Опера-Міф пам’яті Василя Сліпака побачила світло рампи

105

У День захисника і захисниць України у Львівському національному оперному театрі відбулася прем’єра опери-Міф «Ukraine – terra incognita»

Рік тому прем’єрі в театрі завадив карантин і опера-Міф вийшла у форматі online. Цей сміливий потужний проєкт здійснили молоді, талановиті, творчо-амбітні та фанатично віддані своєму дітищу музиканти, актори, художники, відео-акустичні профі, менеджери, які зорганізувались у своєрідний клуб «Молода опера». Зібрала їх Пам’ять про славетного земляка – співака та воїна, Героя України Василя Сліпака. Йому й присвятили оперу-Міф, що несе певний символічний смисл: адже «МІФ» був позивним Василя-воїна.

Упродовж майже трьох годин усі, кому пощастило бачити-слухати прем’єру, занурювались у магію архаїчних народних пісень, пронизаних, за Гоголем, «високою мудрістю простоти». Зіткана з прадавніх ритуальних та обрядових дійств, образна тканина опери несе сакральні надзнаки про вічні цінності. П’ять її частин-міфів («міф як істина», Ярослав Грицак) – Рід, Дім, Любов, Степ, Залізне Серце – ретранслюють духовні смисли й чуттєві образи національної пам’яті, розгортають пісенну реконструкцію духовного коду України.

Через прадавні легенди, міфологічні перекази твориться міфологема сучасності, де героєм є Воїн-захисник (Залізне серце), яким, не випадково, завершується опера-Міф. Автентичний ареал опери озвучує історичний єднальний наратив: пісенні скарби Київщини, Полтавщини, Кіровоградщини переплітаються з фольклорними джерелами Полісся, Гуцульщини, Закарпаття, Кубані. Автентичний спів поєднується з модерною симфонічною партитурою і сучасною хореографією, free-джаз із текстами народних легенд, новітні відео-акустичні засоби із заворожливою грою світла та химерними костюмами. І все це звернено, за словами письменника Юрія Андруховича, «до архетипних струн, глибинних кореневих речей».

Творча ідея належить арт-директорці проєкту – відомій режисерці, співачці, дослідниці автентичного співу Уляні Горбачевській. Співавторкою партитури є випускниця Львівської національної музичної академії та Королівської консерваторії в Гаазі (Нідерланди), композиторка Марія Олійник. Але є ще одна людина, без якої опера не зазвучала б у всій первозданності народної музичної творчості. Ім’я її Домініка Чекун.
Рідкісна майстриня давнього співу, берегиня фольклору північного Полісся, пані Домна (як її з любов’ю величають) передає безцінне мистецтво співочій молоді. У свої 86(!) вона, з її слів, пам’ятає 150 пісень, кожна з яких складається мінімум з 8-10 куплетів. Унікальний спів пані Чекун лунав у соборі святого Володимира у Парижі, її запрошували як особливу гостю до участі у проєкті «Ковчег України», записи увійшли до аудіоколекції світової спадщини традиційної музики ЮНЕСКО.

Пані Домініка виявилась чудовим педагогом, а учні – виконавці опери – напрочуд талановитими: адже опанувати складну старовинну техніку народного співу далеко не просто. Передавала вона те, чого навчили її бабуся і батьки: «…так співати, як співали в моїй родині, щоб відчувалося глибоке і тисячолітнє моє коріння».

Власне, тому радше говорити не про авторів, а творців опери – це десять співаків-акторів, які проспівують і «розшифровують» змісти-смисли пісень, що формують масштабну мозаїчну партитуру та об’ємний сюжет опери-Міф, це музиканти оркестру Ukraine Festival Orchestra під орудою Тараса Вергуна, імпровізатори на саксофоні, перкусії, народному інструментарії Ігор Гнидин, Михайло Балог, Ришард Лятецький, хореограф Артем Шошин – провідний соліст добре знаного і керованого Раду Поклітару «Київ Модерн-балету», це також художники зі сценографії і костюмів Володимир Олещук, Марта Ваххольц і відеоарт (VJ group CUDT).

Виконавцями опери є молоді, гарні, талановиті львівські актори-співаки: Микола Береза (режисер Театру імені Леся Курбаса, котрий зіграв головну роль у фільмі «Червоний»), Ярослав Федорчук (фільми «Брама», «Наші Котики»), Сергій Бадюк (фільм «Чорний Ворон», учасник гурту «Чорноморці»), а також Марко Свіжинський, Денис Іванів, Софія Лешишак, Андріана-Ярослава Саєнко, Катерина Смірнова, Ольга Баландюх. Два квінтети (жіночий і чоловічий) міфотворять дійство, головними персонажами якого є обрядові пісні. Більшість з озвучених архаїчних пластів майже невідомі, деякі з них представлено вперше («Ой воли мої половейкії», «Циганочко, ворожечко», «Ой на горі сухий дуб»).

«Особливу радість відчуваєш, коли відшукуєш таку пісню не в пісеннику, а у виконанні носія традиції», – коментує Уляна Горбачевська. На думку майстрині, важливо не лише відтворювати первозданне народне співоче мистецтво, а й знаходити «персональний звук» співака. Саме такий «персональний» голос кожного з десяти акторів і створює багатоголосся характерів, поліфонію сюжетних ліній. Передусім це неповторний спів самої Уляни Горбачевської, шо сприймається як головний персонаж дійства. Кожен зі співаків веде сольну партію-пісню або стає учасником ансамблевих і хорових ритуалів. Мелодичні інтонації їхніх голосів продовжуються в пластиці тіла, рухах рук, трепеті пальців, які «гаптують» пісенну тканину та моделюють відеоінсталяцію із ліній-барв на екрані.

Перші три міфи (Рід, Дім, Любов) оповідають про творення Роду, коріння якого – жіноче й чоловіче начала, про життєдайні пори року, закарбовані у веснянках, купальських «ігрищах», весільних обрядах. У сцені «Весни-зародженні» гурт юнок (натяк на матріархальний період?), спочатку вимовляючи окремі звуки, склади, відтворюючи щебетання пташок, вигукуючи заклички, далі виспівує мрії-веснянки («Весняночко-паняночко», «На кладочці стояла», «Пора мо іти в решето», «Скакав воробейко»…). У сцені «Літо» з’являється гурт юнаків, який єднається з дівочим у запальних купальських ігрищах із жартами-залицяннями («Коло млина», «Ой кину я кладку», «Як посію я рожу»), переходячи далі в ритуальні весільні пісні (сцена «Осені-весілля»). На фоні низького чоловічого протяжного співозвука (бурдону) лунають неймовірної краси піснеспіви, що нагадують древнє багатоголосся («Котилася ой да зоря з неба», «Як чесала мати дочку», «Скачу, скачу свесті»). Протяжний гуртовий спів і ліричне дівоче соло, різноголосе гомоніння й зухвалі хлопчачі вигуки, жартівливі сценки з танцями босоніж викликають в уяві барвисті картинки сільського побуту, що нагадують художні полотна Миколи Пимоненка, Сергія Васильківського.

«Міф Дому» відтворює «вічні» життєві замальовки: Дім, де мати колисає дитину, і чоловіча варта, яка його оберігає. Два гурти – жіночий і чоловічий ведуть «ролі» у поліфонічному звучанні. Ніжні колискові («Ой ходить сон коло вікон», «Беньки бубеньки», «Люляй люляй», «Замаю я колисочку», «Ой спи, дитя, колишу тя») супроводжують гру-вимовляння перших звуків дитини. На цьому тлі з’являється нагадування-пересторога про ворога – козацька казка-притча про молодих дубочків, наляканих чужинцями, які прийшли у зелену діброву з сокирами. «Жахнулися молоді дубчаки, шкода їм землю сю покидати, де їх коріння переплелися з коренями їхніх дідів і прадідів, де трава така пишна. А старий дуб похитав своїм верхів’ям і спокійно мовив: “Нема вам чого боятись, бо біля жодної сокири нема топорища. Тож запам’ятайте: допоки між нашими ворогами немає нікого з нас, ніякий ворог нам не страшний…» Ця перша тривожна притча наче попереджає про драматичні дії міфів «Степ» і «Залізний воїн».

Але їм передує «Міф Любові»: монтаж пісенних і танцювальних «кадрів», що нагадують сторінки поетичного кіно («Тіні забутих предків»). Стихія шаленої ритміки створює картину буяння молодості й первозданної енергії, яка об’єднує всіх у коло «диких танців» («Ой не ходи, Барабашу», «Як пішов я до Солохи»). А далі коло розбивається на пари переплетених у ніжних пестощах рук і пальців. Одночасний спів пісенних дуетів складає дивовижну поліфонію, яка поєднується у два гурти і згодом стає спільним хором («Сізих мої два голуби», «Як піду я»). Завершує дійство заворожливе жіноче соло («Ой воли мої половейкії»), що звучить на фоні протяжної лінії басових чоловічих голосів.

Два наступних міфа («Степ», «Залізне серце») «перекидають місток» уже в наш час – у грізні, драматичні події ХХІ століття. Степ як Майдан, як поле бою, що триває понад тисячу років. Степ як сучасний міф про Чоловічий дух, про Залізне Серце Воїна, що боронить Рід, Дім, Любов. На тлі палаючого Степу, жорстких, набатних ритмів виринає жіночий голос-спів – як символ первозданного Роду, як символ України Terra Inkognita, зрозумілу й відому тим, хто відчуває і зберігає її духовні коди і Пам’ять серця…

Ось таку пісенну «біографію» й архетип Роду, ось таку вертикаль археологічних глибин національної пам’яті запропонувала опера-Міф. Наповнені красою давніх мелодій, мудрістю народних обрядів, п’ять міфів здатні розкрити для багатьох і багатьох справді ще невідому їм країну.

Створена молодими митцями, опера-Міф украй потрібна, передусім у самій Україні, її варто слухати нашим співвітчизникам і воїнам, які боронять наш Рід і Дім. Можливо, цей новаторський твір ще не знайде свого місця на світовому ринку сучасної опери, де превалюють епатажні засоби й спецефекти, а музична драматургія підпорядкована насамперед зовнішнім видовищним і акустичним ефектам, де фольклорне спрямування сприймається не більше як національна екзотика. Хоча в цьому сенсі опера-Міф «Ukraine – terra incognita» навпаки, долає і руйнує усталений стереотип. Адже через глибинну народну культуру, духовні струни її творці звертаються до основ і цінностей людського буття і спонукають вслухатись у себе, відчути себе причетним до витоків свого Роду, Дому. (Не випадково в Харкові майже водночас відбулась ще одна прем‘єра сучасної української опери «Вишиваний. Король України», автор музики якої – Алла Загайкевич. Зовсім інакша за стилем і засобами, ця опера теж звертається до теми української історії, її легендарних героїв як пошуку національної ідентичності.)

Опера-Міф «Ukraine – terra incognita» вийшла за межі Львівського театру й охопила online понад 12 тисяч глядачів з усього світу, і їхня кількість зростає із новими переглядами. Спеціально для трансляції українські розробники Ukr.Stream-Glоbal Streaming Services, які робили стріми з Революції Гідності та є продюсерами номінованого на «Оскар» фільму «Зима в огні», створили програму «Віртуальна опера». Завдяки цій програмі глядач у будь-якому куточку світу вперше міг власноруч перемикатися між камерами, обираючи об’єкт споглядання, а зйомка з відеосистеми «DynamiCam» надавала можливість відчути себе присутнім на сцені.

Для поширення глядацької аудиторії організатори створили своєрідну «Платформу амбасадорів Опери-міф», яка зібрала понад сто осіб та організацій із 30-ти країн. Здійснення проєкту уможливили YMCA Lviv та Фундація Василя Сліпака за підтримки Українського культурного фонду.

Леся ОЛІЙНИК, Львів–Київ

Автор фото – Ростислав ПАВЛИК