Ніхто не заперечить твердження про важливість ролі музики в житті суспільства: нею передають почуття, оповідають про важливі події, зрештою, просто насолоджуються естетикою звучання. Тому не дивно, що здавна люди прагнули зафіксувати музичний твір, аби згодом знову його прослухати. Одними із перших пристроїв, здатних відтворювати музику, стали музичні скрині. Їх виникнення та розвиток – важлива віха в історії науки й техніки, адже своєю конструкцією, що повсякчас удосконалювалася, вони репрезентували розвиток інженерної думки, механіки та фізики. Без досягнення останніх створення настільки досконалих пристроїв було б неможливим.

 У пошуках родоводу
Більшість дослідників уважають, що безпосереднім попередником сучасних музичних скринь був механічний пристрій для відтворення зафіксованих звуків, описаний у «Книзі геніальних пристроїв» братів Бану Муса (Багдад, IX століття). Арабські винахідники скористалися досвідом античних авторів і в основу приводу поклали рух води.

А в Європі згадки про схожі пристрої під назвою «механічні карильйони» фіксувалися вже у XIII−XV століттях; вони використовувалися на дзвіницях.

Ймовірно, саме конструкція механічних карильйонів стала основою для т. зв. «Barrel organs», які у східноєвропейському регіоні були відомі як «катеринки» (за назвою однієї з перших мелодій Charmante Catherine – «Прекрасна Катрін», що виконувалася на них). Це були переносні безклавішні органи, які відтворювали мелодію, записану на валику. Дослідники вказують різний час їхньої появи: XVI–XVIII століття. На жаль, «катеринки» не могли використовуватися в домашніх умовах, адже мали великі розміри й потребували постійного обертання ручки механізму.

Вимогам домашнього інструмента відповідали музичні скрині, де за головний носій мелодії правив циліндр із нанесеними на ньому виступами («вушками»). Дослідник Гілберт Багл (Gilbert Bahl) пов’язує їх появу із пристроями, які виробляли швейцарські годинникарі вже у XVI столітті: в їх основі лежав обертовий диск, на краях якого знаходилися зубці. Проте схожі механізми у той час використовували лише як елемент конструкції годинників. Лише на початку ХІХ століття музичну частину почали відокремлювати від власне годинника.

Від годинника – до скрині
Класичну схему більшості майбутніх музичних скринь – латунний циліндр із виступами або диск і сталевий гребінець із набором зубців («голок», «язичків») різної довжини – почали застосовувати наприкінці XVIII століття у т. зв. «музичних арільйонах» («arillons à musique»). Принцип роботи цих механізмів був вперше задокументований у 1796 році. Саме тоді годинникар із Женеви Антуан Фавр-Соломон (1767−1828) використав циліндр із «вушками», які під час руху циліндра чіплялися за зубці гребінця. А оскільки кожен зубець на гребінці мав різну довжину – утворювалися звуки різної висоти. Така система дозволяла відтворювати мелодії, «записані» на циліндрі завдяки розташованим у певній послідовності «вушкам». За основу приводу до означеного механізму Антуан Фавр-Соломон взяв годинникову пружину (власне, цей музичний механізм майстер і використовував у своїх годинниках), яка з того часу стала одним із основних джерел потенційної енергії для більшості музичних скринь (іншим був т. зв. «кривошип» − механізм ручної прокрутки циліндра).

На жаль, Антуан Фавр-Соломон не зміг комерційно реалізувати свій винахід. Це вже на початку ХІХ століття вдалося зробити Ісааку Пігету, який використовував такий же механізм, здебільшого в годинниках. Задля спрощення конструкції Ісаак Пігет замінив циліндр із виступами на диск із оригінальною назвою «плато». Це суттєво зменшило розміри музичних механізмів, а відтак – дозволило інтегрувати їх навіть у вершечки тростин (яких до 1980 року збереглося лише два робочих екземпляри), пляшки чи, навіть, печатки.

Проте найчастіше ці механізми застосовували (окрім використання їх у годинниках) у невеликих дерев’яних скриньках, зовні схожих на табакерки. У такій формі вони стали настільки популярними, що всі музичні скриньки почали називати «tabatières» (з франц. мови – табакерки), а в англомовних країнах – «snuff boxes» (з англ. – табакерки).

На шляху технічного вдосконалення
До 1811 року виробництво означених пристроїв зосереджувалося в Женеві, а пізніше – поширилося на північний захід Швейцарії до місті Сент-Круа (кантон Во). Це посприяло розвитку годинникарської справи, яка раніше суттєво гальмувалася через наполеонівські війни. Саме в Сент-Круа підприємці-годинникарі Джеремі Рекордон (Jérémie Recordon) та Самуель Юнод (Samuel Junod) у 1815 році заснували першу майстерню, яка спеціалізувалася винятково на виробництві музичних скринь. До цього ж періоду належить і поступове повернення майстрів до використання циліндра (як у моделі Антуана Фавра-Соломона) та монолітного сталевого гребінця із голками-зубцями (до цього використовували секційний гребінець). Завдяки цьому виробництво музичних скринь швидко витіснило місцеве годинникарство і сягнуло 10% експорту Швейцарії.

У 1839 році швейцарські підприємці заснували виробництво музичних скринь у Франції, в місті Сент-Сюзана (регіон Монтенбляр). Тут було запроваджено кілька інновацій, зокрема, остаточну заміну кривошипа на годинникову пружину та інтеграцію музичного механізму на основі циліндра в іграшки.

Тоді ж женевський виробник музичних скринь Франсуа Ніколь (Franҫois Nicole) значно удосконалив конструкцію гребінця, додавши до його зубців демпфер – спеціальний стальний дріт, що прикріплювався до голки гребінця знизу й усував небажану залишкову вібрацію, яка створювала неприємний шум. Інший женевський майстер Ніколь Фреренс (Nicole Frères) увів до механізму музичної скрині кілька гребінців (від двох до п’яти), які використовувалися для створення різних музичних ефектів, та довгі (до 61 см) циліндри.

У 1840-і роки майстри почали доповнювати музичний гребінець дзвіночками, маленькими барабанами тощо. Спершу ці ударні елементи приховували у корпусі скриньки. Проте таке їх розташування не подобалося слухачам. Виявилося, що покупці хочуть бачити, як працює механізм. Тому згодом ударну установку стали розміщувати позаду циліндра, створюючи таким чином позитивний візуальний ефект.

Одним із найбільших недоліків тогочасних музичних скринь виявилася їх виконавсько-музична обмеженість – фактично купувався дорогий пристрій, що відтворював лише одну мелодію. Це було не дуже практично, тому ще у 1830-х роках розпочалися експерименти зі збільшення тривалості мелодій та їх кількості. Інженерний прорив відбувся у середині ХІХ століття. Його здійснив виробник музичних скринь із Сент-Круа Анрі Леконтер (Henri Lecoultre). Він розробив музичні пристрої, в яких можна було змінювати мелодії шляхом зсуву циліндра у бік. Це вимагало від майстра створення дуже точної системи нанесення «вушок» на циліндр, адже різниця між двома мелодіям полягала в один міліметр. Для середини ХІХ століття це було вражаючим досягненням. Згодом означена система дозволила розміщувати на одному циліндрі до 12 мелодій. Ще більше можливостей для розширення кількості мелодій з’явилося 1862 року, коли працівники фірми «Paillard» розробили музичну скриньку зі змінними циліндрами. Для того, щоб було зрозуміло, які саме мелодії грає скринька, на внутрішній стороні її кришки зазвичай прикріплювалася спеціальна «повітряна картка» із переліком мелодій, назвою виробника й серійним номером виробу. Згодом додався простий механізм показу номера мелодії, що грає.

Такі інновації сприяли поширенню музичних скринь. Відтепер поціновувачі музики мали можливість тримати пристрій удома разом із колекцією циліндрів із музичними записами (в другій половині ХІХ століття в таких записах містилося понад 150 найпопулярніших мелодій). Для зручності зберігання циліндрів багато музичних скринь доповнювалися спеціальними шухлядами. Головним недоліком пристроїв була ціна. Внаслідок ручної праці, використання цінних матеріалів та недосконалої технології виробництва кінцева вартість виявлялася настільки високою, що придбати музичні скрині могли лише дуже заможні люди. Останнє зумовлювало досить вузький ринок збуту.

Ситуація почала змінюватися у 1870-х роках., коли Чарльз Паліард (Charles Paillard) заснував у Сент-Круа власну фабрику з виробництва музичних скринь. Підприємець одразу ж відчув потужну конкуренцію з боку французьких виробників і зрозумів, що для завоювання ринку необхідно суттєво здешевити виробництво. Вирішенням проблеми стало використання досягнень промислової революції – Чарльз Паліард розпочав виготовляти елементи музичних скринь у машинний спосіб. Це не лише значно здешевило виробництво, а й посприяло стандартизації комплектуючих.

Підходи Чарльза Паліарда впровадили й інші виробники. Внаслідок цього відбулася стандартизація циліндрів, елементів зовнішнього управління і приймаючих роз’ємів, що дозволило використовувати в одній музичній скрині циліндри різних виробників (зокрема й у скрині з Національного музею історії України, про яку йтиметься далі).

Тоді ж музичні скрині почали вбудовували у функціональні речі: шафи, столи, підставки, які прикрашали вишуканими деталями та інкрустацією із цінних матеріалів (червоного дерева, перламутру, срібла, золота; у дешевших моделях – із кольорових металів). Зазнала змін кришка пристрою: відтепер задля зручного відкривання її робили трохи більшою за корпус музичної скрині.

1870 року (за іншими даними – 1885-го) Пауль Лохман (Paul Lochmann) та Еліс Парр (Ellis Parr) винайшли музичні скриньки зі штампованим диском. Ця новація спростила виготовлення пристрою, що закономірно вплинуло на його ціну. У підсумку музичні скрині зі штампованим диском досить швидко витіснили циліндричні. Їх основними виробниками стали німецькі фірми «Polyphon», «Symphonion» та «Kalliope».

Ці нововведення швидко перейняли швейцарські майстри. Аби обійти німецькі патенти, вони запровадили низку різноманітних покращень, що сприяли зручності і надійності пристроїв та здешевлювали їх. Наприклад, скрині, які виготовлялися для публічних місць, (фактично попередники музичних автоматів), оснащувалися монетоприймачами.

Отож наприкінці ХІХ століття дискові музичні скрині поступово витіснили циліндричні зі споживацького ринку, які, проте, не припиняли удосконалювати. Так, 1879 року фірма «Metert of Geneva» покращила систему зміни циліндрів. Зрештою, завдяки постійним вдосконаленням і використанню до трьох пружин у деяких моделях вдалося досягти тригодинного звучання.

Старовинні скарби України
В історії становлення перших «музичних центрів» українського «сліду» звісно не було. Тут нам судилася місія споживача-користувача, а відтак – і зберігача цінних артефактів. Згадаємо, зокрема, про дві музичні скрині – маленьку «табакерку» та велику, фірми «Troll & Backer», що зберігаються у Національному музеї історії України. Другий експонат заслуговує на особливу увагу: створений наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, він увібрав у себе багато новацій конструкції музичних скринь попереднього періоду.

Отож, велика скриня фірми «Troll & Backer». Її творцями були брати Самуель і Філ Тролі (Samuel & Fill Troll) та Джордж Бейкер (Georg Backer). Період активної діяльності останнього припав на 1870−1880-ті роки, проте про його життя відомо вкрай мало. Нечисленні згадки в тематичній літературі засвідчують, що Джордж Бейкер був англійцем за походженням, але здебільшого працював у Женеві та мав торгового представника в Лондоні. 1870 року він створив компанію «Backer, Georg & Co», відому завдяки виробництву високоякісних великих ціліндричних музичних скринь, зокрема, надскладних у виготовленні «револьверних» апаратів із трьома змінними циліндрами.

Компанія маркувала свої вироби власною стилізованою назвою, розміщеною на «повітряній картці». Вироби цієї фірми (як й інші, створені Джорджем Бейкером) ніколи не були масовими, а виготовлялися на індивідуальне замовлення. Про популярність продукції підприємця свідчить згадка у паперах американського журналіста й письменника Марка Твена про купівлю 9 вересня 1878 року у Джорджа Бейкера музичної скрині за дві тисячі франків. При цьому покупець описує годинникаря як справжнього «джентльмена».

1880 року Джордж Бейкер об’єднався з іншими відомими женевськими виробниками музичних скринь – Самуелем та Філом Тролями (Samuel Troll, Fill Troll), які ще з 1868-го постачали на ринок маленькі музичні скрині. Об’єднана фірма отримала назву «Backer-Troll & Co» та виробничий знак «BTB». Вона постачала на ринок оригінальні великі музичні скрині, в конструкцію яких завдяки зусиллям Джорджа Бейкера було внесено кілька нововведень. Зокрема, у середині 1880-х років підприємець представив оригінальну конструкцію музичного механізму – «Дуетіно» («Duettino») з удосконаленим гребінцем «піколо».

Дослідники відзначали високу якість виробів фірми «Backer-Troll & Co», адже в той час на ринку музичних скринь існувала жорстка конкуренція, зокрема між фабричним виробництвом (фірма «Palliard» та ін.) і ручним складанням на індивідуальні замовлення. Саме до останніх і належала фірма Джорджа Бейкера та його компаньйонів, яка лише в Женеві у 1870−80-хх роках мусила протистояти щонайменше десяти конкурентам. За даними Артура Орд-Гума (Arthur W.J.G. Ord-Hume), фірма «Backer-Troll & Co» проіснувала орієнтовно до листопада 1906 року; потім вона згадується у складі  женевської фірми «Chevob Et Cie».

Музична скриня з НМІУ має незвичну для виробника назву – «Troll & Backer». Така послідовність прізвищ не була характерна для виробів фірми у 1880-ті роки, про неї відсутні згадки в тематичній літературі. Однак ця особливість вказує на те, що скриня, ймовірно, була зроблена між початком 1890-х років (коли Джордж Бейкер уже відійшов від справ, а фірмою почав керувати Самуель Троль, що й позначилося на назві фірми) і 1906 роком, коли цей женевський виробник став частиною фірми «Chevob Et Cie». У той час домінували музичні скрині на основі штампованих дисків, проте їх уже витісняли з ринку практичніші грамофони. Тому виробництво у цей період циліндричної музичної скрині є вкрай незвичним актом.

Музична скриня «Troll & Backer» з НМІУ важить 34,1 кг. Її доповнює спеціальний столик (загальною висотою 81 см та вагою 13 кг), до конструкції якого входить порожниста коробка (висотою 21 см і площею 40×89 см) із круглим отвором унизу (діаметром 12 см). Цей столик виконує функцію не лише підставки для скрині, а й підсилювача звуку. Нам не вдалося знайти в літературі про музичні скрині описи подібних пристроїв, тому можна припустити, що столик із підсилювачем звуку був зроблений уже в Києві місцевими майстрами на замовлення власника скрині (на це, зокрема, вказують інші породи деревини, використані для виготовлення підставки).

Сама ж скриня має форму прямокутного ящика з розмірами: висота – 34,7 см., ширина – 83,2 см. Товщина стінок корпуса становить 2,4 см. Кришка дещо ширша, виступає на 0,5 см над корпусом музичної скрині, має товщину 2 см та рельєфне оформлення країв. Корпус і кришка скрині зроблені з червоного дерева (махагонієвих порід), у нижній частині розміщена висувна шухляда з підставками для трьох циліндрів. Поверхня кришки корпусу і його центральна стінка прикрашені перламутровою інкрустацією у вигляді вписаних один в один двох ромбів зі стилізованим рослинним орнаментом посередині та мідними листочками; верхній ромб більший на 2,5 см.

У корпусі скриньки міститься складний музичний механізм, додатково захищений від бруду та механічних пошкоджень скляною кришкою. Він складається із латунного циліндра (довжиною 33,3 см) та незвичного для кінця ХІХ століття секційного нікелевого гребінця, зубці якого оснащені демпферами. Циліндр і гребінець розміщені на великій чавунній основі (площею 16,7×66 см і товщиною 2 см). Варто зауважити, що до останньої третини XIX століття для основи використовували латунь, але це збільшувало вартість виробу. Тому 1873 року фірми «Palliard» і «Mermod» почали використовувати дешевший чавун (який покривали золотавою чи сріблястою фарбою). Інші виробники ще кілька років продовжували застосовувати латунь, особливо в мініатюрних механізмах для «музичних табакерок». Тож не дивно, що у скрині з НМІУ майстри фірми «Troll & Backer» використали чавун, пофарувавши його фарбою золотавого кольору. Загалом основа розділена на три частини, відокремлені одна від одної фанерними стінками.

Найбільша центральна частина (розміром 16,7×53 см) містить частину приводу (пружинного механізму), передавальний механізм обертання та стабілізації швидкості, циліндр, гребінець, дзвіночки, вторинні елементи управління (дзвіночками, тональністю секційного гребінця) та затискачі для змінного циліндра. Бічні відсіки основи менші, лівий містить ручку накручування пружинного механізму та його частину, правий – елементи первинного управління: перемикачі «пуск /пауза» та зміни режиму відтворення (повторення однієї мелодії / повторення всіх мелодій).

Приводом механізму є розміщена в закритому металевому кожусі велика годинникова пружина, обладнана спеціальним пристроєм, що перешкоджає надмірному накручуванню (в англомовній літературі він має характерну назву «the Genewa stop»). Пружина заводиться за допомогою спеціальної ручки: після повного накручування тривалість звучання музики становить близько 40 хв. Обертовий рух від пружини передається через систему зубчастих коліщаток до пристрою регулювання швидкості обертання циліндра. Останній – змінний, із боків його утримують два металеві фіксатори. Сам циліндр має загальну довжину 44,5 см і діаметр 5,5 см та містить «запис» 8 мелодій. Проте він не є «рідним», а походить з іншої моделі музичних скринь. На це вказує показник мелодій – він на музичній скрині «Troll & Backer» робочий, але не відображає номер мелодії. Це відбувається тому, що механізм показника працює за принципом важеля, приєднаного до циліндра з лівого боку, в місці розташування спеціального заглиблення, за допомогою довгої вузької металевої пластини. Проте в нашому випадку те фіксувальне заглиблення розташоване на 4 мм ближче до осі, що свідчить про стороннє походження циліндра. Причиною такої ситуації міг бути курс на стандартизацію, взятий виробниками музичних скринь ще з другої половини 1870-х років.

Циліндр скрині з НМІУ має вбудований механізм перемикання мелодій, який активується спеціальним важелем керування, розташованим угорі на правому краю скрині. Спереду, поряд із циліндром, розташований нікелевий гребінець, довгі секції якого оснащені спеціальними приглушувачами звуку, що активуються перемикачами, розташованими зверху. Останні (англ. назва «zither») з’явилися саме в 1880-х роках і використовувалися для зменшення резонування зубців гребінця та часткового приглушення звучання пристрою. Позаду циліндра знаходяться ударні інструменти – прикрашені гравіюванням нікелеві дзвіночки, розташовані двома групами по три одиниці. Центральний дзвіночок кожної групи розташований вище за інші, а його шпиль прикрашений стилізованою металевою фігуркою птаха сріблястого кольору з розкритими крильми. Молоточки мають форму бджіл із латунними тільцями і сріблястими крилами. Звуки ударів молоточка по дзвониках були частиною мелодії (хоча Гілберт Багл зазначає, що вони часто використовувалися для «маскування» шуму робочого механізму). Проте у скрині фірми «Troll & Baker» версія західного дослідника частково не підтверджується, оскільки у виробі міститься механізм відключення ударної установки.

Експонат із НМІУ має незвичну зовнішню (музична скриня, спеціалізована музична підставка) та внутрішню конструкцію. На особливу увагу заслуговує покажчик мелодій: у його верхній частині зазначено перелік мелодій, пронумерований римськими цифрами від І до VIII; посередині зображено герб Російської імперії; внизу розміщено напис «TROLL & BACKER GENEVE». Герб належить до другого варіанту державного герба Російської імперії, затвердженого імператором Миколою І у 1830 році. Це увінчаний трьома коронами чорний двоголовий орел із піднятими догори крилами, який тримає в лапах скіпетр і державу. На його грудях зображено герб Московського князівства (Юрій Змієборець), а на крилах – шість щитів із гербами п’яти царств і одного князівства. Доволі незвичним є використання саме цього герба на виробі кінця ХІХ – початку ХХ століття, адже з часів Миколи І в Російській імперії офіційно герби змінювалися ще двічі: Олександром ІІ унаслідок геральдичної реформи 1856−1857 років та Олександром ІІІ у 1882–1883 роках. Ймовірно, замовник не надав виробнику точних вказівок щодо цього елемента оформлення, і фірма «Troll & Backer» нанесла на виріб застарілий варіант герба. Детальніша інформація, вочевидь, була вміщена на «повітряній картці», що розміщувалася на внутрішній стороні кришки пристрою, але вона, на жаль, не збереглася.

Нез’ясованим залишається і час появи музичної скрині «Troll & Backer» у фондах НМІУ. Згідно з музейними документами (інвентарною карткою та книгою вступу) означений музичний пристрій було придбано за одну тисячу карбованців у пані «Абраменко, дочки лікаря Слісаревського» – лікаря-ветеринара, який мешкав у Києві за адресою: пров. Десятинний, 8; був у дорадянському Києві членом правління Київського товариства боротьби з дитячою смертністю (створеного для боротьби з туберкульозом, який поширювався, зокрема, й через молоко хворих корів) і першим у Київській губернії заснував ферму, де проводив туберкулінізацію корів, молоко яких постачали в дитячі заклади Києва. Ймовірно, саме М. Слісаревський наприкінці ХІХ – початку ХХ століття замовив у женевської фірми «Troll & Backer» музичну скриню, яка згодом перейшла у спадок його доньці – Абраменко, а та вже продала її музею. Точну дату купівлі музеєм означеного експонату визначити не вдалося. В інвентарній картці вказано: «Час знаходження експонату – 1946 р.». Проте у книгах актів на вступ експонатів до фондів музею за 1945−1947 роки акту про надходження скрині не виявлено. Це дозволяє припустити, що музичну скриню було придбано музеєм до початку радянсько-німецького етапу Другої світової війни. Цікаво, що в інвентарній картці зазначено: «Стан – не працює», але скриня справно грає навіть через століття від імовірного часу створення.

Нині ця скриня експонується у виставковій залі № 16 «Культура українських земель другої половини ХІХ – початку ХХ століть» Національного музею історії України. І автор цих рядків запрошує всіх бажаючих скористатися можливістю наживо оглянути цей незвичайний експонат.

Від початку ХХ століття і до сьогодення
Окрім Швейцарії та Франції, центри з виготовлення музичних скриньок існували також у Чехії та Австрії (Австро-Угорська імперія), Німеччині, а наприкінці XIX століття європейські виробники відкрили такі фабрики в США. Наприклад, 1892 року Густав Браххаузен (Gustave Brachhausen), німецький виробник музичних скриньок, заснував у Нью-Джерсі компанію «Regina Music Box Company» з їх виробництва. Варто зазначити, що це було одне з найприбутковіших підприємств індустрії: від часу створення і до 1921 року фірма випустила понад 100 тисяч музичних скринь. Загалом протягом ХІХ – на початку ХХ століття існувало близько 85 виробників музичних скринь.

Спад продажів музичних скринь розпочався після винаходу у 1887 році фонографа. Але остаточно індустрія занепадала внаслідок негативних економічних процесів, спричинених Першою світовою війною та економічною кризою кінця 1920-х років. Більшість найвідоміших швейцарських виробників у період між двома світовими війнами змінили спеціалізацію: дехто повернувся до виготовлення годинників, хтось розпочав виробництво пристроїв, які потребували мініатюрних механічних частин (так, наприклад, з’явилися відеокамери «Болекс» і друкарські машинки «Гермес»). Чи не єдиним швейцарським виробником музичних скринь, який залишився з часів їх активного поширення і працює нині, є фірма «Reuge». Вона була заснована в 1865 році в Сент-Круа Чарльзом Реджем і досі випускає скрині класу люкс (нещодавно ця компанія продала Ільхаму Алієву екземпляр за 200 тис. доларів).

Діюче виробництво також існує в США («The Porter Music Box»). В Японії від 1946 року працює компанія «Sankyo Seiki» (нині «Nidec Sankyo Corporation»), яка, використовуючи автоматизацію, суттєво здешевила виробництво. Це дозволило їй в різні часи контролювати 50–90% ринку виробництва музичних скринь та інтегрувати музичні механізми навіть в іграшки і телефони.

Отож попри електронізацію життя людство не відмовляється від насолоди спілкування з механічними раритетами ХІХ століття. Інакше, напевне й неможливе. Адже в цьому минулому – історія технічних новацій сучасності.

Анатолій БАРАННІК

На центральному фото: Музична скриня з ударним механізмом. Швейцарія, друга половина ХІХ століття