У неділю 8 вересня у Музичному салоні Національної філармонії України відбувся концерт «Симфонія звуків. Вівальді. Бах»
Проте, чи не здається вам така назва невірною? Словом «симфонія» недосвідчений слухач міг би з легкістю бути введений в оману. Справа в тому, що кілька століть тому ним могли називати ледь не будь-який інструментальний твір! І це ще далеко не всі загадки одного з найяскравіших мистецьких періодів – епохи Бароко. Пишність, декоративність, афективність і екстравагантність, за якими ховаються виняткова проникливість і глибина, якнайкраще віповідають естетиці того часу.
Чарівний вечір барокової музики подарував слухачам нетлінні перлини двох найвідоміших представників італійської та німецької культури кінця XVII – середини XVIII століть. Про тонкощі історичної атмосфери, у якій жили і творили два генії – Вівальді й Бах, натхненно розповіла ведуча концерту, заслужена діячка мистецтв України Світлана Корецька. Музикознавиця ознайомила слухачів з найцікавішими деталями біографічних і творчих обставин, що передували появі виконуваних у концерті музичних творів.
Антоніо Вівальді та Йоганн Себастьян Бах – два імені, дві країни, два неповторних музичних стилі й одна епоха. Вони були сучасниками, вікова різниця між ними становила сім років. Вівальді був незрівнянним скрипалем-віртуозом, а Бах – геніальним органістом і клавесиністом. Вівальді довелося зі своїми творами подорожувати країнами Європи, а Бах майже ніколи не виїжджав за межі Німеччини.
За життя вони ніколи не зустрічались, але музика все одно змогла їх об’єднати. Одного разу 28-річний Бах натрапив на ноти скрипкових концертів Вівальді, які привіз із Нідерландів принц Йоганн Ернст Саксен-Веймарський, меломан і роботодавець німецького композитора. Бах щиро захопився творами старшого венеціанського колеги і навіть вважав їх взірцем для вдосконалення влавної композиторської майстерності. Шанування Вівальді він висловив транскрипціями його скрипкових опусів для органа клавесина…
Проте Бах був не тільки органістом і клавесиністом-віртуозом, а ще й скрипалем, як і його батько. Створюючи сонати й партити для скрипки соло, композитор надихався творами італійського митця. Внутрішня близькість із музикою Вівальді відчувається у найрізноманітніших його творах, включно зі знаменитою Месою сі мінор.
Підвищення віртуозного характеру тематизму Бахових інструментальних творів особливо проявилось у період його перебування у Кетені, невеличкому німецькому містечку, де у 1720-ті роки правив князь Леопольд Ангальт-Кетенський. Леопольд сам був непоганим музикою – співав, грав на клавесині та віолі. Він гідно оцінив масштаб обдарованості Баха і зробив його своїм придворним капельмейстером.
З огляду на музичні вподобання при дворі князя, творча увага Баха спрямовувалася на світську, а не духовну музику. Продовжуючи вивчати твори Вівальді й занурюватись у «чужий» матеріал, Бахові вдалося крізь його призму виразити власну індивідуальність та створити неповторні зразки, що поєднують кращі досягнення італійської та німецької традицій.
Саме такою є Соната для скрипки і клавесина соль мінор (BWV 1020), що прозвучала у високопрофесійному виконанні Тетяни Хоменко (скрипка) й Тетяни Жук-Сєдової (клавесин). Публіка почула своєрідну тріаду з двох рухливих крайніх і повільної середньої частин, що немовби відображає плин Бахової філософської думки.
Продовжуючи мандрувати музичною Європою, перенесемось ще на одне десятиліття назад до яскравої Венеції – міста масок, таємниць і шумних карнавалів. Чуєте, як з вікон старовинного монастиря доносяться співи жіночих голосів? Це співають вихованки «Ospedale della Pietà», де близько 30-ти років працював Антоніо Вівальді. Спочатку ««Ospedale» був звичайним дитячим притулком для сиріт, але з часом перетворився на іменитий професійний музично-освітній заклад.
На відміну від Баха, люблячого батька, у домі якого завжди лунав дитячий сміх (у двох подружніх союзах у композитора народилося 20 дітей!), Вівальді на прізвисько «рудий священник» ніколи не мав власної сім’ї, адже духовний сан забороняв йому брати шлюб. Проте в «Ospedale della Pietà» його діяльність була нерозривно пов’язана з вихованням юних музиканток: він навчав дівчат співу, гри на скрипці, віолі й альті, керував оркестром і хором, з якими організовував чисельні виступи.
Для поповнення репертуару композитор почав інтенсивно писати твори різних жанрів і складності. Його нові композиції з’являлися швидко, партитури розписувалися ще швидше. На підготовку двох творів, які Вівальді мав подавати щотижня, він витрачав усього кілька годин! Не раз композитор звертався до жанру сонати для одного чи більшого числа інструментів.
Ля-мажорна соната для скрипки i basso continuo (RV 31), так само представлена Тетяною Хоменко й Тетяною Жук-Сєдовою, – зразок світського твору, в якому відчувається танцювальність і особлива граціозність музики Вівальді. Її виконання продемонструвало слухачам ще одну барокову традицію, яка зародилась в Італії, – basso continuo, або генерал-бас – спосіб цифрового запису нижнього голосу, на основі якого музикант імпровізуючи вибудовує акомпанемент.
Бах теж був педагогом, так само як і Вівальді. Не дивно, що Людвіг ван Бетховен називав його цикл «Добре темперований клавір» музичною Біблією, а Роберт Шуман часто нагадував про необхідність вивчення бахівських фуг у своїх «Життєвих правилах для музикантів».
Деякі твори Бах створив спеціально для занять зі своїми талановитими дітьми. Четверо з його синів: Вільгельм Фрідеман, Карл Філіп Емануель, Йоганн Крістоф Фрідріх і Йоганн Крістіан пішли шляхом батька і стали композиторами. І навіть три століття по тому Бах має безліч учнів по всьому світу!
Сьогодні його клавірні твори є невід’ємною частиною навчального репертуару виконавців будь-якого штибу. Поряд із дво- й триголосними інвенціями, прелюдіями та фугами з «ДТК», «Італійським концертом» і деякими іншими творами, до найчастіше виконуваних відносяться «Англійські» та «Французькі сюїти».
«Французька сюїта» для клавесина № 5 соль мажор (BWV 816) була презентована Тетяною Жук-Сєдовою, яка, до речі, і є авторкою цієї музичної програми. Твір складається з семи старовинних танців, поширених за доби бароко. У концертному виконанні прозвучали алеманда, куранта, сарабанда, гавот і буре, звучання яких заполонило залу світлом бахівської музики та її душевною теплотою. Проте за зовнішньою оболонкою ховається майстерність, що потребує глибокої обізнаності й технічної вправності. Тетяна Жук-Сєдова довела це високопрофесійним виконанням. Хоча не обійшлось і без маленьких, ледь помітних «шорсткостей», що вкотре доводить незбагненну складність музики Баха.
При дворі князя Кетенського в обов’язки Баха входило грати на клавесині, акомпанувати покровителю і керувати капелою з вісімнадцяти вокалістів та інструменталістів. Для цього невеличкого музичного колективу Бах створив багато зразків камерних жанрів. Велика кількість творів, написаних для флейти, вочевидь була пов’язана з тим, що серед кетенських виконавців був талановитий флейтист.
У наступному номері концерту – сі-мінорній Сонаті № 1 для флейти і basso continuo партію соліста майстерно представив Ігор Тютюнников. Однак за волею обставин чарівне виконання було перерване прямо посеред 3-ї частини: пюпітр клавесина похитнувся й ледь не впав від величезної кількості нот! (Музика Баха дійсно «важка»…) Але завада була швидко усунена, і за мить слухачі знов занурились у звучання фіналу.
Якщо Бах залишив нам величезний спадок інструментальної та вокально-хорової музики, Вівальді захоплювався ще одним дуже популярним на той час жанром – оперою. Із заявлених італійським композитором в одному листі 94-х творів до сьогодні було виявлено близько 50-ти назв, а партитур знайдено ще менше. Хоча за життя Вівальді його опери мали неабияке визнання.
Після чергової успішної постановки в Римі він познайомився з Арканджело Кореллі, відомим італійським композитором і скрипалем-віртуозом. Той замовив Антоніо новий твір. Так з’явилась опера «Джустіно», що розповідає про константинопольського імператора Анастасія і його кохану дружину Аріадну. В одній зі сцен Вівальді використав мотив концерту «Весна» зі свого найвідомішого циклу «Пори року». Арія ж Анастасія «Vedrò con mio diletto» стала настільки відомою, що й зараз часто виконується у музичних програмах і входить до репертуару найвідоміших контратенорів.
У Національній філармонії номер пролунав у перекладенні для флейти (Ігор Тютюнников) і фортепіано (Тетяна Жук-Сєдова), але так само щиро й проникливо, як і у вокальному еквіваленті. Через виразну споглядально-ламентозну мелодію перед слухачами відкрилася щира сповідь візантійського імператора, у якій він з тугою згадує найкращі моменти життя з Аріадною, що тепер перебуває в полоні у його ворога – бунтівника Віталіана.
Означеного вечора фортепіано звучало і як сольний інструмент. Завершення концерту Фантазією до мінор (BWV 906) у виконанні Тетяни Жук-Сєдової було цілком виправданим, адже на початку XVIII століття вже було винайдено клавішно-молоточкову систему, покладену в основу рояльного механізму.
Двічі в житті Бах грав на фортепіано! Це були інструменти, виготовлені його другом, німецьким майстром Готфрідом Зільберманом. Видатний німецький учений, філософ і музикант Альберт Швейцер у фундаментальному дослідженні «Йоганн Себастьян Бах» наводить враження композитора від гри на зразках зільберманівської роботи: «Він похвалив його звучність, навіть захоплювався нею, але засуджував верхні тони, бо вони слабко звучать і ускладнюють гру». Після цього минуло багато часу. Зільберман продовжував безперервно удосконалювати інструменти, і коли Бах знову грав на фортепіано у палаці Фрідріха II у Потсдамі, то «…висловив своє абсолютне задоволення».
«Симфонія звуків» бахівсько-вівальдіївської музики захопила слухачів неповторними образами, і публіка дуже тепло сприйняла подарований артистами філармонії «музичний екскурс» шедеврами італійського та німецького мистецтва барокової епохи.
На завершення хотілося б висловити велику подяку всім причетним до організації цієї захопливої та багато в чому просвітницької програми. Попри камерну структуру, артистам вдалося залучити твори різних жанрів, не забувши й про «варіації» музичного інструментарію, та в цілому передати атмосферу культури тієї епохи. Зважаючи на те, що це не єдиний концерт у рамках філармонійної програми «Симфонія звуків», сподіватимемось і на подальші оновлення репертуару такого формату.
Тішить і зацікавленість старовинною музикою гостей філармонії, свідченням чому є розкуплені квитки ще за кілька днів до концерту! Уявіть! Після смерті Бах був забутий на сто років, а Вівальді – на двісті, але сьогодні їхня творчість навряд чи може втратити для людства естетичну значимість як квінтесенція прекрасного!
Анастасія ЗАДЬОРА