27 грудня 2025 року у Львові відбувся перший концерт українського благодійного туру бандуриста Юліана Китастого (Нью-Йорк) у співтворчості з колегами Анастасією Войтюк (Львів) і Юрієм Фединським (Крячківка)
Творчість кожного з цих музикантів варта розгорнутої публікації, утім пропонований матеріал має на меті висвітлити для українських читачів саме мистецький проєкт «Пісні правди» Юліана Китастого, який включає збір і видання рідкісних українських пісень, запис і презентацію однойменного диска, концерти в Україні та Північній Америці тощо.
Пан Юліан – представник бандурної династії вже у третьому поколінні, дослідник і носій трьох бандурних виконавських шкіл і традиційного репертуару, заслужений артист України (2021). Окрім того, він відомий як звукорежисер і композитор, який пише музику для театру, мюзиклів, сучасного танцю, кіно, що не раз була відзначена престижними нагородами США й Канади. Поспілкуватися особисто з митцем вдалося під час цьогорічного фестивалю «Bandura on Bloor» у Торонто, Канада.
Т. Ч.: Пане Юліане, ви обрали бандуру, напевно, ще до народження для продовження бандурної династії, адже приїзд вашої родини у складі капели бандуристів до міста Детройта (США) після Другої світової війни став початком заснування бандурного виконавства й освіти на американському континенті. Ця щемлива і непроста історія не тільки висвітлювалася у публікаціях, а й стала основою сюжету документальної стрічки «Хоробра сімнадцятка. Історія Української капели бандуристів» американського кінорежисера українського походження Ореста Сушка. Хто саме з рідних став вашим наставником?
Ю. К.: Я навчався гри на бандурі спочатку в батька Петра й діда Івана, потім у відомого бандуриста, композитора та диригента Григорія Китастого, котрий доводився мені двоюрідним дядьком. Саме у родині я здобув унікальний досвід, адже дід Іван зустрічав і знав сліпців-кобзарів, їхній особливий підхід до інструмента, слухав і передавав традиційні пісні з репертуару тих музикантів. За радянських часів усе це не побутувало в Україні, було заборонене владою і втрачене у середовищі академічних бандуристів, утім пізніше відроджувалося традиційними членами сучасних кобзарських цехів.
Далі, поряд із практикою в капелі, було навчання у Конкордському університеті, керівництво Нью-йоркською бандурною школою та ансамблем бандуристів, із яким у 1989–1990-х роках я вперше гастролював Україною, виступаючи як разом із колективом, так і сольно.
Зазначимо, що відтоді Юліан Китастий регулярно повертався до України з сольними концертами, у складі театральних проєктів, співпрацював і виступав з українськими митцями. Як виконавець, звукорежисер, композитор, викладач і керівник ансамблю, він переосмислив можливості бандури. Його репертуар є даниною глибинній традиції, та водночас дискографія музиканта містить інноваційні ансамблеві записи, співпрацю з World Music label, дует із британським майстром вільної імпровізації гітаристом Дереком Бейлі (Derek Bailey), електроакустичні програми і запис його власної сольної інструментальної музики, що увійшла до нового диска.
Т. Ч.: Коли саме вийшов диск і хто спонсорував його видання?
Ю. К.: 1 серпня 2025 року диск «Пісні правди: Музика і пісня кобзарської традиції України» (Songs of Truth: Music and Song from the Kobzar Tradition of Ukraine) з’явився на сайті Smithsonian Folkways Recordings і став доступним для придбання. Офіційна презентація і концерт відбулися 26 вересня у місті Галіфаксі, Канада. Smithsonian Folkways – це некомерційний лейбл, який зберігає та просуває традиційну й сучасну народну музику. Він є частиною Смітсонівського центру народного життя та культурної спадщини (Smithsonian Center for Folklife and Cultural Heritage).
«Пісні правди» є частиною серії записів Sound Communities, спільної ініціативи Центру Sound Communities при Університеті Кейп-Бретон і Smithsonian Folkways. Назву дискові дала заголовна пісня «Про правду», яка є центральною у кобзарській традиції і походить з України ХVII століття. Моє аранжування я базував на транскрипціях ХІХ століття й виконаннях середини ХХ, зберігаючи історичне значення пісні. Випуск альбому збігається з більш широкою ініціативою лейблу, спрямованою на висвітлення творчості артистів, які розповідають історії про різні спільноти й культури. Місія лейблу – документувати, поширювати і вшановувати різноманітні музичні традиції. Він також пропонує освітні ресурси, такі як програма Music Pathways, щоб допомогти викладачам і учням зацікавитися музикою та культурою.
Т. Ч.: Пане Юліане! Крім пісні «Про правду», цікаво дізнатися про інші твори з вашого невичерпного репертуару, які увійшли до проєкту. Як саме ви їх відбирали?
Ю. К.: Бандуристи діаспори зберегли живу традицію, перейняту від старших виконавців. Тому в моєму репертуарі є інструментальні твори, зокрема танки різних кобзарів, серед яких не тільки ті, що збереглися на воскових валиках у виконанні Гната Гончаренка. Це живі мелодії, у тому числі жартівливі пісні. Так, я від батька вивчив гумореску про дворянку, котра фігурує і в репертуарі старійшин. Тож, у цьому проєкті – записи як у моєму відтворенні задокументованих зразків узвичаєного репертуару кобзарів, так і реконструйовані автентичні пісні, що передавалися з покоління в покоління у нашій родині.
Так само робив Григорій Китастий, керуючи капелою бандуристів і водночас виступаючи як соліст. Наприклад, він виконував думу «Плач невольників» не за зразком, із воскових валиків, а у власній обробці для голосу та бандури, на якій тоді грав.
Т. Ч.: Виглядає, що саме бажання виконувати традиційний кобзарський репертуар спонукало вас бути також його носієм, популяризатором і дослідником?
Ю. К.: Так, той давній репертуар зберігся серед бандуристів Америки й Канади, що стало предметом мого зацікавлення, вивчення і поширення у виконавській практиці. Зрозумівши, що його відтворення на сучасній академічній бандурі – це відхід від традиції, я придбав старосвітську бандуру, студіював записи Георгія Ткаченка, зроблені та привезені з України до Північної Америки Віктором Мішаловим, навіть замовив точну копію його інструмента у майстра.
Узагалі, я граю на трьох інструментах: харківській, старосвітській і київсько-чернігівській бандурах. Манеру музикування на академічній я переосмислив, як і Григорій Китастий. Він грав на бандурі київського типу 1930-х років, але під свій репертуар переробив на ній басові струни, щоб мати півтори октави діатонічних басів і доповнити середній регістр для можливості повноцінного акомпанементу.
Т. Ч.: Яку саме бандуру ви використовували під час запису диска?
Ю. К.: Там я граю тільки на старосвітській бандурі. У програмі альбому – репертуар, зібраний із різних джерел і вибудований мною протягом років, починаючи від 1980-х. По-перше, чимало творів перейнято від кобзаря Георгія Ткаченка (1898–1993. – Т. Ч.). По-друге, значну частину репертуару узято від мого батька Петра Китастого (1928–2025. – Т. Ч.), а саме «Дворянка», таночки, канти, релігійно-реалістичний репертуар кобзарів і лірників тощо. По-третє, багато пісень вивчено від Григорія Китастого, який усвідомлював, як важливо передати традиційний репертуар молодому поколінню, завжди дбав, щоб на літніх таборах бандуристи знайомилися з кантами і старовинними мелодіями. Знову наголошу, що він багато виступав як соліст, виконував пісенний спадок кінця ХІХ – початку ХХ століть, зібраний Порфирієм Демуцьким та іншими, початку 1920-х років (кант «Про потоп» в обробці Миколи Леонтовича на основі тексту Демуцького; «Страшний суд», виконуваний в 1920–1930-х у Західній Україні тощо).
Я знаходив оригінальні записи фольклористів, поєднував зі старосвітською бандурою, котра сама підказувала мені як це виконувати. Так, із різних джерел, творився репертуар. Наприклад, думу «Плач невольників» я вперше почув від Григорія Китастого, а пізніше вивчив із репертуарної збірки для київської бандури. Згодом почув і перейняв інший варіант від Георгія Ткаченка на старосвітській бандурі, почав співати, так вдалося створити власну інтерпретацію. Весь представлений репертуар («Плач невольників», «Про правду і неправду», канти тощо) сформований існуючими записаними думами, але є моєю власною інтерпретацією. Тож, на диску є пісні, що включають як особливості мелодики Остапа Вересая, записані Миколою Лисенком, Георгія Ткаченка, а також пісні з мого репертуару, напрацьованого за сорок років творчої діяльності.
Т. Ч.: Що спонукало вас розпочати роботу над диском ще у 2014 році? Адже деякі пісні ви включали до концертів і були записані вже тоді. Зокрема, про це пише пані Віолетта Дутчак у публікації про сучасну репрезентацію та інтерпретацію творчості Остапа Вересая.
Ю. К.: У 2010 році я створив програму – театралізований концерт, де я грав і співав кобзарський репертуар. На екрані був англомовний переклад, а з другого боку екрана – актор, який читав уривки автентичних фраз, записаних від кобзарів. Із початку до кінця концерту не вставлялося жодного слова від автора, а тільки цитати кобзарів, записані фольклористами. Згодом музикологиня Марсія Осташевскі (Marcia Ostashewki) запропонувала записати цю програму і запросила до співпраці у некомерційному проєкті Nova Scotia University, який надав свою студію звукозапису. В 2014 році вийшов диск, багато його примірників розійшлося на концертах, у тому числі в Україні.
Втім, у світі репертуар кобзарів-сліпців не достатньо презентований навіть у колі фольклористів. Кілька років тому вищезгаданий центр культури Smithsonian Folkways ініціював збір і запис зразків старовинної музики різних народів та вже видав серію CD.
Т. Ч.: Цікаво дізнатися більше про компанію, що спонсорує цей проєкт і яку музику він об’єднав?
Ю. К.: Smithsonian Folkways Recordings – це відома престижна компанія з багаторічною історією, що підтримує некомерційну музику і має велику колекцію фольклору усього світу (Америка, Азія, Європа, Африка). Ідея даного проєкту – об’єднати серією дисків традиційну музику – фольклорну спадщину різних націй. Перший CD – запис ансамблю корінного народу Північної Америки (the first nations) із традиційним бубном; другий – поезія поетеси африканського походження із канадської провінції Nova Scotia і колекція виконавця на балафоні; третій диск – українська старосвітська бандура. Робота над четвертим СD ще триває. Це будуть старовинні французькі балади XVII століття, на мою думку, – цікава музика франко-канадської традиції, що зберігається вже три сторіччя серед населення мікрогромади старого французького поселення Acadian на східному узбережжі Канади.
Коли взялися за проєкт, а саме запис бандури, студія і професорка Осташевскі допомогли зробити посібник для вчителів – від середніх класів початкової школи до старшої школи як Америки, так і Канади. Такі посібники допомагають педагогам створювати лекції і готувати презентацію для уроків.
Т. Ч.: Було б чудово, якби Україна в майбутньому перейняла такий досвід ознайомлення учнів і студентів із сучасними надбаннями мистецько-освітніх інституцій, наприклад, із проєктами, що отримали гранти УКФ.
І завершальне питання. Що ви додали до «Пісень правди» 2025 року і чому саме зараз проєкт на часі?
Ю. К.: Назву проєкту і диска я свідомо залишив без змін, проте переробив нотатки, в яких пояснюю свій виконавський підхід, походження творів, їхні першоджерела тощо. Розробка включає CD із записами 15-ти мелодій з кобзарського репертуару та електронний формат їх у мережі Інтернет.
На провінційному рівні відбувся офіційний випуск чотирьох об’єднаних спільним проєктом дисків із концертом за участю всіх виконавців. На мою думку, саме зараз, коли нашу ідентичність намагаються знищити, важливо презентувати світу культурні явища, які є специфічно українськими й демонструють історичну тяглість. Я вже тривалий час роблю це на концертах, включаючи до програм зразки Українського бароко, канти, танки, показуючи як давно існувала ця культура в Україні та розвивається досі.
Ця музика не тільки нам цікава, а й надихає на створення чогось нового. Наприклад, я часто граю на харківській бандурі імпровізації у строях, що використовували сліпі кобзарі, котрі багато імпровізували, не маючи часто навіть двох октав. Я підходжу до того не як до музейного експоната, а практично, як до частини мого сучасного музикування. Тож, це життєдайна українська традиція.
На початку 2026 року плануються концерти у Західній Канаді, в околицях Торонто на університетському рівні. Крім того, у травні відбудеться концерт у рамках фестивалю «Bandura on Bloor» у Торонто на запрошення директора фестивалю Ореста Чорномаза. Не менш важливо виконувати дбайливо збережений у діаспорі репертуар в Україні. Цим займається чимало митців, як виконавців, так і дослідників.
Т. Ч.: Дякую, п. Юліане, за цікаву розмову, багаторічну творчу працю, збереження і популяризацію української культури!
Зараз Юліан Китастий з благодійними концертами на підтримку ЗСУ виступає містами України з «Піснями правди» разом з Анастасією Войтюк і Юрієм Фединським: 2 січня – Харків, 4 січня – Запоріжжя. Слідкуйте за сторінками виконавців у соцмережах щодо деталей наступних концертів благодійного туру.
Тетяна ЧЕРНЕТА
Фото Олі ЗАЛІЗНЯК та з мережі Інтернет
