«”Територія РіздвА” – це нині флагманський проєкт “Території А”, яка цьогоріч віздначає свій 30-літній ювілей!» – розповіла їхня авторка і засновниця, українська художниця, співачка, композиторка, продюсерка Анжеліка Рудницька. Тож «ювілейне» інтерв’ю перед вами – немов Мистецька Конституція життя цих територій, що перевірена роками на любов до України і новаторську ходу української культури. Її одвічний стрижень – Дух нескорених!
– Анжеліко, «Територія А» молодша від Незалежної України всього на чотири роки. Це один із перших глобальних «стартапів» у державі: ще й слова цього в обігу не було, але культурні трансформації вже зрушили з місця й активно сприяли народженню сучасного українського шоу-бізу, подальших музичних перемог і міжнародного визнання. І це, думаю, найкраща нагорода до 30-річного ювілею «Території А»!
«Територію РіздвА» спрямовано ніби у протилежний культурний вектор – фольклор. Але ж насправді – то глибинне, синкретичне коріння всього різноманіття жанрів української культури! Чим так цікавий «флагман»? Свята відгомоніли і час підбити підсумки. Отже, історія, – який рік поспіль відроджуються традиції – колядки й щедрівки з усіх регіонів України?
– Точкою відліку цього проєкту ми вважаємо 2016 рік, – вийшов мій альбом, у який я зібрала свої зимові пісні, колядки, щедрівки й залучила до запису відомих музикантів і моїх друзів. Тоді ж з’явилася назва – «Територія РіздвА» (ми пишемо саме так, підкреслюючи спадковість різдвяного проекту з «Територією А»). Ми робили багато всього різдвяного і до 2016 року, але саме тоді я уявила проєкт у нинішньому вигляді й мріяла його масштабувати.
Три проєкти «Території РіздвА» ми зробили з Українським культурним фондом. У 2021-му – це «Зимова містерія. Територія РіздвА», у 2023-му – «Територія РіздвА. Сила роду», де артисти співали зі своїми рідними. І 2024-го ми записали альбом «Територія РіздвА. Дух нескорених», де артисти співали з військовими, або ж співали артисти, які пішли на фронт і стали військовими, а також – ветерани цієї війни.
Проєкт 2024 року був для мене емоційно складним через велику кількість комунікацій, блекаути, загальну втому. Вся команда змушена була підлаштовуватись під графіки військових, тому що вони собі не належать, і ми це розуміли. Як тільки вони повідомляли, що будуть у Києві, – терміново треба було збирати команду, шукати локації для фотосесій.
Це складно, бо наше життя часто буває залежним від наявності чи відсутності електроенергії, – іноді неможливо повноцінно працювати. І дуже важко ловити різдвяний настрій у суворій дійсності війни. По чотири повітряні тривоги за ніч, а зранку чи вдень, коли ти приїжджаєш на зйомки і запис, слід думати про Різдво, щось світле й хороше. Допомагали обійми і розуміння того, що ми це робимо для вічності. Отак і виживаємо.
– Одразу згадую непересічний вислів Лесі Українки «щоб не плакать, я сміялась».
– І це теж рятує… За лаштунками відбувається багато різного, неможливо навіть усе передати! Юлія Сідорова, вона ж парамедикиня Куба, приїхала на студію з псом, врятованим із деокупованої Херсонщини, на ім’я Кавун. Він дуже прив’язаний до Юлі, й весь час переживав, аби її не втратити. Коли Юлю зачинили в студії, він шалено нервував. Його впустили до неї та наказали сидіти тихо. Він сидів і дивився закоханими очима, як Юля співала, але в кінці не витримав і голосно їй «підспівав». Це було прикольно (сміється).
– Анжеліко, на ваших творах як художниці засновано візуальний супровід «Території РіздвА» – надзвичайно оригінальний, красивий і стильний. Запрошуєте когось із українських митців до колаборації?
– Візуальними символами «Території РіздвА» стали мої художні роботи «Місячне колесо», «Різдвяна зірка» та багато інших. Це одна з унікальних рис нашого проєкту. Дивно звучить для мене запитання про залучення когось із художників. Ні, це – мій авторський проєкт, це, власне, – я і те, що я відчуваю. Ми працюємо з дизайнерами, вони теж представники візуального мистецтва, які переосмислюють і анімують мої полотна.
– Ви показали в проєкті неймовірні костюми виконавців і акторів. Хто їх створював?
– Ми творимо образи командою – дизайнери, стилісти, перукарі, візажисти, я, наші партнери – колекціонери, які збирають вишиванки, строї, етнічні традиційні прикраси. Все це міксується із сучасним одягом. Бо ми не ставимо за мету відтворити вбрання певного регіону, а формуємо образи, відповідно до пісні й режисерського задуму.
До прикладу, в «Території РіздвА. Сила роду» ми з сестрою були в автентичних костюмах Рівненського Полісся, крім взуття – всі речі колекційні, включно з прикрасами. Дуже обережно їх одягнули на ті 10-15 хвилин, поки стояли на сцені, й одразу потім зняли, аби не пошкодити, не зіпсувати. Бо це музейні експонати.
Командна робота – це завжди мікс: хтось вигадує оригінальний образ, робить крила, шиє костюми. Орендуємо предмети, яких нам не вистачає для зйомок. Найбільше ми працюємо з Олександром Мельником, Наталкою Бойко, в 2024 році долучилася стилістка Світлана Тарабанова.
Основну ідею придумую я ще на етапі написання проєкту, а потім кожен додає своє бачення, талант і вміння поєднувати різні елементи. Для пісні «Роди, Боже, жито» я запропонувала, щоб усі були в однакових намітках і білих сорочках, і ми це зробили. Мені здається, то було магічно на вигляд, а також за музикою та постановкою.
Враховуємо також візію артистів. Бо хтось упирається, хоче не хустку одягати, а бути у вінку (сміється), – маємо завжди великий набір емоцій! Зрештою, артисти – самобутня частина цього проєкту. Їхні думки, відчуття, розуміння, уявлення себе на сцені – важливі. Вони вносять корективи у свій образ – і це нормально, бо всім має бути комфортно. Випробувань нам вистачає й без того.
Пригадую, як під час фотосесії несподівано вимкнули світло, поза графіком планових відключень. У терміновому порядку ми знайшли генератор і тягнули його на 8-й поверх з усім реквізитом, величезними валізами – з шапками, сорочками, запасками, крайками, прикрасами!..
Або якось улітку (надворі приблизно +40!) фотографуємося в студії, де має бути тихо, отже, без кондиціонера, – його вмикаємо тільки в перервах. Знімаємося в шубах, хутряних шапках, гунях і вдаємо, що це зима, – бо ж Різдво! А насправді обливаємося потом, стоїмо босими ногами на підлозі, аби якось не збожеволіти від тієї спеки. Тим не менше, ніхто не сказав: «Відміняємо». Вперто працювали!
– Один з перших учасників «Території РіздвА» Мирослав Кувалдін вважає проєкт особливо цікавим, бо поряд із традиційними народними колядками звучать нові, авторські. Він упевнений, що свіжі колядки мають з’являтися постійно. То хто ж ваші автори?
– Проєкт і альбом 2024-го створені виключно на фольклорних зразках. Авторські – на тему Нового року й Різдва – ми не використовували. Але такі зразки я люблю, новинки слухаю постійно. З Мирославом Кувалдіним як композитором ми співпрацювали до того, і виходило це неймовірно красиво! Якщо траплятимуться такі ж чудові авторські колядки й щедрівки, – звісно, будемо їх долучати. А от пісню Костя Гнатенка і Артура Кульповича «Дай, Боже, щастя всім» традиційно виконуємо щороку, бо в ній – головна ідея нашого проєкту! Ми її дуже любимо, наповнюємо новими голосами, – важливо, щоб вона жила, її пізнавали і співали. Щаслива, що маємо цей пісенний символ!
– Але в проєкті є цікаві сучасні версії і жанри музики Різдва?
– Нагадаю, що наш музичний продюсер – композитор Євген Петриченко, з яким ми робимо оркестрові варіанти колядок і щедрівок, обговорюємо їхній вибір, ідеї звучання. Наприклад, «У полі, у полі» – колядку Волноваського району Донеччини – Євген творчо переосмислив, зробив її складною, сучасною.
Із Євгеном та оркестром Liatoshynskyi Capella/ «Лятошинський капела» ми проводили різдвяний концерт 2020 року в костелі Святого Миколая, який у ніч із 3 на 4 вересня 2021-го, на превеликий жаль, пережив пожежу. То був один із найчарівніших різдвяних вечорів, який тільки можна собі уявити, бо вийшов дуже атмосферним!
Співпраця з оркестром себе не вичерпала, ми продовжуємо дружити, вигадувати нові ідеї. Будинок музики, хоча й працює нині в інших залах, запрошує мене у свої проєкти, я ж долучаю їх до моїх.
Не хочу з року в рік повторюватись, тож ми завжди шукаємо нові форми. Торік додали радіоформат і колядки зазвучали трохи інакше. У нас є нова ідея з Євгеном, ми її обговорюємо, бо з точки зору музики вона дуже цікава для фахівців. Як те сприйматимуть слухачі – не знаю. Поки це – перспектива для наших майбутніх експериментів.
– Чи прозвучали в 2024 році якісь особливі колядки, котрі б ви означили як справжні фольклорні знахідки?
– Так, але зауважу, що всі заспівані пісні мені подобаються, бо інакше їх би не було в нашому проєкті. Є відомі, наприклад, «Ой сива зозуленька», яку я співаю із Дмитром Козацьким (герой «Азовсталі») й Дмитром Лазуткіним (поет, нині – військовослужбовець). Або «Ой хто-хто Миколая любить» у виконанні Івана Марунича (лідер гурту «Карта світу») і Христини Панасюк (співачка та військовослужбовиця).
Але є унікальні речі! Наприклад, записана фольклористами в Іванківському районі Київської області колядка «Ой рано-рано та й загадано всім на війну». Вона довга, в ній куплетів 20 про те, як мати виряджає сина на війну і просить його не хизуватися перед військом, а берегти себе. Але він – бравий козак, йде попереду вояків і отримує від цього похвалу від царя. Хто знає точно, скільки років цій пісні? Зрозуміло, що в ній вже набралося багато часових нашаровань, але це щось із царської епохи.
У жіночому варіанті вона мені нагадує голосіння. Бо відправляти сина на війну – це біль. І українкам та українцям не треба це зараз пояснювати. Я думала: як подати цей фольклорний зразок у проєкті? Зрештою, запропонувала заспівати його Олегові Скрипці. Він, завжди енергійний, бадьорий, дійсно вніс свої музичні та емоційні корективи.
Пісня зазвучала як колядка в стилі рок – символ сили героя-захисника, який іде захищати країну. Не ховається за чужими спинами, а крокує попереду й показує приклад як це потрібно робити. Ця колядка емоційно дуже важлива для нас! У ній також звучить вірш поетеси та командирки взводу кулеметників Оксани Рубаняк.
Є також цікава колядка «Радуй, земле, коляда їде». Її раніше співали деякі артисти, але вона ніколи не була популярною. У нашому альбомі вона – «чоловіча», бадьора, заспівана лідером гурту «Тінь Сонця» Сергієм Василюком, який є діючим військовослужбовцем. Він приїжджав до нас на інтерв’ю, запис чи фотозйомку тоді, коли мав паузи між бойовими виходами. Свій час відпочинку музикант використовує, аби продовжувати мистецьку діяльність. І це – один із небагатьох чоловіків, який каже, що його такий графік драйвить! Я вражена енергією Сергія. І круто, що з ним ця колядка повернулась у кругообіг пісень!
– На дев’ятому році творення «Території РіздвА» чи бачите ви нові тенденції розвитку різдвяної музики і Україні? Сучасні події впливають на традиції колядування?
– Щодо різдвяних музичних тенденцій України, то вони дуже розширилися. Коли ми починали проєкт, то всі нарікали на малу кількість різдвяного контенту. Сьогодні він щодня відроджується, поповнюється, його багато і є з чого обирати. Але я дуже хочу, щоб українська музика звучала в Україні всюди – на радіо, ТБ, у новітніх медіа, торговельних центрах, приміщеннях вокзалів, кафе, ресторанів, – скрізь, де це можливо. Поки того не вистачає.
Стосовно впливу подій – трохи історії. У період Другої світової війни люди переінакшували відомі колядки, щедрівки під свої почуття. Так з’явився цілий пласт повстанських колядок і щедрівок. Одну з них ми взяли в проєкт – «Нова радість стала» у тій версії, яка також відповідає настроєві сьогоднішнього часу. От із нею ми набули вкрай важливого досвіду!
Колядку записано на Івано-Франківщині фольклористом Валерієм Гладунцем і частково – співаком, кобзарем Тарасом Компаніченком. Я взяла на себе сміливість також внести в її текст корективи і додати більше бадьорості.
Ми не відтворили її повністю, згідно з фольклорним записом, а скоротили куплет, де батька забирають у Сибір і голосять діти, – адже цей фрагмент не суголосний сьогоденню. А я хотіла, щоб ця колядка була не тільки про Другу світову, а й про нинішні дні. У нашому варіанті з’явився куплет: «Уставай же, брате, / і виходь із хати. / Будемо нашу Україну / разом захищати».
Його співають військові, які брали участь у проєкті. В результаті слухачі поширили в соцмережах саме цей фрагмент сотні разів, а переглядів – понад сотня тисяч! Неможливо точно відстежити скільки, бо хто як міг, так і розповсюджував.
Я рада, що українцям так припала до душі саме ця версія, де є сила, заклик бути захисниками країни, а не ховатися чи ридати. Бо плакати зараз нам не час. Ми не маємо такої можливості, адже щодня живемо під ракетними ударами. Переможемо – й тоді вже дамо собі змогу бути емоційними і слабкими. Нині всі ми заморозили емоції для того, щоби вижити, вистояти, бути сильними.
– Так, і це, безумовно, – наступна сторінка в традиції повстанських колядок і щедрівок, на яку вплинули ви. Анжеліко, цікаво: чи існує зворотний процес, коли колядки навпаки – впливають і змінюють наше сьогодення?
– Розповім ще одну історію. Я дуже люблю щедрівку «Прийшла щедрувати до вашої хати». Вона є в моєму репертуарі, але в альбомі 2024 року її співають Катя Бойко і ветеран війни Михайло Панчишин (Ptashkin). Це для мене такий дует «Схід і Захід разом», тому що Михайло зі Львова, Катя з Сіверськодонецька, а щедрівку записано в Кремінському районі Луганської області.
Мені дуже хотілося, аби луганчани знали про свою унікальну щедрівку, почули її та надалі співали. Я намагалася поширювати запис через луганські групи, але не знаю точно скільки людей послухали. Сподіваюся, що твір по-справжньому полюблять.
Зараз момент, коли люди хапаються за дуже прості речі. Багато українців переосмислюють: хто вони? куди йдуть? Я все це пережила в підлітковому віці, коли всотувала знання української культури від рідних, мого оточення і подій навколо…
Нині чимало громадян починає відкривати в собі українця, Україну, її культуру. Але під час свят переважно співають «Нова радість стала», «Добрий вечір тобі, пане-господарю», «Коляд-коляд-колядниця». І їм здається, що вони вже «засвоїли» традиції українського Різдва! А я намагаюсь копати, віднаходити цікаві речі.
От цю щедрівку з Луганщини важливо було відновити! І ще одну знакову колядку «У полі, у полі» ми заявили в проєкті. Її зафіксовано у Волноваському районі Донецької області. Це ті частини України, які потерпають від російського терору, перебувають зараз в окупації, зруйновані… Вони – жива рана!.. А пісні, що там співали й плекали, які народ передавав із покоління в покоління, – нами збережені. Вони продовжують жити й розповідати про регіон, людей, які в ньому жили, на повний голос. Їхня цінність у проєкті безмірна.
Утім, крім колядок про війну і силу, в проєкті є ще багато ніжного, – і повірте, воно теж прекрасне! (Усміхається.) Краще за все послухати альбом на моєму ютуб-каналі й відчути цю магію, красу, вібрацію української землі, голоси предків. А паралельно з естетичним задоволенням – зробити добру справу, бо гроші від монетизації ми передаємо Силам Оборони України.
– Різдво – дивовижна пора, і наразі у створення тих чудес вклалися артисти разом із військовими, що стали виконавцями. Як вони почувалися в цьому амплуа? Які емоції звучали?
– Ми відкриваємо ще мало відомі колядки. Приміром, ніжна й красива «Ой в полі-полі вишня стояла». Це Рівненщина, Волинське Полісся. Заспівали її, несподівано для нашого проєкту, актори Театру імені Івана Франка.
Спочатку я планувала до виконання дует: народні артисти України Наталя Сумська і Євген Нищук (акторка й захисник). Коли ж почалися репетиції, хормейстерка театру Сусанна Карпенко (Шевченківська лауреатка. – Ред.), відома фольклористка, запропонувала заспівати ватагою, як у принципі й робиться в народі.
З’явилась ідея утворити квінтет. Долучилася сама Сусанна, а також наша нова театральна зірка Катерина Артеменко, котра грає у цьому театрі в «Конотопській відьмі». Катя ще й композиторка, пише пісні, співає, у неї є своя група. До ватаги приєднався актор Олександр Скрябін, який співає і грає на скрипці. Він – ветеран АТО, після повномасштабного вторгнення знову повернувся на фронт.
Є в нас ще одна чудова колядка – «Ой зійшли-зійшли з неба ангели», карпатська. Ми перетворили на гуцулів Віктора Бронюка з Вінниці (лідер гурту «ТіК») і відому парамедикиню Тайру – Юлію Паєвську. Вона пройшла полон, де її примушували співати гімн росії. Зазнала там жахливих тортур, розповідала нам про це в інтерв’ю. Це страшний і болючий досвід. Ми її намагалися відігріти своєю любовʼю.
У «Території РіздвА. Дух нескорених» я запропонувала їм заспівати разом, і дует вийшов класний! Думаю, що єднання музикою цих непересічних людей спонукає слухати уважніше українські колядки й щедрівки! Багато хто називає саме цю колядку улюбленою і відкриттям для себе.
Ось такі унікальні люди в унікальних умовах створюють унікальний проєкт з унікальними піснями, що згодом досліджуватимуть наступні покоління. Я впевнена в цьому. Тому ми дуже стараємося.
– Масштабування Магії Різдва – від фольклорних солоспівів до грандіозних оркестрових сцен, – схоже, народження нової культури святкування?
– «Територія РіздвА» для мене – інструмент популяризації українських традицій, Різдва, спадщини, які ми переосмислюємо й намагаємося донести людям. Народна музика неймовірна у пластичності, живучості, красі. Це примушує нас знов і знов повертатися до цього багатства, і вкотре співати, закохуватися в кожну пісню по-новому.
Не має значення, це симфонічний оркестр чи сучасне аранжування з використанням електронних можливостей, у які ми додаємо народні інструменти – дримбу, сопілку, скрипку, трембіту, бандуру та інші, назви яких не всі навіть знають, – це все колосальна робота. І нам самим це дуже цікаво. Бо не можуть колядка й щедрівка з року в рік звучати однаково, щоб усі знудилися. Ні! я хочу щоб це стало популярним, співалося, хотілося, робилося, перетворювалося. І сам проєкт, між тим, підказує куди нам далі рухатися.
Іноді в команді з’являються якісь несподівані ідеї. Ми їх записуємо на майбутнє, щоб не забути, і зреалізувати, коли з’явиться можливість. Ми прокладаємо дорогу.
Як свого часу «Територія А» зі щоденним хіт-парадом змінила телевізійну музичну картинку країни, так само і Різдво, – ми робимо це популярним. Коли я вперше описувала проєкт і моніторила, що взагалі відбувається з різдвяним контентом, то бачила, наприклад, що львів’яни завжди колядували й записували колядки та щедрівки. А на загал у великих телевізійних музичних проєктах, які були б на всіх українських каналах і де би справді співали обрядові пісні, а не просто все що завгодно під гаслом «Новий рік та Різдво», – такого не було.
Зараз різдвяного контенту стало, на щастя, багато. Я навіть не встигаю його відстежувати. Створюється конкурентне середовище, в якому ми також не повинні пасти задніх, тому теж думаємо, як це зробити красиво, несподівано, яскраво і так, щоб це залишилося Різдвом, з його одвічними цінностями, а не просто розважальним шоу.
– Ви особисто, як музикант, – за підтримання старовинних обрядів і традицій України, чи за народження нових?
– Що стосується Різдва, – ми маємо тисячолітню традицію, яка зберіглася при різних владах, імперіях, під час акцій знищення українців. Тут головне – продовжувати, переосмислювати, плекати й додавати своєї любові, багато-багато.
Українцям немає потреби вигадувати якісь традиції. Нам важливо вберегтися в умовах глобалізації. Не загубити свого обличчя. Не перетворитися на когось іншого. І в той момент, коли нас стирають з лиця землі, коли відбувається черговий геноцид українців на очах усього світу, моя задача, як українки, патріотки, зберегти нашу народну традицію. Дати їй нове дихання, наповнити любов’ю, світлом, яке ми особливо цінуємо в темні часи, нашим відчуттям традиції, яка існує, і особливо – Різдва.
Але (в тому-то й річ!) у традиційному Вертепі завжди з’являлися якісь нові негативні персонажі! Або герой міг мати незмінне ім’я, наприклад, Ірод, – тобто той, хто найсильніше гнобив людей! Отут асоціації очевидні: як знищує нинішній «ірод» українців, українських дітей, людей, як він над ними знущається. У цьому контексті – нічого нового!
Якщо з’являться нові свята, – нехай то буде наш День Перемоги! Ми придумаємо традицію її святкування, а точніше – вшанування героїв, які дали можливість з’явитися цій новій даті в календарі. Тут можна говорити про нову традицію. Бо такої Перемоги в нас іще не було. Але вона обов’язково буде!
Анна АРХИПОВА
Фото надані Анжелікою РУДНИЦЬКОЮ
