Проєкт «Шедеври української музики 70–90-х років»: вибирай краще!

1210

Питання для ерудитів: що вагоміше, потужніше – шедевр чи еталон? Сьогодні так багато маніпулюють цими словами, що їхня справжня вартість просто загубилася у лексичних масах. Насправді, еталон – той вимір, якого слід прагнути, досягати, до того ж він реально визначений (особливо у світі фізичних величин). І у світі мистецтва, – а йдеться, зокрема, про сферу високої академічної музики, – багато молодих музикантів прагнуть досягти еталонного виконавства на рівні Євгенії Мірошниченко, Давида Ойстраха, Святослава Ріхтера… А от із явищем «шедевр» складніше, він унікальний – або є, або немає. Народжується одноразово і залишається в історії культури як феномен свого часу, свого жанру, свого автора.

Кожен історичний етап полишає нам такі знаки-віхи – шедеври епохи, які треба визначити та зберегти немов пам’ятку часу для прийдешніх поколінь. Так у музичному світі пам’яткою 1960-х залишилися «бунтівні» авангардові звучання молодих тоді композиторів Валентина Сильвестрова, Леоніда Грабовського, Віталія Годзяцького, Володимира Загорцева, котрі, зламавши стереотипи лінеарно-тонального мислення, показали нові грані й форми мистецтва. Їхній виклик тогочасній ідеологічній ситуації був настільки непередбачуваним для компартійної системи, що на довгий період «перекрив» художні явища наступних десятиліть, навіть коли названі митці вже самі вдалися до інших стилів письма. І сьогодні – у новій історичній ситуації – культурологи повертаються до «прориву» 1960-х.

Мають свої знаки й 1970–1990-ті роки – остання третина ХХ століття, – коли композитори тоді молодої генерації пішли шляхом переосмислення і сублімації досягнень авангардових стилів письма з акустично вивіреними та академічно прийнятними, що формували визнані системи музичного мислення людства.

Саме такі міркування лягли в основу задуму проєкту «Шедеври української музики 70–90-х років», представленого на розгляд Українського фонду культури. Його лідером, естетичним «ідеологом» стала знана композиторка Вікторія Польова – лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка, премій імені Левка Ревуцького, Бориса Лятошинського, «Київ» / Артемія Веделя, «Духовні псалми». Для мене незаперечно, що її художньому смаку можна довіряти. Вона ніколи не схилялася до особистих уподобань, невиправданого захвалювання творів кон’юнктурної тематики або визнання «розкрученого» в ЗМІ грона авторів. Для неї головним мірилом завжди була «висока планка» професіоналізму: володіння всіма техніками композиторського письма, відчуття форми, особливо в її плинності й розвитку, а найсуттєвіше – думка, образно-духовний зміст, закладений у музику, який виказує і глибину мислення самого автора, і характеристику часу творення. МУЗИЧНИЙ ЛОГОС для Вікторії Польової є її власним творчим CREDO. Відповідно до нього вона визначала категорію «шедевр» для творів, які відбирала для свого творчого проєкту.

Проєкт «Шедеври…» складається із двох компакт-дисків, де буде представлено зразки камерної музики тринадцяти (сакральне числофігура!) українських композиторів. Чому камерної? З двох причин: 1) камерна музика як світ найбільш сокровенного, інтимного композиторського світосприйняття у всі часи була найбільш цікава для академічного музикування; 2) нинішні умови COVID дозволяють реалізовувати творчі задуми тільки невеликими ансамблевими групами (і то з великою обережністю). Дуже прискіпливо обиралися як твори, що мали скласти програму проєкту, так і виконавці, які володіли досконалою технікою і художнім проникненням в образність творів.

На дисках записано дійсно шедевральні струнні квартети Валентина Сильвестрова, Олега Ківи (пам’яті Дмитра Шостаковича), фортепіанний квартет Володимира Рунчака «Kyrie Eleison», Сімург-квінтет Вікторії Польової, фортепіанне тріо Якова Губанова, фортепіанні твори – п’єса Леоніда Грабовського «На незабудь Елізі», Прелюдії Івана Карабиця, «Розриви площин» Віталія Годзяцького, дві п’єси для кларнета з фортепіано Вірка Балея («Різьблені птахи», n. 3) і Олександра Грінберга («Рухомі дзеркала»), дві сонати – для віолончелі з фортепіано Євгена Станковича та для скрипки з фортепіано Олександра Щетинського. Завершують проект Два псалми Давида Валентина Бібіка (сопрано, кларнет, скрипка та фотепіано). Для багатьох музикантів України, які знаються на академічній музиці, очевидною є перевага опусів зосереджено-медитативного стану, що спонукає слухача замислитися над подіями життя, зрозуміти їхню вагомість, співпережити разом з автором біль і радість невпинного потоку буття.

Керівником проєкту Оленою Передерій, проєктною менеджеркою Дарією Сипигіною та продюсеркою Тетяною Швед (Безкоровайною) підібрано чудовий склад виконавців. Це Інна Галатенко – сопрано і камерний ансамбль Nota Bene Chamber Group: Роман Лопатинський – фортепіано, Андрій Павлов – скрипка, Максим Грінченко – скрипка, Артем Полуденний – віолончель, Іван Грицишин – альт, Юрій Немировський – кларнет. Кожного з названих ми добре знаємо як лауреатів і постійних учасників багатьох престижних українських та зарубіжних конкурсів.

«Майже три місяця роботи: репетиції, запис музики, робота над дизайном, друк дисків і артбуку, в які їх розміщено, – усе це позаду, – зазначає пані Тетяна Швед (Безкоровайна). – Велика частина серця і життя, без перебільшення. Коли дитина народжується, це інколи нелегко дається. Коли народиться – щастя і радість усім, а батькам – найсильніше». Зрештою, для творців (давні греки їх називали «деміургами») проєкту «Шедеври української музики 70–90-х років» народження їхньої інтелектуально-духовної «дитини» також далося нелегко. Міфи свідчать, що Афіна (мудра думка) народилася Зевсу також непросто. Але своїм мудрим задумом наша Вікторія Польова з добірною командою, здається, сміливо може позмагатися з Олімпійцями.

Подальшого успіху в нових проєктах! Чекаємо перемог наших музикантів і в Україні, і у Німеччині, і у Франції, і в різних інших країнах світу.

Валентина КУЗИК