
Микола Миколайович Вілінський (1888—1956) — відомий український радянський композитор і видатний педагог, заслужений діяч мистецтв України (1951).
Автор симфонічних сюїт, кантат, вокально-хорових обробок українських, російських і молдавських народних пісень, романсів, камерно-інструментальних творів, а також ряду теоретичних робіт і статей. Микола Вілінський вважається засновником баладного жанру в український фортепіанній музиці.
Почав серйозно займатися музикою самостійно в роки навчання в Ананіївській гімназії. У 1906–1912 роках навчався на юридичному факультеті Новоросійського університету в Одесі, у 1912–1919 — в Одеській консерваторії по класу композиції Вітольда Малишевського. Збереглися спогади про те, що Малишевский, назавжди залишаючи Одесу, побоюючись репресій, намагався забрати свого улюбленого учня Миколу Вілінського разом із родиною в еміграцію. З 1920 року Вілінський викладав в Одеській консерваторії, затверджений у званні професора (1926). Очолював Одеську обласну організацію Спілки композиторів України. У 1930-ті роки в нього вчилися по класу спеціальної гармонії Еміль і Ліза Гілельси, Давид Ойстрах, Яків Зак і ряд інших видатних музикантів.
У 1920–1930-х Микола Вілінський багато зробив для розвитку національної музичної культури Молдавії. Він їздив по самих віддалених її районах і збирав народні пісні й танцювальні мелодії. У результаті багаторічної кропіткої роботи було видано велику їхню кількість, ці твори увійшли до репертуару капели «Дойна», окрім того, з’явилися три сюїти для симфонічного оркестру на молдавські народні теми й кантата «Молдавія» для хору, солістів і симфонічного оркестру, op. 21 (1937–1939).
У роки війни Микола Вілінський перебував в евакуації у Ташкенті, працював професором Ташкентської консерваторії, а з 1944-го завідував кафедрою теорії музики Київської консерваторії.