Упродовж тижня (26 січня – 2 лютого) у Кропивницькому проходив ювілейний Всеукраїнський фестиваль-конкурс української академічної музики «Класик-проєкт» пам’яті Юлія Мейтуса
На перший погляд десять років для Всеукраїнського фестивалю – «стаж» не такий уже й великий. Але, якщо зважити, що постав він на «плечах» Обласного конкурсу юних композиторів і розрісся у справжній, доволі масштабний фестиваль (та ще й у екстремальних умовах нашого драматичного сьогодення), то значення цієї непересічної події важко переоцінити.
Після нескладних підрахунків з’ясувалося, що участь у нинішньому «Класик-проекті» й для мене особисто стала знаковою: двадцять років тому – в далекому вже 2007 році на запрошення тодішньої директорки музичної школи № 2 Валентини Григорівни Ревенко (ініціаторки й «perpetuum mobile» проєкту) я вперше приїхала до рідного Кіровограда як членкиня журі конкурсу та ведуча авторського концерту незабутньої Богдани Михайлівни Фільц.
Головна ідея моєї участі полягала в намаганні наблизити столичних композиторів до кіровоградських слухачів, познайомити останніх із творчістю Майстрів музичного пера (представити їх «наживо») та поповнити новими творами репертуар маленьких музикантів і їхніх викладачів. Тут варто пояснити, що музична школа № 2 міститься в одній будівлі з Музичним фаховим коледжем. Тим самим на практиці втілюється ідея безперервної музичної освіти: спільні педагоги, концертні виступи, численні музичні проєкти, колективи, де учні грають разом із вихователями. Отже, авторський концерт композиторки=очільниці журі також готували всі – від найменших до дорослих.
Щороку до Кіровограда / Кропивницького приїздив інший композитор, і так склалася солідна й вельми яскрава різностильова мистецька палітра гостей – творців сучасної української академічної музики. У минулі роки журі композиторського конкурсу очолювали Золтан Алмаші, Олег Безбородько, Наталя Боєва, Анна Гаврилець, Левко Колодуб, Іван Небесний, Олег Польовий, Володимир Птушкін, Геннадій Сасько, Михайло Степаненко, Віктор Степурко, Богдана Фільц, Богдана Фроляк і Юрій Шевченко (сумно, що багатьох уже немає на цьому світі, проте живі добра пам’ять про них, чудові світлини з переможцями та їхні твори в навчальних програмах). Усі вони одностайно відзначали високий організаційний і творчий рівень фестивалю-конкурсу, його великий потенціал, із подивом відкривали для себе багаті музичні традиції Єлисаветграда-Кіровограда-Кропивницького та їхнє дбайливе плекання, із задоволенням назавжди вливалися в лави дружної Мейтусівської «родини».
Поступово до композиторських конкурсів додалися змагання юних музикознавців-дослідників, інструменталістів і вокалістів – на найкраще виконання творів Юлія Мейтуса, що проходили почергово. Від минулого року конкурс об’єднав усі складові, але лише час покаже, наскільки виправданими були такі новації. Якщо брати кількісні показники, то, звісно, вони набагато зросли: цьогоріч надійшло понад 90 заявок із різних областей України та районів Кіровоградщини на участь у змагальних категоріях. Що ж до якості – найбільш негативно це позначилося на виконавській частині, адже перешкоди у вигляді перманентних тривог і відімкнень світла й погодні катаклізми відіграли негативну роль у підготовці виступів та їхніх презентацій. Водночас, у кожній номінації були свої зірочки, й це свідчить, що, попри всі негаразди, в української нації є майбутнє – обдаровані діти.
Два дні напруженої праці журі – наживо та онлайн-прослуховування продемонстрували самовіддану командну працю дітей, педагогів, концертмейстерів і батьків, що увінчалася чудовими результатами. Було визначено два Ґран-прі: учениці 4-го класу ДМШ № 2 Олі Юрчак (фортепіано, викладач О. Надутенко) – за блискуче виконання «Чотирьох п’єс на основі українських народних пісень» Ю. Мейтуса і «Метелика» С. Борткевича та учениці 6-го класу цієї самої школи Маргариті Тютюнник – за музикознавче дослідження «Фантасмагорії української народної пісні “Верховина” (на прикладі “Фантазії” для скрипки й фортепіано П. Шольца)» (наукова керівниця М. Долгіх).
«Класик-проєкт» давно сформувався як багатогранний фестиваль, що об’єднує різноманітні заходи й локації. Деякі з них уже стали традиційними, насамперед, – екскурсії до Музею Юлія Мейтуса (що діє при школі № 2) та Генріха Нейгауза (при школі № 1), а також вельми цікава екскурсія «музичними стежками» міста, що її зазвичай для гостей провадить Марина Долгіх.
Відкриття нинішнього фестивалю було абсолютно інноваційним, несподіваним: уперше в його історії це був джазовий концерт при свічках (за відсутності світла) «Біля витоків українського джазу». (Нагадаю, що рання творчість Юлія Мейтуса якраз і була позначена експериментами в цьому модному тоді жанрі). Після вітальних слів начальниці управління культури і туризму Кропивницької міської ради Анни Пруссової і Валентини Ревенко програму відкрила Мейтусова «Коломийка» в оригінальному опрацюванні Світлани Холіної (ансамбль народних інструментів «Ray jazz»). «Родзинкою» стала презентація раніше невідомого «Джазового етюду» (його Ю. Мейтус присвятив примі-балерині Харківського театру Валентині Дуленко) у віртуозному виконані Ярослава Бойка. Ніжно й напрочуд емоційно прозвучала «Танцювала осінь» Марини Долгіх (вокальний ансамбль «Оксамит», керівник Ксенія Сальнікова).
Приємною несподіванкою виявилися два фортепіанні дуети: наймолодших учасників – Артема Корнійчука й Тимофія Гінцара (із задерикуватим реґтаймом «Агент Кішка» Лариси Іваненко) та юнацький – Олексія і Єгора Кравченків (делікатно-вишукана «Приємна прогулянка» Мирослава Скорика). Справжнім відкриттям став дебютний виступ нещодавно створеного «Вінтаж-бенду» з чарівною солісткою Уляною Котовою: молоді музиканти (у класичному складі: під керівництвом Ярослава Долгіх) представили цікаві різновиди «українського ретро» – Анатолія Кос-Анатольського, Левка Колодуба, Мирослава Скорика та аранжування Леоніда Яблонського.
Відчувалося величезне задоволення від самого процесу спільного музикування. Хочу привітати молодих колег та побажати не зупинятися, і тоді це буде, за словами однієї авторитетної музикознавиці, «справжня бомба»! Переконатися можна тут: https://www.youtube.com/watch?v=YJNBm-Xc7Jc
Увінчав програму чудовий ансамбль духових «Диксиленд» (керівник Богдан Максименко) з попурі «Україна – USA» Михайла Віятика. Особливого шарму концертові додав чудовий музикознавчий «guide» (ведуча – Олена Соколенко). Зізнаюся, дещо з коментарів було для мене новиною, тож дозволю собі навести цитату:
«У 1924 році саме з ініціативи Ю. Мейтуса було створено перший в Україні джаз-бенд (під його ж керівництвом). А 29 грудня 1925 року в Харківському державному драматичному театрі імені Івана Франка колектив відіграв майже тригодинний “Вечір ексцентричного танку і музики”. Через століття – у 2023 році американська режисерка українського походження Вірляна Ткач разом із відомим нью-йоркським джазменом Ентоні Колманом відродили партитуру радіо ревю Ю. Мейтуса “Алло на хвилі 477” із новим текстом нашого сучасника Сергія Жадана. Відтоді на сцені Бродвейського театру Ла-Ма-Ма звучить музика Юлія Мейтуса: про Харків, про розстріляне українське відродження та сучасну російсько-українські війну. Наскрізною є ідея про те, що і зараз, попри російську агресію, українська музика є життєствердним символом непоборності українців, які протягом століть залишаються вірними собі, своїм національним ідеям і знаходять сили жити й перемагати». (Процитовано фрагмент допису директорки музичної школи № 2 Олени Надутенко на ФБ сторінці закладу від 26 січня. До речі, про перебіг фестивалю розповідають і щоденні ФБ-звіти на зазначеній сторінці.)
Щороку очікуваним є Вечір українського солоспіву, підготовлений силами учнів і викладачів ДМШ № 2 імені Ю. Мейтуса (нині він пройшов під символічною назвою « “Світло над землею”: музична сповідь») у стінах Музею мистецтв. Його неповторні інтер’єри та барвистий «антураж» із високохудожніх картин апріорі налаштовують на високе мистецтво. Тим-то й особливо щемно і натхненно, з високим емоційним тонусом звучали народні та авторські пісні: ніжна «Зозулині черевички» у виконанні наймолодшої учасниці Кіри Жабковської, задумлива «Якби мені не тиночки» (Роберт Коява вразив густим, насиченим баритоном), безсмертна арія Наталки з опери «Наталка Полтавка» (доросла й цілком сформована Тетяна Рибальченко). Кульмінаційними та особливо суголосними у програмі прозвучали волелюбна арія Андрія із «Запорожця» (Олексій Бакума) та фінальна трагічна «Кленова балада» Анатолія Матвійчука (дует Євгенії Романченко й Ольги Капітоненко). «Вечором краси та натхнення» справедливо назвала концерт його ведуча (й авторка сценарію) Анна Лях. А прослухати концерт можна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=iwxYCNIbzVQ
Також традиційною, але щоразу новою за змістовим наповненням є «Креативна лабораторія музикознавця» у відділі мистецтв Обласної наукової бібліотеки імені Д. Чижевського. Понад десять років проєкт веде авторка цієї статті й тут також склалися певні усталені «сторінки». Насамперед, щороку вона окреслює творчі портрети членів журі: нині було представлено голову журі Дмитра Щирицю – композитора, етномузиколога, кандидата мистецтвознавства, доцента кафедри композиції НМАУ – із прослуховуванням низки його хорових композицій на вірші Г. Сковороди й П. Тичини.
Членкиня журі Юлія Вірютина – голова циклової комісії із теоретичних дисциплін Сєвєродонецького коледжу культури і мистецтв – представила авторську розвідку з методології викладання фахових дисциплін. Постійна учасниця лабораторії (вона ж незмінна героїня «Класик-проєкту», оскільки щороку готує найбільше вихованців на конкурс композиторів і музикознавців – зазвичай дуже яскравих і «результативних» (цьогоріч їх було 15!) – кандидатка мистецтвознавства, викладачка Музичного коледжу та двох музичних шкіл Марина Долгіх показала відеоспогади про Юлія Мейтуса незабутніх Богдани Фільц, Левка Колодуба й Марини Черкашиної-Губаренко. Як і зазвичай, Ірина Сікорська привезла в подарунок бібліотеці та представила низку нових книжкових видань (Лідії Корній, Олени Берегової, Валентини Кузик та ін.). Відеоверсію зустрічі можна переглянути тут: https://www.youtube.com/watch?v=8DiXco9qfaM
Знову ж таки традиційною є «гостьова» сторінка фестивалю. Так повелося, що впродовж років вона була представлена переважно видатними українськими піаністами й складалася в умовному «діалозі на відстані» київської та львівської виконавських шкіл: Олег Безбородько, Роман Рєпка, Ігор Рябов і Йожеф Ермінь, Олександр Козаренко. І ось тепер – львівський зірковий фортепіанний дует Оксани Рапіти й Мирослава Драгана, що став однією з кульмінаційних вершин нинішнього «Класик-проєкту» за емоційною напругою і слухацьким потрясінням.
Музиканти прибули до Кропивницького, що називається «крізь терни»: поїзд запізнився майже на пів доби й довіз їх мало не впритул до виступу, тому концерт розпочався з невеличким запізненням. Відсутність світла унеможливила «підігрів» сцени в неопалюваній залі, тому грати музикантам довелось у воістину екстремальних умовах. Холод певною мірою компенсувався теплом слухацької аудиторії, яка періодично вибухала шаленими оваціями.
Програма «Від Миколи Лисенка до Богдани Фроляк» не залишила байдужим жодного у переповненій залі. Це була своєрідна мандрівка, в якій я була «гідом», виступаючи як ведуча (для мене це також був певний екстрим через погодні умови). У коментарях я прагнула окреслити ретроспективу на українську фортепіанну музику, найяскравіше представити різнохарактерні сольні й дуетні композиції, де традиції львівського піанізму (обидва виконавці навчались у класі Лідії Крих) проявлялися крізь майстерну музику львівських же авторів. Від Лисенкового романтизму крізь поривчастість раннього Барвінського до філософської заглибленості Фроляк і «хуліганського» джазу, – такою була образна інтенція того вечора.
Відкриттям для мене став унікальний в українській фортепіанній музиці приклад колективної творчості – Варіації на тему С. Людкевича, ініційовані до його 125-річчя та 90-річчя Львівської консерваторії тодішнім її проректором Яремою Якуб’яком (аналогічно до Варіацій на тему Діабеллі). Своє «музичне приношення» улюбленому Метру склали Геннадій Ляшенко, сам ініціатор, Віктор Камінський, Юрій Ланюк і Мирослав Скорик. При цілісності твору індивідуальний почерк кожного співавтора є яскравим і одразу впізнаваним. Поринути в атмосферу концерту можна тут: https://youtu.be/8DiXco9qfaM?si=DCs_JNUUJLpuixKc
Наступного дня Оксана Рапіта провадила майстер-клас, що зібрав зацікавлену піаністично-педагогічну спільноту. Нині Оксана Михайлівна очолює кафедру спеціального фортепіано ЛНМА імені М. Лисенка, має величезний педагогічний досвід, яким радо поділилася з колегами. Основну увагу вона зосередила на роботі над звуком і провадила свою лінію напрочуд доброзичливо й делікатно.
Традиційно кульмінаційним «знаком оклику» «Класик-проєкту» є великий урочистий концерт, що зазвичай готується об’єднаними зусиллями учнів і викладачів школи № 2 та Музичного коледжу, а «дорослі» колективи додають події особливої урочистості й масштабності. Цьогоріч урочистий концерт «На межі епох: звучання українського серця» розпочався виступом студентського симфонічного оркестру (художня керівниця Лариса Голіусова). Під орудою Владислава Царенка прозвучала «Тиха молитва. Колискова для Небесних воїнів» Дмитра Щириці, а під очільництвом Юлії Кривенко – три частини з «Військової сюїти» кропивницького композитора Андрія Жука.
Учні ДМШ № 2 представили хорові твори патрона фестивалю: драматичну «Маленьку баладу» Ю. Мейтуса виконав хор старших класів «Камертон» (керівник Артем Олійник), а ніжну «Колискову» – хор молодших класів «Веселка» (керівниця Ольга Черняхович). А солістки – учениці школи Маргарита Тютюнник (скрипка) та Марія Полигалова (фортепіано) відтворили віртуозний «діалог епох»: перша блискуче зіграла «Алегро» Ю. Мейтуса, а друга – «Український етюд» Д. Щириці. У концертній програмі прозвучало ще кілька хорових композицій Дмитра Щириці (нагадаю – нинішнього голови журі конкурсу): «Де ростуть горіхи?» (ансамбль «Веселка»), «Зоре моя вечірняя» та «Ой діброво, темний гаю» на вірші Т. Шевченка (муніципальний ансамбль «Аніма», керівниця Оксана Шпудейко).
Драматизму концертній програмі додали Анастасія Безай і Анна Матуляк, які дуетом проспівали знаменитий народний романс «Не питай чого в мене заплакані очі?», а виконавського драйву – дует О. Рапіти й М. Драгана: епічні «Прадавні танці гірської Верховини» Є. Станковича сусідили з бешкетним перекладенням «До Елізи» Л. Бетховена. Камерний оркестр коледжу (художня керівниця Наталія Хилобокова) завершив концерт на високій, пронизливо-земній ноті, виконавши дві символічні композиції «До Марії» Ганни Гаврилець і «Ми є!» Юрія Шевченка (нагадаю, обидва автори свого часу очолювали журі композиторських конкурсів і, на жаль, пішли у засвіти на початку повномасштабної війни).
Окремою радісною і урочистою сторінкою «Класик-проєкту» зазвичай є церемонія оголошення й нагородження лауреатів конкурсу. З повним списком цьогорічних переможців можна ознайомитись на ФБ-сторінці музичної школи № 2 міста Кропивницького: https://www.facebook.com/groups/502085333900455/
Ще одним традиційним заходом фестивалю, його своєрідним постскриптумом є концерт лауреатів «Музичні вечори у будинку родини Мейтусів», що проходить у приміщенні музичної школи № 1 імені Г. Нейгауза. Як і завжди, його підготувала й провела Марина Долгіх, зануривши присутніх у родинну атмосферу Мейтусів, де пройшли дитячі та юнацькі роки корифея – нашого земляка.
Так через понад сто років продовжилася традиція домашнього музикування в родинному колі – тепер уже нашої, сучасної родини «Мейтусят» і «Мейтусівців», тим самим утверджуючи значення великої копіткої праці, що її провадить команда організаторів за підтримки місцевих управлінців від культури. До нових зустрічей, «Класик-проект»!
Ірина СІКОРСЬКА, Київ – Кропивницький
Фото надані організаторами фестивалю-конкурсу
