Прийнято вважати, що світ музикантів – тісний і у ньому здебільшого всі знають одне одного. Але чи справді це так? А що, коли йдеться про студентів одного вишу?
Наш випуск (Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, 2020–2024) – перший в історії за останній період, на долю якого випала спочатку пандемія коронавірусу COVID-19, а згодом і повномасштабна війна росії проти України. Через це більша частина навчального процесу пройшла у дистанційній формі. Тож, якщо одногрупники й були знайомі (студенти окремих спеціальностей, наприклад, музикознавці та композитори, диригенти й вокалісти), то однокурсники – майже не перетиналися. Адже у стінах рідної Alma Mater зустрітися було малоймовірно, а лекції проводились online, переважно із вимкненими камерами.
Як завдяки предмету «Музична критика» познайомилися і розговорилися студентки різних фахів, читайте далі в інтерв’ю. Діалог відбувся між Євгенією Кромпотич (інтерв’юерка, етномузикознавиця) і флейтисткою Іриною Хомою (респондентка).
Ірина Хома в розмові наголосила: «Бажаю всім маленьким діткам, котрі мріють стати музикантами, ніколи не опускати рук, упевнено йти до цілі й вірити в себе». Флейта – не лише її інструмент, а й продовження душі, через яку вона виражає думки та емоції. Наче магічний пензель художника, флейта дозволяє створювати музичні картини і образи, перетворювати гру на розповідь про пригоди на незвіданих просторах. Для музикантки мелодія – це мова вітру, а гармонія – хвилі океану.
Ірина розповіла Євгенії про свої мрії, джерела натхнення, досвід і нові музичні відкриття.
– Чи пам’ятаєш ти момент, як і коли захотіла грати на флейті? Що надихнуло тебе пов’язати життя саме з цим інструментом і музикою загалом?
– Коли батьки привели мене в музичну школу і вибирали музичний інструмент, я одразу знала, що він буде з групи духових, бо заняття на них корисні для легень і мені подобалося їхнє звучання. Та справа в тому, що я хотіла грати на кларнеті, але думала, що він виглядає як флейта, і тому, коли ми прийшли, одразу сказала, що гратиму на флейті. Потім, коли я дізналася, що це два різних інструмента, трохи розчарувалася. Та мій викладач мене підбадьорював і переконував, що флейта є кращим інструментом для дівчини.
– Хто з музичної школи, коледжу чи академії найбільше вплинув на твій розвиток музиканта?
– Я хочу згадати всіх учителів. Їх було загалом чотири. Мій перший вчитель у музичній школі, який прищепив мені любов до музики, – Іван Дмитрів. Другий викладач, із яким було дуже цікаво, – Ярослав Соловйов. Зараз він на війні і не може займатися професією. Я дуже рада, що мала можливість навчатися в нього. Саме завдяки йому я вирішила пов’язати життя з музикою і вступила до музичного коледжу (точніше, Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського у Луцьку).
В училищі у мене також був прекрасний педагог Михайло Вівчарук, який випустив цілу плеяду флейтистів. Тепер вони є студентами музичних академій Києва та Львова, багато – за кордоном. Він підготував мене до вступу в ЛНМА імені Миколи Лисенка. Зараз пишаюся тим, що навчаюсь у класі професора Андрія Карпяка, до котрого мріяла потрапити.
– Який музичний стиль тебе особливо захоплює і чому?
– Люблю класику. Якщо говорити про стилі, то імпонує бароко. Поступово я зрозуміла: чим більше слухаю барокових творів, тим мені легше впорядкувати думки і розкладати їх «по поличках».
– А були виконавці чи композитори, що справили на тебе незабутнє враження?
– Дякую за неочікуване запитання (сміється). Хоча …у всіх нас є приклад, на який ми рівняємось. Звичайно, під час навчання у музичній школі то були викладачі. Зараз, знову ж, це мій педагог. Є і багато взірцевих виконавців. Наприклад, Джеймс Ґолвей (James Galway) – відомий флейтист. Також імпонує Жан-П’єр Рампаль (Jean-Pierre Rampal). Його інтерпретації не всім подобаються. Можливо через те, що я полюбляю барокову музику, мені його виконання дуже близьке. Вважаю його виконання еталоном барокового стилю. А з композиторів…
Захоплююся творами Євгена Станковича, особливо quasi-сонатою для флейти «Танці на квітах», Сонатою серенад. Це – шедеври, перлини нашої української музики, які варто активніше популяризувати.
– Відомо, що ти не лише вчишся у музичній академії, береш активну участь у концертах, а й нещодавно розпочала педагогічну діяльність. Чи знайшла баланс між цими видами роботи і чому надаєш перевагу?
– Я працюю в музичній школі вже три роки. То дуже цікаво. Відчуваєш відповідальність за учнів, адже маєш їх навчити любові до музики, передати власні знання та заохотити їх розвивати свої таланти.
Діти – найвибагливіші наші критики. Коли показуєш учням певний епізод у творі, вони одразу чують, де і що не так зіграно. Вони можуть не розуміти стильових чи технічних нюансів, не знати, що це за твір, але чудово відчувають твій настрій і сприймають, як ти його передаєш у музиці. Це надзвичайно відповідально, адже ми виховуємо майбутню зміну. Не буде педагогів, то й не стане музикантів.
Щодо переваг, – складно сказати, чому я надаю першість? Напевно, 50 / 50. Мені на початках було важко в музичній школі, але зараз я розумію свою мету. Не розчаруюся, переставши викладати, але якщо мені доведеться працювати педагогом, то буду тільки рада.
– Ти часто гастролюєш. Розкажи, будь ласка, у яких країнах або містах побувала останнім часом?
Насамперед хочу згадати минулорічні гастролі у Швейцарії. Українська скрипалька Анна Савицька проводила «Літню академію» для музикантів і надала можливість виконавцям з України безкоштовно брати участь у курсах і виступати на сцені. З нами займалися викладачі з різних країн і ми презентували твори у концертах. Я грала сонату Франсіса Пуленка, Фантазію на дві українські теми Миколи Лисенка і Концертино для флейти Сесіль Шамінад. Поїздка вдалася. Я отримала задоволення.
З оркестром найчастіше концертувала в Польщі. Також не раз була солісткою у невеликому містечку Франції Пон-сюр-Сен (фр. Pont-sur-Seine), де брала участь у концертах до Дня взяття Бастилії, та інших країнах Західної Європи.
– Чи залежить репертуар оркестрів, з якими ти граєш, від держави та аудиторії, де проводяться гастролі?
– Безумовно! Є твори, що виконуємо постійно і скрізь (наприклад, класику), завжди включаємо до програм опуси композиторів відвідуваної країни і обов’язково – музику українських авторів.
– Як сприймаєш процес співпраці з іншими музикантами, диригентами і композиторами? Які труднощі трапляються?
– Насамперед, це – надзвичайно цікаво, тому що всі люди різні й кожен по-своєму розуміє музику, тож в оркестрі буває складно. Але коли починаєш взаємодіяти з музикантами, – розумієш, що будь-яка хвилина творення музики захоплює. Окрім того, ми вчимося одне в одного, переймаючи досвід. Усіх нас об’єднує музика!
Мені подобається грати з різними диригентами. Я не поділяю їх на хороших і поганих, а просто музикую в оркестрі з нашими львівськими флейтистами, студентами ЛНМА імені Миколи Лисенка й артистами Львівської національної філармонії. Останні гастролі були з Назаром Якобенчуком – відомим диригентом, неодноразовим гостем Львівської національної опери.
– Які виступи вважаєш важливими у твоєму житті?
– Хотіла б поділитися одним цінним для мене досвідом. У 2021 році на звітному концерті (адже я тоді вчилась у Луцьку) мені дали можливість виконати з Луцьким симфонічним оркестром Концерт для флейти ре мажор Вольфганга Амадея Моцарта. Це був мій перший сольний виступ, який став переломним моментом у творчій кар’єрі.
– Маєш особливі ритуали для підготовки перед концертом?
– Ви мене зацікавили цим запитанням! (Сміється). Чогось такого поки не маю. Головне в день виступу налаштувати себе на потрібні емоції, увійти у відповідний стан.
Не можна виносити особисті почуття на сцену. У житті виконавця може багато чого відбуватися. Але коли виходиш на публіку – найважливішим є композиторський задум. Також я мушу напередодні добре виспатись, не граю з концертмейстером у день концерту. Мушу прослідкувати, щоб з інструментом було все добре…
– Чи є у тебе хобі?
– Якщо запитати будь-яку пересічну людину про хобі, то вона легко відповість. Але коли про таке цікавляться в музиканта, то він починає задумуватись: «Яке ж у мене хобі?» Це, напевно, тому, що музику чомусь прийнято вважати різновидом хобі. Однак виходить, що в нас то – і професія, і хобі.
Я проходила основні предмети в школі (математика, українська мова, історія тощо), а музика була моїм хобі, яке переросло в подальшу професію. Звичайно, є речі, котрими я займаюсь, коли відпочиваю: люблю читати, цікавлюсь також історією. Мені подобається у вільну мить фотографувати, хоча насправді на це часу дуже мало.
Чи це перемежовується з моєю музичною діяльністю? Напевно так. Адже будь-яка інформація, яку ми сприймаємо, певним чином накладається на наше виконання. Те, про що я читаю, впливає на інтерпретацію, коли роблю знімки, то автоматично споглядаю світ під ракурсом, який потім можна передати в музиці.
– Зараз ти перебуваєш на зорі своєї музичної кар’єри, пройшла до цього вже досить довгий і тернистий шлях, прожила як злети, так і падіння. Що б ти побажали собі – маленькій шестирічній дівчинці, яка лише починає займатися музикою?
– Варто подумати… Більше вірити в себе, з легкістю ставитися до всього навкруги, розуміти, що труднощі будуть, і знати: навіть у найскладніших ситуаціях завжди є вірні друзі, які допоможуть. Чомусь прийнято вважати, що у музичній спільноті всі конкурують між собою і дружби як такої не існує. Скажу по собі: вона є!
– Завершуючи нашу розмову, можеш поділитися мріями?
– Мрії є у всіх людей, і ми, музиканти, не виняток. Що стосується моїх музичних побажань, – мені б дуже хотілося, щоб твори українських композиторів виконували музиканти, якими я захоплююсь (про них ми з тобою вже говорили раніше).
Є дуже багато концертів для флейти з оркестром відомих українських композиторів Андрія Штогаренка, Ігоря Шамо, Романа Сімовича. Але їхні твори майже не звучать за кордоном. Також прекрасні твори Миколи Лисенка, Євгена Станковича, Лесі Дичко заслуговують на увагу світових виконавців.
– Дякую, Ірино, за світлу, теплу й надзвичайно приємну розмову в цей похмурий день. Зичу всього найкращого у подальшій творчості, здійснення мрій, реалізації планів і досягнення поставленої мети.
Євгенія КРОМПОТИЧ
На головному фото – Ірина Хома та Євгенія Кромпотич
