Ганна Гаврилець про минуле, сьогодення й плани

2
Share Button

Музика Ганни Гаврилець зачіпає найчутливіші куточки серця. Як у народній пісні, в ній – життєвий досвід поколінь, сутність дум і переживань. Ніжність маминої колисанки, трагізм і правдивість історичної пісні, щира ліричність романсу, жвавість, яскравість і добросердя гуморесок тією чи іншою мірою проступають у кожному творі композиторки – від масштабних хорових і симфонічних полотен до естрадних пісень. Гадаю, саме через цю природність та істинність образів і почуттів музику Ганни Гаврилець захоплено сприймають слухачі в Україні й за кордоном

Родом із мальовничого села Видинева, що на Івано-Франківщині, талановита вихованка Львівської середньої спеціальної музичної школи-десятирічки імені Соломії Крушельницької, Львівської консерваторії імені Миколи Лисенка (клас Володимира Флиса) й аспірантури Київської державної консерваторії (тепер Національна музична академія України) імені Петра Чайковського (клас Мирослава Скорика), нині вона – лауреатка фестивалю «Червона рута» (1989 р.), Міжнародного конкурсу композиторів імені Іванни і Мар’яна Коців (1995 р.), Національної премії імені Тараса Шевченка (1999 р.), Всеукраїнського конкурсу композиторів «Духовні псалми третього тисячоліття» (проводився у рамках хорового фестивалю «Золотоверхий Київ», 2001 р.), мистецької премії «Київ» імені Артемія Веделя (2005 р.), заслужений діяч мистецтв України (2005 р.).

Ганна Гаврилець – провідний український композитор, передає свій досвід молодому поколінню митців у Національній музичній академії, очолює Київську організацію Національної спілки композиторів України і, поряд із тим, – не перестає творити. 2011 року відбулися прем’єри її грандіозної ораторії «Барбівська коляда» та Симфонії-диптиха для камерного оркестру.

У короткій бесіді композиторка поділилася деякими думками про минуле і сьогодення, планами на майбутнє.

– Чи траплялися у вашому житті якісь неочікувані творчі відкриття?

Під час прем'єри "Барбівської коляди"
Під час прем’єри “Барбівської коляди”

– «Барбівська коляда»! Цей твір став для мене справжнім відкриттям. То була робота з автентичним матеріалом. Колядки, щедрівки – фактично весь новорічний обряд узятий з одного буковинського села Барбівців, з його особливим діалектом, унікальними музичними інтонаціями, – і перевтілений у звучанні академічного хору.

– А як виник задум «Барбівської коляди»? Ви давно збиралися написати цей твір?

– Це був задум навіть не мій, а Євгена Герасимовича Савчука (генеральний директор – художній керівник і головний диригент Національної заслуженої академічної капели України «Думка». – Ред.), який народився і виріс у Барбівцях (теперішній Брусниці). Він казав, що вже давно мріяв про такий твір, і минулої весни цю мрію мені «озвучив». Ми з ним нібито домовилися, але, як часто буває, – поговорили і розійшлися. Тож для мене «громом з ясного неба» став виступ генерального директора Національної філармонії України пана Дмитра Остапенка на прес-конференції із нагоди початку чергового концертного сезону, коли він, розповідаючи про те, що відбуватиметься у Колонному залі імені Миколи Лисенка впродовж року, серед очікуваних непересічних явищ назвав прем’єру «Барбівської коляди». Для мене це був шок, – адже я тоді ще не написала жодної ноти і навіть не бачила першоджерел. Тож я не мала часу «виношувати» твір. Перелякавшись, я активно занурилася в роботу, – слава Богу, справа пішла і я встигла.

– Скажіть, а чи є такий задум, котрий ви довго «виношували», а тепер відчуваєте, що настав час його втілити?

– Ні, саме зараз відбувається процес «виношування» нового твору. Не хочу більше нічого казати, але ідея написати новий твір є.

– Якщо оглянути весь ваш творчий доробок, чи маєте опуси, за які вам соромно?

– Так щоб соромно, то ні. Я все-таки намагаюся відповідати за кожну ноту, яку написала. Інша справа, що з плином часу деякі попередні твори сприймаєш трошки скептично, розуміючи, що зараз би вже так не робила. Хоча бувають моменти, коли повертаєшся до старих творів, як до старих добрих знайомих, і думаєш: «Нічого собі! Так оце зовсім непогано!»

– Як би ви визначили творчий період, у якому нині перебуваєте?

– Не можу сказати, що це період творчого розквіту чи щось подібне. Ні. Я знаю, що треба експериментувати, рухатися далі, писати нове й нове. Самозаспокоєння немає, навпаки – є відчуття, що я щось шукаю і поки не можу знайти.

Утіха для душі й прагнення досконалості, які стимулюють наше життя, наділяючи його змістом, – у цьому незмінна суть творчості. Потяг до ідеалу, довершеності в музиці характерний для мистецької натури Ганни Гаврилець. Найсильніша сторона її творів – національна самобутність, котра, як відомо, якнайкраще сконцентрована в народній пісні. Тож доречними вбачаються слова Івана Франка, до яких, вочевидь, приєдналася б і сама композиторка, і шанувальники її творчості:

«Благословенна ти поміж жонами,
Одрадо душ і сонце благовісне,
Почата в захваті, окроплена сльозами,
О, раю мій, моя ти муко, Пісне!

Царице, ти найнижчого з-між люду
Підносиш до вершин свойого трону
І до глибин терпіння, сліз і бруду
Ведеш і тих, що двигають корону.

Твій подих всі серця людські рівняє,
Твій поцілуй всі душі благородить
І сльози на алмаз переміняє.

І дотик твій із терня рожі родить
І по серцях, мов чар солодкий, ходить
І будить, молодить і оп’яняє».

Ганна ВОЛЧОК / Music-review Ukraine

Друковану версію матеріалу див.: Ганна Волчок. «…І дотик твій із терня рожі родить» // Музика. – 2011. – № 3. – С. 4–5.

Share Button