Євген Савчук про Кшиштофа Пендерецького
На спомин маестро світової слави Кшиштофа Пендерецького із сумної нагоди першої роковини його відходу у засвіти
Мої спогади про видатну мистецьку постать ХХ–ХХІ століть Кшиштофа Пендерецького не мають на меті робити які-небудь музикознавчі висновки, аналізувати його композиторський стиль, окремі твори, – надто велика фігура як для мого скромного досвіду контактів із його музикою і тим паче з ним особисто. Хоча через асоціації зі звуковими образами можна дізнатися про людину часом більше, ніж усяким іншим способом.
Про Пендерецького вже написано, сказано і ще буде написано багато армією музичних критиків – як польських, так і всього світу, професіоналів і аматорів, утім деякі з них тільки пишуть, однак не торкалися його звуків власними руками і серцем. Моє завдання більш локальне, але важливе: оцінити вплив творчості Кшиштофа Пендерецького на сучасне музичне життя, на мене особисто і людей, із якими я працюю. Не претендую на виключність своїх думок і викладатиму про події так, як їх бачив і мав до них особистий стосунок.
Моє перше знайомство з іменем «Кшиштоф Пендерецький» відбулося дуже давно і не персонально, а через партитуру музичного твору. 36 років тому один мій колега-хормейстер подарував деякі ноти, серед яких була музика тоді вже відомого в світі композитора. На той час у нас такі записи хорових творів вважалися дуже екстравагантними. Крім традиційного нотного стану – ціла система умовних позначень, графічні, буквенні, цифрові, чистий простір білого паперу без нотного стану на паузах і т. ін.
Під час першого приїзду маестро до Києва в 1999 році на одній із прес-конференцій (я був присутнім) він зізнався що, як і всі молоді композитори, пройшов певний шлях у пошуках власного творчого стилю і самого себе. Все це він із гумором пояснив і закінчив приблизно так: «Раніше я писав музику догори ногами, але тепер думаю, що пишу догори головою».
Прес-конференція відбувалася в Київській філармонії при великій кількості представників преси, композиторів і музикознавців. Приїзд до Києва такої визначної особистості викликав ажіотаж. Національна хорова капела України «Думка», якою я керую, готувалася до виконання знаменитого твору Кшиштофа Пендерецького «Credo» для солістів, симфонічного оркестру, мішаного хору та хору хлопчиків. Виконавці: Симфонічний оркестр Київської національної філармонії, Національна хорова капела України «Думка», хор хлопчиків Київської спеціалізованої музичної школи імені Миколи Лисенка.
Група прекрасних польських солістів прибула разом із маестро – їх гаряче зустрічала київська публіка. За день до концерту на зведеній репетиції був повний зал музикантів, композиторів, музикознавців, студентів музичної академії. Усі захоплено ловили кожен його жест дещо специфічного диригування, кожне слово під час усних зауважень.
Я, як художній керівник хору, мав щастя бути в творчому контакті з маестро і з задоволенням сприймав його авторські вказівки. Його делікатність, інтелігентність вражали. Ще тоді я помітив, що маестро майже не відпочивав. У перервах його відволікали не завжди тактовні люди й при цьому він встигав записати в свою нотну книжечку якісь музичні теми, ідеї, напевно для наступних творів.
Концерт пройшов із величезним успіхом. В історії капели «Думка», в моєму особистому житті, в музичному житті України відбулася дуже важлива мистецька подія, яка мала щасливе багаторічне продовження. Мабуть маестро був задоволений, бо попереду нас чекали нові прекрасні творчі проєкти з музикою Пендерецького.
Одним із таких було виконання в Києві його Восьмої симфонії на вірші німецьких поетів. Відомо, що у нескінченних музикантських мандрах по світу маестро збирав дерева різних порід і висаджував у своєму саду, який, за словами очевидців, був досить великим. Думаю, що ця захопленість і надихнула його на складну і цікаву тему: життя, розвиток і смерть дерев, філософія існування в свідомості людини, спільність часу й душі у дерев і людей тощо.
Оскільки тексти були німецькою мовою, хору довелося більше працювати над вимовою. Нам дуже пощастило – маестро працював над музикою у нас, на базі «Думки», ще до зустрічі з оркестром. Окрім репетиційного приміщення, я віддав йому свій кабінет і мав щасливу нагоду пізнати його ближче, частіше спілкуватися і ще раз пересвідчитись у його людській доброті, освіченості й мудрості. Одночасно ми відчували величезний магнетизм і силу його музичного мислення.
Перше виконання Восьмої симфонії Пендерецького в Києві пройшло з великим успіхом. У ті щасливі дні я зробив велику кількість фотографій під час його репетицій із хором, зустрічей з пресою, у своєму кабінеті. Один із таких портретів я йому подарував під час наступного приїзду «Думки» до Польщі, передав через його дружину пані Ельжбету. Другий портрет сам маестро мені підписав своєрідним чином – намалював кілька нот на нотному стані з датою і підписом. Цей портрет і сьогодні висить у моєму кабінеті. На згадку про ті прекрасні репетиції маестро сфотографувався з усім колективом. Частину цих та інших фотографій я з приємністю передаю Міжнародному фестивалю духовної музики в Хайнувці.
Фестиваль у Хайнувці є дуже популярним в Україні. Майже всі наші кращі хорові колективи пройшли через нього, багато здобули почесні місця і достойно звучали поруч із польськими, білоруськими, російськими, болгарськими, сербськими і багатьма іншими хорами світу.
У 2007 році Національна хорова капела України «Думка» взяла участь у 26-му фестивалі як гість із виконанням геніального твору православної музики Сергія Рахманінова «Всенощное бдение», а також «Ныне отпущаеши» Кароля Шимановского. Великий польський композитор народився, жив в Україні, і це певною мірою відобразилося в його творчості. У цьому контексті зовсім не дивно, що інший великий польський композитор Кшиштоф Пендерецький був патроном фестивалю у Хайнувці.
Маестро сам розповідав, що його дід був священиком греко-католицької церкви в селі на території теперішньої Івано-Франківської (тоді Станіславської) області України. Наявність у Пендерецького акапельних творів для церкви візантійського обряду підтверджує, що ця тема була йому близька. Пан маестро цікавився тим селом, де служив його дід, і був здивований, що, як він казав, «половина села носила прізвище Пендерецький».
Повертаюся до постаті маестро як митця, до його абсолютного авторитету і поваги серед музикантів-професіоналів, інструменталістів, вокалістів. Адже саме виконавці мають пряме відношення до музики кожного автора, саме вони своїми інструментами і голосами відтворюють його задум і знаходяться найближче до його душі. Часто виконавці вирішують подальшу долю твору, а інколи і долю композитора.
Пригадую виконання грандіозної партитури шедевра сакральної музики ХХ століття «Страсті від Луки» Кшиштофа Пендерецького в залі Варшавської філармонії. Великий оркестр, три мішаних хори, хор хлопчиків, солісти, євангеліст. Драматургія, фактура, тембри, ритмічні конструкції – дуже складна партитура.
Попередні репетиції проводив асистент Пендерецького – дуже хороший диригент із прекрасними руками, емоційний, рухливий, із бездоганним знанням музики. Але коли за пульт став САМ – усе змінилося, засвітилося іншим світлом і стало тією правдою, яку сотворив сам маестро Кшиштоф Пендерецький. Магнетизм і сила його особистості були фантастичними! Бо в його музиці була велика правда!
Пам’ятаю ще один проєкт. 2014 рік. Львів. Концерт двох композиторів: Кшиштофа Пендерецького – Польща і Мирослава Скорика – Україна. Переповнений зал Львівської опери, надзвичайне емоційне піднесення серед публіки в залі й виконавців на сцені. Тоді ніхто не міг подумати, що ці два велетні покинуть цей світ майже одночасно – в один рік…
Так сталося, що найчастіше з музики Пендерецького «Думка» виконувала його «Credo». В останній приїзд маестро до Києва в 2018 році репетиції на сцені Київської філармонії вів його асистент на прізвище Творек. Маестро сидів у залі, під час концерту вийшов на сцену, продиригував кілька частин і передав паличку. Творек продовжив програму. Овації в кінці були бурхливими й довгими. Київська публіка приймала композитора як великого знаного майстра і давно вже рідну людину. В мене теж були такі почуття.
Після концерту на прийнятті в його честь маестро був задоволений, спокійний, надзвичайно привітний з усіма. Я мав щасливу нагоду особисто поспілкуватися з ним. Він висловив побажання, щоб «Думка» зробила запис усіх його творів для хору акапела. Пані Ельжбета запросила нас на Бетховенський фестиваль до Польщі.
Обов’язково хочу сказати кілька теплих слів подяки людям, які не завжди на виду в громади, але роблять ту велику і дуже потрібну роботу, що об’єднує людей різних країн, культур і взагалі створює атмосферу довіри і приязні. Подяка тим, хто подавав ідеї, фінансував, запрошував, супроводжував. Це Польський культурний центр у Києві, особисто пані Ельжбета Пендерецька та її агенція, багаторічний організатор польсько-українських музичних звязків, відомий диригент пан Роман Ревакович, багаторічний організатор-менеджер світлої памяті Тадеуш Собецький і цілий ряд інших.
На початку 2019 року почалися переговори про виконання в Одесі знаменитого твору Кшиштофа Пендерецького, написаного на замовлення міста Єрусалима до 2000-ліття – «Сім брам Єрусалима». Ідею подав художній керівник симфонічного оркестру філармонії, американський диригент Хобарт Ерл, який уже давно й успішно працює в Одесі. Перша дата, запропонована організаторами в травні, «Думці» не підійшла. Ми мали серйозні зобов’язання в Єгипті й Нідерландах. Урешті всі сторони погодилися на 2 грудня 2019 року.
Партитура цього твору теж належить до складних: великий оркестр, подвійний хор, солісти, читець а також у партитуру маестро включив спеціальні інструменти тубофони. Їх привезли з Польщі разом із музикантами-ударниками, бо тільки вони вміли на них грати. Попереду була ще одна зустріч із Кшиштофом Пендерецьким.
У 2019-му Національній капелі України «Думка» виповнилось 100 років. До цієї дати Національний банк України випустив спеціальну ювілейну монету. При першій же зустрічі з маестро в Одесі я вручив йому цю монету від імені колективу.
Репетиції і концерт провів сам Хобарт Ерл. Маестро з дружиною і представниками польської сторони сиділи в залі. Виглядав він не кращим чином.
Після концерту відбулося прийняття на честь високого гостя і його дружини. У числі інших, прощаючись, я звернувся до Кшиштофа Пендерецького з привітанням і подякою від «Думки», від себе, від музикантів України. Маестро підвівся, підійшов до мене разом із пані Ельжбетою. Сфотографувалися разом. Попрощалися. Як виявилося, назавжди…
Євген САВЧУК, генеральний директор, художній керівник і головний диригент Національної заслуженої академічної капели України «Думка», голова Національної всеукраїнської музичної спілки
P.S. Уся інформація про Кшиштофа Пендерецького і його душу знаходиться в його музиці. Хто зуміє її почути – той дізнається все!
Фото Євгена САВЧУКА
