Музика Томаса де Гартмана – проблиск українських мотивів

227

«Уже давно я знаю, що наш внутрішній світ – це ґрунт, у якому проростає насіння мистецтва. Без цього насіння, в якому прихована чарівна частина життя, немає мистецтва, а без нього немає музики»

Томас де Гартман

Томас де Гартман (Фома Олександрович Гартман, 1885–1956) – композитор українського походження, який іще за життя був знаний у світі, але не в Україні. Його музика не звучала на наших сценах, лише через 65 років після смерті митця ми відкриваємо для себе його багату й різноманітну творчість, яка свого часу отримала світове визнання і виконувалася професіоналами.

Цієї осені Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика спільно з міжнародним проєктом «Thomas de Hartmann Project» і диригентом Теодором Кухаром відкрила для мистецької спільноти ім’я забутого автора кінця ХІХ – початку ХХ століття. У вересні 2021 року Львів став свідком знакової події – фестивалю «Томас де Гартман. Забутий майстер», де у концертах 10, 14 та 17 вересня вперше в Україні зазвучала ця музика.

Відомо, що Гартман отримав якісну професійну освіту. Його викладачами були Антон Аренський (учитель Сергія Рахманінова, Сергія Прокоф’єва, Олександра Скрябіна), Сергій Танєєв (друг Петра Чайковського), Фелікс Моттль (учень Ріхарда Вагнера), Анна Єсипова (викладачка Сергія Прокоф’єва).

Музична кар’єра музиканта почалася досить рано. Уже з 14-річного віку його композиторські спроби публікувались у відомих музичних видавництвах і здобули значний успіх. Надалі молодий митець відвідував музичне училище, а згодом вступив до імператорської консерваторії, яку закінчив 1904-го. Із 1921 року мешкав і викладав у Парижі, у 1950-му переїхав до Сполучених Штатів.

Важливо зазначити той факт, що Томас де Гартман досяг високого рівня знань, вдався до вільного поєднання різних стилів у власній творчості, зокрема, спочатку спираючись на романтизм, а згодом вводячи риси імпресіонізму, бітональності, модернізму, джазу та елементи східної музики.

Найбільшої популярності творчість композитора зазнала в 1930–1950-х роках. Більше того, в той час він уже був відомий у Німеччині, Росії, Франції та Бельгії, де його музику виконували визначні артисти. Проте, на жаль, разом зі смертю композитора відійшла у вічність пам’ять не тільки про його творчість, а й особистість загалом.

Творча спадщина Томаса де Гартмана складається із близько 90 творів. Серед них – чотири симфонії, фортепіанний і флейтовий концерти, балети «Червона квіточка» та «Бабетта», опера «Естер», сонати, романси й пісні, 53 партитури до кінофільмів і творів Сходу, створених для фортепіано у співпраці з Георгієм Івановичем Гурджієвим (1877–1949).

Варто зауважити, що одразу після постановки балету «Червона квіточка» молодий композитор отримав численні схвальні відгуки про твір та увійшов до мистецького елітного кола. Його пісні почали з’являтися на сторінках фахових музичних журналів.
Після цього успіху Томас вирішив поїхати до Мюнхена для вдосконалення музичної освіти. «Музика в Німеччині зайшла в глухий кут, тут я зрозумів, що треба шукати нові форми й техніки, і понад усе я хотів знайти свій шлях. Я його знайшов завдяки мистецтву», – так писав Гартман.

Великий обсяг вокальної музики демонструє широку літературну цікавість автора, яка включає вірші Пушкіна, Шеллі, Пруста, Верлена та інших поетів. У творах Гартмана можна віднайти інтонації автентичних болгарських пісень, китайського мистецтва ХІІІ століття й музики Каталонії. Його оркестрові опуси також відрізняються великою різноманітністю та ілюструють дар до барвистого інструментування.

Попри те, що Томас де Гартман майже все життя провів за межами батьківщини, у його творах відчувається любов до народних звичаїв і культурних традицій нашого народу. В окремих зразках «дихають» українська співучість і мелодизм, відчутний національний дух і колорит сільських наспівів. Його музика – це свіжі віяння та втілення українських архаїчних елементів, які подані в оновленому вигляді через гіперболізацію мелодії і ритміки, проте з використанням основних традиційних елементів. Композитор зумів відтворити найбільш чуттєву та щиру сторону української натури.

Національні музичні мотиви настільки проникають в уяву слухача, що навіть попри назву можна зрозуміти який різновид танцю чи пісні звучить. Опуси української тематики направду є близькими нам по духу, тому в сьогоднішній важкий час заслуговують на відповідне поширення у концертних програмах.

Твори, виконані на першому концерті (10 вересня), вражають простою і доступною музичною мовою. На особливу увагу заслуговують опуси української тематики – Колядки (9 різнохарактерних інструментальних пісень) і сюїта «Свято в Україні» (11 різножанрових номерів). У них відчуваються глибокий зміст і могутнє етнічне начало, в якому все пронизано українським духом, душевністю й щирістю.

Упродовж життя Томас де Гартман не забував звідки він родом, тому в його творчості наявні українські мотиви й наспіви. Завдяки цьому про наші автентичні культурні традиції чули на міжнародній арені. Композитор вельми майстерно використовував фольклорний матеріал, характерні елементи пісень і танців, умів подати їх крізь призму власного бачення і безпосередньо під впливом романтичних тенденцій. Саме ці особливості обумовили засоби виразності, оркестрування та інструментального викладення, гармонічне й колористичне використання інструментів чи ладів, яскраві вкраплення національних елементів, що доповнювали образний зміст задуманого. Отже стає цілком зрозуміло, що музичне полотно Томаса де Гартмана має пряму дотичність до культурних і традиційних цінностей нашого народу.

Симфонічний оркестр Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика виконав твори на високому мистецькому рівні, з великим розумінням стилю, за що завдячуємо диригентові Теодору Кухару, який із радістю і творчим завзяттям долучився до популяризації музики забутого майстра. У свою чергу закликаю інших молодих диригентів відкривати таких же недооцінених композиторів, зокрема тих, які мають українське коріння.

Цікавого колористичного ефекту програмі вечора надав «Андалузький концерт» для флейти соло, ударних і струнних, у якому виконавці показали технічні вміння та музичну професійність. Окрім соло флейти, в цьому творі подано невеликі сольні репліки окремих інструментів, які насправді містять чималі імпровізаційно-віртуозні труднощі. Відповідно оркестранти зуміли відтворити це так, як могли, хоча не завжди точно та яскраво.

У порівнянні з програмними українськими колядками і сюїтою, «Андалузький концерт» і Четверта симфонія-поема написані складною композиторською мовою. У цих творах присутнє одночасне поєднання різних стилів, прослідковується інший спосіб оркестрового й тембрового мислення, відзначається нелегкість окремих сольних партій (особливо гобоя та першої скрипки), накладання кількох музичних пластів і розмаїття мотивів. Такі засоби утруднюють цілісне музичне сприйняття, адже композитор дуже насичено використовує кожну оркестрову групу. Окрім цього, цікаво застосовано інші засоби музичної виразності: регістрові перепади (особливо крайні звуки в діапазоні), часта зміна ритміки, остинатність, протиставлення й переклички різних груп, що підпорядковуються конкретній образній сфері.

«На мій превеликий подив, я взяв собі до уваги і почав розуміти, що все те, що мене приваблювало в юності, все те, що я дуже любив у музиці, більше не задовольняло мене і, так би мовити, застаріло. Мені було зрозуміло <…>, що для того, щоб я міг розвиватися у своїй творчості, потрібно щось – щось більше або вище, чого я не міг би назвати. Тільки якби я володів цим “чимось”, я міг би просунутися далі й сподіватися отримати справжнє задоволення від власного творіння…»

У деяких інтернет-джерелах Томаса де Гартмана позначено як російського композитора. Така думка викликає спірні оцінки. Адже в історії музики відомо чимало випадків, коли митці мали одне походження, але з часом змінювали громадянство відповідно до ментальних переваг певному народові, душевного поклику, зрештою політичних аспектів.

Томас де Гартман народився на Сумщині, отримав професійну освіту в Росії та Німеччині. Тому питання приналежності композитора потребують детального дослідження, а відповіді можна знайти в документах архівної колекції музичної бібліотеки Єльського університету.

Ім’я Томаса де Гартмана насправді дотепер не було відоме в Україні. Напевно тому достеменно невідомі всі факти його життя і творчості, які можуть дати відповідь на запитання: чому аж до сьогодні ми не чули твори цього композитора? Аналізуючи почуту на концертах музику, доцільно зробити висновок, що доробок митця такий колоритний, цікавий, насичений, романтично наспівний та яскраво експресивний, що здатен вразити кожного слухача. Жанрові особливості, індивідуальні рішення музичного викладу роблять твори особливими й захопливими.

Відкриття постаті Гартмана дає важливе завдання нашому поколінню – здійснювати пошуки та популяризувати забутих чи недооцінених митців, які, створюючи музику в різних стилях і жанрах, не забули згадати про ту країну й середовище, де народилися. Занурившись у творчість забутого майстра, ми віднайдемо чимало впливів на його стиль композиторів різних епох і музичних шкіл, художників і поетів, що формують справді унікальний образ митця. Адже таке творче поєднання дає можливість розкрити нові сторони його особистості й творчості загалом.

Юлія ГАРБОВСЬКА