У Градизьку відбувся фестиваль “Пісенне джерело”, започаткований Олександром Білашем на своїй малій батьківщині
Він з пісні народної виріс…
Дощ того дня супроводжував нас від Києва до Градизька. Не вщухав ні на мить. Та душа, яка завжди шукає затишку й чогось незвіданого, наспівувала. За вікном пропливали поля з дозрілими хлібами… Враз пригадалася пісня «Впали роси на покоси»…
Ми їхали на гостину до Градизька, що на Полтавщині. До великого Майстра музики і слова Олександра Білаша. Їхали на культурно-мистецьке свято «Пісенне джерело», яке у 2000 році започаткували Олександр Білаш і співачка Раїса Кириченко.
Хорошії гості у мене…
Вважаю за велику честь ступити на поріг садиби Олександра Білаша. Попід хатою тягнеться до сонця в’юнка троянда, рядочком вишикувалися мальви… Трохи нижче – сонечками усміхалися нагідки. І лілеї: білі, жовті, рожеві, червоні… Посеред двору – липа, яка з кореня має чотири самостійні крони. 60 літ тому посадив її Олександр Білаш. А сьогодні то, можливо, як символ, – батьки та дві їхні доньки…
У робочому кабінеті, вікнами до сонця, усе так, ніби господар десь вийшов на хвильку. За роялем Віктор Анісімов – награє знайомі мелодії. Привітний голос доньки Олесі Білаш, заслуженої журналістки України, порушує тишу: «Проходьте, розглядайте, торкайтеся, фотографуйтеся!» Пані Олеся розказує, що цю хату будували на фундаменті старої: стіна в стіну. Коли дійшли до вікон, занесли рояль… На стіні – панно, коване з металу (так хотів Олександр Іванович), вишитий портрет Тараса Шевченка, гравюри друзів-художників. Тут книжки, записи, диски, подарунки… Тут, власне, дух його.
Ще одна приємна мить. Зустріч із короваєм на порозі Градизької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, яку закінчив Олександр Білаш. Урочисті, у вишиванках діти й учителі. Для них – це справжнє свято, найбажаніша мить, яка комусь стане пам’ятною на все життя.
– До школи Сашко пішов у шість років, за компанію, – розповідає директор Наталія Іванівна Осташко. – Так сталося, що ватага його друзів ішла до школи, а Сашка, хоч і був меншим за віком, вирішили віддати до школи, щоб не «бовтався» сам по вулиці…
Наступним маршрутом був візит до Градизької гімназії імені Героя України Олександра Білаша. У затишній кімнаті розмістився музей митця. Роль гіда-ексурсовода взяла на себе Олеся Білаш. Вона швидко і жваво розкривала цікаві сторінки із життя батька.
…Свою першу скрипку маленький Сашко втопив у колодязі бо… «нявчала, мов кіт»… А згодом він уже перевертав віника й удавав, що грає. Тоді відомий градизький майстер-музика Антон Гапоненко зробив для Сашка гармошку.
Більше всіх Сашка любила бабуся, називаючи його «мій єдиний місяць у небі». Мабуть, недарма його народження чекали десять літ. Неабияку любов до сина проявляла мати. Завдяки її любові й молитві він став Білашем. Вона навіть продала корову-годувальницю, аби син мав можливість учитися.
І всюди нас супроводжувала музика, пісня…
Уміють у Градизьку шанувати своїх героїв. Як і в попередні роки, серед гостей та учасників свята «Пісенне джерело» були талановиті виконавці всеукраїнського, обласного й районного рівнів: із Києва – народні артисти України Віктор Павлік і Олександр Василенко, заслужені артисти України Любов і Віктор Анісімови, з Полтави – Руслан і Оксана Христиченки, Олексій Чухрай, дитячий духовий оркестр «Гусарики» з Гриньок та учасники градизького фестивалю «Гармонь збирає друзів»…
Олеся Білаш, заступник голови Українського фонду культури, заслужена журналістка України оголосила цьогорічного лауреата Премії імені Олександра Білаша. Ним став Олександр Мороз.
…Коли в залі лунали пісні, у вестибюлі було влаштовано благодійний ярмарок місцевих майстрів. Збирали кошти на підтримку учасників АТО, діти малювали малюнки й писали листи бійцям. Уперше в рамках «Пісенного джерела» відбувся конкурс на кращу вишиванку.
…«Десь недалеко мить щаслива, мого життя найкраща мить…», – лунала пісня двох Героїв України: на вірші Дмитра Павличка й музику Олександра Білаша у виконанні Любові та Віктора Анісімових. Мабуть, не уявити український народ без пісні. І в радості , і в горі.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
Фото авторки