Міжнародні контакти у сфері музичної культури є звичним, ба більше, необхідним явищем. Вони склалися історично з різних причин і можуть мати той чи інший характер.
Наш близький західний сусід – Польща – першою визнала відновлення незалежності України. У 2003 році польське Міністерство культури та національної спадщини організувало міжнародну програму стипендій Gaude Polonia, метою якої є популяризація польської культури та стимулювання співпраці в царині мистецтва. У різних ділянках культури нею вже скористалося майже 700 українських громадян.
У сфері музики вона стосувалася насамперед молодих композиторів, які вже мали фахову освіту, котру здобули в музичних вишах України. Молоді люди проходили піврічне стажування-вишкіл у музичних центрах Польщі – Варшаві, Кракові, Катовіце та інших під керівництвом високофахових польських композиторів і музикологів. Цією нагодою скористалися Світлана Азарова, Золтан Алмаші, Богдан Кривопуст, Остап Мануляк, Марія Олійник, Богдан Сегін, Любава Сидоренко, Богдана Фроляк, Михайло Швед, Олександр Шимко… Нині – це відомі композитори, які на замовлення Польського інституту в Києві написали твори.
Зрозуміло, подібне спрямування сусідів у сфері культури не лише покращувало імідж польського музичного мистецтва, а й сприяло утвердженню суб’єктності України. Мимоволі на думку спадають промовисті слова Вінстона Черчилля, вимовлені в час Другої світової війни: «Якщо ми заощаджуємо на культурі, то за що ми тоді воюємо?»
Ім’я відомої співачки Ольги Пасічник сьогодні широко відоме у світі: оперова і камерна вокалістка, солістка Королівської опери у Варшаві, свого часу успішно закінчила Київську консерваторію (тепер – Національна музична академія України) імені Петра Чайковського. Має у репертуарі понад 40 оперних партій. Участь у театральних виставах успішно поєднує з концертними програмами камерного репертуару (партнером-концертмейстером є її сестра Наталія). Ольга Пасічник виступила в багатьох музичних центрах Европи та світу. Нещодавно у Польщі вийшла 300-сторінкова книга Аґати Квєцінської «Без макіяжу», в якій Ольга Пасічник у формі інтерв’ю цікаво й багатогранно розповідає про свій творчий шлях, специфіку та перешкоди на шляху розвитку вокального мистецтва.
Відомий польський / український дириґент і композитор Роман Ревакович повноцінно та невтомно працює над відкриттям для польського суспільства здобутків української та, відповідно, для українців – польської музики. Наприкінці 1990-х років він організував у Варшаві «Дні української музики», що відтоді проходять щороку. Перед тим очолював чоловічий хор «Журавлі», пізніше хор «Ірмос». Вони гастролювали в Україні, Канаді, США, країнах Европи.
Співпрацюючи з відомими особистостями Польщі, серед яких, композитор і дириґент Кшиштоф Пендерецький, дириґент Антоній Віт, Роман Ревакович набирав досвіду та мистецької майстерності. А сьогодні, в час аґресії рф в Україні, дириґент слушно наголошує на важливості усвідомлення значення музичної культури і відмежування від російського контенту: «Присутність російської музики на сценах світу нейтралізує імідж бандитів із Кремля», – мовить пан Роман. І додає, що в світі люди, слухаючи музику Чайковського чи Рахманінова, здатні думати про росіян: «як вони можуть бути поганими, коли мають у своєму імперському спадку такі імена!?»
Щодо цього факту мусимо усвідомити: в політиці аґресора культура та мистецтво є далеко не останніми, а, навпаки, дуже вагомими чинниками ведення гібридної війни. Маємо ці та подібні зразки російської музики, як висловився один з авторитетних сучасних діячів, «заховати у холодильник», тобто згодом відділити зерно від полови…
Роман Ревакович організував в Україні низку концертів. Окрім того, він понад чверть сторіччя очолює фонд Pro Musica Viva.
Музикант на війні, чи, точніше, композитор, який відчуває причетність до війни, – особлива тема. Відома польська музикологиня, професорка, докторка Данута Ґвіздаланка повідомила мені, що її чоловік, відомий композитор Кшиштоф Меєр не залишився осторонь аґресії рф в Україні. Він написав оркестровий твір «Epitafium», присвячений пам’яті українських дітей, загиблих у цій війні.
Слово композитору: «24 лютого світ потрясла вість про російську аґресію в Україні. У перші дні мало хто міг зрозуміти, що це початок нечуваної брутальної війни, в якій гинутимуть цивільні люді, у тому числі діти, а ми станемо свідками людовбивства й жорстокості, котрі нагадуватимуть найчорніші роки воєн ХХ сторіччя. Росія укотре показує власне жахливе обличчя, яке сторіччями пробуджує страх і є загрозою для сусідніх народів. Це – сутність імперії, яка будувала свою велич на загарбництві, терорі й поневоленні людей, а водночас постійно нав’язувала світові візію “визвольної місії”. В історичному вимірі – то є поверненням до традицій царської експансії, а потім і брутального совєтського тоталітаризму. Падіння срср не припинило імперських амбіцій рф. Вона й надалі готова вживати силу як головне знаряддя міжнародної політики.
Коли надходить чимраз страшніша інформація про російські злочини, я відчуваю щоразу сильнішу потребу реагувати на ці події. Моєю мовою є музика, тому лише за посередництвом звуків я міг відреагувати на все те, що нині коїться в Україні. Упродовж відносно короткого часу написав “Epitafium”, яку присвятив пам’яті безжально замордованих загарбниками невинних дітей. Це короткий твір для оркестру, що триває трохи більше 9 хвилин».
Свідомо не скорочував слова відомого композитора, який не бере безпосередньої участі у війні, але висловлюється правдиво, представляючи погляди реалістичної частини європейців. Звичайно, запропоновані факти міжнаціональної співпраці у царині культури та мистецтва України і Польщі далекі від повноти і вичерпності, але вони промовисто свідчать про їхні значення й вагу в сучасних умовах світу.
Володимир ГРАБОВСЬКИЙ
