Українська академічна музика в умовах пандемії: куди прямувати?

2020 рік кинув дуже багато драматичних викликів у всіх сферах нашого життя, тож зрозуміло, що не міг проминути культуру

У нашому суспільстві високе академічне мистецтво і так не тішилося надто великою підтримкою державних і приватних меценатів, то як же воно виживало в таких екстремальних умовах? Як виявилось, більшість театрів, філармоній, концертних залів долали ці виклики доволі успішно, наскільки це взагалі було можливим на тлі численних карантинних обмежень. Жорсткі міри безпеки змусили керівників і колективи шукати нових форм і способів спілкування з любителями музики, і деякі з цих методів виявилися вельми цікавими й неординарними.

Хотілося б проілюструвати наведену тезу прикладами з діяльності однієї львівської музичної інституції, яка в такій архіскладній ситуації зуміла запропонувати ряд вартих уваги ноу-хау. Йдеться про Львівський органний зал і його молоду команду – директора, диригента Івана Остаповича, його співдиректора Тараса Демка та їхніх колег і однодумців. Позитивний і доволі широкий суспільний резонанс, який отримують їхні ініціативи, дозволяє зробити кілька стратегічних узагальнень, котрі, можливо, матимуть продовження і в музикознавчій дискусії, і в самих культурно-мистецьких акціях. А щоби сприймати інформацію було цікавіше і структурованіше, розкладу її на кілька основних тематичних груп. І нехай це буде містичне число сім, яке символізує повноту звершення задуманого, а в даному випадку відображає прагнення творчого колективу Львівського органного залу охопити найважливіші сфери культурного життя й заповнити «білі плями» в актуальному мистецькому бутті не тільки нашого міста, а ширше – в духовній панорамі України і європейського континууму.

«Театр починається з вішалки», або Сила першого враження

Коли одразу на вході до Львівського органного залу бачиш дисплей, на якому транслюються фрагменти попередніх концертів, інтерв’ю з яскравими творчими особистостями, анонси майбутніх мистецьких подій, коли, перейшовши в умовне фоє, маєш нагоду насолодитись вартісними художніми виставками, що регулярно оновлюються, коли очам відкривається фреска знаменитого художника Генрика Розена, яку відреставрували протягом короткого часу і планують створити поруч камерний мінізал, коли чуєш звучання відремонтованих, відновлених роялів ХІХ століття, – розумієш, що потрапив у мистецький простір, у якому все творить гармонійну цілість.

Ніхто не зможе презентувати наш музичний скарб краще за нас самих.
Так історично склалося, що в українській музичній минувшині надто багато замовчувалось, присвоювалось іншими культурами, нищилось, перекручувалось, принижувалось. Можна над цим рефлексувати, пожалітись, а можна – почати активно відроджувати і впроваджувати цю музику у формах, найбільш відповідних до сучасних потреб і рівня мистецького менеджменту. Саме це і зробили ентузіасти з Органного залу.

Відродження забутих національних артефактів почалося, на мою думку, дуже показово, немовби contra spem spero. Що мається на увазі? Українську музику асоціюють переважно з хоровою і вокальною сферами, та навіть головно з пісенним фольклором. Це загалом важлива ділянка національної духовності, але ж не слід забувати й про те, що європейська культурна спадщина пишається своїми інструментальними та симфонічними полотнами. Тож на подолання стереотипу «українська музика – лише хорова і вокальна» музиканти запропонували великий проєкт «Симфонічні прем’єри», в якому були представлені різноманітні оркестрові опуси митців першої половини ХХ століття Станіслава Людкевича, Романа Сімовича, Романа Придаткевича, Стефанії Туркевич, Антіна Рудницького.

Ці твори суттєво розширили панораму української симфонічної музики, яка до того найчастіше обмежувалася симфоніями Лятошинського і Ревуцького (та й то вкрай рідко виконуваними). Для того був спеціально створений колектив Ukrainian Festival Orchestra, який найчастіше виступає під батутою Івана Остаповича, але співпрацює і з іншими диригентами. Виконання та професійний запис монументальних полотен засвідчили, що музика, перед тим умисно замовчувана, цілком може посісти належне місце в ряду класичних зразків ХХ століття.

Не тільки відроджувати, а й інспірувати сучасних композиторів писати для нас!

Маючи такий чудовий орган, гріх було б не виконувати твори українських композиторів! Але чи багато їх маємо? Трохи музики можна згадати, але ж хотілося би більше! Так виникли креативні проєкти «Звучання Пінзеля» та «Органні прем’єри», в рамках Десятого органного фестивалю відбулись першовиконання творів для органа й камерного оркестру, спеціально замовлених дирекцією залу в сучасних українських композиторів: «Звучання Пінзеля» Богдани Фроляк, «Leopolis Concerto grosso» Віктора Камінського, «Elegia Hrebenica» Золтана Алмаші, Концерт Олега Безбородька. Виконавцями виступили солістка закладу Надія Величко та Ukrainian Festival Orchestra під орудою Івана Остаповича.

Між іншим, така ініціатива зовсім не нова, адже це добре знана європейська практика меценатства, поширена впродовж багатьох століть, завдяки якій ми маємо сьогодні і Високу месу Йоганна Себастьяна Баха, і «Месію» Георга Фрідріха Генделя, і симфонії Йозефа Гайдна. У Львові в 1838–1939 роках (століття!) її успішно здійснювало Галицьке музичне товариство, яке навіть розписувало композиторські конкурси на нові твори.

Відновлення Галицького музичного товариства – міст у минулу традицію з перспективою майбутнього

У лютому 2020 року відновило діяльність Галицьке музичне товариство у Львові. Дирекція Органного залу увійшла в правління, до якого залучено відомих українських музикантів і вчених, а також митців із різних країн Європи. Почесним президентом обрали відому співачку, котра народилась і навчалась у Львові, солістку віденських оперних театрів Зоряну Кушплер. Органний зал став базовою локацією товариства і вже за перший рік його діяльності відбулося кілька цікавих творчих акцій, якими відроджена музична інституція, що об’єднувала професійних музикантів та аматорів, відзначила повернення в активне мистецьке життя. Одним з останніх таких заходів був концерт у передноворічний вечір у сесійній залі міської ради Львова.

Національна музика в медійному просторі – міст у майбутнє з любов’ю до минулої традиції

Зараз різноманітні медіа створюють надто серйозну конкуренцію традиційним проєктам. Отже, слід шукати такі форми презентації академічної музики, які будуть найбільш привабливими для найширшого кола слухачів, у тому числі й тих, хто називає себе «далекими від класичної музики», а для цього створити якісний контент у медіа, щоби національна академічна музика нагадувала про себе у ритмі звичних буднів. Це дуже складне завдання, але при великому бажанні, винахідливості й цілеспрямованості – цілком досяжне.

Як влучно зауважив співдиректор Органного залу Тарас Демко, «ми творимо сенси та артефакти, які, з’явившись один раз, лишаються у культурній спадщині назавжди. Вони збагачують кожного українця». Я б навіть розширила його твердження: «збагачують кожного, хто зацікавиться нашими ініціативами, а навіть тих, які потрапили на наші сторінки – сайти – промоакції випадково». Чи подобається нам це, чи ні, але зараз будь-які мистецькі ініціативи, які не заявили про себе в соціальних мережах, не мають можливостей онлайн-презентацій, ігнорують мобільний зв’язок, отримують дуже невеликі шанси привабити ширше коло публіки. Ці можливості прекрасно використали «герої» нашої публікації.

У цьому місці дозволю собі трохи статистики, бо без неї важко уявити розмах їхньої промодіяльності. Отже, 100 записів класичної музики в перші місяці локдауну з березня до червня зібрали в ефірі понад 3 000 000 слухачів. Тоді ж розпочалися безкоштовні онлайн-концерти (їх провели аж 70!), а для популяризації і знайомства з творчістю провідних національних композиторів організували онлайн-лекції про українську музику від музикознавців Галицького музичного товариства. 20 лекцій було надано у вільний доступ. Розрахована передусім на молодіжну аудиторію промокампанія «Органна мемарня» у Telegram теж отримала значний суспільний резонанс. Проєкт «Українське наживо: Радіоподкасти про українську музику» переміг у конкурсі Львівської міської ради «Фокус на культуру».

Та особливу увагу варто звернути на створення першого мобільного додатку про українську класичну музику Ukrainian Live Classic, що став переможцем конкурсу Українського культурного фонду. В цьому додатку кожен, хто його завантажив, у вільну хвилину може познайомитись як з українською академічною музикою минулого й сучасності в якісних аудіо- та відеозаписах, так і прочитати стислі інформативні статті про українських композиторів. Уся інформація опублікована українською та англійською мовами, тож має шанс вийти далеко за межі держави.

Зберігаємо усі здобутки і розширюємо спектри діяльності

Загальна цифра 330 концертів у Львівському органному залі за кризовий 2020 рік говорить сама за себе (з них 70 концертів, як згадувалось вище, у форматі онлайн під час локдауну). Звісно, традиційні форми імпрез ніхто не відкидав, так само необхідним елементом кожної інституції філармонійного кшталту є фестивалі. Частина з них продовжується вже тривалий час – як, наприклад, органний фестиваль, що в 2020 році відсвяткував перший десятирічний ювілей.

Утретє проводиться і Людкевич-Fest – фестиваль української класичної музики. Особлива увага приділяється творчій спадщині «патрона» заходу – Станіслава Людкевича, зокрема цьогоріч виконувались його Скрипковий і Фортепіанний концерти (у програмі зазначалися два фортепіанних концерти, але, як стверджувала професорка Стефанія Павлишин, йдеться про один тричастинний твір, частини якого композитор писав зі значним часовим відривом). Їх виконали оркестр Ukrainian Festival Orchestra під дириґуванням Івана Остаповича, солісти – відомі львівські музиканти: скрипаль Адріан Боднар, піаністи Марта Кузій та Андрій Макаревич. Про це був записаний фільм, здійснений компанією Flammacor (знову згадуємо ключовий меседж колективу: музичний твір не просто прозвучав один раз, він повинен залишитись для значно ширшого кола меломанів і перейти до нащадків).

Із думкою про ширше коло поціновувачів серйозної музики і Людкевича як одного з найвидатніших представників львівської музичної культури в листопаді 2019 року відбулась міжнародна конференція за участі вчених з України, Німеччини та Польщі, а на основі її матеріалів спільно з Галицьким музичним товариством видано книгу «Людкевич у фокусі 21 століття».

Не замикаючись у власному колі, музиканти Органного залу активно співпрацюють з іншими колективами, що так само прагнуть до оновлення форм і змісту національної музики. Про це свідчить, поміж іншого, і участь Ukrainian Festival Orchestra в підготовці й запису інноваційної опери, присвяченої світлій пам’яті Василя Сліпака, «Ukraine – Terra Incognita» композиторки Марії Олійник і режисерки Уляни Горбачевської, яка поєднала архаїчний спів давніх українських пісень, симфонічну музику, фрі-джаз, відео-арт і футурофолкові костюми.

Якими б значними не були наші досягнення сьогодні, завтра вони мають бути ще значнішими

Це гасло не раз доводилося чути в розмовах із колегами з Органного залу. Вони мають дуже цікаві, різноманітні й амбітні плани. Іноді видається, що це мрії зі сфери фантастики, але, як показує минулий рік, не раз навіть цілком химерні ідеї вдавалося вельми успішно втілити в реальності. Тож, «тримаючи інтригу», очікуємо нових вражаючих звершень від Львівського органного залу у нашому культурному бутті.

Любов КИЯНОВСЬКА