Василь Васильович Безкоровайний (1880— 1966) — український композитор, диригент, піаніст, музичний діяч.
Навчався у Тернопільській українській гімназії та Учительській семінарії, співав у церковному хорі. Об’єднав навколо себе друзів у гімназійний смичковий оркестр. Згодом Василь Безкоровайний студіював у Львові — в Політехніці та Консерваторії одночасно. Його вчителями були професори С. Невядомські та М. Солтис.
Змушений був зробити перерву на кілька років для лікування на Адріатиці та Гуцульщині. Після повернення продовжував студії на філологічному факультеті Львівського університету. Потім протягом двох років працював в академічній гімназії і водночас у Вищому музичному інституті у Львові. Переведений у Новий Торг на Лемківщині, пробув там три роки. Згодом учителював у Станиславові, де організував хор «Боян» і диригував ним, заснував музичну школу.
У 1912 р. Василь Безкоровайний переселився до Тернополя, де став учителем української гімназії та диригентом місцевого хору «Боян». У 1919 р., коли польське військо окупувало місто, був заарештований і ув’язнений у Сталкові біля Каліша. Після повернення до Тернополя організував філію Львівського Вищого музичного інституту, а в «Бояні» — оркестр. Коли національні взаємини в Польщі загострилися, В. Безкоровайного перевели до Золочева, а там звільнили. Не маючи інших обов’язків, він зайнявся організаційною працею: заснував філію Музичного інституту, смичковий і духовий оркестр, драматичний гурток. У 1935 р. повернувся до Тернополя. Тут народилися «Думи мої» — партія тенора в супроводі оркестру, три сонети, два ноктюрни, оркестровка оперети «Наталка Полтавка», музика до п’єси «Мина Мазайло» М.Куліша. Вже тоді він видрукував 56 творів, а ще біля 30 мав у рукописах.
У 1944 р. виїхав разом з Львівським оперним театром (де працювала його дружина) до Австрії. На чужині звернувся до релігійних мотивів, написав твори для скрипки з фортепіано. З 1948 р. жив у Баффало (США). Керував українським хором, вчив гри на фортепіано, акомпонував на концертах, писав композиції. Високу оцінку публіки і рецензентів здобула його «Українська різдвяна увертюра», яку вперше виконав симфонічний оркестр на концерті у листопаді 1956 року.
