elgar.afisha

27 березня Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України під батутою маестро Наталії Пономарчук вперше у Києві виконає Другу симфонію Едварда Елгара

Українська прем’єра Симфонії № 2 мі-бемоль мажор англійського композитора Едварда Елгара відбудеться на продовження проєкту диригентки Наталії Пономарчук, – виконання усіх симфоній композитора за підтримки Elgar Society. Перша симфонія композитора звучала в Києві у грудні, наприкінці минулого року.

Свого часу грандіозний успіх Першої симфонії створив високі очікування у публіки на новий симфонічний шедевр композитора. І хоча між написанням творів минуло лише 3 роки, в житті композитора сталося багато змін та й світ змінився: бурхливий, впевнений настрій перших років століття спадав, у травні 1910 року помер король Едуард VII, зростала напруженість, кульмінацією якої стала Перша світова війна.

Рецензент The Daily Telegraph відзначає, що «у симфонії є висоти, яких досі не торкався навіть сам Елгар, але ми сумніваємося, що широка публіка одразу усвідомить цей факт». І він не помилився, адже публіка сприйняла прем’єру значно стриманіше за попередню… Хоча ця, рідше виконувана, симфонія Елгара, складніша за загальним задумом, мелодично винахідливіша й тематично різноманітніша.

Існує багато припущень щодо того, хто надихнув Елгара на написання Другої симфонії. Офіційно твір присвячений королю Едуарду VII, але багато дослідників вважають, що натхненною музою стала близька подруга композитора Аліса Стюарт Вортлі. Інші пов’язують твір з особистою трагедією Елгара через смерть його близького друга Альфреда Родевальда в 1903 році, адже саме в той час з’явилися перші чорнові ескізи трагічного маршу симфонії.

Сам Елгар розповів близьким друзям, що симфонія представляє все, що сталося з ним у період із квітня 1909 до лютого 1911 року і пов’язує його із місцями, які він відвідав. Це пояснює слова «Венеція і Тінтагель», вписані в нижній частині партитури.
Адже саме тоді митець відвідав неймовірну Венецію, місцева архітектура якої, за його спогадами, надихнула на початкові мотиви другої частини опусу. Неймовірно зачарувала композитора й лірична краса сільської місцевості та узбережжя Тінтагеля в Корнуоллі, на південному заході Англії, приємно проводячи час з Еліс Стюарт Вортлі та її чоловіком Чарльзом. У листах до Еліс композитор характеризує роботу над симфонією так: «Я виписав свою душу».

Доповнить вечір один із найпопулярніших концертів серед кларнетистів – Концерт для кларнета з оркестром Вольфганга Амадея Моцарта, в якому солюватиме Юрій Набитович, музикант Національного симфонічного оркестру України.

Далі до вашої уваги – уривок з blog of the Kennan Institute авторства Blair A. Ruble:
«…Репутація Елгара як композитора привернула увагу Великої Британії та міжнародної спільноти в перші роки ХХ століття. У 1904 році король і королева вшанували Елгара, відвідавши триденний фестиваль його музики в Ковент-Гардені. Незабаром після цього він був посвячений у лицарі, і його музика здобула популярність, особливо в Сполучених Штатах. Його перша симфонія (1908), виконана в Києві, отримала понад 100 виконань у Великій Британії, Німеччині, Росії, Канаді та США протягом року після її завершення. Потім були й інші високо оцінені твори, починаючи від скрипкових і віолончельних концертів та інших симфоній і закінчуючи вокальними композиціями.

Його твори були одними з перших, записаних на дисках зі швидкістю 78 об/хв. У листопаді 1931 року він відкрив студію звукозапису EMI Recording Studios, відому пізніше своєю асоціацією з The Beatles (і названу Abbey Road Studios після 1976 року).

Попри те, що ім’я Елгара зникало протягом ХХ століття поступово, музика залишалася стандартним елементом концертних програм, особливо у Великій Британії. Відсутність Елгара в Україні була наслідком як суто радянських, так і більш універсальних шаблонів у сумнозвісно нееластичному світі класичної музики.

Репертуар симфонічного оркестру, як відомо, був непривітним до нових творів. Концертна публіка купує місця, щоб почути знайоме. Американські та європейські музичні керівники часом героїчно чинили опір. Тим не менш, концертів на рік не так багато, як і можливих слотів для незнайомої музики.

Радянські оркестри виявилися ще більш жорсткими у музичному відборі, хоча і з політичних, а не економічних причин. Радянські музиканти ступали обережно, щоб не образити своїх політичних наглядачів… Результатом стала культура, що застигла навколо смаків Європи до Першої світової війни…

У класичній музичній культурі повсюдно розвивалися лакуни. Деякі з найсерйозніших творів Елгара, такі як його симфонії і концерти, потребують надто багато місця в обмежених концертних графіках, оскільки для їхнього виконання потрібна майже година… В Україні твори українських композиторів і забутих іноземних майстрів лише зараз відкриваються слухачам…»

За матеріалами пресрелізу