Прем’єра Дніпропетровського академічного театру опери та балету – естрадне ревю «Сорочинський ярмарок» відомого українського композитора, знаного пісняра, народного артиста України Олександра Злотника. Лібрето Олександра Вратарьова. Режисер-постановник – заслужений артист України Олег Ніколаєв. Сценографія та костюми – Дарія Біла, диригент-постановник – заслужений діяч мистецтв України Юрій Пороховник. Хормейстер – заслужений діяч мистецтв України Валентин Пучков-Сорочинський. Аранжувальник – заслужений діяч мистецтв України Володимир Конончук
Нове сценічне видовище спричинило багато дискусій, які точилися і серед фахівців, і серед глядачів: чи відповідає естетика естрадного ревю «Сорочинського ярмарку» Олександра Злотника специфіці академічного театру опери та балету? Як оперні співаки виконуватимуть естрадні пісні? Чи є виправданим застосування у виставі радіомікрофонів? Як сприйматимуть меломани академічні голоси в естрадній манері співу? Ці запитання є вельми актуальними, адже у Дніпропетровську і сьогодні живуть естети, які відвідують класичні оперні та балетні вистави й знаються на специфіці цих жанрів.
Разом із тим гігантське промислове місто переживає нелегкі часи: інтерес широкого загалу мешканців до класичного мистецтва значно зменшився. Чому? Соціологічні опитування городян визначили: трагічні колізії і фінали, які домінують у багатьох серйозних оперних творах, у період сучасної соціально-політичної і воєнної ситуації в Україні справляють на слухачів доволі гнітюче враження. Глядач Дніпропетровська хоче бачити на сцені позитив: не смерть, а надію на життя й завтрашній день. Тож, як казала в одному з інтерв’ю оперна діва Марія Бієшу, «публіка має рацію уже тому, що голосує карбованцем».
Партитура «Сорочинського ярмарку» налічує п’ятнадцять номерів. Інтонаційний стрій інструментальних і вокальних творів Олександра Злотника вирізняється певними характерними художніми рисами. У його композиціях – виразна мелодика, заснована на народних інтонаціях, чітка ритміка, темпова динаміка, ясність і простота форми. Лаконічність висловлення поєднується із художньо-емоційною узагальненістю музики та віршів. «Ярмаркові» епізоди ревю, про яке йдеться, виконують конкретну сценічну функцію, – це яскраво визначений український дивертисмент.
Уже в Увертюрі приваблює динамічна хода, рухливий темп, лапідарна, досить легка для запам’ятовування мелодична структура. Значне місце у творі посідають хорові епізоди, подібні за образністю до розважальних пісень сучасної української естради – «Пролог», «Ярмарок», «Шинкарська пісня», «Козацька пісня», «Свиняче рило», «Буслики», «Дивний сон» («Весілля»), «Гопак». Їм притаманні художня цілісність, контрастність музичної тканини, де широка наспівна мелодія, близька до народнопісенних джерел, поєднується із моторним супроводом, позначеним безупинною ритмічною пульсацією. Саме таке сполучення породжує відчуття «ярмаркової» комічної збудженості. Тріо «Козобас» (бубон, скрипка, козобас), тріо «Гриць і цигани», дует Афанасія Івановича та Хіврі «Перепілочка», арія кума Цибулі – цим номерам притаманні трансформація тематики українських народних пісень, барвистість оркестрової тканини. Зазначене певною мірою стосується й жанровості: то є зразки пісень-ігор, жартівливо-танцювальних пісень, циганського романсу.
Разом із тим, Олександр Злотник – один із тонких композиторів-ліриків, творець прекрасної й світлої вокальної музики. Опанувавши жанри мелодекламації, романсу-аріозо, вальсу й інструментальної музики, трансформуючи досвід українського вокального мистецтва в річище естрадного ревю, Олександр Злотник створив експресивні українські дуети й солоспіви. Вихідна арія Гриця, Дует Гриця і Парасі «Закохані слова», арія Парасі «Принеси мені краси» – різні за настроєм і жанрами, але майстерно об’єднані цілісно-ліричним, чутливим стилем композитора.
Номери написано в лірико-романтичній національній манері, автор безпосередньо не цитує мелодії народних пісень, а створює власну тему, для якої характерна культурно-історична глибинність українського фольклору. Загалом, у шлягерах Олександра Злотника, які призначені, насамперед, для репертуару естрадних зірок, головну роль відіграє мелодія: ритмічна, яскрава, розгорнена. Віршований текст додає романтичної настроєвості й національного характеру.
Режисура Олега Ніколаєва чітко спрямована на лаконічне, сконцентроване відтворення «ярмаркових» подій, трактованих у дусі народної сміхової культури: «стривожено-перелякана» розповідь чоловіків про червону свитку та чорта, лайка Хіврі з кожною людиною, гульня п’яних відвідувачів шинку, залицяння Афанасія Івановича до Хіврі, зізнання кума Цибулі. Образ народу, відтворений у хорових сценах, доповнюється пластикою артистів балету (циганський танок, дивертисмент у стилі джаз-модерн «Чорти», гопак). Режисер зорієнтував трупу на максимальне наближення слухачів до сприйняття оперного співу в естрадній манері.
Центром спектаклю стали головні герої – Гриць (Микола Єфименко) та Парася (Леся Задорожна), які є носіями найкращих рис національних характерів. Свіжі, світлих тембрів, повнозвучні голоси співаків (тенор і лірико-колоратурне сопрано) дозволяють їм втілити в образах щирий ліризм, глибоку любов до рідної землі, сміливість і завзяття, щедрий народний гумор. Виразними й колоритними також є інші образи – Солопій (заслужений артист України Сергій Гомон), Хівря (заслужена артистка України Зоя Каїпова), Афанасій Іванович (Самвел Адамян), кум Цибуля (заслужений артист України Олександр Сергеєв), Шинкар (Володимир Гудзь).
Дивертисменти балетмейстера та режисера Олега Ніколаєва, дедалі більше захоплюючи сцену Дніпропетровського академічного театру опери та балету, стаючи популярними серед публіки, виділилися у самостійну мистецьку гілку зі своєю більш розкутою манерою виконання, складом оркестрових інструментів, типом аранжування, специфічною драматургією. Перед тими вокалістами, хто працює водночас в академічному оперному жанрі, постало питання переорієнтації власної творчості. Такі вимоги сучасного видовищного ринку. Проблема домінування естрадного стилю музики і синтезу національних традицій із класичним вокальним мистецтвом успішно вирішена. Адже підвищенню загального рівня естрадної музики сприяє також робота професійного симфонічного оркестру, де диригент Юрій Пороховник має змогу на практиці оволодіти специфікою оркестрової партитури, її тембровою палітрою і принципами тематичного розвитку.
Андрій ТУЛЯНЦЕВ
Фото надане автором статті
