
Сьогодні, 6 жовтня, виповнюється 100 років від дня народження Льва Венедиктова – знаного українського хормейстера, педагога, музично-громадського діяча. На вшанування пам’яті великого музиканта і неординарної особистості пропонуємо увазі читачів матеріал з архіву журналу «Музика». Написаний відомою музикознавицею Галиною Степанченко 10 років тому, ще за життя Маестро, він був прочитаний і затверджений до друку самим митцем, і в цьому його особлива цінність. Авторка дозволила собі лише дещо оновити текст, що обумовлено змінами обставин, спричинених плином часу
Творче життя видатного митця сучасності, Льва Миколайовича Венедиктова варте занесення до Книги рекордів Ґіннесса. 60 років служіння Національній опері України, стільки ж літ педагогічної роботи у Національній музичній академії імені Петра Чайковського. Понад 140 вистав, у яких він виступив як хормейстер-постановник, більше 150 випускників-хормейстерів, котрі розлетілись по різних країнах світу, визнання в Україні й за кордоном…
Лев Венедиктов – приклад справжнього творчого підкорення хорового Олімпу, на якому він – визнаний Майстер. Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, Премії імені Миколи Лисенка, народний артист України та народний артист СРСР, член-кореспондент Академії мистецтв України, удостоєний «Відзнаки» Президента України, орденів «Ярослава Мудрого» V i IV ступенів, командор італійського ордена «Al merito della Repubblica Italiana», 5 разів нагороджений відзнакою «Київська пектораль».
Саме за роки праці Льва Венедиктова у Національній опері хор театру під його керівництвом став усесвітньо відомим, унікальним виконавським колективом, якому підвладні найскладніші творчі проєкти. Його співом захоплювалися слухачі Франції, Німеччини, Швейцарії, Данії, Голландії, Бразилії, Канади та інших країн.

Хочу навести дуже дорогий для Маестро вислів знаного українського диригента Веніаміна Тольби: «Лев Миколайович, безперечно, один із найкращих хормейстерів в Україні. Як із власного досвіду, так і зі слів найстарших хористів можу говорити з упевненістю, що Лев Миколайович належить до четвірки найвидатніших хормейстерів, які працювали в оперних театрах Києва та Харкова – Шток, Ковалліні, Тараканов і Венедиктов… Висока загальна і музична культура, чудове знання вокалу і майстерність хорового диригування, бездоганний смак, тонкий слух і глибоке проникнення в стиль і зміст виконуваних музичних творів сприяли тому, що керований ним хор Київського оперного театру помітно зріс у своїй майстерності, а підготовлені ним вистави досягли концертної довершеності…»
Усе своє життя Лев Миколайович присвятив хору Національної опери України – лише у 89 років (!), відійшов від справ, залишаючись думками зі своїм дітищем. Саме в театрі прийшло до нього справжнє визнання та пошана як до представника духовної еліти України. Театр став його життям, у якому кожний день був наповнений звучанням музичних вистав і відданий служінню високому мистецтву.
Покликання

А починався життєвий шлях Льва Венедиктова у місті Тамбові 6 жовтня 1924 року: в сім’ї подружжя Миколи Яковича та Віри Олександрівни Венедиктових народився син Лев. Мати, прекрасна господиня, берегла спокій і затишок у сім’ї, а батько – відомий на той час регент і композитор, – навпаки, був артистичною, емоційною натурою. Згодом Лев Миколайович напише: «Моїм еталоном у диригентській професії був батько – дуже хороший музикант». У батьківському домі усе було пов’язано з музикою: часто збиралися друзі родини, грали ансамблі, квартети, тріо, співали.
Займатися музикою хлопець почав із шести років у Борисоглібській музичній школі, а потім у музичному училищі. Окрім музики, у нього була ще одна пристрасть – голуби. Лев Миколайович і зараз про це згадує із посмішкою.
Юнак планував навчатися у Мінській консерваторії по класу фортепіано, але почалася Друга світова війна. 17-річний музикант іде в армію. Разом з Ансамблем пісні і танцю Карельського фронту він побував на Волховському, Ленінградському, Карельському фронтах. В архіві родини і досі зберігається безцінна програмка виступу колективу в блокадному Ленінграді.
Упродовж 1941–1954 років Лев Венедиктов пройшов в ансамблі шлях від оркестранта до художнього керівника. У 1944-му на базі цього колективу був створений Ансамбль пісні і танцю Київського військового округу, в якому художнім керівником спочатку був батько Льва Миколайовича.

Любов до музики, яка ввійшла в душу і серце юнака ще з дитячих років, загартувалася у тяжких випробуваннях війни. Хоровий спів ансамблістів, робота оркестрантом, диригентом розвивали талант майбутнього митця, навчали його виразніше і гостріше відчувати можливості хорового звучання, формували й утверджували покликання – присвятити життя хоровій музиці.
І от Київ, весна 1944-го. Лев Миколайович згадує. «Читаю оголошення: “Київська консерваторія імені П. І. Чайковського провадить набір студентів на 1944/1945 навчальний рік…” Це був перший повоєнний набір щойно прибулого з евакуації вишу.
Приймальні іспити проходили на квартирі Михайла Вериківського. І ось прізвища абітурієнтів: М. Берденников, А. Гуменюк, М. Щоголь, Г. Ткаченко, Є. Котельникова, З. Гаркуша, А. Зотова, Л. Венедиктов. Екзаменатори: М. І. Вериківський, Г. Г. Верьовка, Н. Г. Рахлін, Г. І. Компанієць, Е. П. Скрипчинська. Саме Елеонора Павлівна сказала мені заповітні слова: “Ви прийняті”».

Своїми вчителями, яким вдячний завжди, він вважав не тільки Григорія Верьовку та Елеонору Скрипчинську (як декан вона поновлювала його у консерваторії 7 разів!), а й усю славну когорту професорів консерваторії, котрі виховували справжніх музикантів: Фріду Аерову, Лію Хінчин, Михайла Скорульського, Онисію Шреєр-Ткаченко, Аду Герман. А ще, говорячи про студентські часи, Лев Миколайович згадував, що кумиром усіх студентів був Натан Рахлін. А в опері з 1946 року працював Костянтин Сімеонов. Учитися було в кого…
Після консерваторії Лев Миколайович працював художнім керівником Ансамблю Київського військового округу і багато зробив для розширення репертуару колективу, підвищення його виконавського рівня. Про успіхи ансамблю свідчать рецензії на гастрольні подорожі до Англії (1971 р.) та Сомалі (1973 р.), у яких Лев Венедиктов брав участь як диригент. Це було пізніше, а випускні консерваторські іспити він складав із ансамблем (програма на два відділення) й отримав найвищу оцінку.
Визнання
Після успішного концерту в Київській опері 1954 року його запросили до театру на посаду хормейстера (1954–1967 рр.). Невдовзі Лев Миколайович став диригентом (1967–1970 рр.), а з 1972-го – головним хормейстером. Із 1986 до 1991 року Лев Венедиктов був директором оперного театру. З ним театр відкрився після реконструкції 1984–1987 років, у 1993-му набув статусу національного.

Через його творчу особистість пройшов увесь оперний репертуар театру, – а це у часовому діапазоні музика понад двох століть! І в кожному творі – проникнення в особливості стилю, точне відчуття епохи, образного змісту музики. За час роботи в опері Лев Миколайович поставив як хормейстер майже усі її прем’єри: це «Аскольдова могила» Олександра Верстовського, «Кармен» Жоржа Бізе, «Тарас Бульба» Миколи Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Євгеній Онегін», «Пікова дама», «Мазепа» Петра Чайковського, «Борис Годунов», «Хованщина» Модеста Мусоргського, «Аїда», «Набукко», «Травіата», «Макбет», «Реквієм» Джузеппе Верді, «Турандот» Джакомо Пуччині, «Джоконда» Амількаре Понкієллі, «Ромео і Джульєтта» Шарля Гуно, «Війна і мир», «Любов до трьох апельсинів» Сергія Прокоф’єва, «Катерина Ізмайлова» Дмитра Шостаковича, «Норма» Вінченцо Белліні, «Ярослав Мудрий» Георгія Майбороди, «Мойсей» Мирослава Скорика, «Київські фрески» Івана Карабиця та інші.
Велика музична ерудиція Майстра, енциклопедичність знань, талант митця, музичне обдаровання від Бога, високі людські якості – ось що становить його творчий портрет.
Робота диригента хору в опері має свою специфіку. Виконавська інтерпретація хорових сцен повинна зливатись із режисерським баченням усього спектаклю, трактуванням музики диригента-постановника. Лев Миколайович завжди завдячує долі за спільну творчість із такими могутніми талантами, як диригенти Веніамін Тольба, якого він називав академіком оперного мистецтва, могутній Костянтин Сімеонов, фантастичний Стефан Турчак, режисери Дмитро Смолич, Ірина Молостова, художник Федір Нірод, співаки – Борис Гмиря, Єлизавета Чавдар, Михайло Гришко, Лілія Лобанова, Василь Третяк, Микола Ворвулєв, Євгенія Мірошниченко, Анатолій Солов’яненко… У співпраці з цими зірками народжувались у різні роки насправді видатні вистави, які увійшли до золотого фонду українського театрального мистецтва.

Саме за роботу хормейстера-постановника, бездоганне звучання хору Національної опери у виставі Дмитра Шостаковича «Катерина Ізмайлова» Лев Венедиктов отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка, за хорову майстерність в опері Миколи Лисенка «Тарас Бульба» – Премію імені Миколи Лисенка, за довершене виконавське мистецтво та особистий внесок у театральне мистецтво – п’ять «Київських пекторалей».
Усі ці заслужені високі нагороди Лев Венедиктов завжди поділяв із хором Національної опери, який по праву є творінням його душі й таланту. Хор нині знають у всьому світі, про що свідчить численна преса. «Блискуче!», «Фантастично!», «Неперевершено!» – такі визначення ми зустрічаємо у відгуках на гастролі колективу за кордоном.
Маестро розвинув прекрасні традиції попередників і колег А. Ковалліні, Миколи Тараканова, Михайла Берденникова, Володимира Колесника. У кожній виставі він створював високохудожні хорові сцени, завжди трактував хор як одну з дійових осіб музичної вистави. Хор-фон, хор-коментатор, хор-учасник музичної дії, але ніколи – безлика маса співаків-статистів. Спів хору вирізняє темброве багатство, інтонаційно виразне, вокально довершене, особливо об’ємне звучання. Французький режисер П’єр-Жан Валентин під час постановки в Києві «Набукко» сказав: «Я повністю змінюю свою концепцію і ставитиму цей твір на звучання вашого хору…»
Хор оперного театру в руках Льва Миколайовича – не просто «слухняний інструмент». Це сузір’я талановитих співаків, яких дуже вимогливо і з любов’ю підбирав Маестро. Про свій колектив він завжди говорив із душевним хвилюванням і вдячністю. У театрі зараз працює уже п’ятий склад хору, всі співаки – зі спеціальною освітою.
Якось в інтерв’ю Лев Миколайович казав мені: «Це завжди нелегкий момент – увести співака в репертуар хору, – потрібно кілька років. Цю роботу ми ведемо постійно. Зараз склад стабільний і високої якості. У нашому хорі багато по-справжньому талановитих людей. Робота з ними давала мені справжнє задоволення».
Творчі настанови в оперному хорі гідно продовжують втілювати учень Маестро – головний хормейстер Національної опери Богдан Пліш, інші його учні й колеги.
Репетиції Льва Миколайовича завжди були прикладом натхненної творчості, поєднання високої вимогливості у шліфуванні технічних деталей з емоційністю у розкритті образного змісту музики. Здавалося, що диригент легко імпровізує, щоразу своєрідно і талановито. Але за цією невимушеністю стояла ґрунтовна і копітка робота митця над твором. Він завжди вимагав найточнішого виконання найскладніших завдань, які ставляться перед хористами. Відомо, що на сцені можливі втрати у хоровому звучанні, тому на репетиції все мусило бути досконало підготовано.
Лев Миколайович, окрім суто хормейстерської роботи у театрі, успішно диригував і кількома спектаклями: «Арсенал» Георгія Майбороди, «Євгеній Онегін», «Пікова дама» Петра Чайковського, «Бал-маскарад», «Трубадур» Джузеппе Верді, «Манон» Жуля Массне, «Фра-Дияволо» Данієля Франсуа Еспрі Обера, «Царева наречена» Миколи Римського-Корсакова.
Він запровадив і концертні виступи з хором Національної опери. Така діяльність колективу – свідчення великої напруженої праці його керівника. Адже «Реквієм» і Чотири духовні п’єси Джузеппе Верді, «Реквієм» Вольфґанґа Амадея Моцарта, «Дзвони» Сергія Рахманінова, «Олександр Невський» Сергія Прокоф’єва, «Страта Степана Разіна» Дмитра Шостаковича – твори, що потребують високої виконавської майстерності.
У концертному репертуарі хору є й акапельна програма з творів українських композиторів від XVIІІ століття до наших днів: Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Левка Ревуцького, Бориса Лятошинського, Георгія Майбороди… Слід згадати бенефіс хору у 2002 році, який став справжньою музичною подією.
Учні – вчителю
Але є ще одна сторінка творчої біографії митця – його педагогічна робота в Національній музичній академії України імені Петра Чайковського з 1959 року. Професор кафедри хорового диригування (у 1980–1988 роках завідував кафедрою), Лев Венедиктов виховав понад 150 випускників, які зараз працюють у різних країнах світу. Вони керують хорами у США, Канаді, Італії, Греції, Франції, Німеччині, Норвегії, Польщі. Серед його випускників – знані диригенти Віталій і Микола Лисенки, Кирило Карабиць, Володимир Шейко, Богдан Пліш, Анатолій Семенчук, Маріанна Сабліна, Наталія Кречко, Анжела Масленникова, Наталія Нехотяєва, Олександр Лось, Олена Радько, Жанна Зінченко, Тіберій Яцкулинець, Світлана Обручева, композитор Віктор Степурко, музикознавці Галина Степанченко, Ольга Бенч та інші.
Багато його випускників стали відомими керівниками хорових колективів. Усі – об’єднані почуттям великої вдячності Майстру. Кожен із них має венедиктівську школу не тільки диригування, а високодуховної спрямованості служінню мистецтву музики.
На жаль, у 2017 році Маестро не стало, а цьогоріч пішла у засвіти його дружина Мая Павлівна. Красиве творче подружжя – усе життя були разом.
У серцях вихованців завжди зберігатиметься пам’ять про Вчителя. Все, що їм подарувала доля у спілкуванні з видатним хормейстером, вони розвиватимуть далі в сучасній українській музичній культурі. Зокрема, у грудні в Національній філармонії України відбудеться черговий концерт «Учні – вчителю», в якому візьмуть участь представники класу Льва Венедиктова зі своїми хоровими колективами.
100-річчя – знаменна дата, яка стимулюватиме подальше життя творчого спадку Венедиктова!
Галина СТЕПАНЧЕНКО, випускниця класу Льва Венедиктова 1969 року
Друковану версію див.: Музика. – 2014. – № 5. – С. 16–19.