На рідній землі Олександра Білаша

0
Share Button

У Градизьку відбувся фестиваль “Пісенне джерело”, започаткований Олександром Білашем на своїй малій батьківщині

Він з пісні народної виріс…

Дощ того дня супроводжував нас від Києва до Градизька. Не вщухав ні на мить. Та душа, яка завжди шукає затишку й чогось незвіданого, наспівувала. За вікном пропливали поля з дозрілими хлібами… Враз пригадалася пісня «Впали роси на покоси»…

Ми їхали на гостину до Градизька, що на Полтавщині. До великого Майстра музики і слова Олександра Білаша. Їхали на культурно-мистецьке свято «Пісенне джерело», яке у 2000 році започаткували Олександр Білаш і співачка Раїса Кириченко.

Хорошії гості у мене…

zustrich

Вважаю за велику честь ступити на поріг садиби Олександра Білаша. Попід хатою тягнеться до сонця в’юнка троянда, рядочком вишикувалися мальви… Трохи нижче – сонечками усміхалися нагідки. І лілеї: білі, жовті, рожеві, червоні… Посеред двору – липа, яка з кореня має чотири самостійні крони. 60 літ тому посадив її Олександр Білаш. А сьогодні то, можливо, як символ, – батьки та дві їхні доньки…

У робочому кабінеті, вікнами до сонця, усе так, ніби господар десь вийшов на хвильку. За роялем Віктор Анісімов – награє знайомі мелодії. Привітний голос доньки Олесі Білаш, заслуженої журналістки України, порушує тишу: «Проходьте, розглядайте, торкайтеся, фотографуйтеся!» Пані Олеся розказує, що цю хату будували на фундаменті старої: стіна в стіну. Коли дійшли до вікон, занесли рояль… На стіні – панно, коване з металу (так хотів Олександр Іванович), вишитий портрет Тараса Шевченка, гравюри друзів-художників. Тут книжки, записи, диски, подарунки… Тут, власне, дух його.

korovay

Ще одна приємна мить. Зустріч із короваєм на порозі Градизької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, яку закінчив Олександр Білаш. Урочисті, у вишиванках діти й учителі. Для них – це справжнє свято, найбажаніша мить, яка комусь стане пам’ятною на все життя.

– До школи Сашко пішов у шість років, за компанію, – розповідає директор Наталія Іванівна Осташко. – Так сталося, що ватага його друзів ішла до школи, а Сашка, хоч і був меншим за віком, вирішили віддати до школи, щоб не «бовтався» сам по вулиці…

Lesya

Наступним маршрутом був візит до Градизької гімназії імені Героя України Олександра Білаша. У затишній кімнаті розмістився музей митця. Роль гіда-ексурсовода взяла на себе Олеся Білаш. Вона швидко і жваво розкривала цікаві сторінки із життя батька.

…Свою першу скрипку маленький Сашко втопив у колодязі бо… «нявчала, мов кіт»… А згодом він уже перевертав віника й удавав, що грає. Тоді відомий градизький майстер-музика Антон Гапоненко зробив для Сашка гармошку.

Більше всіх Сашка любила бабуся, називаючи його «мій єдиний місяць у небі». Мабуть, недарма його народження чекали десять літ. Неабияку любов до сина проявляла мати. Завдяки її любові й молитві він став Білашем. Вона навіть продала корову-годувальницю, аби син мав можливість учитися.

І всюди нас супроводжувала музика, пісня…

pamyatnyk

Уміють у Градизьку шанувати своїх героїв. Як і в попередні роки, серед гостей та учасників свята «Пісенне джерело» були талановиті виконавці всеукраїнського, обласного й районного рівнів: із Києва – народні артисти України Віктор Павлік і Олександр Василенко, заслужені артисти України Любов і Віктор Анісімови, з Полтави – Руслан і Оксана Христиченки, Олексій Чухрай,  дитячий духовий оркестр «Гусарики» з Гриньок та учасники градизького фестивалю «Гармонь збирає друзів»…

Олеся Білаш, заступник голови Українського фонду культури, заслужена журналістка України оголосила цьогорічного лауреата Премії імені Олександра Білаша. Ним став Олександр Мороз.

grupa

…Коли в залі лунали пісні, у вестибюлі було влаштовано благодійний ярмарок місцевих майстрів. Збирали кошти на підтримку учасників АТО, діти малювали малюнки й писали листи бійцям. Уперше в рамках «Пісенного джерела» відбувся конкурс на кращу вишиванку.

…«Десь недалеко мить щаслива, мого життя найкраща мить…», – лунала пісня двох Героїв України: на вірші Дмитра Павличка й музику Олександра Білаша у виконанні Любові та Віктора Анісімових. Мабуть, не уявити український народ без пісні. І в радості , і в горі.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Фото авторки

Share Button