У неділю, 16 лютого в Національному музеї літератури України відбувся творчий вечір народного артиста України, кобзаря Тараса Компаніченка
То було насправді велелюдне (ніде яблуку було впасти ні в залі, ні в суміжних приміщеннях), дивовижне дійство. Тарас Компаніченко – геніальний виконавець, Українець. Музей переповнили шанувальники його творчості.
Вечір став концертом-сповіддю видатного артиста. За кожною піснею чи реплікою – чітка позиція патріота, глибоке знання духовної культури та історії свого народу, чесно пройдений шлях із безліччю виступів на різних сценах в Україні та за кордоном, на Майдані й у прифронтовій зоні нинішньої російсько-української війни.
Вражало неперевершене віртуозне виконання Тарасом Компаніченком барокових кантів, пісень на вірші українських поетів ХVІІІ–ХХІ століть, покладених ним на музику, власних творів. Тарас – унікальний виконавець, напрочуд освічена людина, справжній науковець, професор, який досі, на превеликий жаль, не має цього звання. Він реставрував понад 300 українських пісень часів Ренесансу, Бароко, Козаччини.
Прекрасна музика творилася Тарасовим співом під дивовижне звучання народних інструментів. Серед них – легендарні, що належали відомим кобзарям, а також ті, котрі Майстер сам виготовив.
Щире слово про істинно народного кобзаря сказав лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, письменник і видавець Іван Малкович, назвавши Тараса «людиною нового українського відродження»: «В іншій країні він був би вже почесним доктором багатьох університетів, відзначений усіма можливими преміями, мав би свій театр, брав участь у зйомках кінофільмів».
Усі, кому пощастило бути на зустрічі з видатним сучасником, наповнилися глибиною української культури різних епох, відчули душею дотик до високого, небуденного, самобутнього, дивувалися унікальності, величі таланту справжнього Митця.
Запит на його концерти – неймовірний, вони мали б відбуватися у величезних залах. Дай, Боже, аби всенародна любов до Тараса коли-небудь увінчалася присвоєнням йому Національноі премії України імені Тараса Шевченка. Це буде цілком справедливо за його безумовно подвижницьку 30-річну (!) науково-пошукову і мистецьку працю із повернення українській спільноті загублених у часі раритетів українського музичного мистецтва минулих віків!
Георгій ЛУК’ЯНЧУК
Фото автора статті
