Musica sacra Ukraina: партесний вимір

117
Share Button

9 жовтня незалежна творча платформа Open Opera Ukraine за підтримки Українського культурного фонду презентувала онлайн диск «Musica sacra Ukraina» із записами українських партесних концертів. Подія зафіксувала перший матеріальний результат довготривалого проєкту «Musica sacra Ukraina: партесний вимір». Його мета – представлення партесної спадщини в Україні та світі як значущої і непересічної частини національної музичної історії.

 Загальновідомо, що партесні концерти – коштовний спадок української музичної культури, на жаль, все ще малодосліджений (навіть попри вагомий внесок видатних українських науковиць Онисії Шреєр-Ткаченко і Ніни-Герасимової-Персидської), майже неопублікований і практично неозвучений. Для його уведення у широкий обіг перешкод і досі більше аніж занадто: тут і суто музичні чинники (особливості фіксації), і суспільно-історичні, наслідком яких, зокрема, стала відсутність виконавської школи. А відтак, адвокатувати актуальність ініціативи Open Opera Ukraine не має особливої потреби.

Натомість наголосимо на унікальності методології проєкту. Адже народжувався він у безпосередній співпраці фахівців різних галузей гуманітарного знання (музикознавців, культурологів, мовознавців, релігієзнавців) та музикантів, які спеціалізуються на виконанні ренесансної і барокової музики. Отож, презентований аудіо-диск, має бути просто приреченим на коректну сучасну реконструкцію української партесної музики на усіх можливих рівнях її відтворення – вербальному, композиційному, інтонаційно-стильовому. Чи так це? Спробуємо проаналізувати.

Панорама історичного розвитку жанру

Саме ця ідея визначає змістовне наповнення аудіо-диска. І що показово, шляхи її втілення відобразили багаторівневість і багатоплановість поставленої мети.

Перш за все «Musica sacra Ukraina» – це добірка концертів різних авторів. Десять творів із тринадцяти, що увійшли до диска, належать перу «жителя града Києва» другої половини ХVІІ століття Миколі Дилецькому. Дев’ять із них – чотириголосні концерти, які підготувала і видала 2018 року у Варшаві музикознавиця Ірина Герасимова на основі рукописів із архівів Російської Національної бібліотеки у Санкт-Петербурзі. Ще один концерт митця «Прийдіте, людіє» свого часу був знайдений у Києві і атрибутований Ніною Герасимовою-Персидською. Нагадаємо, прем’єра цих творів була зініційована Open Opera Ukraine минулого літа – тоді вони прозвучали у концертному виконанні в акустичному просторі Софії Київської.

Також до партесного циклу увійшли три досі неоприлюднені концерти невідомих авторів першої половини ХVІІІ століття з Інституту рукопису НБУВ:«Скорбі серця моєго», «Воспойте Господеві піснь нову» та «Прийдіте, людіє». Їх віднайшла, розшифрувала і підготувала до виконання Євгенія Ігнатенко, київська дослідниця партесної музики, наукова консультантка проєкту, кандидатка мистецтвознавства і представниця школи Ніни Герасимової-Персидської. У випадку із цими творами маємо ситуацію кардинально протилежну концертам Дилецького – в український звуковий простір вони увійшли спочатку через виконання, публікація стане наступним етапом їх функціонування.

Представлені на диску партеси презентують також різні виконавські склади. Відмінності стосуються не лише кількості голосів (від 4-х до 12-ти). Більшість творів демонструє нетипове з погляду класичної традиції, але цілком звичне для бароко вільне поєднання тембрів, як, наприклад, два баси, тенор і альт у покаянних концертах «Согріших паче числа піска морскаго» та «О, сладкий світе, Михаїле Архангеле» або два баси і два дисканти у панегіричних концертах «Смерти празднуєм умерщвленіє» та «Богоотець убо Давид» чи бас і три дисканти – у творі «Безчиленноє Твоє милосердіє», створених на тексти пасхального канону.

Окрім того на диску представлені твори, часова дистанція між якими становить від 50-ти до 80-ти років. Тож історична перспектива розвитку жанру окреслюється чітко і неоднозначно.

Партесний поголосник

Додамо ще один аспект. «Musica sacra Ukraina» – картина образно-етичного всесвіту людини епохи бароко в Україні, музична енциклопедія пануючих на той час станів, почуттів і настроїв. Світло і легкість тут співіснують зі смутком і відчаєм, умиротворення з екзальтацією, божественному респонує людське, гріховне. Та найголовніше, концерти презентують той неймовірний стилістичний злам у розгортанні української музики, наслідком його стали утвердження глибоко індивідуалізованого, особистісного (на відміну від монодії) типу інтонування і професіоналізація музичного мистецтва.

 У полоні історичного виконавства

Зорієнтованість на історично достовірну виконавську реконструкцію старовинної музики – загальна тенденція світової музичної практики. У випадку із «Musica sacra Ukraina» коректна та історично відповідна інтерпретація стали водночас, і метою проєкту, і засобом донесення до загалу змісту партесної музики. Шляхів занурення сучасного слухача у звукове середовище епохи українського бароко виявилося кілька, і всі вони були використані творчою командою проєкту.

Перший був пов’язаний із відтворенням партесів у відповідному історичному часові акустичному просторі. Цього разу тлом і резонатором смислів партесної музики стала звукова і мистецько-сакральна аура Кирилівської церкви – однієї із найдавніших архітектурних пам’яток України.

Інший чинник – голос. У межах історично-орієнтованого виконавства цей аспект озвучення української барокової музики, а особливо, партесної, є найбільш уразливим. Адже відомо, що епоха і жанр оперували винятково однорідним виконавським складом, в якому жіночі голоси не передбачалися. Проте у сучасному світі відтворення дискантових і альтових партій партесних концертів дітьми не практикується. Втрата цієї традиції вочевидь безповоротна, адже інтонаційне середовище дитини ХХІ століття не суголосне ані звуковій аурі, ані формам музикування доби бароко в Україні.

Отож за усталеною традицією партії дискантів та альтів у презентованих концертах озвучили жіночі вокальні голоси. Наголосимо, у даному випадку багато важив підбір виконавців, який провела художня керівниця проєкту, хормейстерка Наталія Хмілевська. І визнаємо, попри вимушену умовність, кінцевий результат цього підбору виявився стилістично коректним і художньо виправданим. Рівні, тембрально однорідні і, водночас, рухливі кришталево-прозорі сопрано і м’які альтові тембри, «підсилені» контратеноровими барвами (Роман Меліш) максимально наблизили партії до чистого, янгольського звучання дитячих голосів.

Однак, найважливішою складовою історичного виконавства є інтонування. Як відомо, основу барокового співу становить риторичний стиль. Він передбачає усвідомлене донесення смислів тексту на різних рівнях – від передачі суто зображальних ефектів до осягнення глибинних релігійно-філософських настанов. При цьому завжди актуальним залишається питання міри виконавського втручання у текст цієї епохи.

Так, зокрема, романтична традиція пропонує інтерпретувати барокову музику великим масивом співаків і винятково драматично, на межі виконавських контрастів. А проте, саме такий підхід суперечить сутності музичного феномену партесів. Ми знаємо: партесний спів змінив середньовічну суворо-архаїчну церковну монодію. Але, він не витіснив її остаточно. Два стилі сакрального музикування тривалий час співіснували в одному середовищі.Тож чи потрібні були учаснику відправ доби бароко якісь додаткові виконавські «посилювачі» виразності партесної музики? Чи не достатньо було самого лише феномену багатоголосся із уважним, вдумливим інтонуванням вербального тексту для того аби вразити слухача? Варто лише припустити таку думку і барокова музика, озвучена камерним складом виконавців (переважаючий масив музики диску виконано саме солістами), емоційно стримано і максимально трепетно, починає виблискувати незнаними до того барвами, розквітає прихованими сенсами.

Лишень вслухаймося. Покаянний концерт Миколи Дилецького «Согріших паче числа піска морського», створений на текст окремих строф молитви Манассії. Твір розпочинається виразною фігурою suspiratio (зітхання), що є образно-тематичним ядром композиції і цементуючим форму чинником (рефрен). Як інтонують її виконавці? Підкреслено беземоційно, стримано і обережно. Натомість художній результат такого інтерпретування неймовірний – у повітрі бринять трепетність, щирість, тремтливість.

Інший приклад. Багатократне акордове exclamatiо (вигук) у концерті «О, сладкий світе, Михаїле Архангеле», що озвучує патетичне «О!». Якої динаміки можна було б очікувати від виконавців у моменти появи акордових хорових tutti? Максиальної? Аж ні. Звучить невпевнене, запитальне piano і якого дивовижного ефекту ним досягнуто! Здивування і замилування, благання і розчулення – чи можна було так просто відтворити настільки багату палітру витончених емоцій і почуттів?

Звернемо погляд на панегіричні концерти – «Смерти празднуєм умерщвленіє», «Богоотець убо Давид» та «Безчисленноє Твоє милосердіє» Миколи Дилецького, написані на тексти пасхального канону. У цих творах панує аура радості, світлої екзальтації, тріумфування. Які засоби її втілення? Легке, віртуозне концертування крайніх тембрально контрастних голосів (бас– сопрано), які наслідують святковий великодній трезвон. І – жодної виконавської надмірності, напруження, штучної афектації. Лише уважне прочитання тексту!

Секрети барокових текстів

Мистецькі тексти епохи бароко – особливі. Зазвичай вони несуть у собі глибинні смисли, приховані за зовні простими формулами, знаками, зображеннями. Проникнення у їхню сутність і осягнення самого тексту залежить від міри посвячення читача.

«Musica sacra Ukraina» – теж текст. На перший погляд у ньому зібрано дуже різні твори: за авторством та історичним часом, за виконавськими складами, за вербальним рядом і, так званими, сакральними «персонажами», а отже – різні інтонаційно. Визнаємо, контраст – провідний композиційно-драматургічний принцип доби бароко – зіграв головну партію і у компонуванні тексту диска. Але, попри відмінності кожного партесу, усі разом вони утворюють один текст. Єдиний, цілісний. Що ж надає йому такої якості?

Насправді все просто. Як будь-який молитовний чин у християнстві, текст диска «Musica sacra Ukraina» розпочинається з чотириголосого звернення до третьої іпостасі Святої Трійці – Святого Духа (№1 «Царю небесний»). Вже у наступному концерті «Прийдіте, людіє» слухач предстоїть перед Творцем у Його триіпостасному божественному єстві – адже концерт написаний на канонічний текст свята Трійці (до слова, звучать уже два хори). Далі коштовними діамантами виблискують партеси «Смерти празднуєм умерщвленіє» (№4), «Богоотець убо Давид» (№7) і «Безчисленноє Твоє милосердіє» (№10), що прославляють Христове Воскресіння. Їх виконують квартети солістів. Позірно, такий виконавський хід зумовлений складністю та віртуозністю хорових партій, змістовно – бажанням акцентувати індивідуальність кожного соліста як символу людської присутності у Синові Божому. А в завершенні для слухача знову воз’єднують усі божественні іпостасі Святої Трійці в уже знайомому сакральному тексті, але з музикою іншого автора. І останній твір диска – концерт «Прийдіте, людіє» – у тріумфільному концертуванні 12-ти солюючих тембрів прославляє головного «персонажа» християнського віровчення – Отця і Сина, і Святого Духа.

Аура українськості

Загальновідомо, що бароко – доба становлення феномену національного в українському мистецтві. У концертах, уміщених на диску, він виявляє себе безпосередньо через музику. А проте команда проєкту «Musica sacra Ukraina: партесний вимір» прагнула підкреслити національну специфіку створеного продукту не лише у музичній його складовій. Йдеться, перш за все, про вербальну мову творів. Так, старослов’янська мова християнських молитов в інтонуванні партесів відтворена винятково в українській транскрипції. Як наголосила на презентації диска програмна директорка Open Opera Ukraine Анна Гадецька це – свідома і принципова позиція.

Ще один вияв національного у проєкті пов’язаний із візуальним ракурсом. Як будь-який мистецький витвір диск «Musica sacra Ukraina» має художнє оформлення. Воно належне у стильовому відношенні: так само як і виконання емоційно стримане, лаконічне. Але й тут не обійшлося без прихованих смислів. Придивіться до напису. Окремі літери латинізованої назви диска («а», «у», «р») отримують суто національне графічне втілення: для їх відтворення використано шрифт «Рутенія». А тло для тексту? Чи не відсилає воно до графічних символів трипільської культури? Багатозначність цих кодів очевидна. У них і заклик повернутися до першоджерел, переглянути події і факти власної не лише музичної історії, і візуалізована думка про синтез у партесному мистецтві досягнень західноєвропейської музики доби бароко та питомо української інтонаційної стихії.

Післямова

«Musica sacra Ukraina» задумувався як презентативний продукт української культурної дипломатії, що засвідчує багатовікову культурну історію української нації. Чи вдалося реалізувати цю ідею? На мою, суб’єктивну думку, так!

P.S. Замовити диск та ознайомитися з інформацією про проєкт можна за посиланням http://www.lab.openopera.com.ua/teams.html

Валентина КУЛИК

Фото: Костянтин Гомон, Катерина Кот, Кирило Шарапов та надані Євгенією Ігнатенко

Share Button