Арія кохання Марії Каллас

98
Share Button

«Non credea mirarti si presto estinto, o fiore…» («Не вірив, що так скоро ти згаснеш, о квітко…»). Ці рядки з опери «Сомнамбула» Вінченцо Белліні мали б стати гідною епітафією йому, геніальному автору опери «Норма», так само, як і найвидатнішій виконавиці партії Норми – Марії Каллас, яка вже чотири десятиліття живе у кращому світі…

Оперу «Норма» Вінченцо Белліні творив для славнозвісної Джудітти Пасти, зірки бельканто, проте у мріях своїх позирав іншу – ту, що з’явиться півтора сторіччя потому у театральному світі як Марія Каллас. Провісницею долі геніальної гречанки стала Норма: як жриця друїдів, Каллас поклала на олтар кохання власне життя. «Улюбленці богів помирають молодими» – так казали стародавні греки.

 «Норма» з незмінним успіхом йде на київській сцені. Усі, кому пощастило побувати на цьому спектаклі, мали шанс із насолодою спостерігати цю театральну містерію, поринувши у вир пристрастей. Цей подарунок від Національної опери України меломанам – найяскравіша подія останніх театральних сезонів Києва. На думку режисера-постановника вистави Анатолія Солов’яненка, безсмертний твір Белліні здобув на київській сцені нового подиху завдяки вокальній майстерності обдарованих виконавців. У тому, що спектакль удостоєний 2011 року високого звання лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка, є визначний внесок Оксани Крамарєвої, виконавиці партії Норми.

Опера — це доля, і це було аксіомою для Марії Каллас. За життя її називали La divina – Божественна… Час не має влади над її мистецтвом. «Після Каллас опера вже ніколи не лишиться такою, як у минулому», – висловився оперний критик Жан-П’єр Ремі. Саме у «Нормі» оперний світ відчув на собі шалені чари цієї геніальної співачки. «Белліні написав “Норму” для мене», – стверджувала Марія. В чому магія Норми-Каллас? Чому ця жриця друїдів у виконанні шаленої гречанки так тривожить душу? Мабуть, тому, що кожна знайдена співачкою інтонація достеменна у своєму високому драматизмі?

Доля Марії Каллас дивним чином збіглася із любовною драмою Норми. Трагедія кохання без взаємності своїм чорним крилом вразила життя співачки та передчасно забрала її у домовину. Франко Дзефіреллі, друг La divina, відтворив її трагічний образ у кінострічці «Каллас назавжди», де головну роль блискуче виконала Фанні Ардан.

Та починалося усе на Сіцилії, у глухому містечку Катанія, де народився златокудрий Вінченцо Белліні.

Златокудрий сіцилієць Вінченцо

Не відомо, як опинився у сіцилійській Катанії Нікола Белліні, дідусь майбутнього композитора. Відомо лише те, що закінчив він Неаполітанську консерваторію та був maestro чембало (тобто концертмейстером). Його шляхом пішов і син Розаріо. Проте всесвітню славу здобув лише онук родини музикантів Вінченцо. А тим часом у Катанії тільки й розмов було щодо сина дона Розаріо та його видатних музичних талантів: півторарічна малеча вже наспівувала арії з Фьораванті під батьківський акомпанемент на чембало. До того ж, Вінченцо напрочуд вродливий, наче ангел небесний. Білявий, з блакитними очима, він дивним чином вирізнявся на тлі патріархальної Сіцилії.

Два десятиріччя позаду – і Белліні аплодують Мілан та Париж, Лондон і Рим; сам maestro Россіні, автор «Севільського цирульника», опікується юним генієм.

В ореолі слави опери «Сомнамбула» розпочинав Белліні працювати над «Нормою». Задум цієї опери виник у композитора під враженням від трагедії Олександра Суме, яка мала неймовірний успіх на паризькій сцені. У центрі п’єси – жриця друїдів Норма, яка порушила обітницю безшлюбності. Зраджена своїм коханим, вона має намір помститися йому та вбити двох дітей, що народилися від любовних стосунків із ним. Проте її зупиняє почуття материнської любові. Свій гріх Норма спокутує, коли сходить на вогнище, яке стало для неї похоронним.

Джульєтта Сіміонато (Адальжіза) та Марія Каллас (Норма)

Подумки Белліні поринав у світ своїх героїв, наспівуючи віршовані партії драми, намагаючись віднайти музичний лад кожної фрази. Він прислуховувався до власного голосу, та головне – до почуття, яке народжувалося у нього від реплік його героїв. І лише тоді відчував Божественну музику. «Я вивчаю характери моїх героїв, прагну влізти в шкуру кожного з них…», – так описував Белліні свій творчий процес в одному з листів.

Прем’єра «Норми» відбулася у театрі La Scala наприкінці грудня 1831 року. До участі залучили суцільне сузір’я видатних майстрів бельканто, яке вінчала незрівнянна Джудітта Паста. Тріумфальна хода опери мала своє продовження у Бергамо, а потім – в лондонському Кінгс-театрі. Із Лондона Белліні поспішав до Парижа, де на нього чекали шалений успіх «Пуритан» та орден Почесного легіону від короля Луї-Філіпа. Здавалося, щасливий! На жаль, цей рік, 1835-й, і став для Вінченцо останнім у його житті. Назавжди він лишився молодим, 33-річним.

Зірка з іншої галактики

Тяжкий був грудень 1923-го для родини Калогеропулосів. Тільки-но помер син, у родині – траур. І мати Іванхелія палко благає Бога щодо народження сина. Та народилася дочка. Лише на п’ятий день після пологів знайшла вона час для немовляти Марії… Як небажана дитина у родині, Марія цілком пізнала гіркоту страждань: із болем увійшла вона у цей непривітний світ. Тяжкий хрест взаємних образ несли вони – мати й дочка – протягом життя. Коли у Марії проявилися музичні здібності, мати почала завантажувати дитину тривалими щоденними заняттями. Каторжна праця позбавила її дитинства. Та все ж, чи була б вона великою Каллас, якби не мати?

На життєвому шляху Марії Каллас зустрілося чимало тих, кому вона багато чим завдячувала. І, перш за все, це Ельвіра де Ідальго, її викладач з Афінської консерваторії, у минулому – партнерка великого Карузо. Як вісник долі увійшла іспанка у життя Марії, заклала міцний фундамент її вокальної майстерності та й напророчила їй успіх на батьківщині бельканто. Портрет великої іспанки незмінно займав почесне місце в оселі Каллас.

Але Марія вдосконалювала не лише голос, але й статуру, мордуючи себе жорстокою дієтою. Й домоглася неймовірного: якщо в «Джоконді» вага співачки становила 92 кг, то декілька років потому вона схудла на 35 кг і стала справжньою Сильфідою!

Феномен Марії Каллас пояснювали не тільки одержимістю у праці, а й неабиякими природними даними. «Голос з іншого століття», – ось так назвав свою працю Теодоро Челлі, присвячену примадонні. На його думку, тембр голосу Марії нагадував «вокальні інструменти» епохи Россіні й Белліні.

У вокальному світі промайнула вона наче зірка з іншої галактики: її голос охоплював фантастичний діапазон – від колоратурного до мецо-сопрано! Це відкривало перед нею необмежені можливості. Як зазначав Жан-П’єр Ремі, «вона співала так, начебто мала три голоси одночасно»…

На пароході Марія відпливала до Неаполя, маючи у запасі партії Норми й Джоконди, та головне – віру у себе. В Італії чекав на неї успіх та ще й багатий жених – синьйор Баттиста Меннегіні. Галантний і заможний сеньйор, який за віком годився їй у батьки (старший за неї на 26 років) він стане для Марії надійною опорою на 10 років їх шлюбного союзу. Мабуть, у тому й була життєва драма Марії Каллас: ця горда й незалежна за вдачею жінка, зірка світової опери почувала себе безпорадною і невпевненою у життєвих питаннях. Меннегіні був для неї найкращим варіантом у той час. Але лише з Онассісом відчула вона справжню радість і біль кохання…

Грецька трагедія кохання

30 листопада 1948 року на небосхилі світової опери засяяла зірка Марії Каллас: її перший виступ у «Нормі» став справді тріумфальним. Подальшим сценічним успіхам співачки сприяла й творча співдружність із такими визнаними новаторами сцени, як Лукіно Вісконті та Франко Дзефіреллі. Вони принесли в оперу нові ідеї, які радикально змінили концепцію сценографії. Не випадково, їх прихід до театру La Scala збігся з періодом найвищого злету Марії Каллас.

«Vissi d’arte…», – мала б казати про себе Марія словами Тоски, героїні однойменної опери Пуччіні («Я жила мистецтвом…»). Так, вона жила мистецтвом – 595 оперних спектаклів за 18 років творчої кар’єри!

Всесвітній тріумф оперної діви припав на середину 1950-х, коли вона з успіхом дебютувала у Metropolitan Opera у своїй улюбленій «Нормі» та підкорила міланський La Scala. У своїх спогадах про «божественну Каллас» Рудольф Бінг, генеральний директор Metropolitan Opera, зазначав, перш за все, її шалений артистизм, в якому було дещо від чаклунства. Зокрема, мистецтво жеста – ось чим володіла вона цілковито! Єдиного її жеста у «Нормі» було досить, щоб примусити зал шаленіти.

Історія жриці друїдів відразу захоплює кожного драмою жіночої душі, її душевних мук і ревнощів, нудьги й сумління. Це відчувається вже у перших тактах знаменитої молитви Норми-Каллас до місяця («Casta diva»). Її виразний голос в усіх відтінках і напівтонах відтворює трагедію зрадженого жіночого кохання.

«Oh, rimembranza!» («О, спогади!»), – співає в арії Норми Марія, згадуючи своє давнє й незабутнє кохання, ту карнавальну ніч у Венеції, де зустріла вона своє кохання. Вони знайшли там одне одного, найзнаменитіші греки у світі – Марія Каллас і Арістотель Онассіс.

У вихорі карнавалу Онассіс не відходив від неї ні на крок. Наче маг-чарівник він готовий був розкласти перед нею увесь свій реквізит, усі фарби своєї невгамовної фантазії, щоб заморочити їй голову – море квітів, білу яхту-палац та килим-літак з чистого золота!

Він розумів силу грошей. Всесвітньовідома оперна діва – ось він, головний приз його життя! Згодом, ним стане й Жаклін Кеннеді.

Не гадала Марія, що кохання до підступного грека обернеться на грецьку трагедію, останній акт якої розіграється не на сцені, а у житті. Та головною жертвою в ній стане вона – Марія Каллас.

«Арістотель ніколи не одружиться зі мною…», – з болем усвідомила вона нарешті. Престижні й вигідні контракти минали її. Марія полишила чоловіка й поспішила у Париж за коханим. Десять років тривали ті безперспективні й принизливі стосунки. А 1968 року відбулося неминуче: 20 жовтня Жаклін Кеннеді стала madame Онассіс. Світова преса була обурена. «Джон помер удруге!», – верещали американські газети, а шведські – обрушилися на Жаклін: «Як Ви посміли, Джеккі?»

Наче жриця друїдів спалювала Марія власне життя на вогнищі кохання!

Саме Онассіс як ніхто інший, на думку Франко Дзефіреллі, посприяв творчому занепаду співачки. Як наслідок душевної драми Марії – втрата голосу й передчасний відхід зі сцени найвидатнішої оперної діви ХХ сторіччя.

За підсумком Жан-П’єра Ремі, якщо 1958 року Марія співала 28 разів, 1960-го – 7, то 1963 року – жодного! Надто коротким виявився термін творчої кар’єри оперної діви: 5 липня 1965-го Марія Каллас назавжди полишила сцену, ставши легендою.

Для неї цей крок був рівнозначний самогубству. Проте, щоб знайти якусь розраду, зверталася до надійного засобу – до мистецтва. Вона дебютувала у кіно – виконала роль Медеї в однойменній кінострічці Карло Пазоліні, у Нью-Йорку вела майстер-класи вокалу, як член журі брала участь у роботі конкурсу вокалістів Міжнародного конкурсу ім. П.І. Чайковського.

Повернувшись до Парижа, Марія більше не полишала своєї оселі. Втративши можливість співати, втратила вона й інтерес до життя. «Тільки коли я співала, – казала вона, – я відчувала, що мене кохають».

Фінал у Парижі

Раптова смерть Белліні у вересні 1835 року приголомшила Париж. Щодо його кончини ходило чимало пліток. Деякі, навіть, натякали на отруєння. Але чому? Казали й про те, що жінки занадто балували цього златокудрого Вінченцо.

Пам’ятник В.Белліні у Катанії (Сіцилія)

Церковна відправа проходила надзвичайно урочисто. У соборі Дому Інвалідів звучав Реквієм Моцарта та арія Артура з фіналу «Пуритан» з віршами з «Лакримози». Сумна меса, ридаючий голос співака Рубіні та глибока скорбота за генієм, що пішов з життя так передчасно…

Серед тих, хто ніс труну на кладовищі Père Lachaise, був і Россіні. Maestro, невтішний у своєму горі, ще довго стояв під дощем без капелюха, неспроможний розстатися зі своїм дорогим Вінченцо. Італія оплакувала свого генія. Жодного театру не було, де б не ставили опери Белліні на пам’ять про небіжчика. 40 років потому прах композитора урочисто перевезли з Парижа на батьківщину – на Сіцилію. Як живого тріумфатора зустріли італійці свого дорогого Вінченцо: «Белліні повернувся до нас, і ніхто його у нас не забере!» Прах Белліні спочив навіки під склепінням правого нефа головного собору міста. Прем’єрою «Норми» відкрили Театр Белліні на батьківщині maestro.

…Марія Каллас померла у Парижі вдень 17 вересня 1977 року від серцевого нападу – за висновком лікарів. Останні митті життя, завісу опущено…

На той час Марія пережила багатьох: батька, Лукіно Вісконті й свого невірного, але безоглядно коханого Арі. Нещасний! Не міг він змиритися із небесною карою – загибеллю сина і спадкоємця його фінансової імперії.

…То був день сліз. Здавалося, увесь Париж плаче. Людський натовп і море квітів проводжали співачку в останню путь. Похоронна відправа відбулася у кафедральному православному соборі на rue Georges Bizet. Коли труну з її тілом виносили із собору, хтось із натовпу вигукнув: «Браво, Маріє!» І – небіжчиця востаннє «зірвала» оплески тих, кому дарувала радість у житті.

Прах Марії Каллас у колумбарії на цвинтарі Пер-Лашез у Парижі

Раптова смерть співачки посприяла чуткам щодо загадкових обставин її кончини. Перш за все, дивував діагноз: тяжку хворобу серця у Марії ніколи не діагностували. Отже, чому лікар не наполягав на розтині? На кладовищі Père Lachaise Марія заздалегідь придбала собі місце. Та, зненацька – кремація… Меннегіні, колишній чоловік небіжчиці, казав про самогубство, Франко Дзефіреллі – про отруєння. Мабуть, не хотілося повірити у банальну смерть La divina! Таємницю смерті забрала вона із собою, та лишився її незабутній голос…

Понад три десятиліття височить в Афінах пам’ятник Марії Каллас, але істинний пам’ятник La divina – у серцях тих, хто по-справжньому цінує оперу, хто пам’ятає її Норму.

Мабуть, рядки з Мюссе, присвячені Марії Малібран, у яку невтішно був закоханий Вінченцо Белліні, мов сльози скорботи мали б стати гідною епітафією незрівнянній Марії Каллас: «Що змушує нас згадати крізь сльози про твою передчасну кончину, / …Мабуть, голос, що йде від серця та зворушує душу, / Який після тебе ніхто й не почує…»

…Їх поділяє століття, проте звела їх Норма, ця загадкова жриця друїдів. Вони зустрілися у Парижі – златокудрий Вінченцо та шалена гречанка Марія. У Париж поспішав він за славою, а Марія – за коханим.

Вони зустрілися й розсталися у Парижі…

Володимир Скринченко

 

Share Button