пісень, висвітлюються причини припинення народного піснетворення, вперше конкретно проаналізовано перебіг цього процесу пощаблево.
Отже, багатогранне обдаровання обумовило винятково успішну, плідну творчу діяльність народного артиста України, професора Богдана Базиликута у різноманітних аспектах: виконавському, педагогічному й науковому. І вельми важко визначити, який із них був провідним.
Студенти класу Богдана Омеляновича засвоювали не тільки засади суто вокальної майстерності. У класі панував пієтет до вітчизняного мистецтва, рідного слова і народної пісні. Вихованці професора вміють самостійно працювати над поетичним словом і художнім образом. Уроки викладача забезпечували досконале знання української мови. Разом із тим, педагог власним прикладом переконував студентів розвивати лінгвістичні здібності, і для того у класі культивувалося виконання класичних творів мовою оригіналу. Професор навчав їх не лише культури співу, а й допомагав зрозуміти, як досягти професійного довголіття.
Особистий творчий досвід наставника був підґрунтям для прищеплення молоді професійних умінь і навичок широкого спектра – тож його учні ставали співаками із яскраво виразною індивідуальністю. Педагог скеровував і переконував, знаходив нові методи для розкриття їхньої особистості, а відтак «дарував» кожному вихованцю персональний, притаманний тільки йому тембр голосу, діапазон і теситуру.
Сьогодні найкращі випускники класу плідно працюють викладачами вокалу у вищих і середніх навчальних закладах, передаючи традиції та професійні принципи незабутнього Вчителя наступним поколінням талановитої української молоді. Багато хто успішно працює на творчій ниві, співає на вітчизняних і зарубіжних оперних сценах, у різноманітних хорових та ансамблевих колективах (хорах Львівської національної опери імені Соломії Крушельницької, оперної студії Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, хоровій капелі «Трембіта», Галицькому камерному хорі й чоловічому хорі «Гомін», чоловічому октеті «Орфей» і музичній формації «Da Capo» тощо).
Удосконалюючи фах, чимало з них стали лауреатами й дипломантами престижних міжнародних конкурсів. Серед них:
– Григорій Смолій – дипломант Міжнародного вокального конкурсу імені Антоніна Дворжака (1997, Карлови Вари, Чехія), випускник ДДПУ імені Івана Франка, тепер працює в опері міста Ліможа (Франція).
– Олена Харачко–Ді Стефано – дипломантка міжнародного сопранового Конкурсу імені Ренати Тебальді (2002, Модена, Італія), випускниця ДДПУ імені Івана Франка, тепер працює в Італії за різними контрактами.
– Віталій Загорбенський – лауреат І Міжнародного конкурсу молодих виконавців «Кримська весна-2001» (Ялта, Україна, І премія), магістрант ДДПУ імені Івана Франка, тепер солістка Львівського національної опери імені Соломії Крушельницької.
– Віталій Вовк – лауреат ІІІ Міжнародного конкурсу молодих виконавців «Кримська весна-2003» (Ялта, Україна, І премія), випускник ДДПУ імені Івана Франка, тепер артист козацького ансамблю у Німеччині.
– Андрій Стецький – лауреат Міжнародного конкурсу імені Миколи Лисенка (2012, Київ, Україна, V премія), випускник магістратури факультету культури і мистецтв ЛНУ імені Івана Франка, з 2015-го – учасник чоловічого вокального квартету LeonVoci.
– Степан Поліщук – лауреат VII Міжнародного вокального конкурсу «Giovanni Musicisti» (2015, Тревізо, Італія, І премія), Міжнародного конкурсу «Мистецтво ХХІ ст.» (2017, Київ, Україна, ІІІ премія), магістрант факультету культури і мистецтв ЛНУ імені Івана Франка.
– Блез Малаба – наймолодший учасник півфіналу серед 20 оперних співаків світу ВВС Cardiff Singer of the world (2015, Велика Британія), лауреат Міжнародного конкурсу «Імпреза» (2015, Камянець-Подільський, Україна, І премія), студент факультету міжнародних відносин ЛНУ імені Івана Франка, також закінчив магістратуру Королівського музичного коледжу у Кардіфі, тепер соліст Лондонського міського оперного театру.
– Наталія Кухар – лауреатка І Міжнародного фестивалю-конкурсу української ретромузики імені Богдана Весоловського (2016, Львів, Україна, ІІ премія), випускниця магістратури факультету культури і мистецтв ЛНУ імені Івана Франка, учасниця українсько-польського кабарету «Czwarta rano», популяризаторка лемківської пісні й засновниця проєкту «Лемко-співи».
– Оксана Шульба – лауреатка Міжнародного конкурсу «Мистецтво ХХІ ст.» (2017, Київ, Україна, ІV премія), випускниця кафедри театрознавства та акторської майстерності ЛНУ імені Івана Франка, працює у Львівському театрі естрадних мініатюр «І люди, і ляльки», також у Львівському академічному обласному театрі ляльок, учасниця українсько-польського кабарету «Czwarta rano».
– Юлія Елькіна – лауреатка VІ Обласного відкритого конкурсу вокального мистецтва імені Іри Маланюк (2018, Івано-Франківськ, Україна, ІІІ премія), магістрантка факультету культури і мистецтв ЛНУ імені Івана Франка, у 2017–2020 роках – стажистка у Львівській національній опері імені Соломії Крушельницької, тепер артистка Галицького академічного камерного хору.
– Микола Мигович – лауреат ХІІ Міжнародного конкурсу музичного виконавства (2018, Krasiczen, Польща, ІІІ премія), магістрант факультету культури і мистецтв ЛНУ імені Івана Франка, працює у Муніципальному хорі «Гомін», артист камерного хору Львівської національної опери імені Соломії Крушельницької.
– Володимир Щур – лауреат Х Міжнародного вокально-хорового конкурсу-фестивалю «Хай пісня скликає друзів» (2019, Чернівці, Україна, І премія), магістрант факультету культури і мистецтв ЛНУ імені Івана Франка.
– Юлія Лев’юк – магістрантка факультету культури і мистецтв ЛНУ імені Івана Франка, вдосконалює майстерність у Музичній академії Кракова (Польща) на вокально-акторському факультеті, спеціальність – вокал, там і працює: грає в проекті Otwarta Rampa в театрі «Rampa» (Варшава), співає камерну музику в Chopin Salon Nowy і świat Muzyki, активна учасниця низки вокальних курсів.
– Антоніна Вишнякова – магістрантка факультету культури і мистецтв ЛНУ імені Івана Франка, засновниця і керівниця вокальної молодіжної школи «Cherry Sound» (з 2019), викладачка вокалу, учасниця вокального тріо «LvivLadies (МАК)».
– Олег Садецький – магістрант ДДПУ імені Івана Франка, дебютував у партії Герцога в опері Джузеппе Верді «Ріголетто» на сцені Львівської національної опери імені Соломії Крушельницької.
– Степан Дробіт – магістрант кафедри музичного мистецтва ЛНУ імені Івана Франка, провідний соліст Хмельницької обласної філармонії, виступив у партії Скарпіа в опері Джакомо Пуччині «Тоска» у постановці оперної трупи названої філармонії, запрошений 2017 року для виступу в партії Набукко в однойменній опері Джузеппе Верді на сцені Львівської національної опери імені Соломії Крушельницької.
– Богдан Полюга – випускник ДДПУ імені Івана Франка, певний час був солістом Львівської філармонії (1998 –2000), Національної опери України (2004) та Львівської національної опери (2002–2003).
– Наталія Поліщук – заслужена артистка України, випускниця кафедри театрознавства та акторської майстерності ЛНУ імені Івана Франка, дебютувала у партії Сільви у прем’єрній постановці однойменної оперети Імре Кальмана у Львівському національному драматичному театрі імені Марії Заньковецької, виконавиця партії Наталки у фільмі-опері «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка (2015, ТРК, Львів).
Богдан Омелянович Базиликут був визнаним педагогом – інтенсивний виховний і творчий процес, що вирував у його класі, винагороджувався високими результатами. Професорові була властива фанатична відданість улюбленій справі, і від тих, які його оточували, – партнерів по сцені, колег-викладачів, концертмейстерів і студентів, – він очікував того ж. Педагог «запалював» учнів жертовним вогнем служіння мистецтву.
Народний артист України, професор Богдан Базиликут був людиною без консервативних поглядів і застиглих догм, і це слугувало життєдайним стимулом прогресивного розвитку. Йому були притаманні артистична піднесеність, ентузіазм і натхнення, що проявлялося, зокрема, в елегантній зовнішності, вишуканій поставі. Життєвий і творчий шлях Маестро торував як талановитий співак, видатний педагог, громадянин і щирий патріот України.
Наталія ЮЗЮК
