«Оцифрувати, не можна викинути…» – такою фразою організатори проєкту «Sound iD», а саме міждисциплінарний центр Dream projects, запрошували у мережі Facebook відвідати презентацію цієї події
Ініціатори задуму окреслили мету – репрезентувати унікальну нещодавно віднайдену колекцію з аудіо- та відеоматеріалів етнографа, активного пошукача старожитностей – Володимира Пержила (1938–2018). Протягом багатьох років фольклорист ретельно збирав архів, що вміщував надзвичайно цікаві маловідомі зразки усної народної творчості, цінність яких важко переоцінити.
Відомо, що митець зустрічався із багатьма діячами української діаспори, які мешкали у різних куточках світу, брав у них інтерв’ю, цікавився життям родин, а головне – нотував фольклорні вокальні та інструментальні мелодії. Ці матеріали етнограф зберігав у старовинній валізі, яку після завершення його життєвого шляху віднайшли родичі та передали кураторам проєкту – Вікторії Данелян і Тетяні Цвілодуб. Отримавши «чемодан с судьбами» (так метафорично окреслили знавці безцінну колекцію), організатори вирішили оцифрувати віднайдені матеріали та створити інтернет-медіа архів цих записів.
У рамках проєкту в серпні 2019 року відбулась мистецька резиденція, на яку запросили представників з України, Білорусі, Польщі та Словаччини. Вважаємо за доцільне прокоментувати назву проєкту – «Sound iD» у сучасному розумінні. Відомо, що «sound» (з англійської – звук) допомагає пізнати особистість виконавця завдяки красі голосу, його інтонаційній манері та тембровому забарвленню. Водночас «iD» (з англійської – identity document) дозволяє ідентифікувати носія цього звучання. Оскільки на цих записах збережені унікальні голоси людей, які пішли у вічність, вважаємо назву проєкту доречною.
Отже, 5 вересня 2019 року у Київському музеї Івана Гончара відбулась презентація за участю провідних митців, представників усіх мистецьких кіл, що зацікавились долею артефактів. Присутні мали змогу ознайомитись та оцінити результати кропіткої праці ентузіастів.
Погляд на унікальну знахідку окреслили майстри, що водночас втілили особисте бачення події. Українська мисткиня Марія Прошковська запропонувала тизер відеоперформансу «Невидима праця» з утіленням візуального світу української вишиванки. Саме звучання записів архіву Пержила допомагало авторці сформувати філософський погляд на щоденну безкінечну жіночу працю як творчу акцію.
Митці Нікіта Власов і Катаріна Гривул презентували спільну роботу під назвою «Limbus». Відомо, що «лімб» (з латини limbus – межа) – термін із середньовічного католицького богослужіння позначав стан або місце перебування душ, які залишились насамоті. Автори вважають, що саме стара шкіряна валіза з прихованими голосами і є «метафорою лімбу, замкненого простору, в якому застрягли цілі верстви українського етнічного спадку». Голоси й образи могли піти у небуття разом із недовговічними крихкими плівками.
Під час презентації глядачам було запропоновано відеокліп, що і став відтворенням задуму обох митців. Саме Катаріна Гривул відібрала найбільш відповідні задуму фрази, вигуки як звукові моделі далекого минулого.
Український митець, архітектор, дизайнер Нікіта Власов відповідав за створення відеоряду. Наразі автор захопився графікою, а саме технікою відтворення дійсності – малюванням китайською тушшю. Щоб зрозуміти сенс роботи, насамперед треба знати, що таке лімб і вміти мислити абстрактно. При сприйнятті відео виникають різні асоціації та запитання з приводу того «що ж саме зображає автор?» У широких мазках чорною тушшю, яка розчиняється у воді, одні вбачають звільнення душ, застряглих у лімбі та їх довгоочікуваний відліт до раю, інші ж бачать відбитки мінливого мерехтіння свічі.
Вражаючим сюрпризом, родзинкою заходу була презентація роботи української дослідниці, етномузиколога, виконавиці Ганни Пеліної. У її есеї, що вміщено на сайті www.https://soundid.com.ua, вказано, що архів Пержила – не просто знахідка з архаїчними звукозаписами, які можуть зацікавити лише музейників і дослідників. Це й можливість для сучасників відчути музику, яка зникає, голоси людей, більшості з яких уже немає серед нас та інтерпретувати все це в новому світлі.
Тож присутні мали змогу почути «живе» виконання звукозаписів з архіву. Троє надзвичайно талановитих етномузикологів – Ганна Пеліна, Ірина Данилейко та Надія Ханіс відтворенням деяких записів Пержила дали змогу проникнутися атмосферою пісень, тим більше, що акустика музею і творчий затишок вразили багатьох слухачів.
У виконанні тріо пролунали маловідомі пісні: щедрівка та весільна пісня з села Очкурівки Миколаївського району Волгоградської області; коломийки з села Корнича Івано-Франківської області; чумацька пісня із села Новомиколаївки Ахтубинського району.
Загалом презентація справила дуже яскраве враження щирою, творчою атмосферою. Я впевнена, що відвідувачі дізналися чимало нового, зокрема, про існування та багаторічну працю Володимира Пержила, ще й захотіли «продовжити знайомство» з архівом зі старовинної валізи.
Наразі усі проєкти резидентів знаходяться у вільному доступі на сайті www.https://soundid.com.ua. Цінність роботи Пержила надзвичайно велика, його доробок має культурну та історичну значущість для нащадків. Тому фраза «Оцифрувати – не можна викинути», яку обрали організатори проєкту як рекламний слоган, зє дійсно влучною, правдивою та доречною.
Євгенія ДЕНИСЕНКО
Фото Анастасії ІВАНОВОЇ
