Інна Барсова та її книга «Музыка. Слово. Безмолвие»

96
Share Button

Інна Олексіївна Барсова (нар. 1937 року) – один із провідних музикознавців сьогодення, на її книгах виросло багато поколінь. Ім’я Інни Барсової асоціюється з дослідженнями оркестру, творчої біографії Густава Малера та музичних подій сучасності, вписаних у широкий контекст культури

Збірник статей 2017 року «Музыка. Слово. Безмолвие» виданий до 90-річного ювілею авторки. Він включає наукові розвідки, надруковані в різних виданнях у 1974–2015 роках (за винятком першої статті «Густав Малер в Лайбихе. Становление дирижера», що вперше вийшла російською мовою). Об’єднані в систему статті дають цілісне уявлення про масштаб творчості Інни Барсової.

Книга містить двадцять вісім статей, що організовані у три тематичних блоки: «О Густаве Малере» (12 статей); «О русской музыке XX века» (13 статей); «Sine nomine» (3 статті).

Перший блок, присвячений головному захопленню дослідниці, можливо тому й розміщено на початку збірника. Варто вказати, що усі його матеріали були видані після монографії «Симфонии Густава Малера» (1975), а це підкреслює глибину зацікавленості постаттю митця. Музикознавиця збагачує наші уявлення про творчість Густава Малера: висвітлює генотип композитора, представляє нові аспекти його особистості. Уже в самих назвах статей закладено інтригу, наприклад: «“Трижды лишенный родины”. Архетип еврейства в личности и творчестве Густава Малера»; або «Чем была Россия для Густава Малера – чем был Густав Малер для России»; «“Древо Малера” в России. Отдельные ветви».

Інна Барсова репрезентує Густава Малера в контексті того часу, вказуючи на сучасників композитора, на паралелі, що виникають між ними: «Легенда о художнике. Томас Манн и Густав Малер», «Арнольд Шенберг и Густав Малер. Скрещение судеб», «Густав Малер и Венский Сецессион». Не оминає дослідниця й диригентської діяльності композитора, про що свідчить перша стаття цього блоку – «Густав Малер в Лайбахе. Становление дирижера». Інна Олексіївна розкриває зв’язки Малера з Росією, де він часто гастролював, високо цінував творчість Петра Чайковського (стаття «“Самые патетические композиторы европейской музыки”. Чайковский и Малер») та інших російських митців, а також письменників Федора Достоєвського, Льва Толстого, Дмитра Мережковського. Крім того, дослідниця вказує усіх відомих виконавців творів Густава Малера, перші монографії про його творчість і відгуки сучасників, тим самим окреслюючи, що є особливо цінним, контекст, у який був занурений композитор.
Другий блок «О русской музыке XX века» охоплює найбільшу кількість статей. Інна Барсова однією з перших написала про творчість Олександра Мосолова (зокрема, відтворила історію створення опери «Герой»), вводячи його в контекст конструктивізму: статті «Прогулки по выставке “Москва – Париж”. Творчество Александра Мосолова в контексте советского музыкального конструктивизма 1920-х годов», «Опера Мосолова “Герой”. История создания и судьба рукописи».

У передмові Інна Олексіївна пояснює, чому захопилася творчістю Мосолова. «В июне 1973 года на квартире Эдисона Васильевича Денисова и Галины Владимировны Григорьевой мне предложили выбрать в присланном из Лондона списке советских композиторов несколько имен для биографических статей. Речь шла об энциклопедии “The New Grove. Dictionary of Music&Musicians”. Издание планировалось на 1980 год. Я отобрала ряд фамилий, среди которых был Александр Мосолов. Его музыка в те годы не звучала, а биографические сведения в советских музыкальных словарях ограничивались указанием года рождения и парой негативных слов по поводу пьесы “Завод”… Исследование сопровождалось “потрясениями” – внезапными находками его пропавших рукописей, их яркими и всегда нежданными исполнениями».

Особливе місце посідає перша стаття другого блоку – «Раскол русской культуры. Русские музыканты между внешней и внутренней эмиграцией (“первая волна”)». Трагедію російської культури, яка втратила багато імен, ті ключові моменти, з якими змушена була стикнутися творча інтелігенція, репрезентують назви підрозділів статті: «Внешняя эмиграция. Первые отъезды», «Философский пароход», «Разруха», «Внутренняя эмиграция – одна из стратегий художественного творчества в советской стране». В останньому підрозділі авторка виділяє творчість трьох персонажів: Миколи Івановича Сизова (1886–1962), Якова Еммануїловича Голосовкера (1890–1967) та Якова Семеновича Друскіна (1902–1980). Інна Олексіївна доходить висновку, що «известные нам люди, избравшие своим уделом внутреннюю эмиграцию, – это лишь верхушка айсберга. В глубине советской истории начиная с 20-х годов скрывался континент безвестных творцов, писавших “в стол” и избравших для физического существования другие профессии».

Окремими штрихами представлено у другому блоці російський авангард 1920-х років і творчість Альбана Берга, Мойсея Вайнберга, Гії Канчелі, Олександра Кнайфеля, Альфреда Шнітке, Дмитра Шостаковича. У своїй книзі Інна Барсова постає не тільки глибоким аналітиком, а й талановитим слухачем, приміром, передаючи власні враження від фестивалю Володимира Юровського.

Останній блок «Sine nomine» (тобто «Без назви») має лише три статті, що порушують важливі методологічні проблеми: «Опыт этимологического анализа. К постановке вопроса», «Поздний романтизм и антиромантизм в свете риторического типа творчества. Опыт рассуждения», «Искусство музыки и vanitas».

Привертає увагу остання стаття, адже цікаво яким буде смисловий підсумок усього збірника, що таке vanitas і як це явище співвідноситься з музикою? Vanitas – це жанрова назва натюрморту XVII століття, у якому головною була ідея Вічності та плинності Часу. Назва жанру походить від вислову премудрого Соломона: «Vanitas vanitatum, dixit Ecclesiastes: vanitas vanitatum, et omnia vanitas (Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе)», – книга Екклезіаста, перший розділ другий вірш, переклад Івана Огієнка. У статті дослідниця проводить паралелі між натюрмортом vanitas і музикою Яна Свелінка, який «глибоко вірив у рятівну силу музики, тому що вона – дар Божий».

Збірник приваблює не лише змістом, а й високим рівнем видання (Видавництво імені Н.І. Новикова; Видавничий дім «Галина скрипсит», Санкт-Петербург, 2017, загальна редакція Олесі Бобрик). Зазначимо логіку рубрикації, посилання на перші публікації матеріалу. У збірнику великий науковий апарат, що збагачує цінність статей: список опублікованих робіт Інни Барсової, об’ємний іменний покажчик, ілюстрації у вигляді фотографій (чорно-білих і кольорових) як окремих особистостей, так і нотних видань, передмова авторки, посвяти у деяких статтях, а це – те коло спілкування, у яке вписано життя самої Інни Олексіївни.

Підсумовуючи хочеться сказати словами дослідниці: «збирати збірник – справа вікова, так як і писати дисертацію». Ця робота потребує усвідомлення автором свого творчого шляху і означення його певних рубежів.

Інна РИБАЧУК

Share Button