В одному з найпрестижніших залів Лондона Qeeun Elizabeth Hall та Брайтона Brighton Dome Concert Hall відбулись концерти, що їх, без перебільшення, можна назвати знаковими для культури України: Лондонський філармонійний оркестр грав під орудою української диригентки Наталі Пономарчук. Для самої маестро ці надзвичайно успішні, аншлагові концерти стали прем’єрними, – бути за пультом знаменитого симфонічного колективу їй випало вперше
Кілька слів про концертну програму: художнє керівництво Лондонського філармонійного оркестру запропонувало меломанам цікаву тему – «Родинні зв’язки – Шумани й Мендельсони». Тож у залі панувала романтична музика, створена майже два століття тому славетними родинами – оркестрові опуси відомої співачки, піаністки і композиторки Фанні Мендельсон, видатної піаністки і композиторки Клари Шуман і симфонії їхніх геніальних родичів – Фелікса Мендельсона (рідного брата Фанні) та Роберта Шумана (чоловіка Клари).
Ніжна краса мелодій, чуттєвість романтичних образів двох прекрасних мисткинь відлунювали духовну сутність родинних музичних зв’язків. Не випадково деякі твори Фанні Мендельсон навіть приписували молодшому братові Феліксу. Виконана в концерті її майже невідома Увертюра наче озвучила спорідненість музичних смаків сестри і брата, адже й навчались вони у тих самих педагогів.
І хоча свій Фортепіанний концерт 14-річна Клара Вік писала ще задовго до зміни дівочого прізвища, музика майбутнього чоловіка, їхні пристрасні почуття не могли не вплинути на творчість Клари. Тему музичного подружжя продовжили Інтродукція й алегро для фортепіано з оркестром Роберта Шумана, написані ним до дня народження дружини.
Програма другого відділу разюче відрізнялася від попередньої. Музичну гармонію родинних імпровізацій змінило грандіозне симфонічне полотно: у виконанні Лондонського філармонійного оркестру під орудою Наталі Пономарчук звучав один із шедеврів романтичного симфонізму – «Шотландська симфонія» Фелікса Мендельсона, величний музичний пам’ятник вікторіанської епохи.
Немовби дві різні вистави, наче лірична Introduction перед Allegro аppassionato, – так можна сприйняти драматургію концертної програми, яка водночас давала можливість виявити весь діапазон виконавського потенціалу оркестру та мистецтва диригентки. І варто було відчути напружене слухання аудиторії упродовж 45-хвилинного звучання, по суті «на одному диханні»: адже, за задумом автора, чотиричастинна симфонія має сприйматись як єдине ціле.
«Затьмарений шотландський настрій», «прах і гниль, на які споглядає ясне небо» (слова самого композитора), похмурий колорит, що відтворює темні картини смерті, руїн і спустошень, сповільнений рух скорботного маршу, перерваний тривожними, грізними ритмами, суворі героїчні образи різко контрастують із ліричними «піснями без слів» і картинами народного гуляння з награванням волинок, які лише підкреслюють трагічний драматизм симфонії. Наче у світлі потужних софітів «ожили» образи «Шотландської», нагадуючи про жорстокі сили сучасного світу. Не випадково Роберт Шуман, щільно пов’язаний творчою дружбою з автором симфонії, говорив, що Мендельсон «…гостріше всіх бачив протиріччя часу…»
Для української мисткині ця музика, переконана, особливо синхронізується із жахливими подіями на рідній землі. Принаймні у величезний простір залу передавалась енергетика й зосереджена воля, що її випромінювала тендітна жіноча постать за диригентським пультом. Біля мене сидів слухач, який захоплено повторював англійською слово «маскулінність», очевидно вражений саме волею й силою, притаманних, за його уявою, зазвичай, диригентам-чоловікам. (До слова, пригадались нарікання Клари Шуман на абсолютне нерозуміння й несприйняття у її часи жінки-композиторки, жінки-музикантки.)
Активний темпоритм, заданий оркестрові Наталею Пономарчук ще з ауфтакта, одразу захопив увагу слухачів, тримаючи їх у напрузі до останнього акорду. При цьому кожна інтонація, всі гармонічні барви, мікрозміна темпоритміки й динаміки, тембр кожного інструмента «працювали» на відтворення усієї палітри музичних образів, настроїв, характерів і вибудовували масштабну драматургічну конструкцію. (За свідченням фахівців, Мендельсон диригував своїм твором у такому темпі, який ніхто не зміг повторити, не втративши при цьому всього багатства партитури.)
Режисеркою контрастних оркестрових картин виступала маестро Пономарчук, що змінювались під її «інтонаціями-рухами» кистей рук, «співаючих» пальців, гнучких і владних диригентських жестів, здатних «відтворити» і плавне легато, і суху точність стакато, й експресивне напруження фрази, й апофеозне завершення. Можливо, саме довіряючи своїм рухам, погляду, жесту, бажанню бути до музикантів оркестру якнайближче, Наталя Пономарчук відмовилась від звичної для диригента палички.
…І кілька слів про соліста, який виконував у першому відділі фортепіанні партії Концерту Клари Шуман та Інтродукції й алегро Роберта Шумана. Цю честь надали Олександру Мельникову – російському піаністу з шикарним портфоліо, котрий після закінчення московської консерваторії уже понад 20 років живе й працює у європейських країнах.
Звісно, знову виникає проблема згоди чи незгоди виступати на одній сцені з представником країни-терористки. Наскільки відомо з інтерв’ю того ж Мельникова, він «ніколи не голосував за путіна» та засуджує агресивну війну, – типу «хороший русскій» і справді класний піаніст, патроном якого був сам Святослав Ріхтер.
Ясна річ, не Наталя Пономарчук вирішувала кому бути солістом: відмовилась би – запросили б іншого диригента. Маестро обрала шанс показати себе українською диригенткою, здатною очолити на подіумі один із кращих європейських оркестрів.
І не помилилась! Уявіть собі: знана в Україні й багатьох державах, але зовсім невідома досвідченій лондонській публіці диригентка, яка вперше вийшла на сцену Qeeun Elizabeth Hall, і визнаний в Англії піаніст – резидент Лондонського Wigmore Hall, соліст оркестрів ВВС й Шотландського симфонічного (про інші великі досягнення написано в його досьє). Чемна і тепла зустріч публікою першого виходу на сцену Наталі Пономарчук і на завершення Шотландської симфонії – шквал безупинних аплодисментів, квіти, тупотіння ногами, бурхливий прояв схвалення самим оркестром: словом, суцільне захоплення і повне визнання – музичний Лондон прийняв українську диригентку в свої обійми!
P. S. А вже за кілька днів в одному з найбільших залів Лондона Royal Fesyival Hall тим самим Лондонським філармонійним оркестром диригуватиме маестро Оксана Линів. У програмі – музика Антоніна Дворжака та української композиторки Вікторії Польової. Yes!!!
Леся ОЛІЙНИК, Лондон
