Віктор Власов – митець-явище (до 85-річчя від дня народження)

82

«Не будь Власова на світі, доля сучасної баянної музики була б дещо іншою».
Рішар Гальяно

Абсолютно переконаний у тому, що дорогий моєму серцю Віктор Петрович Власов – відомий український композитор, баяніст, педагог, музично-громадський діяч, котрий в осінні дні поточного року відзначає 85-річний ювілей, – це явище, причому далеко не випадкове. Особистість і творчість Власова треба, на мою думку, усвідомлювати, як певну закономірність, що увібрала в себе багатогранність і різнобарвність нашого дуже непростого часу.

Починаючи від 1965 року і до сьогодення творча діяльність Віктора Власова нерозривно пов’язана з роботою в Одеській державній консерваторії (нині національна академія) імені Антоніни Нежданової. У цьому навчальному закладі протягом 1974–1982 років Віктор Петрович очолював кафедру народних інструментів. Із 1993 року він – професор цієї кафедри, з класу якого вийшли десятки талановитих музикантів. Слід звернути особливу увагу на те, що це не тільки лауреати різних виконавських конкурсів (до такого мірила оцінки педагога, на мій погляд, далеко не досконалого, ми вже якось звикли, вірніше, нас привчили), але й випускники, які згодом стали композиторами, диригентами, теоретиками, педагогами.

За цей час Віктор Власов удостоївся звання лауреата Всеукраїнського композиторського конкурсу на кращий твір для народних інструментів. Поетапно він став членом трьох(!) творчих спілок України (Спілки композиторів, Спілки кінематографістів, Національної всеукраїнської музичної спілки). У 1993 році Указом Президента України Віктору Петровичу Власову присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України». Перелік численних нагород Віктора Петровича можна продовжувати далі, але мова сьогодні про інше…

«Так хто ж він, наш шановний ювіляр Віктор Власов, – може запитати непересічний читач, – композитор, педагог чи виконавець?» Гадаю, не буде помилкою відповісти так: і перше , і друге, і третє, що само по собі в наш час уже можна вважати явищем, із чого я власне й почав.

Якось, майже 20 років тому під час підготовки до друку нашої спільної книги-діалогу «Віктор Власов» музикант жартома зауважив, що протягом усього періоду роботи в консерваторії намагався бути, говорячи російською мовою, і «писателем, і «игрателем». Від себе лише додам (але уже цілком серйозно): напрочуд успішним і результативним.

Судіть самі: як педагог-практик і методист-теоретик Віктор Петрович написав і видав цілу низку серйозних, багато в чому новаторських праць («Методика роботи баяніста над поліфонічними творами», «Школа джазу на баяні та акордеоні», «Способи виконання штрихів на баяні», «Виконавська інтерпретація джазових стилів на баяні» тощо). З 1955 до 1963 року Власов був солістом Одеської обласної філармонії, виступав із сольними та ансамблевими програмами, тривалий період був першим виконавцем власних творів.

І все ж головним, магістральним шляхом творчої діяльності Віктора Власова (із чим погоджується і герой нашої статті) з 1960-х років є композиція. Це, я вважаю, ще одна деталь, яку можна сміливо назвати явищем, бо вершини композиторського олімпу він штурмував переважно сам, не маючи офіційної композиторської освіти.

У другій половині 1960-х митець створює чисельні камерно-інструментальні та вокальні опуси, пише музику для кіно і телебачення – загалом до понад 25-ти художніх фільмів Одеської кіностудії («Продавець повітря», Причал», «Порт», «Гу-га», «Трень-брень» та інших). Не раз, а головне – небезуспішно звертається композитор і до музичного театру. Всі три опери Віктора Власова («Снігова королева», «Гранатовий браслет», «Білі троянди») були успішно поставлені на сцені оперної студії Одеської консерваторії. Його ж музична комедія «Блиск і злиденність Молдаванки» та музична казка для дітей «Витвори шибеника» також побачили світло рампи в багатьох українських театрах й отримали не тільки позитивні відгуки преси, а й гарячий слухацький прийом.

І все ж, у яких би жанрах не працював митець, головний творчий поклик його душі звернений до народних інструментів, і насамперед до улюбленого баяна. У зв’язку з цим Віктор Петрович частенько, звичайно жартома, каже, що знає тільки одного унікального композитора-новатора, який навіть оперну та оркестрову музику створює з баяном на колінах.

Академічну баянну творчість Віктора Власова можна умовно поділити на три етапи.

Перший (1955–1975) пов’язаний з оволодінням традиційною мовою і класичними формами, які домінували в той час у баянній музиці (три концерти для баяна з оркестром, п’єси «На ярмарці», «На вечірці», «На трійці», «Експромт», «Скерцо», «Токата», «Тарантела» та інші). Виразний мелодизм, свіжість гармонії, ритмічна винахідливість, глибинне відчуття природи інструмента – все це привертало увагу виконавців до творів молодого автора, які друкували музичні видавництва Києва, Москви, Ленінграда (тепер Санкт-Петербург), включали до конкурсних і навчальних програм тощо.

Другий етап (1976–1990) спричинений появою і розвитком нового репертуарного напрямку в баянно-акордеонному мистецтві – активним розповсюдженням готово-виборних інструментів і кардинальними змінами в образно-інтонаційній сфері оригінальної літератури (Ноктюрн, Сюїта-симфонія, Веснянка, Гаївка, Колядка, Соната-експромт «Буковинська»). У цей же період Віктор Власов робить надзвичайно вагомий внесок у створення репертуару для дітей («Дитячий альбом» та «Альбом для дітей і юнацтва»).

Відомо, що для малечі писати важко. Крилатий вираз про те, що в цій сфері «слід працювати дуже добре, – як для дорослих, тільки краще», – є цілком актуальним. У дитячій музиці Власова чутно, що він любить цю аудиторію, розуміє її потреби й звертається до юних музикантів з гідністю та повагою. Вище згадані два альбоми – це надзвичайно яскраві, думаю, поки не в повній мірі оцінені талановиті роботи композитора.

Початком третього етапу баянної творчості Віктора Власова (з 1991 року) слід вважати створення сюїти «П’ять поглядів на країну ГУЛАГ». Цей опус, а також «Infinito», «Телефонна розмова», Триптих на тему картини Ієроніма Босха «Страшний суд», «У сузір’ї Центавра» цілком відповідають духу та нерву нашого непростого часу. У названих творах містяться всі характерні прикмети музики сьогодення: сонорні звучання, сучасні гармонічні комплекси, наявність перформансу, наскрізні форми, полістилістика тощо. Саме ці риси академічного доробку Віктора Власова, на рівні з іншими, про які йшлося раніше, забезпечили йому вільний, «безвізовий», якщо так можна сказати, режим переміщення не тільки вітчизняними, а і європейськими та заокеанськими концертними майданчиками.

Практично всі баянні твори Віктора Власова видані, а більшість із них – не раз перевидані музичними видавництвами України й багатьох країн світу. На перший погляд, здається, – ось вона, більше ніж серйозна підстава для торжества автора. Але замість задоволення із вуст Віктора Петровича я з великим подивом чую абсолютно інше: «Сьогодні як композитор я почуваюсь якось дуже незручно перед колегами, адже на моєму робочому столі не залишилося практично жодного (!) не виданого баянного твору». Як вам такий далеко не стандартний хід думки?

Наведу ще один приклад. 2004 рік, Київ. Одразу після виходу друком нашої уже згаданої вище спільної книги-діалогу Віктор Петрович дуже обережно, з якимось особливим почуттям взявши до рук так званий «ще гарячий» примірник видання, якось збентежено й трохи замислившись сказав: «Знаєте, Анатолію Андрійовичу! Показувати цю книгу в консерваторії мені буде незручно…»

Зізнаюся, це загадкове, тихе «незручно» допомогло мені відкрити ще одну дуже важливу рису людської натури Віктора Петровича і додати новий штрих до його портрета. Рису цю, що зветься в народі скромністю, віяння нашого бурхливого часу, на жаль, майже «витравили» з душ людей, особливо надто прагматичної молоді. Тим привабливішими на цьому тлі виглядають такі «старомодні митці-динозаври» з людським обличчям. Але це так, між іншим…

Окрім баяна, композитор пише й для інших народних інструментів. Перш за все – це твори для бандури та бандури з голосом (вокально-інструментальна сюїта на вірші Романа Бродавка «Некоханих жінок не буває», Концерт для голосу та бандури).
У різні роки Віктор Власов створив низку цікавих концертних п’єс для балалайки («Гаївка», «Одеський дворик», «Візьми мене з собою») і домри (Скерцо, «Пантоміма», «Пале-Рояль»).

Невелика за обсягом творчість Віктора Власова для оркестру народних інструментів характеризується самобутністю та особливою виразністю письма, нестандартністю сюжетів («Шлях до Бабиного Яру», «Дівчина і море», «Французький бульвар», «Кафе Фанконі»).

Як виконавці, так і дослідники творчості композитора приділяють особливу увагу естрадно-джазовій гілці його баянної творчості. У цій галузі ім’я Віктора Власова, без перебільшення, стоїть поряд із такими визнаними грандами світового масштабу, як Андре Астьєр, Астор П’яццолла, Френк Марокко, Рішар Гальяно. Український митець прекрасно знає сучасний інструментарій, а головне – основні елементи джазової естетики, що зробило його твори «приреченими» на всесвітнє визнання. Віктор Власов – один із дуже небагатьох сучасних авторів, які змогли у творчості найбільш повно охопити всі відомі на сьогодні популярні джазові стилі, залишивши при цьому свій яскравий автограф у кожному. Особливе місце в джазовому доробку композитора займають такі масштабні твори останніх років, як Концерт-бенд «Для баяна із джаз-бендом», два «Джаз-концертино» (для домри й для бандури), «Скерцо-концертино» для балалайки (усі три з камерним оркестром).

З автором статті

Звичайно, я розповів про Віктора Власова далеко не все (це – окрема тема для більш розгорнутих літературних і науково-дослідних форм). Але на завершення хотілось би ще раз віддати належне винятковому обдарованню нашого дорогого Майстра. Ювіляр подарував нам багато прекрасних музичних творів, глибоких навчально-методичних робіт і хвилюючих зустрічей, які приносили, приносять, і, переконаний, іще приноситимуть усім нам величезну професійну та людську насолоду.

Многая літа Вам, дорогий Вікторе Петровичу!

Анатолій СЕМЕШКО